Ухвала
09 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 2604/27414/12
провадження № 61-1035ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики грошових коштів,
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь борг за договором позики від 02 червня 2006 року в розмірі 5 000 000,00 грн та відсотки за цим договором в розмірі 1 500 000,00 грн.
Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 13 грудня 2012 року позов задовольнив. У рахунок погашення боргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором позики грошових коштів від 02 червня 2006 року та відсотків за ним, визнав за ОСОБА_1 право власності на:
- 3/5 частини земельної ділянки загальною площею 0,1007 га, кадастровий номер 8000000000:72:432:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/5 частини земельної ділянки загальною площею 0,1007 га, кадастровий номер 8000000000:72:432:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/5 частини земельної ділянки загальною площею 0,1007 га, кадастровий номер 8000000000:72:432:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 100 % площі індивідуального двоповерхового житлового будинку, загальною площею 926,7 кв. м, житловою площею 243,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд м. Києва рішенням від 28 січня 2014 рокуапеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнив. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 5 000 000,00 грн заборгованості за договором позики та 1 500 000,00 грн процентів за користування грошовими коштами.
19 січня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року з пропуском строку на касаційне оскарження.
Разом із цим, ОСОБА_1 у касаційній скарзі заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року з посиланням на те, що він участі під час апеляційного розгляду справи не приймав, не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а тому не зміг забезпечити свою явку або явку його представника під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду від 28 січня 2014 року він не отримував. Лише 18 грудня 2025 року його представником - адвокатом Яценком Д. С. отримано оскаржуване судове рішення в приміщенні архіву Дніпровського районного суду м. Києва. З урахуванням наведеного, заявник вважає, що є підстави для поновленням строку на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з підпунктом 14 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦПК України 2004 року судові рішення апеляційного суду оформлюються, видаються або надсилаються в порядку, встановленому статтею 222 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 222 ЦПК України 2004 року особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді.
Відповідно до частини першої статті 325 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду, касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.
Можливість поновлення строку на касаційне оскарження в разі його пропуску з поважних причин передбачена також статтею 390 ЦПК України у чинній редакції Закону, окрім випадків, передбачених правилами частини третьої статті 394 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
Згідно з частиною третьою статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Передбачений статтею 394 ЦПК України строк є присічним (преклюзивним), який не підлягає поновленню. З його спливом особа втрачає право на касаційне оскарження безвідносно до поважності причин його пропуску, за винятком випадків неповідомлення особи про розгляд справи та виникнення обставин непереборної сили.
У наведеній ситуації з метою вирішення процесуального питання допуску до касаційного оскарження судового рішення суд касаційної інстанції враховує, оцінює та перевіряє наведені заявником виняткові обставини, які зумовили тривалий пропуск строку звернення з касаційною скаргою, тобто ті обставини, які визначені виключно у частині третій статті 394 ЦПК України.
Відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - Реєстр) не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Відомості про дату складення повного тексту рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року відсутні. В Реєстрі забезпечено надання загального доступу рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року - 31 січня 2014 року.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Вирішення питання про поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави: поважні причини пропуску цього строку.
Указані причини пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки ОСОБА_1 не доведено той факт, що він не знав і не міг дізнатися раніше про існування оскаржуваного судового рішення.
Також, вказані підстави щодо неповідомлення особи, яка подає касаційну скаргу, про апеляційний розгляд справи не можна визнати поважними, оскільки на їх підтвердження ОСОБА_1 не надає будь-яких належних доказів порушення апеляційним судом вимог частини третьої статті 222 ЦПК України 2004 року (письмові відповіді (довідки) суду у провадженні або на зберіганні в якого знаходиться справа, про наявність/відсутність в матеріалах справи доказів про направлення відповідного судового рішення, повідомлення про вручення/невручення поштових відправлень з таким рішенням, тощо).
Крім цього, посилання ОСОБА_1 на те, що рішення апеляційного суду від 28 січня 2014 року його представник - адвокат Яценко Д. С. отримав лише 18 грудня 2025 року Верховний Суд не бере до уваги, оскільки з наданої копії адвокатського запиту до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 жовтня 2025 року, видно, що про оскаржуване рішення Апеляційного суду від 28 січня 2014 року адвокату Яценку Д. С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , станом на 05 жовтня 2025 року вже було відомо. Проте, поважних причин пропуску строку в період з 05 жовтня 2025 року до 18 грудня 2025 року (день отримання оскаржуваного судового рішення) ОСОБА_1 не наведено.
Отже, наведені заявником у клопотанні підстави для поновлення строку на касаційне оскарження рішення апеляційного суду не свідчать про пропуск цього строку внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Зазначені у клопотанні обставини не можна вважати надзвичайними чи невідворотними подіями, що унеможливили подання заявником касаційної скарги, оскільки вони зводяться до незгоди з процесуальними діями апеляційного суду та не пояснюють неможливості реалізації заявником протягом тривалого часу (більше одинадцяти років) своє право на касаційне оскарження рішення суду.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справа «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України).
Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
У зв'язку з тим, що підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення такого строку є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, - надати строк для звернення до суду із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести виключні обставини, що були причиною пропуску строку на касаційне оскарження, передбачені пунктами 1 та 2 частини третьої статті 394 ЦПК України, та надати відповідні письмові докази в підтвердження таких виняткових обставин.
Крім того, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду, у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі як на підставу скасування судового рішення зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц та постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 23 січня 2018 року у справі № 718/2187/15-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 469/1578/16-ц.
Проте, вищевказані постанови Верховного Суду, на які посилається в касаційній скарзі ОСОБА_1 , постановлені та оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскаржуваного рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року, тому посилання на указані постанови Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення.
Крім цього, у касаційній скарзі заявник як на підставу скасування судового рішення зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, проте не зазначає відповідний пункт/пункти частини першої та/або третьої статті 411 ЦПК України з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Верховний Суд роз'яснює заявнику, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки за приписами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення заявником підстав касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для розгляду касаційної скарги.
Виконання наведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.
Ураховуючи наведене, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, заявнику необхідно надіслати на адресу суду нову редакцію касаційної скарги, яка має відповідати вимогам статті 392 ЦПК України, та в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити конкретну обов'язкову підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування, надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Отже, касаційну скаргу слід залишити без руху з наданням заявнику можливості усунути вищевказані недоліки.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Визнати підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року за клопотаннями ОСОБА_1 неповажними.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 січня 2014 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ю. Зайцев