02 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 495/8251/21
провадження № 61-15371ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа- ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та
01 грудня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
16 грудня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня отримання ухвали для усунення недоліків, а саме для надання документа, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; надання копій касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Заявниці детально роз'яснено, в чому полягають недоліки касаційної скарги, спосіб їх усунення, а також наслідки невиконання ухвали суду.
Касаційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, з таких підстав.
16 січня 2026 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про виконання ухвали Верховного Суду від 16 грудня 2025 року.
До заяви додано копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, квитанцію про сплату судового збору, а також документи, які підтверджують вартість спірного майна.
Однак вимог ухвали щодо сплати судового збору у визначеному судом розмірі не виконано.
Залишаючи касаційну скаргу заявниці без руху, Верховний Суд вказав, що особа, яка подала касаційну скаргу, має сплатити за подання касаційної скарги за вимоги майнового характеру судовий збір за наступною формулою (А ? 1 % ? 200 %), де А - це вартість витребовуваного нерухомого майна.
З наданої довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості встановлено, що вартість житлового будинку становить 3 566 687,31 грн. Вартість частки, яка є предметом спору (53/100), становить 1 890 344,27 грн.
Отже, розмір судового збору мав вираховуватися заявницею з вартості частки в розмірі 1 890 344,27 грн.
Оскільки 1 % ціни позову перевищив 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 2021 рік (11 350,00 грн), судовий збір за подачу касаційної скарги за майнову вимогу мав складати 22 700,00 грн (11 350,00 грн х 200 %).
ОСОБА_4 надала квитанцію про сплату судового збору за подачу касаційної скарги в розмірі 2 724,00 грн, що не відповідає розміру розрахованого судового збору за формулою, вказаною судом в ухвалі Верховного Суду від 16 грудня
2025 року.
Посилання заявниці на те, що під час звернення до суду першої інстанції нею було сплачено 908,00 грн судового збору і тому з цієї суми має розраховуватися сплата судового збору за подачу касаційної скарги, є помилковим твердженням, оскільки такий розмір судовий збір сплачувався за вимогу немайнового характеру.
У справі ж предметом позову є вимога про витребування 53/100 частини житлового будинку.
Витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) безумовно є майновим спором, оскільки предметом спору є повернення конкретного майна від особи, яка незаконно його утримує, до власника. Це цивільний спір, який розглядається судом, де ціною позову виступає вартість цього майна, а судовий збір сплачується від цієї вартості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року в справі
№ 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зазначено про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Тому щодо позовної вимоги майнового характеру про витребування майна з чужого незаконного володіння судовий збір має розраховуватися з вартості спірного нерухомого майна (частина перша статті 176 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Отже, встановлені Верховним Судом недоліки касаційної скарги в ухвалі
від 16 грудня 2025 року заявницею не виконано.
Судовий збір за оскарження вимоги майнового характеру не сплачено.
Указане перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження.
Тому касаційна скарга підлягає поверненню.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху та її повернення в разі неусунення недоліків), про що постановляється відповідна ухвала.
Частинами п'ятою і шостою статті 393 ЦПК України передбачено, що питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) виснувала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення в справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі, оскільки згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України в разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння вважати неподаною та повернути заявниці.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська