79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
06.02.2026 Справа № 914/3602/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. розглянув матеріали позовної заяви
за позовом:Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628», м.Червоноград, Львівська область
до відповідача:Державного підприємства «Львіввугілля», м.Сокаль, Львівська область
про:стягнення 87 981,53грн.
Представники сторін: не викликались
Обставини розгляду справи.
Товариство з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628», м.Червоноград, Львівська область звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Державного підприємства «Львіввугілля», м.Сокаль, Львівська область про стягнення 87 981,53 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 позовним матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи 914/3602/25 та передано на розгляд судді Мазовіті А.Б.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.12.2025 позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628» залишено без руху у зв'язку із недотриманням останнім вимог ст.162 ГПК України.
Ухвалою суду від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань; вирішено інші процедурні питання.
Вказана ухвала доставлена позивачу засобами поштового зв'язку на його юридичну адресу, зазначену ним у позовній заяві, а також його представнику до електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 19.12.2025 о 18:34 год., про що свідчать наявні в матеріалах справи список розсилки та довідка про доставку електронного листа.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження була направлена до його електронного кабінету у системі «Електронний суд» ЄСІТС 19.12.2025 о 18:40 год, про що свідчать відомості комп'ютерної бази даних «Діловодство спеціалізованого суду».
Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 251 цього Кодексу унормовано, що відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи (ч.2, ч.5, ч.8 ст. 252 ГПК України).
Матеріали справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, та надано достатньо часу для надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення учасників справи про здійснення її розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не сплачено заборгованість за договором про організацію спеціальних автобусних маршрутів для перевезення працівників від 30.12.2005, яку було стягнуто в судовому порядку згідно рішення Господарського суду Львівської області від 06.02.2013, у зв'язку з чим відповідач провів нарахування 3 % річних в розмірі 18 884,69 грн. за період 01.11.2024-30.11.2025 та інфляційних втрат в розмірі 69 096,84 грн. за період 01.10.2024-31.10.2025 за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на сьогодні виконати зобов'язання перед позивачем не є можливим, з огляду на повномасштабне вторгнення російської федерації та цілеспрямовані терористичні дії останньої проти енергетичного сектору економіки, що призвело до дуже значних руйнувань та ослаблення потужностей української генерації, зокрема знищення Трипільської ТЕС, Харківської ТЕЦ-5 та пошкодження енергоблоків на Ладижинській ТЕС та Бурштинській ТЕС, які були основними споживачами вугільної продукції ДП «Львівугілля». Крім того, відповідач зазначає, що ним не отримувались кошти за попередньо відвантажену вугільну продукцію, а за вказаний у позові період підприємство не здійснювало відвантаження вугільної продукції, а отже і не отримувало кошти. Зазначає, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум у вигляді інфляційних втрат і 3% річних за весь період стягнення, починаючи з 2013 року і до сьогодні, відносно до суми основного зобов'язання, є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, обмежити розмір стягнення інфляційних втрат і 3% річних у даній справі.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.02.2013 у справі №5015/5293/12 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське АТП 14628» до відповідача Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення 666 868,03 грн позов задоволено частково, вирішено стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське АТП 14628» 631 925,92 грн основного боргу, 26 980,44 грн 3% річних та 13 178,13 грн судового збору.
Як встановлено вказаним рішенням суду, 30.12.2005 між Відкритим акціонерним товариством «Червоноградське АТП 14628» (надалі Відкрите акціонерне товариство «Червоноградське АТП 14628» реорганізовано у Товариство з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628») (перевізник) та Державним підприємством «Львіввугілля» (замовник) було укладено договір №42 про організацію спеціальних автобусних маршрутів для перевезення працівників (надалі - договір), за умовами якого перевізник бере на себе зобов'язання перевозити працівників замовника на спеціальних маршрутах, згідно погодженого розкладу руху замовника або його відокремлених підрозділів.
За умовами пунктів 4.1 та 4.2 договору, оплата за користування автобусами проводиться на підставі договірних цін. Розрахунки за користування автобусами проводяться до 25 числа поточного місяця.
Згідно із пунктом 6.2 договору, замовник виплачує перевізнику у випадку несвоєчасної оплати за автопослуги, тобто до 25 числа поточного місяця, крім основної суми пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та несе відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України.
Згідно протоколу розбіжностей до договору, сторони виклали пункт 6.2 договору у наступній редакції: «замовник виплачує перевізнику у випадку несвоєчасної оплати за автопослуги, тобто до 25 числа поточного місяця крім основної суми сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу».
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень офіційного веб-портала Судова влада України, вказане судове рішення сторонами не оскаржувалось і набрало законної сили 22.02.2013.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд у постанові у справі № 908/1090/18 від 15.10.2019 року зазначив про те, що згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Дійсно, преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Відтак, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 06.02.2013 по справі № 5015/5293/12, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню у справі що розглядається.
Позивач вказує, що згідно платіжного доручення № 1459 від 29.04.2013 року ДП «Львіввугілля» перераховано на користь позивача 50 000,00 грн. на виконання вищезазначеного рішення.
