65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4940/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОЛОГ ТД»
до Виробничо-комерційної фірми “КВАРЦ» (приватна форма власності)
про стягнення 1504689,94грн
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОЛОГ ТД» до Виробничо-комерційної фірми “КВАРЦ» (приватна форма власності) про стягнення 1504689,94грн заборгованості за договором поставки від 19.02.2020 № 1902-х/2020, з яких - 638640грн основного боргу, 642045,98грн пені, 167838,63грн інфляційних та 56165,33грн 3% річних.
Ухвалою від 16.12.2025 суд визнав справу малозначною і відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань.
Сторони отримали ухвалу 16.12.2025 в електронних кабінетах, що підтверджується довідками.
30.12.2025 у встановлений строк, відповідач подав відзив, в якому визнає позовні вимоги щодо 638640грн основного боргу. Відповідач просить відмовити у стягненні пені або зменшити її розмір, оскільки через те, що було продовжено строки позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, то відповідач позбавлений можливості заявити про застосування строків позовної давності, а розмір відповідальності становить 57,56% ціни позову, а пеня - 42,67%. Відповідач звертає увагу, що позивач не довів, чому три роки не проявляв заінтересованості у вирішенні питання погашення боргу за договором, а вперше з пропозицією скласти акт звірки звернувся лише 15.08.2025 з листом № 47. Також відповідач просить зменшити розмір річних і інфляційних і стягнути пропорційно з позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 50000грн.
02.01.2026 позивач подав відповідь на відзив, в якому наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись зокрема на те, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою провести звірку розрахунків в 2023 та 2025 роках, але відповіді не отримав.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОЛОГ ТД» (постачальником, позивачем) та Виробничо-комерційною фірмою «КВАРЦ» (приватна форма власності) (покупцем, відповідачем) було укладено Договір поставки товару №1902-1х/2020 від 19.02.2020 року (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1., 1.2., 1.4 Договору Постачальник протягом строку дії цього Договору зобов'язується систематично постачати Товар, а Покупець приймати й оплачувати Товар, згідно з умовами цього Договору. Предметом поставки є Товари, перелік яких визначений в Додатку №1 до цього Договору, надалі - «Товар». Додатки до даного Договору оформляються на кожну поставку партії Товару окремо, і є невід'ємними частинами цього Договору.
В п.1 Додатку №1 сторони затвердили специфікацію товарів: адгезійна добавка Wetfix BE (Ветфікс БЄ), DIAMINE OLBS (Діамін ОЛБС); емульгатори марки REDICOTE тм; Синтетичний латекс TOPTEX B (Топекс Бі); Енергозберігаюча структуруюча добавка марки Sasobit (Сасобіт); Гранульоване целюлозне волокно Antrocel G (Антроцель Джі); SBS, термопластичний еластометр марки Calprene-501М (порошок), Calprene501С (гранули) (Кальпрен 501М, Кальпрен 501С).
Згідно з п.2 Додатку №1 перелік Товарів, що поставлятимуться за даним Договором, може бути змінено за згодою Сторін і оформляється додатковою угодою в формі Додатку до даного Договору поставки.
Відповідно до п. 6.1. Договору Покупець оплачує поставлену Постачальником партію товару за договірною ціною, зазначеною в рахунку, виданому постачальником.
Згідно з п. 7.1.-7.2. Покупець зобов'язується оплачувати партії Товару, що будуть постачатись в рамках цього Договору, на умовах 100% попередньої оплати в триденний термін з дати виставленого Рахунку.
Сторони залишають за собою право на зміну порядку здійснення розрахунків за Товар, що буде обумовлюватись у відповідному Додатку до Договору на кожну партію товару окремо, та підтверджуватись комунікацією Сторін шляхом обміну повідомленнями з використанням факсимільного чи електронного зв'язку.
Відповідно до п. 9.1, 9.2 строк договору - до 31.12.2021, а у випадку якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договірні відносини за 15 календарних днів до закінчення терміну його дії, цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік.
У відповідності до погоджених Договором умов та додатків до них протягом 2020- 2022 років постачальник здійснював поставки товарів покупцеві, який приймав та оплачував цей товар. Всього у вказаний період було здійснено 34 поставки партій товару загальною вартістю 23 526 057,00 грн.
