номер провадження справи 26/56/24
07.08.2025 Справа № 908/1634/24(908/3373/24)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович , розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " МЕНЕЛАЙ ", код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: ФО ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 );
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1/ Розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: АДРЕСА_3 ); 2/ ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ); 3/ ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_5 ); 4/ Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна ( АДРЕСА_6 ); 5/ Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна ( АДРЕСА_7 )
про визнання права іпотекодержателя
в межах справи № 908/1634/24
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю " МЕНЕЛАЙ ", код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
кредитор - ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_5 ( АДРЕСА_8 )
розпорядник майна - арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: АДРЕСА_3 )
Представники сторін:
від позивача - Доманський В.П. (в режимі відеоконференції)
від відповідача - Балацький Д.П. , Гуміров О.І. (в режимі відеоконференції)
треті особи - не з'явились
До Господарського суду Запорізької області 25.12.2024 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю " МЕНЕЛАЙ ", код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) до відповідача: ФО ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ); треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1/ Розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: АДРЕСА_3 ); 2/ ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ); 3/ ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_5 ) 4/ Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна ( АДРЕСА_6 ); 5/ Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна ( АДРЕСА_7 ) про визнання права іпотекодержателя, для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача.
26.12.2024 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/3373/24 розподілено судді Юлдашеву О.О .
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.01.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю " МЕНЕЛАЙ ", для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; ухвалено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства; підготовче засідання призначено на 25.02.2025р. о 12-00, залучено до участі у справі третіх осіб.
Цією ж ухвалою суду витребувано додаткові документальні докази по справі.
До суду надійшли наступні документи:
- 03.02.25 письмові пояснення третьої особи ОСОБА_4 щодо позову;
- 04.02.25 документи від приватного нотаріуса Кучмій Н.В. на виконання ухвали суду від 20.01.25;
- 05.02.25 лист Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на на виконання ухвали суду від 20.01.25;
- 10.02.25 відзив відповідача на позовну заяву;
- 12.02.25 заява відповідача про застосування строків позовної давності;
- 17.02.25 відповідь позивача на відзив відповідача;
- 21.02.25 заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача;
- 24.02.25 письмові пояснення третьої особи ОСОБА_5 щодо позову;
- 24.02.25 клопотання позивача про відкладення розгляду справи;
- 25.02.25 заява третьої особи Венської О.О. про розгляд справи за її відсутності;
- 25.02.25 заява третьої особи приватного нотаріуса Петрушенської І.Р. про розгляд справи за її відсутності та лист щодо витребуваних ухвалою від 20.01.2025 документів.
Із листа приватного нотаріуса Петрушенської І.Р. вбачається, що з липня 2017 року по липень 2022 року відповідно до п.1 ч.І ст.30 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 року № 3425-ХІІ нею припинялась нотаріальна діяльність та дія реєстраційного посвідчення.
На виконання вимог ч.5 ст. 30-1 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 року № 3425-ХІІ в редакції від 04.06.2017 року приватним нотаріусом Петрушенською І.Р. передано до Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області ( АДРЕСА_9 , тел. НОМЕР_6 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_5 ) всі документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса.
Відтак, надати будь-яку інформацію та завірені належним чином копії письмових доказів за переліком відповідно до ухвали суду від 20.01.2025 року є неможливим.
Ухвалою суду від 25.02.2025 відкладено підготовче засідання на 08.04.2025р. об 11-30; витребувано у Державному нотаріальному архіві в Дніпропетровській області за адресою: АДРЕСА_9 , в якості доказів належним чином засвідчені копії нотаріальних справ щодо:
- проведення державної реєстрації припинення іпотеки, здійсненої 01.08.2016 року, індексний номер рішення: 30718896 та проведення державної реєстрації припинення обтяження, здійсненого 30.07.2016 року, індексний номер рішення: 30710933, які були внесені на підставі листа, серія та номер: 402/БТ, виданого 29.07.2016 року ПАТ " КБ НАДРА ", щодо квартири АДРЕСА_10 .
- з посвідчення договору купівлі-продажу від 05.08.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №3233, щодо квартири АДРЕСА_11 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Визнано обов'язковою явку у судове засідання представників сторін.
