65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" лютого 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3799/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фермерського господарства "Родина 2007" (код ЄДРПОУ 34749261, 07600, Київська обл., Броварський р-н, смт. Згурівка, вул. Садова, буд. 1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг ДІС" (код ЄДРПОУ 39945333, 65003, м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 115, оф. 409)
про стягнення 459856,73 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Ольга Вак
від відповідача: не з'явився
Позивач Фермерське господарство "Родина 2007" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг ДІС" про стягнення 459856,73 грн. заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №20240113 від 26.09.2024.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду від 06.10.2025 позовну заяву Фермерського господарства "Родина 2007" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; вирішено інші процесуальні питання.
Під час розгляду справи у суду виникла необхідність в отриманні пояснень позивача щодо правильності розрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу, у зв'язку з чим ухвалою від 24.11.2025 призначено судове засідання у справі на 04.12.2025.
У судове засідання 04.12.2025 з'явилась представник позивача, яка взяла участь у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Під час судового засідання виникли проблеми із функціонуванням підсистеми відеоконференцзв'язку у зв'язку із проведенням технічних робіт на об'єктах інформаційної інфраструктури судової влади України.
Враховуючи неможливість здійснення належної фіксації судового засідання, з огляду на необхідність надання учасникам провадження можливості скористатись повним обсягом процесуальних прав, судом ухвалено про відкладення розгляду справи на 10.12.2025.
У судовому засіданні 10.12.2025 було оголошено перерву до 18.12.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) судове засідання, призначене на 18.12.2025, не відбулося.
06.01.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою від 12.01.2026, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки та призначено судове засідання на 22.01.2026.
У зв'язку з розгерметизацією системи опалення та низькою температурою повітря в адміністративній будівлі суду, у тому числі в приміщенні серверної, в Господарському суді Одеської області 22.01.2026 було призупинено реєстрацію вхідної кореспонденції та проведення судових засідань, про що відповідальними особами суду складено Акт від 22.01.2026.
У зв'язку з наведеним судове засідання, призначене на 22.01.2026, не відбулося.
Ухвалою від 26.01.2026 призначено судове засідання на 05.02.2026.
В судове засідання з'явилась представник позивача, яка підтримала позовні вимоги та надала відповідні пояснення.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове зсідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.10.2025 та ухвали про призначення та відкладення (оголошення перерви) судових засідань були доставлені відповідачу до електронного кабінету, що підтверджено довідками про доставку електронного документу.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
В судовому засіданні 05.02.2026, у відповідності до приписів ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 26.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг Діс" (далі - покупець) та Фермерським господарством "Родина 2007" (далі - продавець) було укладено договір купівлі-продажу №20240113, на умовах і у порядку якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.
Пунктом 1.2. визначено, що предметом цього договору є сільськогосподарська продукція, яка надалі іменується "товар" та зазначається у специфікаціях - невід'ємних частинах цього договору.
Згідно з п. 2.1. договору, товар по якості повинен відповідати вимогам, вказаним в специфікації для кожної партії товару.
За умовами п. 3.2., товар за даним договором поставляється партіями протягом періоду, вказаному в специфікаціях до цього договору.
Відповідно до п. 3.3. договору, кількість та строк поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно цього договору, визначаються в специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід'ємними частинами цього договору.
Пунктом 3.4. договору передбачено, що право власності на товар виникає в покупця з дати оформлення видаткової накладної продавцем.
Відповідно до п. 4.1. договору, продавець зобов'язується передати товар на умовах, які визначаються в специфікаціях до цього договору.
За умовами п. 5.1. договору, при поставці на умовах FCA - покупець здійснює оплату кожної окремої автомобільної партії товару в день завантаження, в українських гривнях шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок продавця суми коштів у розмірі 86% після виконання продавцем п. 5.4. цього договору.
За умовами п. 5.4 договору, продавець зобов'язаний надати покупцеві підписаний договір, специфікацію, видаткову накладну та рахунок на оплату.
Відповідно до п. 5.5. договору, згідно наказу Міністерства фінансів України № 987 від 30.09.2014 року "Про внесення змін до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 та від 24 березня 2000 року № 61", покупець має право не виписувати довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей. За домовленістю між продавцем та покупцем підставою для отримання товарно-матеріальних цінностей є підписаний з обох сторін цей письмовий договір.
Відповідно до п. 5.6 договору, оплата за товар вважається здійсненою в момент списання грошових коштів з банківського рахунку покупця відповідно до реквізитів продавця, зазначених у рахунку продавця.