Позивач у поданій до суду позовній заяві зазначає, що у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення суду від 06.02.2013 у справі № 5015/5293/12 він неодноразово звертався з позовом до суду про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення виконання рішення суду. За результатами звернень позивача, Господарським судом Львівської області було ухвалено наступні рішення:
- рішення Господарського суду Львівської області від 02.02.2015 у справі №914/4169/14, яким вирішено стягнути з ДП «Львіввугілля» на користь ТДВ «Червоноградське АТП 14628» 33 072,92 грн 3% річних (за період з 01.02.2013 по 17.12.2014) та 126 277,92 грн інфляційних втрат (за період з травня 2013 по листопад 2014 включно);
- рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2016 у справі №914/1238/16, яким вирішено стягнути з ДП «Львіввугілля» на користь ТДВ «Червоноградське АТП 14628» 22 467,98 грн 3% річних (за період з 18.12.2014 по 01.04.2016) та 297 364,14 грн інфляційних втрат (за період з 01.11.2014 по 01.03.2016);
- рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 у справі №914/2369/17, яким вирішено стягнути з ДП «Львіввугілля» на користь ТДВ «Червоноградське АТП 14628» 26 844,38 грн 3% річних та 135 006,81 грн інфляційних втрат (за період з 02.04.2016 по 16.10.2017);
- рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2019 у справі №914/281/19, яким вирішено стягнути з ДП «Львіввугілля» на користь ТДВ «Червоноградське АТП 14628» 22 575, 52 грн 3 % річних (за період з 17.10.2017 по 01.02.2019) та 76 135,02 грн інфляційних втрат (за період з 01.10.2017 по 31.12.2018);
- рішення Господарського суду Львівської області від 28.04.2020 у справі №914/310/20 яким вирішено стягнути з ДП «Львіввугілля» на користь ТДВ «Червоноградське АТП 14628» 15 879,40 грн 3% річних (нараховані за період з 02.02.2019 по 30.12.2019) та 40 682,53 грн інфляційних втрат (нараховані за період з 01.01.2019 по 01.12.2019);
- рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2022 у справі № 914/313/22, яким вирішено стягнути з ДП «Львіввугілля» на користь ТДВ «Червоноградське АТП 14628» 34 819,90 грн 3% річних (за період з 01.01.2020 по 29.12.2021) та 84 897,82 грн інфляційних втрат (за період з 02.12.2019 по 01.12.2021);
- рішення Господарського суду Львівської області від 04.09.2023 у справі № 914/2002/23, яким вирішено стягнути з ДП «Львіввугілля» на користь ТДВ «Червоноградське АТП 14628» 24 680,04 грн 3% річних (за період з 01.01.2022 по 31.05.2023) та 181 675,21 грн інфляційних втрат (за період з 02.12.2021 по 31.03.2023);
- рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2025 у справі № 914/2750/24, яким вирішено стягнути з ДП «Львівугілля» на користь ТДВ «Червоноградське АТП 14628» - 24 783,67 грн. 3% річних (нараховані за період з 01.06.2023 по 31.10.2024) та 49 945,59 грн. інфляційних втрат (нараховані за період з 01.04.2023 по 30.09.2024).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до господарського суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 18 884,69 грн. за період 01.11.2024-30.11.2025 та інфляційні втрати в розмірі 69 096,84 грн. за період 01.10.2024-31.10.2025.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в сукупності, суд дійшов висновку позов задовольнити повністю з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, 30.12.2005 між сторонами у справі було укладено договір №42 про організацію спеціальних автобусних маршрутів для перевезення працівників, за умовами якого перевізник взяв на себе зобов'язання перевозити працівників замовника на спеціальних маршрутах, згідно погодженого розкладу руху замовника або його відокремлених підрозділів.
Факт виникнення у відповідача заборгованості в розмірі 631 925,92 грн, за вказаним договором встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 06.02.2013 у справі № 5015/5293/12, що не потребує додаткового доведення в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно платіжного доручення №1459 від 29.04.2013 року ДП «Львіввугілля» перераховано на користь позивача 50 000,00 грн, відтак сума основного боргу становить 581 925,92 грн.
Доказів сплати решти заборгованості в розмірі 581 925,92 грн. сторонами не подано, відповідач не спростовує факт існування на даний момент заборгованості в такому розмірі.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд здійснивши перевірку нарахування 3% річних та інфляційних втрат за вказаними позивачем періодами за допомогою системи інформаційно-правового забезпечення «Ліга:Закон» зазначає, що такі здійснено вірно, відтак до стягнення з відповідача підлягає 18 884,69 грн. 3% річних та 69 096,84 грн інфляційних втрат. В свою чергу суд зазначає, що за власним розрахунком інфляційні втрати складають 74 956,04 грн., але в силу приписів ст. 237 ГПК України, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, задовольняє зазначену вимогу у заявленому позивачем розмірі.
Щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.
Клопотання відповідача про зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат обґрунтоване тим, що у зв'язку з повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України підприємство позбавлене можливості здійснювати нормальну господарську діяльність та знаходиться в скрутному матеріальному становищі, оскільки за визначений позивачем період не здійснювало відвантаження вугільної продукції та не отримувало кошти за попередньо відвантажену вугільну продукцію.
Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
У суду відсутні докази, що сторонами узгоджувався інший розмір відсотків річних, на який потрібно здійснювати нарахування, аніж той, що передбачений цивільним законодавством, тому у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних, в межах яких і зроблено нарахування позивачем.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22.
З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд може зменшити (обмежити) розмір інфляційних втрат, є необґрунтованими.
Отже суд відмовляє в задоволенні заявленого відповідачем клопотання про зменшення (обмеження) розміру інфляційних втрат та 3% річних з вищевикладених мотивів.
Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи та позиції сторін, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Зважаючи на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (РНОКПП 32323256; 80001, Львівська обл., Шептицький р-н, м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, б. 26) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628» (код ЄДРПОУ 031114773; 80100, Львівська обл., Шептицький р-н, м. Шептицький, вул. Св. Володимира, б. 113) 18 884,69 грн. - 3% річних, 69 096,84 грн. - інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, а також судовий збір 3028,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 06.02.2026.
Суддя Мазовіта А.Б.