До суду 08.04.2025 надійшла заява третьої особи Венської О.О. про розгляд справи без її участі.
28.03.2025 документи від Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області на виконання ухвали суду від 25.02.25.
08.04.2025 клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 08.04.2025 відкладено підготовче засідання на 27.05.2025р. о 13-00; запропоновано сторонам надати суду додаткові документальні докази по справі; визнано обов'язковою явку у судове засідання представників сторін.
До суду 08.05.2025 від третьої особи ОСОБА_5 надійшли додаткові пояснення у справі.
14.05.2025 клопотання позивача про витребування доказів.
Ухвалою від 27.05.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю " МЕНЕЛАЙ ", код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про витребування доказів - задоволено; витребувано у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ( АДРЕСА_12 ) наступну інформацію: - інформацію щодо наявності чи відсутності в журналі вихідної кореспонденції за період з 15.07.2016 року по 31.07.2016 року запису про лист за № 402/БТ від 29.07.2016 року (щодо припинення іпотеки на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_10 ), - чи підписувався та видавався Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію І. О. Строковой лист (документи) за вих. № 402/БТ від 29.07.2016. (щодо припинення іпотеки на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_10 ), - інформацію щодо заборгованості за кредитним договором №8/2007/840-К/1062-Н від 11 червня 2007 року укладеним між ОСОБА_5 та ВАТ КБ" Надра " (правонаступником якого стало ПАТ КБ " Надра "); витребувано у Національного банку України ( АДРЕСА_13 ) наступну інформацію: - інформацію щодо наявності чи відсутності в журналі вихідної кореспонденції за період з 15.07.2016 року по 31.07.2016 року запису про лист за № 402/БТ від 29.07.2016 року (щодо припинення іпотеки на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_10 ), - чи підписувався та видавався Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію І. О. Стрюковой лист (документи) за вих. № 402/БТ від 29.07.2016. (щодо припинення іпотеки на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_10 ), - інформацію щодо заборгованості за кредитним договором №8/2007/840-К/1062-Н від 11 червня 2007 року укладеним між ОСОБА_5 та ВАТ КБ " Надра " (правонаступником якого стало ПАТ КБ " Надра ")
Відкладено підготовче засідання на 03.07.2025р. о 12-30.
До суду 23.06.2025 надійшов лист Національного банку України на виконання ухвали суду від 27.05.2025.
У підготовчому засіданні 03.07.2025. судом були вчинені дії, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 03.07.2025 закрито підготовче провадження у справі № 908/1634/24(908/3373/24) з розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю « МЕНЕЛАЙ » до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна , Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна про визнання права іпотекодержателя та призначено справу до розгляду по суті на 07.08.2025 об 13-30 год.
Представник Позивача у судовому засіданні 07.08.2025 підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.07.2020 року між ПАТ КБ « Надра » та ТОВ ФК « Дніпрофінансгруп » було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ КБ « Надра » відступило ТОВ ФК « Дніпрофінансгруп » права вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 8/2007/840-К/1062-Н від 11.06.2007р. , а також право вимоги за договором іпотеки №1062-Н/1 від 11.06.2007 року, укладеним між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра ». В подальшому, 04.06.2024 року ТОВ ФК « Дніпрофінансгруп » відступило ТОВ « Менелай » права вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 8/2007/840-К/1062-Н від 11.06.2007р. , а також право вимоги за договором іпотеки №1062-Н/1 від 11.06.2007 року, укладеним між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра ». Предметом договору іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_14 . З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Позивач дізнався, що запис про іпотеку було вилучено приватним нотаріусом на підставі листа повідомлення ПАТ " КБ НАДРА ", від 29.07.2016 року.Одразу ОСОБА_5 було відчужено спірну квартиру ОСОБА_4 . Та вже через місяць квартиру було відчжуено Відповідачу. Позивач зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 липня 2012 року було стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ « Надра » заборгованість за кредитним договором на загальну суму 98690 (дев'яносто вісім тисяч шістсот дев'яносто) доларів США 77 центів (гривневий еквівалент по курсу НБУ становить 787789 (сімсот вісімдесят сім тисяч сімсот вісімдесят дев'ять гривень 20 коп.). Відповідно до відповіді наданої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб наявна кредитна заборгованість за вищезазначеним кредитним договором у розмірі визначеному судом та не погашена на момент відступлення права вимоги. Отже, на підставі повідомлення банку було виведено вищевказану квартиру з під іпотеки, а право власності перереєстровано на іншу особу без згоди іпотекодержателя та на шкоду кредитору. Зважаючи на ту обставину, що предмет іпотеки було відчужено без згоди Іпотекодержателя, то це призвело до порушення права іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Отже Позивач звернувся до суду із вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, оскільки відповідно до правової позиції Велика Палата Верховного Суду викладеної у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) це є належним способом захисту прав.
Представник Відповідча у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Відповідач вважає, що твердження Позивача про те, що лист банку підробленим є безпідставні. Вирок суду, яким би було встановлено підроблення листа ПАТ КБ « НАДРА » від 29.07.2016 року № 402/БТ не надано. Отже, нотаріус правомірно припинив іпотеку та заборону та правомірно посвідчив договір купівлі - продажу нерухомого майна. Позивачем не надано жодних інших доказів які б давали підстави вважати його підробленим. Відповідач з метою придбання квартири для проживання, 05.09.2016 року звернулась до ПП " ОСОБА_13 " та уклала Договір. Приватним підприємством " ОСОБА_14 " було запропоновано квартиру АДРЕСА_10 . Після огляду квартири Відповідач уклала попередній договір з ОСОБА_4 , якому на праві власності належала вказана квартира. В якості залогу нею було сплачено ОСОБА_4 грошові кошти в сумі одна тисяча доларів США. 10.09.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, квартири АДРЕСА_10 , який було посвідчено приватним нотаріусом. За придбання квартири ОСОБА_2 було сплачено грошові кошти в сумі двадцять дві тисячі доларів США. Відповідачу не було відомо, кому вона належала раніше та те, що вона перебувала в якості залогового майна за Договором кредитування в ПАТ " КБ НАДРА ". Крім того, Відповідач не була раніше знайома з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і в родинних зв'язках з ними не знаходиться. Відповідач купуючи квартиру, якою володів ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з останнім, мала усі підстави вважати, що такий договір є законним. Відповідач вважає, що є добросовісним набувачем квартири і перекладання на неї наслідків визнання за Позивачем права іпотекодержателя за Договором іпотеки матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний тягар на Відповідача. Також Відповідачем було заявлено строк позовної давності.
Третя особа 2 та Третя особа 3 також заперечували проти задоволення позовних з вимог з підстав не надання доказів підроблення листа Банку на відсутності доказів на підтвердження існування заборгованості за кредитним договором. А також посилались на пропуск строку позовної давності.
У судовому засіданні 07.08.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 240 ГПК УКраїни.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників Позивача Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 11 червня 2007 року між ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством КБ « Надра » (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство « Комерційний банк «Надра » на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства») було укладено Кредитний договір №8/2007/840-К/1062-Н, відповідно до умов якого, Банк надав ОСОБА_5 кредит у іноземній валюті у розмірі 69 500,00 дол. США строком до 10.06.2022 року зі сплатою процентної ставки у розмірі 12,49 % річних.
Відповідно до умов укладеного договору ВАТ КБ « Надра » зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та платити проценти за користування ним.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №8/2007/840-К/1062-Н від 11.06.2007 року, між ОСОБА_5 та ПАТ КБ « Надра » було укладено Договір іпотеки №1062-Н/1, відповідно до умов якого квартира АДРЕСА_10 передається в іпотеку.
Отже квартира АДРЕСА_10 ОСОБА_5 було придбано саме за рахунок кредитних коштів.
17.07.2020 року між ПАТ КБ « Надра » та ТОВ ФК « Дніпрофінансгруп » було укладено Договір № GL48N718070_І_3 про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ КБ « Надра » відступило ТОВ « ФК «Дніпрофінансгруп » право вимоги, зокрема до ОСОБА_5 за кредитним договором №8/2007/840-К/1062-Н, що укладався 11 червня 2007 року між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра », Договором іпотеки №1062-Н/1 від 11 червня 2007 року, що укладався між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра ».
