04 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 572/4899/24
провадження № 61-16314св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - російська федерація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області
від 27 травня 2025 року у складі судді Ведяніної Т. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О.,
Описова частина
Короткий зміст заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до російської федерації, в якому просила суд відшкодувати завдану їй відповідачем моральну шкоду у розмірі 35 000,00 Євро, що в еквіваленті становить 1 590 127,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до Указу Президента України
від 24 лютого 2022 року № 64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Даний Указ винесено у зв'язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.
Зазначала, що факт війни розв'язаний російською федерацією, яка щоденно, щосекундно вчиняється відносно громадян України підтверджується Законом України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності російської федерації та її резидентів», постановою Кабінету Міністрів України від 09 квітня 2022 року № 426, постановою Кабінету Міністрів України
від 03 березня 2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації». З 24 лютого 2022 року російська федерація знищує, пошкоджує населені пункти України, знищує, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди/здоров'ю громадян України. Внаслідок вказаного значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані російською федерацією, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжі, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії.
Крім цього, зазначала, що російська федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини. Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 35 000 Євро саме їй, позивач вказувала, що результатом збройної агресії особисто для неї стала втрата нормального мирною життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження свого майна, за безпеку пересування Україною, постійні відключення світла у зв'язку з пошкодженням ворогом об'єктів цивільної інфраструктури, постійні сигнали повітряної тривоги тощо. До війни розв'язаної російською федерацією вона мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії російської федерації проти України вона позбавлена таких можливостей. Вона стала свідком того, як російська військова техніка була застосована для обстрілів України, цивільного населення та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільною населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, зменшилась кількість робочих місць, а зазначене суттєво впливає на неї та на можливість реалізації нею своїх прав.
Позивачкам зазначала, що вищевказане безпосередньо вплинуло на її життя, їй довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, перебувати у бомбосховищах при сигналах повітряних тривог, відновлювати прийнятний для себе рівень життя, вона позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями,
а також можливості на повернення з бомбосховища додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на її матеріальному і моральному стані.
Внаслідок збройної агресії російської федерації було порушено низку її прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, порушено її цивільне право, яка періодично мешкає у бомбосховищах, а саме позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися належним її майном, вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, що завдає їй матеріальної і моральної шкоди.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 27 травня
2025 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду
від 02 грудня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що на підтвердження завданої моральної шкоди позивач не надала достатніх доказів та не обґрунтувала отримані моральні втрати і душевні страждання. При цьому, позивач не надала інформації щодо звернення до лікарів чи фахівців за психологічною допомогою, а саме твердження про позбавлення можливості користуватися належним майном є недостатніми, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у позивача будь-якого майна у власності.
Крім того, позивач проживає у місті Сарни Рівненської області, яке не належить до територій, де тривають активні бойові дії, а факт порушення територіальної цілісності України, порушення прав громадян або загибелі невизначеного кола осіб, на які посилається позивач, не є безумовною підставою для стягнення на її користь моральної шкоди. При цьому саме по собі посилання на практику Європейського суду з прав людини (далі- ЄСПЛ) без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не може слугувати встановленням конкретного розміру моральної шкоди, завданої відповідачем безпосередньо позивачу.
Суди послались на відповідну судову практику Верховного Суду, які стосуються доведення моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року,
в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати,ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі,витребувано цивільну справу № 572/4899/24 із Сарненського районного суду Рівненської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права уподібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Верховного Суду.
Вказувала, що моральна шкода внаслідок воєнної агресії є очевидною, системною та презюмованою - її не потрібно доводити окремо, коли людина стала жертвою війни, змушена покинути домівку, перебувала в умовах обстрілів чи бомбардувань. Це випливає не лише з внутрішнього права, а й з усталеної практики ЄСПЛ (зокрема, у рішеннях у справах «Ілашку та інші проти Молдови і росії», «Цебельда та інші проти росії»), де факт перебування в зоні бойових дій автоматично визнається таким, що викликає моральні страждання.