Всі поставлені постачальником партії товару були прийняті покупцем, що підтверджується згідно з видатковими накладними: №12 від 21.02.2020 р.; №94 від 23.03.2020 р.; №116 від 30.03.2020 р.; №146 від 03.04.2020 р.; №458 від 11.06.2020 р.; №557 від 01.07.2020 р.; №570 від 02.07.2020 р.; №571 від 02.07.2020р.; №581 від 06.07.2020 р.; №832 від 17.08.2020 р.; №922 від 31.08.2020р.; №984 від 08.09.2020р.; №1028 від 11.09.2020р.; №1090 від 22.09.2020р.; №1206 від 06.10.2020р.; №1239 від 12.10.2020р.; №1292 від 19.10.2020 р.; №1322 від 22.10.2020 р.; №1343 від 26.10.2020 р.; №1410 від 05.11.2020р.; №1411 від 05.11.2020 р.; №1500 від 23.11.2020р.; №1544 від 04.12.2020р.; №1555 від 09.12.2020р.; №1568 від 21.12.2020 р.; №51 від 11.03.2021 р.; №138 від 05.04.2021 р.; №217 від 20.04.2021 р.; №302 від 05.05.2021 р.; №729 від 08.07.2021 р.; №730 від 08.07.2021 р.; №1412 від 22.10.2021 р.; №250 від 01.11.22 р. №263 від 14.11.2022 р.
Покупець здійснив на користь продавця оплати за прийнятий товар в загальному розмірі 22 887 417,00 грн.
Партія товару, поставлена згідно видаткової накладної №263 від 14.11.2022 р. загальною вартістю 1 388 640,00 грн., була оплачена покупцем лише частково: в сумі 750 000,00 грн. 30.12.2022 року.
Решта вартості товару в сумі 638 640,00 грн. залишається не оплаченою.
Поставка товару вартістю 1 388 640,00 грн. згідно з видатковою накладною №263 від 14.11.2022 р. здійснювалась на умовах, визначених додатком №35 від 11.11.2022р. В п. 1 Додатку №35 сторони затвердили специфікацію товару: структуруюча енергозберігаюча добавка Sasobit в кількості 55 шт. (1100 кг.), вартістю 199 320,00 грн., та SBS, термопластичний еластометр марки Calprene-501С (гранули) в кількості 265 шт. (5300 кг.), вартістю 1 189 320,00 грн. Загальна вартість товару згідно зі специфікацією - 1 388 640,00 грн.
Згідно з п. 2-4 Додатку №35 умови оплати; часткова попередня оплата, повна 100% оплата вартості товару в строк, що не перевищує 14 календарних днів з дати відвантаження Товару. Умови поставки: «склад Покупця», Одеська обл.,с. Малодолинське, вул. Паромна, 11а. Плановий строк поставки товару: до 17.11.2022 р.
Відповідно до п. 3.1, 3.3. Договору поставки товару в межах цього Договору здійснюються відповідно до «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року, в частині, що не суперечить умовам цього Договору, на умовах СРТ - пункт призначення вказаний у замовленні та/або письмовій заявці Покупця.
Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту відвантаження Товару Перевізнику зі складу Постачальника, що фіксується видатковою накладною Постачальника та іншими товарно-супровідними документами.
У зв'язку з укладенням Додатку №35 від 11.11.2022 р. постачальник виставив покупцеві рахунок №272 від 11.11.2022 року про оплату товару вартістю 1 388 640,00 грн. Рахунок №272 від 11.11.2022 року було надіслано ВКФ «Кварц» в електронному вигляді 11.11.2022 року шляхом направлення на електронну пошту ВКФ «Кварц», зазначену в договорі. Оригінал рахунку №272 від 11.11.2022 року додатково було направлено поштою разом з іншими товаросупровідними документами у відповідності до норм 2.1.2-2.1.4 Договору.
На виконання умов Додатку №35 постачальник здійснив поставку товару покупцеві 14.11.2022р., що підтверджується згідно з видатковою накладною №263 від 14.11.2022 р., товарно-транспортною накладною №1 від 14.11.2022 р. Товар було відвантажено на складі покупця 15.11.2022р.