04.06.2024 року між ТОВ ФК « Дніпрофінансгруп » та ТОВ « МЕНЕЛАЙ » було укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, відповідно до якого ТОВ « ФК «Дніпрофінансгруп » відступило ТОВ « МЕНЕЛАЙ » право вимоги, зокрема до ОСОБА_5 за кредитним договором №8/2007/840-К/1062-Н, що укладався 11 червня 2007 року між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра », Договором іпотеки №1062-Н/1 від 11 червня 2007 року, що укладався між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра ».
Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Позивачем було надано докази на підтвердження набуття права вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №8/2007/840-К/1062-Н, що укладався 11 червня 2007 року між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра », Договором іпотеки №1062-Н/1 від 11 червня 2007 року, що укладався між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра ».
Доказів оскарження Договорів відступлення права вимоги до матеріалів справи не надано, як і не надано доказів на підтвердження визнання недійсним таких договорів в судовому порядку.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 , прийнятих на себе грошових зобов'язань з повернення кредиту, внесення необхідних платежів та сплати відсотків, Банк звернувся за судовим захистом, пред'явивши позов до Шевченківського районного суду м.Києва .
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У ч.2 ст.1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 липня 2012 року, винесеним по цивільні справі №2-10853/11, було стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства « Комерційний банк «Надра » заборгованість за кредитним договором на загальну суму 98690 доларів США 77 центів (гривневий еквівалент по курсу НБУ становить 787789 гривень 20 коп., судового збору 1700 грн. та 120 грн. збору за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, а всього 789609 (сімсот вісімдесят дев'ять тисяч шістсот дев'ять) грн. 20 коп. Дане рішення набрало законної сили.
У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Отже, суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.
Доказів повного виконання даного рішення боржником матеріали даної справи не містять.
В матеріалах справи наявна відповідь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.06.2021 року, з якої вбачається, що в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/2007/840-К/1062-Н від 11 червня 2007 року з 2012 року жодних коштів до Фонду не надходило. А також додатково надано інформацію про детальний розрахунок заборгованості станом на 01.01.2014 року, який відповідає розміру заборгованості визначеному у рішенні суду про стягнення заборгованості.
З додатку №1 до Договору GL48N718070_І_3 про відступлення прав вимоги, що був укладений 17 липня 2020 року між ПАТ КБ « Надра » та ТОВ ФК « Дніпрофінансгруп » вбачається, що розмір заборгованості станом на день відступлення права вимоги відповідає розміру заборгованості, зазначеному в листі ФГВФО станом на 01.01.2014 року. Що дає підстави для висновку про те, що кошти для погашення кредитної заборгованості в період з 2012 року по 17.07.2020 року до ФГВФО не надходили.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 3-123гс14 зроблено висновок, що «зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 ЦК. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.
До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 11.08.2020 року у справі № 752/26170/18.
У постанові від 26.01.2021 року по справі № 522/1528/15-ц Велика Плата Верховного Суду зробила висновок про те, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не є підставою для припинення дії кредитного договору, окрім підстав визначених законом або умовами кредитного договору.
Третьою особою ОСОБА_5 до суду не надано жодних доказів на підтвердження погашення кредитної заборгованості.
Оскільки матеріали даної справи не місять доказів на підтвердження виконання кредитних зобов'язання в повному обсязі, то кредитний договір №8/2007/840-К/1062-Н, укладений 11 червня 2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ « Надра », не припиняв свою дію.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
З наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що 29.07.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською Інною Романівною було вилучено запис про іпотеку та обтяження на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_10 на підставі листа, серія та номер: 402/БТ, виданий 29.07.2016 року ПАТ " КБ НАДРА ".
05.08.2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_10 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Петрушенською І.Р. , зареєстрований в реєстрі за №3233. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з відкриттям розділу на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 30871889 від 10.08.2016 року, номер запису про право власності/довірчої власності: 15835972.
10.09.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_10 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кучмій Н.В. , зареєстрований в реєстрі за №2905. Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з відкриттям розділу на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 31325004 від 10.09.2016 року, номер запису про право власності/довірчої власності: 16320317.
Отже кінцевим набувачем спірного майна стала ОСОБА_2 .