Суд фактично знизив значення пережитого нею до рівня побутового епізоду, тим самим звузивши розуміння самої суті моральної шкоди та нівелювавши принцип поваги до гідності особи, закріплений у статтях 3 та 8 Конституції України. Такий підхід не відповідає критеріям ані внутрішньої правової системи, ані міжнародних стандартів захисту прав людини.
Зазначає, що вона постраждала і досі страждає від збройної агресії, перебуває під постійною загрозою для життя, здоров'я та безпеки, оскільки бойові дії тривають,
а російська федерація і вдень і вночі обстрілює Україну, вона втомилася жити в страху, втомилася ховати біль. Перебування в зоні, де відбувались воєнні дії, також є достатнім для презумпції глибоких моральних страждань.
У випадках, коли йдеться про злочини проти людяності та геноцид, не потребується додаткового доказування страждань - це підтверджується як практикою міжнародних судів, так і доктриною міжнародного гуманітарного права. Присуджена сума є явно неспівмірною з тим, що ми вже пережили та переживаємо, і не відповідає практиці ЄСПЛ та українських судів. Суд не врахував її психоемоційний стан: життя в зоні обстрілів, страх смерті, тривале нервове виснаження, втрату стабільного середовища, вимушене переміщення.
Суд апеляційної інстанції не врахував кримінально-правову природу збройної агресії та презумпцію моральної шкоди, не врахував факт визнання геноциду українського народу, що підсилює презумпцію глибоких психоемоційних страждань, не врахував практику ЄСПЛ.
Також вказує, що громадяни України втратили можливість вільно відвідувати та користуватись природними благами на територіях, які перебувають під тимчасовою окупацією російською федерацією або під безпосередньою загрозою ураження. Такі дії порушують статтю 13 Конституції України, згідно з якою земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу.
Крім того, відповідно до статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. З огляду на воєнну агресію російською федерацією та наслідки, які вона спричинила, це право було порушено.
Вважає, що системне, тривале обмеження доступу до природних ресурсів держави та унеможливлення їх використання відповідно до її правового статусу як громадянина України також є одним із джерел заподіяння їй моральної шкоди.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право
у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити
у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства,
які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування
(частина третя статті 82 ЦПК України) є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України
у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають
у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України
«Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України
є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивачки до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня
2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Крім того, позивач проживає у місті Сарни Рівненської області, яке не належить до територій, де тривають активні бойові дії,
а факт порушення територіальної цілісності України, порушення прав громадян або загибелі невизначеного кола осіб, на які посилається позивач, не є безумовною підставою для стягнення на її користь моральної шкоди. При цьому саме по собі посилання на практику ЄСПЛ без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не може слугувати встановленням конкретного розміру моральної шкоди, завданої відповідачем безпосередньо позивачу.
З такими висновками судів Верховний Суд не погоджується.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина,
що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48
Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин
є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі
№ 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності
і справедливості.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок,
а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи
(див.: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду
в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга
статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не надали належної оцінки доводам позовної заяви й апеляційної скарги позивачки про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв'язання і ведення агресивної війни вона зазнала душевних страждань, втратила душевний спокій, відчуває безпорадність, розчарування, була вимушена докласти додаткових зусиль для організації її життя й безпеки.
Під час вирішенні спору судами не надано належної оцінки порушенню прав позивачки на життя, свободу пересування, триваючому характеру дій
держави-агресора, характеру вимушених змін у житті позивачки, глибині душевних страждань, зокрема, впливу збройної агресії російської федерації проти України на нормальні життєві зв'язки позивачки, необхідність застосування додаткових зусиль для організації позивачкою свого життя з метою забезпечення її безпеки.
Не оцінивши належно доводи позивачки щодо завдання їй моральної шкоди, суди не визначили необхідне й достатнє відшкодування для позивачки.
Подібні висновки у спірних правовідносинах узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, які викладено у постановах
від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23),
від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24) та від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23 (провадження № 61-8568св24),
від 11 грудня 2024 року у справі № 638/7894/23 (провадження № 61-7699св24).
За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та є передчасними.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89,
367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам
статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів, що в силу положень
статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Прохання касаційної скарги про ухвалення судового рішення про задоволення позову є передчасним, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі (стаття 400 ЦПК України), тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду є неможливим. Оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк