04 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 641/995/22
провадження № 61-16210св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -ОСОБА_2 ,
третя особа -Харківська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Марцонем Дмитром Григоровичем, на постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Харківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що він проживає разом зі своїм сином за адресою: АДРЕСА_1 . Також у вказаній квартирі зареєстрована його сестра - ОСОБА_2 . Незважаючи на факт реєстрації, вона за вказаною адресою не проживає більше 11 років. У 2010 році переїхала в інше місце і з цього часу у місці реєстрації не проживала, не вживала жодних заходів щодо догляду за квартирою, не надавала кошти на її утримання та не проявляла жодного інтересу до вказаного житлового приміщення. Комунальні послуги за обслуговування квартири сплачуються в повному обсязі ним за власний рахунок без участі відповідача.
Крім того, у вищевказаній квартирі не зберігаються речі відповідача та з її боку ніяк не проявляється намір відноситися до вищевказаного житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, перешкод їй не чинилися.
Також зазначав, що ОСОБА_2 не має підписаної декларації з лікарем лікарні, яка є територіально найближчою до адреси вищевказаної квартири. Він звертався до виконавчого комітету Харківської міської ради із заявою про визнання його наймачем квартири АДРЕСА_2 . Однак начальник управління обліку та розподілу житлової площі департаменту житлово-комунального господарства виконавчого комітету Харківської міської ради листом повідомив його про те, що визнати його складом сім'ї 2 особи (позивач та його син) наймачем вищевказаної квартири неможливо, оскільки потенційне право найму має також ОСОБА_3 . При такому складі сім'ї зареєстрованих за вказаною адресою, можна визнати наймачем тільки складом сім'ї 3 особи.
Отже, його право на отримання у найм вищевказаної квартири порушується через те, що ОСОБА_2 формально зареєстрована у вказаній квартирі, однак фактично вже більше ніж 11 років проживає в іншому, невідомому йому місці.
Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 травня
2023 року у складі судді Ященко С. О. позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивач довів факт непроживання без поважних причин ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 , та невикористання нею житла за його прямим призначенням протягом тривалого часу. Суд ухвалив заочне рішення, так як відповідач не з'явився в судове засідання, хоча повідомлявся судом.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2024 року
у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - Лаєвської М. Л. , про поновлення строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду відмовлено.
Заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Лаєвської М. Л. , задоволено.
Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 травня
2023 року скасовано та ухвалено нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що cаме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 понад шість місяців саме без поважних причин не проживає у квартирі АДРЕСА_2 , суду не надано. Даних про те, що відповідач має інше, придатне для проживання житло, позивач також не довів. При цьому, відповідач надала докази, що після смерті батька сторін - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона вчиняла дії, спрямовані на виготовлення технічного паспорту спірної квартири, з метою подальшої її приватизації. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно дійшов висновку про задоволення позову
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2025 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Марцонь Д. Г., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що саме позивач повинен довести, як непроживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців, так і відсутність поважних підстав для непроживання в ній. Зазначає, що це суперечить правовим висновкам Верховного Суду, який неодноразово вказував, що у подібних справах на позивача покладено обов'язок довести факт непроживання відповідача у житлі понад шість місяців, а на відповідача - довести наявність поважних причин такого непроживання.
Вважає, що апеляційний суд неправильно тлумачив статті 71, 72 ЖК України та не врахував правові висновки Верховного Суду.