Щодо підстави припинення іпотеки - лист банку доцільно звернути увагу на наступне.
Відповідно до ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчинив таку дію. У разі подання заяви про державну реєстрацію прав у паперовій формі така заява формується, реєструється у базі даних заяв із зазначенням дати і часу реєстрації та скріплюється власним підписом заявника. З оригіналів документів, поданих для державної реєстрації прав, виготовляються електронні копії шляхом сканування, які долучаються до заяви, зареєстрованої у базі даних заяв.
Отже державний реєстратор - приватний нотаріус повинен був встановити особу заявника, перевірити повноваження особи, яка підписала дану заяву та подала. Більш того таку заяву мав приймати той нотаріус, який вносив запис про іпотеку та обтяження.
В матеріалах реєстраційної справи не має жодного документу, який б ідентифікував особу, яка подала заяву про припинення іпотеки та заборони від імені Банку. Таким чином встановити ким саме було подано реєстратору лист про припинення іпотеки не є можливим.
Крім того з даного листа вбачається, що припинив свою дію договір іпотеки №1062-Н/1 від 11 червня 2006 року. В той час, як підставою для внесення запису про іпотеку та обтяження на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_10 був Договір іпотеки №1062-Н/1 від 11 червня 2007 року. Тобто приватним нотаріусом було внесено запис про вилучення іпотеки та обтяження на підставі припинення іншого Договору іпотеки.
Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частини першої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини четвертої статті 233 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя; за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню; у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя; у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення (пункти 9.11, 9.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20)).
Згідно статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки.
Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки.
Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Набувач предмета іпотеки не позбавлений можливості отримувати інформацію про обтяження майна іпотекою самостійно або за допомогою третіх осіб та здатний виявити розумну обачність, щоб убезпечити себе від негативних наслідків, пов'язаних із набуттям статусу іпотекодавця, у тому числі і тих, що можуть настати у разі невиконання основного зобов'язання. Хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб'єктів вказаних правовідносин.
Положення частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна).
До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки.
Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що Позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право порушене, належним способом захисту є саме звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя, а отже позивачем обрано ефективний спосіб захисту своїх прав.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
З конструкції ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. (Постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св19)
Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5,набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, діючи в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем ТОВ « Менелай » права іпотекодержателя на квартиру АДРЕСА_11 за Договором іпотеки №1062-Н/1 від 11 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_15 , зареєстрованого в реєстрі за №5969, укладений між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра », право вимоги за яким перейшло до Товариством з обмеженою відповідальністю « МЕНЕЛАЙ » на підставі Договору про відступлення права вимоги від 04.06.2024 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_16 , зареєстрований в реєстрі за №2235 - з огляду на те, що виключення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не впливає на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена Законом, іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
При цьому відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
Судом ураховано, що наявність встановлених матеріалами справи обставин, свідчить про недобросовісність набувача іпотечного майна Відповідача, які при укладенні договору купівлі-продажу такого майна від 10.09.2016 року за реєстровим №2905 мала можливість ознайомитися з повною інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо відомостей про перебування квартири під іпотекою на підставі договору іпотеки №1062-Н/1 від 11 червня 2007 року та, відповідно, Відповідач могла вжити усіх розумних заходів для звернення до іпотекодержателя ПАТ КБ « Надра » з метою ознайомлення з умовами договору іпотеки, з'ясування стану кредитних правовідносин сторін договору та встановлення дійсного права іпотекодавця на продаж предмета іпотеки (квартири) за наявності згоди Банку як іпотекодержателя або стану кредитної заборгованості.
Крім того, необхідно взяти до уваги факт те, що за умовами договору купівлі-продажу, укладеному 10.09.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , спірний об'єкт нерухомого майна було відчужено за 149 796,00 грн. При цьому відповідно до договору іпотеки № 1062-Н/1 від 11 червня 2007 року вартість Предмету іпотеки складає 391 064,00 грн., що в еквіваленті при перерахуванні на долари по офіційному курсу НБУ на день укладання цього договору складає 77 438,42 дол США. Відповідно до матеріалів даної справи вказане нерухоме майно відчужувалось ОСОБА_5 за 145 213,00 грн, що на день укладання договорів купівлі-продажу квартири складало приблизно 5600 та 5800,00 дол. США відповідно.
Придбання квартири за низькою ціною, дві перереєстрації за місяць не можуть свідчити про беззастережну добросовісність Відповідача.
Положеннями ст.86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приймаючи до уваги, що Позивач на виконання свого процесуального обов'язку надав належні і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання за ТОВ « Менелай » права іпотекодержателя на квартиру АДРЕСА_10 .
Відповідно до ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону № 898-IV). Аналогічне правило передбачене у частині другій статті 590 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 ЗК «Про іпотеку»).
Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов'язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Як вже було зазначено, Відповідач набув статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки згідно з договором іпотеки №1062-Н/1 від 11 червня 2007 року.
Основне зобов'язання щодо повернення кредитних коштів позичальником не виконано; строк дії іпотечного договору не закінчений; предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та договору в інтересах іпотекодержателя за цим договором не реалізований; іпотекодержатель права власності на квартиру не набув; іпотечний договір № 1062-Н/1 не визнаний недійсним; передана в іпотеку квартира перебуває у володінні та користуванні Відповідача.
За приписами ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно договору іпотеки № №1062-Н/1, у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або за кредитним договором, у тому числі, якщо кінцевий термін повернення кредиту ще не настав, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до Договору, та за рахунок вирученої від реалізації суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки, в тому числі з його охороною, зберіганням, оцінкою та інше.
Відповідно до договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі за рішенням суду.
Враховуючи, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 липня 2012 року, винесеного по цивільні справі №2-10853/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконано не теперішній час, то є всі підстави для задоволення позовної вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором №8/2007/840-К/1062-Н від 11.06.2007 року.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Отже позов є правомірним та обґрунтованим.
Водночас, Відповідач заявив про застосування позовної давності та наслідків спливу передбачених строків позовної давності.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Усталеною практикою Верховного Суду підкріплюється, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
За правилом ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 викладений такий правовий висновок: Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.05.2022 року у справі № 936/721/21)
Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).
Застосування інституту позовної давності у подібних справах пов'язується саме із моментом отримання Позивачем, який не є стороною договору, інформації про порушення його права, а не з фактом звернення з позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Матеріали даної справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обізнаності первісного кредитора (в подальшому у Позивача) до 2021 року про відчуження спірного майна. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження можливості отримання Позивачем інформації про порушення своїх прав.
У відповідності до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В процесуальному законодавстві передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з положеннями статті 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Верховний суд у своїй постанові від 23 жовтня 2024 року по справі № 753/25081/21 дійшов висновку, що «справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру».
Відповідач не надав доказів на підтвердження обізнаності Позивача про порушення свого права до 2021 року.
А отже суд приходить до висновку, що Позивач не пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявляв представник Відповідача.
За змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відтак, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Оцінку аргументам та доводам учасників, матеріалам справи, які мають значення та впливають на вирішення спору, судом надано.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов обґрунтованим, доводи наведені в позовній заяві доведеними та такими, що відповідають чинному законодавству, а відтак позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю « МЕНЕЛАЙ » » (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_15 ) право іпотекодержателя за Договором іпотеки №1062-Н/1 від 11 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_15 , зареєстрованого в реєстрі за №5969, укладений між ОСОБА_5 та ВАТ КБ « Надра », право вимоги за яким перейшло до Товариством з обмеженою відповідальністю « МЕНЕЛАЙ » на підставі Договору про відступлення права вимоги від 04.06.2024 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_16 , зареєстрований в реєстрі за №2235 щодо іпотечного майна - квартиру АДРЕСА_11 про що зробити відповідний запис у державному реєстрі.
Звернути стягнення на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_11 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/2007/840-К/1062-Н, укладений 11 червня 2007 року шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем - Товариством з обмеженою відповідальністю « МЕНЕЛАЙ » (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) НОМЕР_7 , Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) НОМЕР_8 , рахунок отримувача НОМЕР_9) 5 865 (п'ять тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн 96 коп. судового збору.
Видати наказ.
У зв'язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … рішення складено 10.02.26.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.