Справа № 307/3768/25
Провадження № 2/307/1332/25
02 лютого 2026 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І. при секретарі Ком'яті Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивує тим, що згідно договору про споживчий кредит №101064287 від 26.08.2022 року ТОВ «Мілоан», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», відповідачу ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 10000 гривень, строком на 105 днів, зі стандартною процентною ставкою 1% в день. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. В порушення укладених умов вказаного договору відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання - не вносив платежі передбачені умовами договору. Представник зазначив, що договір сторонами був укладений дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в результаті чого, відповідно до положень п.п.1,5,7 ч.11 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», у сторін договору виникають цивільні права та обов'язки. Договір укладається відповідно до вимог п.6 ч.11 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти Договір про видачу Кредиту в електронній формі, та його підписання Сторонами накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі згідно ст.5 Закону України «Про електронну комерцію». 05 грудня 2022 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали договір відступлення прав вимог № 86-МЛ/Т від 05 грудня 2022 року. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за договором про надання кредитного договору №101064287 від 26 серпня 2022 року. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позичальником становить 38000 гривень, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 10000 гривень, заборгованість за відсотками - 2700 гривень, заборгованість за комісією - 1000 гривень. Також представник зазначає, що неодноразово вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору. Відповідачу було направлена досудова вимога про погашення кредитної заборгованості.
Просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 38000 гривень заборгованості за кредитним договором №101064287 від 26 серпня 2022 року, сплачений судовий збір у сумі 2422 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000 гривень.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги просить задовольнити, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних в справі доказів.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, хоч про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у її відсутності на підставі наявних в справі доказів.
На підставі ст.247 ч.2 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній цивільній справі.
В судовому засіданні встановлено, що 26 серпня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №101064287, шляхом підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, згідно якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 10000 гривень строком на 105 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% за один день ()пільгового періоду), 3% за один день (поточного періоду), комісії, з кінцевим терміном повернення кредиту 09 грудня 2022 року.
Із вказаного договору про надання споживчого кредиту від 26 серпня 2022 року №101064287, графіку платежів за договором, паспорту споживчого кредиту, довідки про ідентифікацію, анкети-заяви на кредит №101064287 від 26 серпня 2022 року, вбачається, що з відповідачем ОСОБА_1 були узгоджені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, та вказані документи відповідачем ОСОБА_1 були підписані.
Факт отримання кредитних грошових коштів в розмірі 10000 гривень відповідачем ОСОБА_1 від ТОВ «Мілоан» підтверджується платіжним дорученням від 26 серпня 2022 року №49988488.
05 грудня 2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»укладено договір відступлення права вимоги №86-МЛ/Т, відповідно до умов якого, Витягу з реєстру боржників Реєстру боржників, акту прийому-передачі Реєстру боржників, платіжної інструкції №69204 від 05 грудня 2022 року, ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФК «Вердикт капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 серпня 2022 року №101064287.
Із розрахунку заборгованості відомо, що за кредитним договором від 26 серпня 2022 року №101064287 заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» становить 38000 гривень, з яких: 10000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 27000 гривень - заборгованість по відсотках, 1000 гривень - заборгованість по комісії.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами частин 3, 6, 7, 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Відповідно до вимог ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Судом досліджені надані банком докази видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, враховано, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його процесуальним обов'язком.
Наведене узгоджується з висновком висловленим Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом досліджені надані позивачем докази видачі відповідачу кредиту, враховано, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його процесуальним обов'язком.
Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а також складових його повної вартості, зокрема нарахованих відсотків за користування даними кредитними коштами.
Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено суму заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №101064287 від 26 серпня 2022 року у загальному розмірі 37000 гривень, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 10000 гривень, заборгованість по відсотках за користування кредитом - 27000 гривень, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки та періоду кредитування.
Ураховуючи наведене, а також те, що сторонами у справі укладено кредитні договори у встановленій законом формі з визначенням усіх істотних умов таких договорів, відтак позов підлягає задоволенню, однак в лише в частині позовних вимог.
Щодо вимоги про стягнення комісії, суд зазначає наступне.
Пунктом 1.5.1. кредитного договору про споживчий кредит №101064287 від 26 серпня 2022 року комісія за надання кредиту складає 1000 гривень, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент надання кредиту.
Разом з тим, кредитодавцем у кредитному договорі, не вказано, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Такі висновки викладені Верховним Судом в постановах від 07.06.2023 у справі №686/14530/15(провадження № 61-13299св22), від 09.02.2024 у справі №337/3703/22провадження № 61-13859св23).
Враховуючи те, що відповідачу встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд приходить до висновку про те, що положення пункту 1.5.1 кредитного договору в частині, що стосується комісії є нікчемними.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1000 гривень необхідно відмовити з підстав їх необґрунтованості.
В судовому засіданні встановлено, що в порушення умов договору про споживчий кредит №101064287 від 26 серпня 2022 року відповідач ОСОБА_1 ухиляється від взятих на себе зобов'язань, не погашає кредит та щомісячну сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів і його заборгованість перед позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» становить 37000 гривень, з яких: 10000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 27000 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитом.
Враховуючи наведене, суд вважає, що в межах заявлених позовних вимог позов слід задовольнити частково і стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 37000 гривень заборгованості за договором про споживчий кредит №101064287 від 26 серпня 2022 року, а в іншій частині позовних вимог відмовити.
Відповідно до частин 1 та 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати в частині сплати судового збору слід розділити між сторонами пропорційно, у зв'язку з частковим задоволенням позову.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 8000 гривень.
Представництво у суді позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» здійснював адвокат Усенко М.І. на підставі договору правової допомоги №0107 від 01 липня 2025 року.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу суду надано: копію детальний опис наданих послуг до акту №3160 за договором правової допомоги №0107 від 01 липня 2025 року.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18.
Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивача документи є належними та достатніми доказами на підтвердження витрат, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги у цій справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 прийшов до висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв'язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов'язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.
З урахуванням встановлених обставин, на думку суду, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000 гривень, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 4 пункту 4 статті 137 ЦПК України, та є не співмірним з огляду на те, що предмет спору в цій справі не є складним, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними, розгляд справи відбувся у спрощеному провадженні, та представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без його участі, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ « ФК «Кредит-Капітал».
Керуючись ст.ст. ст.ст.5, 12, 81, 133, 141, 209, 223, 247, 263, 265 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 37000 (тридцять сім тисяч) гривень заборгованості за договором про споживчий кредит від 26 серпня 2022 року №101064287, 2358 гривень 65 копійок сплаченого судового збору та 5000 (п'ять тисяч) гривень витрат на правничу допомогу.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості про учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, буд.1, корпус 28, код ЄДРПОУ - 35234236.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , України, РНОКПП - НОМЕР_1 .
Повний текст рішення суду складено 09 лютого 2026 року.
Головуючий В.І. Бобрушко