Перевезення товару зі складу постачальника (с. Запитів) на склад покупця (с.Малодолинське) здійснювалось перевізником ФОП Дадак І.В., якого залучив постачальник, що підтверджується на підставі документів, копії яких додаються: Договір-заявка на перевезення вантажу №14\11\2022 від 14.11.2022 р., Рахунок №14\11\22 від 14.11.2022 р., Акт виконаних робіт від 15.11.2022 р.
Послуги перевезення вантажу за були оплачені ТОВ «Пролог ТД» на користь ФОП Дадак І.В. 02.12.2022 р.
З огляду на наведене вище, підтверджено факт постачання ТОВ «Пролог ТД» та прийняття ВКФ «КВАРЦ» партії товару вартістю 1 388 640,00 грн. у зв'язку з чим в покупця виник обов'язок оплати цього товару в термін до 29.11.2022 року включно (протягом 14 календарних днів з моменту відвантаження товару 15.11.2022р.). Проте, ВКФ «Кварц» здійснило лише часткову оплату за отриманий товар 30.12.2022 року в сумі 750 000,00 грн., що підтверджує наявність в ВКФ «Кварц» заборгованості в розмірі 638 640,00 грн. Відповідно до п. 2.5. Договору сторони погоджуються, що будь-яке відвантаження покупцю партії Товару, здійснене Постачальником після укладення даного договору, вважається постачанням товару відповідно до умов цього договору і наступного доведення не потребує.
Згідно з п. 7.7. Договору у разі наявності заборгованості Покупця за поставлений товар за декількома партіями товару, перераховані покупцем кошти зараховуються постачальником в погашення боргу по накладним в порядку їх оформлення, починаючи з найдавнішої.
Згідно з частиною першою статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
15.08. 2025 року ТОВ «Пролог ТД» звернулось до ВКФ «Кварц» з листом «Щодо звірки взаєморозрахунків» вих.№47 від 15.08.2025р. В цьому листі містилось прохання ТОВ «Пролог ТД» щодо проведення звірки взаєморозрахунків та погашення наявної заборгованості. Зазначений лист було вручено ВКФ «Кварц» 23.08.2025 року, проте жодної відповіді надано не було, борг не погашено.
24.10.2025 року та 19.11.2025 року адвокат Проць Т.В. зверталась до ВКФ «Кварц» з адвокатськими запитами про витребування інформації про результати розгляду листа вих.№47 від 15.08.2025р., а також про стан взаєморозрахунків (наявність заборгованостей/переплат) між ВКФ «КВАРЦ» та ТОВ «Пролог ТД» за період: 19.02.2020 - 30.07.2025 за договором поставки №1902-1x/2020 від 19.02.2020 р. згідно з даними бухгалтерського обліку ВКФ «КВАРЦ». Проте, адвокатські запити залишились без відповіді.
Суд враховує, що відповідач у відзиві, який подано через підсистему Електронний суд керівником Гончаренко О.В., відповідач визнає позовні вимоги про стягнення 638640грн основного боргу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Аналогічна за змістом норма щодо наявності у відповідача права визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, закріплена у ч. 1 ст. 191 ГПК України.
Частина 4 вказаної статті також зазначає, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, з урахуванням заяви відповідача про визнання позову в частині основного боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 638640грн основного боргу підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 130 ГПК України та частиною 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Крім того, за загальним правилом, встановленим ст. 129 ГПК України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
За подання позову про стягнення 1504689,94грн через підсистему Електронний суд позивач сплатив судовий збір у сумі 18056,28грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1129 від 05.12.2025.
За позовну вимогу про стягнення 638640грн основного боргу розмір судового збору становить 7663,68грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір в сумі 7663,68грн підлягає розподілу наступним чином: 50 відсотків сплаченого судового збору у сумі 3831,84 грн підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, а решта 50 відсотків підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 10.1., пп. 10.3.1. п.10.3 Договору Сторони несуть відповідальність за невиконання чи за неналежне виконання умов цього Договору відповідно до чинного законодавства України з урахуванням положень цього Договору. Покупець за цим договором несе наступну відповідальність: за порушення строку оплати вартості окремої партії Товару, Покупець на вимогу Постачальника сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен календарний день пропуску строку оплати. Нарахування пені за порушення строку оплати вартості поставленої партії товару відбувається за весь період прострочення до моменту погашення Покупцем всієї суми заборгованості за Договором .
Згідно з п. 15.3. Договору для цілей цього Договору термін позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій встановлюється у 3 (три) роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
У зв'язку з простроченням оплати позивач просить стягнути з відповідача 642045,98грн пені, 167838,63грн інфляційних та 56165,33грн 3% річних за період з 30.12.2022 до 04.12.2025.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ст. 258 ЦК України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Пунктом 15.3 договору сторони визначили строк позовної давності три роки для штрафних санкцій.
Суд враховує, що згідно з ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 30.12.2022 частково оплатив отриманий товар за видатковою накладною № 263 від 14.11.2023, тобто з 30.12.2022 перебіг позовної давності почався заново.
Таким чином, позивач звернувшись до суду з позовом 10.12.2025 через підсистему Електронний суд не пропустив строк позовної давності.
Перевіривши розрахунок 3% річних, інфляційних та пені, здійснений позивачем, суд встановив, що він здійснений правильно.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних та 3% річних, то суд відмовляє в цьому, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 дійшла висновку, що суд не може зменшити розмір інфляційних втрат, а також розмір трьох процентів річних, оскільки він не перевищує законодавчо встановлений (ст. 625 ЦК України).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 167838,63грн інфляційних та 56165,33грн 3% річних підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, то суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
При цьому, суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 (п. 137) зазначила, що “для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
138. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
139. Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
140. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
141. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20)].
142. При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
143. Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).
144. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
145. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
146. Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).
147. Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
148. У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).
149. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22)».
В постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22 зазначено, що “як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Отже, чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду».
Розглянувши матеріали даної справи суд враховує, що суду не надано доказів понесення позивачем збитків, розмір пені 642045,98грн перевищує суму основного боргу 638640грн. При цьому, суд вже стягнув інфляційні та 3% річних з відповідача на суму 224003,96грн.
З огляду на викладене та на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання; виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії російської федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 70 %, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання пені ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Отже, з відповідача підлягає стягненню 192613,79 пені.
Як зазначено вище, суд визнав обгрунтованими всі позовні вимоги.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даній справі суд враховує, що у разі зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено на підставі клопотання про зменшення суми пені.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 917/2013/17 (п. 4.30).
Крім того, в постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23 викладено такі висновки:
"3.3 Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін (пункт 1); у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2).
3.4 Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 цього Кодексу серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
3.5 Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
3.6 За результатами розгляду справи по суті (постанова Верховного Суду від 06.11.2024) вбачається, що спір між сторонами у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.
…3.8 Отже, справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є застосування частини 9 статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідача сплаченого позивачем судового збору до суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій, оскільки спір у даному випадку виник внаслідок неправильних дій відповідача".
В постанові Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23 зазначено (п. 5.40, 5.42), що розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Водночас Верховний Суд зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.
З огляду на викладене, з відповідача підлягає стягненню вся сума судового збору, яка була сплачена позивачем при зверненні з позовом про стягнення визнаної судом обгрунтованою суми позовних вимог (за виключенням 3831,84 грн судового збору, який підлягає поверненню позивачу у зв'язку з визнанням відповідачем основного боргу, про що зазначено вище), тобто 14224,44грн судового збору.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 46, 129, 191, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми “КВАРЦ» (приватна форма власності) (код 21034486, с. Малодолинське м. Чорноморськ Одеської області, вул. Паромна, 11а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОЛОГ ТД» (код 32483640, м. Львів, вул. Зелена, 290а) 638640грн основного боргу, 192613,79грн пені, 167838,63грн інфляційних, 56165,33грн 3% річних та 14224,44грн судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “ПРОЛОГ ТД» (код 32483640, м. Львів, вул. Зелена, 290а) з державного бюджету 3831,84 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією від 05.12.2025 № 1129.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 лютого 2026 р.
Суддя В.В. Литвинова