Згідно з п. 5.7 договору, продавець після поставки або передплати, в залежності від того, яка подія настала раніше, зобов'язується зареєструвати податкову накладну та/або розрахунки податкових коригувань до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) з відповідним заповненням всіх обов'язкових реквізитів податкової накладної (у тому числі код товару згідно УКТ ЗЕД, що вказуються у специфікації) на повну суму поставки (або передплати), з урахуванням граничних строків, встановлених Податковим кодексом України.
Пунктом 5.11 договору передбачено, що доплата у розмірі 14% від вартості кожної окремої автомобільної партії товару покупцем здійснюється на протязі трьох банківських днів після завершення (проведення) реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних належним чином виписаної податкової (їх) накладної (них) продавцем, отримання оригіналів документів та виконання п. 5.4. та п. 6.6 договору.
Згідно з п. 9.1. договору, цей договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Договір підписано без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
11.11.2024 між позивачем та відповідачем було підписано специфікацію № 6, умовами якої передбачена характеристика товару та його ціна, кількість та якість, строки поставки та адреса розвантаження товару.
Фермерським господарством "Родина 2007" поставлено, а Товариством з обмеженою відповідьністю "Агрохолдинг Діс" прийнято товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними:
-№241102 від 12.11.2024 на суму 1389911,87 грн. з ПДВ;
-№241103 від 15.11.2024 на суму 1412234,59 грн. з ПДВ;
-№241104 від 18.11.2024 на суму 2172224,37 грн. з ПДВ;
-№241150 від 19.11.2024 на суму 667424,81 грн. з ПДВ.
Також позивачем надано товарно-транспортні накладні, складені, зокрема, і за спірний період.
До матеріалів справи позивачем долучено оборотно-сальдові відомості за періоди з 01.11.2024 по 03.12.2024, січень 2024 року - серпень 2025 року, реєстр операцій по рахунку позивача з 01.10.2024 по 13.08.2025, підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2024 по 03.12.2024.
Натомість, взяті на себе зобов'язання ТОВ "Агрохолдинг Діс" за специфікацією №6 від 11.11.2024 виконало не в повному розмірі, в результаті чого заборгувало перед ФГ "Родина 2007" суму в розмірі 1000000,00 грн.
30.12.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій просив у строк до 10.01.2025 сплатити грошові кошти в розмірі 1000000,00 грн. Після отримання вказаної претензії відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлений товар у сумі 600000,00 грн.
Разом з тим, залишок боргу в сумі 400000,00 грн. відповідач перед позивачем не погасив, що і зумовило нарахування пені на суму боргу та звернення до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (тут і далі - який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу частин першої, четвертої статті 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як визначено в частині 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно положень ст.6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач, своєю чергою, зобов'язався прийняти та оплатити вартість отриманого товару в порядку та на умовах, визначених договором.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази щодо повернення відповідачем товару після його отримання або заявлення претензій до позивача щодо його якості, а також здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за вищевказаними накладними.
Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 400000,00 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Окрім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 59856,73 грн. пені.
Відповідно до положень ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Отже, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 ГК України (тут і далі - чинний на момент укладення договору та виникнення спірних правовідносин) регулювала розмір штрафних санкцій таким чином: "Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією".
З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею було передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 ГК України визначала уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачала можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.
Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачав застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надавав сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 ГК України регулювали виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим, за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулювала відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
В даному випадку нарахування пені за порушення покупцем строку оплати поставленого товару умовами договору не передбачено.
За наведених обставин, вимоги в частині стягнення пені в розмірі 59856,73 грн. є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
При цьому суд звертає увагу на наступне.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Ціна позову становить 459856,73 грн., отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 5518,28 грн. (6897,85 грн. * 0,8).
Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6897,85 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №488 від 15.09.2025.
Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 1379,57 грн. (6897,85 грн. - 5518,28 грн.), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.
Оскільки на час ухвалення рішення у справі клопотання особи, яка сплатила судовий збір, не подано, господарський суд не вирішує питання про повернення судового збору з Державного бюджету.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг ДІС" (код ЄДРПОУ 39945333, 65003, м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 115, оф. 409) на користь Фермерського господарства "Родина 2007" (код ЄДРПОУ 34749261, 07600, Київська обл., Броварський р-н, смт. Згурівка, вул. Садова, буд. 1) - 400000 (чотириста тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 4800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Судові витрати у розмірі 718,28 грн. судового збору покласти на позивача.
5 . Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 10 лютого 2026 р.