Вказує, що надав належні та допустимі докази відсутності відповідача за місцем реєстрації з 2010 року, а ОСОБА_2 не надала жодних доказів на підтвердження поважності непроживання у спірній квартирі, а всі її доводи, як і висновки апеляційного суду, ґрунтуються виключно на припущеннях.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лаєвська М. Л., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суд апеляційної інстанції повно та правильно встановив обставини справи, надав їм правильну правову оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, а викладені у касаційні скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують, тому просить залишити оскаржувану постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані представником ОСОБА_1 - адвокатом Марцонєм Д. Г., додаткові пояснення у справі, оскільки вони не передбачені нормами ЦПК України на цій стадії судового процесу, а по суті є штучним поданням доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
31 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З протоколу спільного засідання об'єднаного комітету профспілки Харківського авіазагону та адміністрації від 26 жовтня 1984 року № 58 встановлено, що на спільному засіданні вирішено відкрити особовий рахунок на ім'я дружини - ОСОБА_6 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , на 2-х кімнатну ізольовану квартиру площею 30,5 кв. м зі складом сім'ї дві людини: ОСОБА_6 та її син ОСОБА_5 . Основний квартиронаймач - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З огляду на копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16 жовтня 1981 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_5 та ОСОБА_8 народився син - ОСОБА_1 .
За адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , що підтверджується копією паспорта позивача, довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 02 лютого 2021 року, довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 01 грудня 2021 року.
З листа від 30 грудня 2021 року № 3-3-24638/0/1-21-9115/0/232-21Департаменту житлово-комунального господарства Управління обліку та розподілу житлової площі встановлено, що ОСОБА_1 повідомлено про неможливість визнання його складом сім'ї 2 особи ( ОСОБА_1 та його син), наймачем квартири АДРЕСА_2 ., оскільки потенційне право найму має також ОСОБА_3 при такому складі сім'ї зареєстрованих за вказаною адресою, ОСОБА_1 може бути визнано наймачем тільки складом сім'ї 3 особи, за умови надання згоди ОСОБА_3 .
З листа АТ «Укрпошта» від 21 лютого 2023 року встановлено, що поштових переказів на теперішній час на ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 немає.
З огляду на лист КНП «Міська клінічна лікарня № 13» Харківської міської ради від 24 лютого 2023 року № 164, ОСОБА_2 не перебуває на медичному обліку у лікарні та її медичної картки не зберігається, з жодним із сімейних лікарів медичну декларацію не укладала. За період з 01 січня 2022 року до 24 лютого 2023 року за наданням медичної допомоги не зверталась та стаціонарне лікування не проходила. Виклики лікаря за адресою: АДРЕСА_1 для огляду ОСОБА_2 не відбувались.
Відповідно до листа Головного управління національної поліції в Харківській області від 08 травня 2023 року № 3729/119/62/01/12-23, повідомлень ОСОБА_2 з приводу будь-яких перешкод у користуванні нею квартирою за адресою: АДРЕСА_1 у період з 23 травня 1997 року до 02 березня 2023 року до поліції не надходило.
Згідно з письмовими поясненнями свідка ОСОБА_10 , вона проживає за адресою: АДРЕСА_4 , та є сусідкою позивача. Вказувала на те, що разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає його син ОСОБА_9 . ОСОБА_2 , яка є сестрою позивача, за адресою проживання позивача фактично не проживає більше 11 років. Також пояснила, що за весь цей час вона жодного разу не бачила, щоб ОСОБА_2 навідувалася до вищевказаної квартири або вживала якісь заходи щодо догляду за цією квартирою, надавала кошти на її утримання або проявляла якийсь інтерес до даного житлового приміщення.
З огляду на технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 , виготовлений 12 квітня 2019 року, замовником технічної інвентаризації є ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказано неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц, від 11 вересня 2024 року у справі № 2-801/2000, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Марцоня Д. Г., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Системний аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Вичерпного переліку поважних причин законодавство не встановлює, у зв'язку із чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначає суд у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою, з огляду на її відсутність у ній без поважних причин понад 6 місяців до дня звернення з позовом.
