05 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 334/4759/25
провадження № 61-1090ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мітасов Микола Іванович, на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 13 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1
про зменшення розміру аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що з 29 жовтня 2011 року до 13 квітня
2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі,
від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ленінський районний суд міста Запоріжжя (на даний час назву суду змінено
на Дніпровський районний суд міста Запоріжжя відповідно до Закону України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів») судовим наказом від 01 липня 2020 року у справі № 334/2870/20 стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від усіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму і не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 29 травня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
08 лютого 2023 року на підставі виданого судового наказу Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача ОСОБА_2 народилась дитина від іншого шлюбу - ОСОБА_4 . Також на його утриманні знаходиться ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дитина його другої дружини).
У зв'язку зі зміною як сімейного, так і матеріального стану, позивач не має можливості належним чином утримувати свою сім'ю та дітей, які перебувають на його утриманні, та одночасно сплачувати аліменти на дитину.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_2 просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_1 на підставі судового наказу Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 01 липня 2020 року у справі № 334/2870/20 на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
з розміру до 1/6 частини від заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня ухвалення рішення у цій справі і до її повноліття.
Дніпровський районний суд міста Запоріжжя рішенням від 13 жовтня 2025 року (у складі судді Гнатюка О. М.) позов ОСОБА_2 задовольнив.
Зменшив розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 на підставі судового наказу Ленінського районного суду міста Запоріжжя у справі № 334/2870/20 на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з розміру частки усіх видів заробітку (доходу) щомісяця до
1/6 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення сином повноліття.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Запорізький апеляційний суд постановою від 25 грудня 2025 року (у складі колегії суддів Онищенка Е. А., Гончар М. С., Трофимової Д. А.) рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 13 жовтня 2025 року залишив без змін.
23 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мітасов М. І., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя
від 13 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 25 грудня 2025 року, в якій заявниця просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Дніпровський районний суд міста Запоріжжя ухвалою від 13 червня 2025 року справу № 334/4759/25 визнав малозначною та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Касаційна скарга заявниці не містить доводів про помилковість висновків суду першої інстанції щодо віднесення цієї справи до категорії малозначних.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
19 червня 2024 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», яким внесено зміни до ЦПК України, зокрема пункти 1, 2, 3 і 5 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
У частині четвертій статті 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Предметом позову у цій справі є вимоги про зменшення розміру аліментів.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява
№ 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Отже, справа, у якій подана касаційна скарга, відноситься до категорії малозначних відповідно до вимог процесуального закону, які відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду, у тому числі касаційній.
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивність цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Таких випадків суд касаційної інстанції не встановив.
При цьому, посилання заявниці на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставами касаційного оскарження судового рішення, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку / випадків, який / які дає / дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
Передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, судом не встановлені. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 400 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Зазначення у постанові Запорізького апеляційного суду від 25 грудня 2025 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мітасов Микола Іванович, на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 13 жовтня
2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк