79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
09.02.2026 Справа № 914/3745/25
За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Прескуб»,с.Ясниська Львівської області
до відповідача: Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького, с.Віжомля Львівської області
про стягнення 131087,94 грн заборгованості за Договором на продаж продукції №2211/1 від 22.11.2023
Суддя Ділай У.І.
Без участі представників сторін
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2025 справу №914/3745/25 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 09.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін.
22.12.2025 від відповідача до суду надійшов відзив, за змістом якого СТОВ імені Данила Галицького просить розстрочити виконання рішення на 6 місяців та зменшити розмір вартості наданих адвокатських послуг до 10000,00грн.
05.01.2026 від позивача до суду надійшли заперечення проти розстроченння виконання рішення суду.
15.01.2026 від позивача до суду надійшла заява, до якої долучено оригінали документів, копії яких подані разом з позовом.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 09.02.2026. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.
В процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
22 листопада 2023 року між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького (надалі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прескуб» (надалі - постачальник або позивач) укладено договір № 2211/1 на продаж продукції, згідно із п.1.1 якого постачальник прийняв на себе зобов'язання з виготовлення та продажу покупцеві продукції, згідно з замовленням, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію - у порядку та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до умов п. 1.2 договору, кількість та точний асортимент продукції, згідно з умовами цього договору, визначатимуться за узгодженням сторін безпосередньо перед замовленням товару, що є в наявності в постачальника, та відображатимуться в рахунку-фактурі та/або в специфікації.
Загальна вартість договору становить 2000000,00 грн. Розрахунки за договором здійснюються: 100% оплатою, протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури, або по домовленості (п.4.1 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору ціна на виготовлену та поставлену продукцію установлюється постачальником і вказується в рахунку-фактурі.
На виконання замовлення згідно з рахунком-фактурою № СФ-020424/2 від 02.04.2024 позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 137034,00 грн (в т.ч. ПДВ) відповідно до видаткових накладних: №РН-1004/1, № РН-1004/1 від 10.04.2024 та № РН-1104/1, № РН-1104/1 від 11.04.2024.
На виконання замовлення згідно з рахунком-фактурою № СФ-170424/1 від 17.04.2024 позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 119 232,00 грн (в т.ч. ПДВ) відповідно до видаткових накладних: №РН-1704/1, № РН-1704/2 від 17.04.2024 та № РН-1904/1 від 19.04.2024.
03 грудня 2024 року позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-020424/2 від 02.04.2024 та № СФ-170424/1 від 17.04.2024 до оплати, який згідно з умовами п. 4.1 договору повинен був оплатити протягом 3-ох календарних днів, тобто до 06.12.2024 включно.
Однак, за твердженням позивача відповідач оплатив лише частину отриманого товару, залишок боргу становить 92472,00 грн. Вказаний розмір заборгованості підтверджений в акті звірки взаємних розрахунків станом на 23.09.2025, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.
Спір виник внаслідок того, що відповідач повністю не оплатив позивачу вартості поставленого товару. Відтак, ТОВ «Прескуб» подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 92472,00 грн основного боргу.
Крім того, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за період з 07.12.2024 по 03.12.2025 позивач нарахував 8153,47 грн інфляційних втрат та 3750,84грн 3% річних, а також, керуючись п. 5.3 договору, позивач нарахував 27711,63грн пені за період з 07.12.2024 по 03.12.2025.
Відповідач проти наявності заборгованості не заперечив та повідомив, що прострочення оплати заборгованості виникло внаслідок скрутного матеріального становища. Відтак, відповідач просив розстрочити виконання рішення суду згідно з наступним графіком: до 31 грудня 2025 року 21 847,99 грн; до 31 січня 2026 року 21 847,99 грн; до 28 лютого 2026 року 21 847,99 грн; до 31 березня 2026 року 21 847,99 грн; до 30 квітня 2026 року 21 847,99 грн; до 31 травня 2026 року 21 847,99 грн.
Позивач не вбачає підстав підстави для розстрочення виконання рішення суду про стягнення боргу, покликаючись на прибутковість відповідача, а тому проти такого розстрочення заперечив та просив у задоволенні такого відмовити.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір № 2211/1 на продаж продукції від 22.11.2023, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.
За договором поставки, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 ст. 712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 256266,00грн за видатковими накладними, копії яких долучені до позову (оригінали судом оглянуто).
Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача у накладних не зазначено.
Підписання відповідачем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Умови оплати погоджені сторонами в розділі 4 договору. Так, розрахунки за договором здійснюються: 100% оплатою, протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку-фактури, або по домовленості (п.4.1 договору).
На виконання замовлення згідно з рахунком-фактурою № СФ-020424/2 від 02.04.2024 позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 137034,00 грн (в т.ч. ПДВ) відповідно до видаткових накладних: №РН-1004/1, № РН-1004/1 від 10.04.2024 та № РН-1104/1, № РН-1104/1 від 11.04.2024.
На виконання замовлення згідно з рахунком-фактурою № СФ-170424/1 від 17.04.2024 позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 119 232,00 грн (в т.ч. ПДВ) відповідно до видаткових накладних: №РН-1704/1, № РН-1704/2 від 17.04.2024 та № РН-1904/1 від 19.04.2024.
03 грудня 2024 року позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-020424/2 від 02.04.2024 та № СФ-170424/1 від 17.04.2024 до оплати, який згідно з умовами п. 4.1 договору повинен був оплатити протягом 3-ох календарних днів, тобто до 06.12.2024 включно.
Відповідач частково оплатив вартість отриманого товару. Згідно з позовними вимогами заборгованість відповідача становить 92472,00грн основного боргу. Вказаний розмір заборгованості підтверджений в акті звірки взаємних розрахунків станом на 23.09.2025, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.
За обставинами цієї справи відповідач про дійсність отриманого товару не заперечив, доказів повної оплати за товар не надав, доводів позовної заяви не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду. Водночас відповідач повідомив, що прострочення оплати заборгованості виникло внаслідок скрутного матеріального становища.
Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Підсумовуючи викладене, Господарський суд Львівської області дійшов висновку про недоведеність відповідачем обставин, які звільняють його від відповідальності.
Беручи до уваги, що строк виконання обов'язку сплати за поставлений товар є таким, що настав, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги про стягнення 92472,00грн основного боргу є підставними та підлягають задоволенню.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2750,84грн 3% річних за період з 07.12.2024 по 03.12.2025 слід задоволити.
Стосовно нарахованої суми інфляційних втрат відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні заявленої вимоги, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 8153,47грн інфляційних втрат за період з 07.12.2024 по 03.12.2025 слід задоволити.
Щодо вимоги про стягнення 27711,63грн пені за період з 07.12.2024 по 03.12.2025 суд зазначає таке.
Відповідно до п. 5.3 договору за несвоєчасну оплату за поставлену продукцію покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожен день затримки платежу. Нарахування пені та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань згідно даного договору здійснюється включно до моменту виконання такого зобов'язання винною стороною і в такому випадку застосовується загальна позовна давність.
Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Перевіривши поданий розрахунок, підстави та правильність нарахування суми, відповідно до положень п. 5.3 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні заявленої вимоги, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 27711,63грн пені за період з 07.12.2024 по 03.12.2025 слід задоволити.
Стосовно клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини на державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява N 6962/02).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" (Заява N 38773/05) від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року по справі N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року по справі N 11-рп/2012).
Господарським процесуальним законодавством передбачено механізм розстрочення виконання рішення за наявності певних умов.
Так, за приписами ч., ч. 1, 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вказані норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов'язано з об'єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.
Згідно із ст. 129 Конституції України, однією з засад судочинства є змагальність.
Особа, яка подала заяву про розстрочення або відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 74-79 Господарського процесуального кодексу України.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Суд зауважує, що враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:
1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами;
2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми;
3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони";
4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Із підстав, умов та меж надання розстрочення виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
В обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду боржник покликається на скрутне матеріальне становище. Відтак, відповідач просив розстрочити виконання рішення суду згідно з наступним графіком: до 31 грудня 2025 року 21 847,99 грн; до 31 січня 2026 року 21 847,99 грн; до 28 лютого 2026 року 21 847,99 грн; до 31 березня 2026 року 21 847,99 грн; до 30 квітня 2026 року 21 847,99 грн; до 31 травня 2026 року 21 847,99 грн.
Розглянувши заяву боржника та враховуючи заперечення позивача, суд зазначає, що наведені боржником обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду в цій справі. Водночас суд відзначає, що матеріали справи не містять належних доказів, які відображають стан поточної підприємницької діяльності заявника, а також підтверджують обставини, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення.
При цьому суд зауважує, що при вирішенні питання щодо доцільності надання розстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін, а також виникнення спору з вини боржника, а тому розстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин.
Враховуючи, що заявником не надано доказів на підтвердження існування таких виключних обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим; вплив воєнного стану та наявність його негативних наслідків не тільки для діяльності боржника, але й стягувача, з урахуванням принципів співмірності і пропорційності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького про розстрочення виконання рішення в цій справі.
Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити.
2.Стягнути з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького (82460, Львівська область, Стрийський район, Стрийський район, село Стрілків, вулиця Фіцика, 13 офіс 201, ідентифікаційний код 36742619) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прескуб» (79034, Львівська область, місто Львів, вулиця Тернопільська, 21-К, ідентифікаційний код 39586861) 92472,00грн основного боргу, 2750,84грн 3% річних, 8153,47грн інфляційних втрат, 27711,63грн пені та 3028,00грн судового збору.
3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4.У задоволенні клопотання Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького про розстрочення виконання рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 10.02.2026.
Суддя Уляна ДІЛАЙ