Процесуальний закон покладає на позивача обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ЖК України строки у житловому приміщенні, а на відповідача - що така відсутність обумовлена поважними причинами.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц (провадження № 61-11414св19) та від 11 вересня 2024 року у справі № 2-2801/2000 (провадження № 61-10123св23), на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що ОСОБА_1 надав докази непроживання ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , понад встановлені положеннями статей 71, 72 ЖК України строки, за відсутності доказів поважності непроживання останньої у цій квартирі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення його позову про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вказаним житловим приміщенням. Відповідач не скористалася своїм процесуальним правом спростувати ці доводи в районному суді.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довів, що ОСОБА_2 не проживала у спірній квартирі понад встановлені ЖК України строки та не цікавиться спірним житлом, тому відсутні підстави для визнання її такою що втратила право користування житловим приміщенням.
Проте, Верховний Суд вважає помилковими такі висновки апеляційного суду, оскільки районним судом було встановлено, що ОСОБА_1 надав суду докази непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі понад шість місяців, а саме: лист АТ «Укрпошта» від 21 лютого 2023 року про те, що поштових переказів на теперішній час на ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 немає; лист КНП «Міська клінічна лікарня № 13» Харківської міської ради від 24 лютого 2023 року № 164, про те, що ОСОБА_2 не перебуває на медичному обліку у лікарні та її медичної картки не зберігається, з жодним із сімейних лікарів медичну декларацію не укладала. За період з 01 січня 2022 року до 24 лютого 2023 року за наданням медичної допомоги не зверталась та стаціонарне лікування не проходила. Виклики лікаря за адресою: АДРЕСА_1 для огляду ОСОБА_2 не відбувались; лист Головного управління національної поліції в Харківській області від 08 травня 2023 року № 3729/119/62/01/12-23, про те, що повідомлень ОСОБА_2 з приводу будь-яких перешкод у користуванні нею квартирою за адресою: АДРЕСА_1 у період з 23 травня 1997 року до 02 березня 2023 року до поліції не надходило; письмові пояснення свідка ОСОБА_10 , про те, що вона є сусідкою позивача, разом з яким за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає його син ОСОБА_9 . ОСОБА_2 , яка є сестрою позивача, за адресою проживання позивача фактично не проживає більше 11 років. Також пояснила, що за весь цей час вона жодного разу не бачила, щоб ОСОБА_2 навідувалася до вищевказаної квартири або вживала якісь заходи щодо догляду за цією квартирою, надавала кошти на її утримання або проявляла якийсь інтерес до даного житлового приміщення.), які були враховані судом та їм була надана правова оцінка, а ОСОБА_2 , звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, жодних доказів фактичного проживання у вказаній квартирі, чи доказів поважності причин непроживання в ній не надала.
Апеляційний суд не спростував ці висновки районного суду й подані позивачем докази, що є його обов'язком (стаття 382 ЦПК України).
Крім того, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі сама вказувала про те, що тривалий час не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , натомість, проживає разом зі своїм чоловіком. Чому апеляційний суд не дав оцінки цим доводам, у постанові апеляційного суду не зазначено.
При цьому, причину непроживання у вказаній квартирі ОСОБА_2 називала те, що ОСОБА_1 чинить їй перешкоди в цьому. Проте, жодних доказів цим обставинам вона не надала, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Апеляційний суд також на вказане уваги не звернув.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що 12 квітня 2019 року на ім'я ОСОБА_2 було виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 , не спростовує той факт, що вона не проживає у цій квартирі понад шість місяців, оскільки з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у лютому 2022 року, тобто, майже через 3 роки після виготовлення вказаного технічного паспорту. Доказів того, що ОСОБА_2 після 12 квітня 2019 року вчиняла подальші дії для приватизації квартири, проживання в ній, чи вчинення їй перешкод з боку ОСОБА_1 , нею суду надано не було.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення, обґрунтувавши своє рішення виключно припущеннями відповідача.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Щодо судових витрат
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 1 587,84 грн, що підтверджується відповідною квитанцією, тому вказану суму необхідно стягнути з ОСОБА_2 на його користь, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення апеляційного суду та залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким його позов задоволено.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Марцонем Дмитром Григоровичем,задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року скасувати, а заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 травня 2023 рокузалишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 587 (тисячу п'ятсот вісімдесят сім) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк