вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"09" лютого 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1351/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вей Вест 2022», м. Запоріжжя
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адамант», м. Мукачево Закарпатської області
про стягнення 55 000,00 грн
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вей Вест 2022» звернулося до Господарського суду Закарпатської з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адамант» 55 000,00 грн боргу посилаючись на невиконання відповідачем Договору оренди (найму) обладнання, укладеного 31.08.2025 року в спрощеній усній формі та на підставі Акта наданих послуг № 58 від 31 серпня 2025 року.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/1351/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року.
Ухвалою від 08.12.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №907/1351/25, розгляд справи №907/1351/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача до Господарського суду Закарпатської області надійшла заява про закриття провадження у справі. У поданій заяві заявник зазначає про те, що борг відповідачем сплачений в повному обсязі після відкриття провадження у справі, а відтак відсутній предмет спору. До заяви долучені платіжні інструкції №764 від 04.12.2025 на суму 100 000,00 грн та №827 від 12.12.2025 на суму 163 970,10 грн та Акт звірки взаємних розрахунків по стану за період 01.01.2025 - 21.12.2025.
В подальшому, 27 січня 2026 року від представника позивача через систему «Електронний суд» до Господарського суду Закарпатської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача, закриття провадження у справі та вирішення питання судових витрат. У поданому клопотанні представник позивача зазначає про те, що у справі відсутній предмет спору у зв'язку зі погашенням відповідачем заявлених вимог у повному обсязі.
Окрім того, 26 січня 2026 року від представника відповідача через систему «Електронний суд» до Господарського суду Закарпатської області надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги від 26.01.2026. Клопотання вмотивоване тим, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є надто завищеним, не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості.
Позивачем 27 січня 2026 року через систему «Електронний суд» подано заперечення на клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги від 27.01.2026. У вказаному клопотанні представник позивача просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги.
Згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) учасники справи мають право, зокрема подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
За приписами ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, заяви та клопотання сторін, оцінивши докази, які в них наявні, суд враховує наступне.
Судом встановлено, що між сторонами у справі досягнуто домовленості щодо оренди Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адамант» (надалі - ТОВ «Будівельна компанія «Адамант» та/або відповідач, та/або Замовник) належної Товариству з обмеженою відповідальністю «Вей Вест 2022» (надалі - ТОВ «Вей Вест 2022» та/або позивач, та/або Виконавець) компресорної станції.
Так, відповідно до підписаного Акту надання послуг №58 від 31.08.2025, складеним між представниками Замовника та Виконавця останнім були виконані наступні роботи (надані такі послуги): оренда компресорної станції за серпень 2025 року, на загальну суму 55 000,00 грн.
За твердженням позивача, відповідач належним чином свої зобов'язання по оплаті вартості оренди не виконував, у зв'язку з чим 06.11.2025 ТОВ «Вей Вест 2022» було направлено ТОВ «Будівельна компанія «Адамант» вимогу про сплату заборгованості за надані послуги оренди вих. № 051107 від 05.11.2025 року. Факт надіслання позивачем 06.11.2025 означеної вимоги підтверджується долученими до позову описом вкладення в цінний лист, поштовою накладною за трек-номером 6909800134820 та не заперечується відповідачем у справі.
Невиконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості оренди за Актом надання послуг №58 від 31.08.2025 слугувало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду, предметом якого визначено стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адамант»« 55 000,00 грн заборгованості.
Водночас, як свідчать подані суду докази, відповідачем після відкриття провадження у цій справі добровільно сплачено суму боргу у загальному розмірі 263 970,10 грн, в тому числі за виконані роботи згідно з Актом наданих послуг №58 від 31.08.2025, що підтверджується долученими до заяви відповідача від 18.12.2025 платіжними інструкціями №764 від 04.12.2025 на суму 100 000,00 грн та №827 від 12.12.2025 на суму 163 970,10 грн, Актом звірки взаємних розрахунків по стану за період з 01.01.2025 року по 21.12.2025 року.
Дана обставина була підтверджена позивачем у клопотанні від 27.01.2026 року, у якому представник позивача просить суд закрити провадження у справі та зазначає про те, що у справі відсутній предмет спору у зв'язку зі погашенням відповідачем заявлених вимог у повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності свідчать про те, що в процесі розгляду даної справи відповідачем у повному обсязі сплачено 55 000,00 грн оплати за виконані роботи згідно Акту надання послуг №58 від 31 серпня 2025 року, яка є предметом спору в даній справі, у зв'язку з чим, враховуючи, що між сторонами відсутній спір, - провадження у справі підлягає закриттю згідно з п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.
При цьому, суд зазначає, що ч. 3 ст. 231 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Частиною 4 статті 231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Окрім сплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю «Вей Вест 2022» за подання позовної заяви в даній справі судового збору в сумі 2422,40 грн, позивач за змістом позовної заяви та клопотання від 27.01.2026 просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, які згідно з прохальною частиною позовної заяви становлять 10 000,00 грн.
Статтею 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 ст.126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 ст.126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 ГПК України).
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Так, звертаючись з позовом до суду позивачем зазначено про те, що він очікує понести у зв'язку з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, на підтвердження чого суду надано Договір про надання правової допомоги №21/11/25-01 від 21.11.2025 року та Акт здачі-приймання робіт №1 (надання послуг) до Договору про надання правової допомоги №21/11/25-01 від 21.11.2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 1. Договору про надання правової допомоги №21/11/25-01 від 21.11.2025 року (надалі Договір), клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, стягнення заборгованості за Договором надання послуг від 31.08.2025 р. з ТОВ «Будівельна компанія «Адамант»« (акт виконаних робіт №58 від 31.08.2025).
За умовами п. 1.1. Договору Адвокат зобов'язується: надавати Клієнту консультації з питань господарського права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах загальної, господарської, адміністративної юрисдикціях усіх рівнів, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи).
Згідно з п. 4.1. Договору вартість послуг Адвоката становить фіксовану суму: 10 000 (десять тисяч) гривень за весь комплекс послуг у т.ч. консультування, підготовка вимоги, подачі до суду позовної заяви та її супроводження у суді всіх інстанцій до набрання рішення законної сили, отримання виконавчих документів та направлення їх органам державної виконавчої служби, казначейства.
Відповідно до Акту здачі-приймання робіт №1 (надання послуг) до Договору про надання правової допомоги №21/11/25-01 від 21.11.2025 року, який був підписаний між ТОВ «Вей Вест 2022» в особі директора Коновальчука А.В., як Замовником та адвокатом Рябушком Вячеславом Степановичем, як Виконавцем, останнім були надані такі послуги: правова допомога із стягнення заборгованості за Договором надання послуг від 31.08.2025 р. з ТОВ «Будівельна компанія «Адамант»« (за актом виконаних робіт №58 від 31.08.2025). Загальна вартість послуги склала 10 000 грн.
У клопотанні від 26 січня 2026 року відповідач просить суд зменшити судові витрати за надання професійної правничої допомоги на 90% з урахування критеріїв розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатом Рабушко В.С. роботами (наданими послугами), наданих стороною доказів на підтвердження таких витрат, визначивши їх на рівні 1000,00 грн.
За позицією позивача, викладеною у запереченні на клопотання від 27 січня 2026 року, у межах розгляду справи №907/1351/25 адвокатом було виконано комплекс правничих дій, безпосередньо пов'язаних з із захистом прав та інтересів позивача. Зокрема, здійснено правовий аналіз договірних відносин між сторонами, проведено правову кваліфікацію спірних правовідносин і визначено належний спосіб судового захисту порушеного права. Як зазначає позивач, на підставі зібраних матеріалів підготовлено досудову вимогу про сплату заборгованості, а також підготовлено та подано до Господарського суду позовну заяву з відповідними додатками та доказами. Також позивач вказує на те, що вартість послуг адвоката у розмірі 10 000,00 грн. за підготовку та подання позовної заяви відповідає ринковим цінам на аналогічні послуги в Україні.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
Таким чином, вирішуючи заяви та клопотання сторін щодо вирішення питання розподілу судових витрат, суду необхідно дослідити та оцінити додані до заяв та клопотань документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Суд звертається також і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність»
Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) ЄСПЛ також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
Також Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд приймає також до уваги, що в силу ч. 3 ст. 126 ГПК України на учасника справи покладено обов'язок подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, хоч і не є самоціллю, проте є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу Адвокатом Рабушком В.С. правової допомоги в розмірі 10 000,00 грн, суд приймає до уваги, що зміст та опис виконаних адвокатом на користь позивача робіт відображено у Акті здачі-приймання робіт №1 (надання послуг) до Договору про надання правової допомоги №21/11/25-01 від 21.11.2025 та запереченні позивача від 27.01.2026 на клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, до яких віднесено:
- правовий аналіз договірних відносин між сторонами;
- правова кваліфікація спірних правовідносин і визначення належного способу судового захисту порушеного права;
- підготовка досудової вимоги про сплату заборгованості;
- підготовка та подання до Господарського суду позовної заяви з відповідними додатками та доказами, клопотання про закриття провадження та заперечення проти зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Визначаючись з підставністю заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, вважає, що такі види зазначеної в поясненнях від 27.01.2026 правничої допомоги, як «правовий аналіз договірних відносин між сторонами» та «правова кваліфікація спірних правовідносин» фактично охоплюється та включаються в надану адвокатом правничу допомогу з підготовки та подання до Господарського суду позовної заяви з відповідними додатками та доказами, позаяк очевидною є неможливість підготовки позовної заяви без вивчення змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору та їх правової кваліфікації.
Водночас, непідтвердженими є аргументи позивача щодо підготовки адвокатом досудової вимоги, позаяк наявна у матеріалах справи вимога №051107 підписана керівником ТОВ «Вей Вест 2022» датована 05.11.2025, тобто до укладення позивачем договору з адвокатом Рабушко В.С. та, відповідно, не може включатися до правничої допомоги у цій справі.
Позатим, суд вважає за необхідне повторно наголосити, що в контексті розгляду питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між Адвокатом та Клієнтом відповідно до укладеного ними Договору та положення такого договору, в тому числі, й у випадку встановлення в ньому фіксованої суми вартості правової допомоги, не можуть встановлювати жодних обов'язків для відповідача у справі (як особи, яка не є стороною такого договору).
В даній частині суд звертає увагу сторін, що для цілей розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу такі витрати повинні бути пов'язані зі справою, ане охоплювати вартість всіх послуг, які надаються Адвокатом на виконання укладеного з Клієнтом договору, в тому числі, з урахуванням фіксованого гонорару адвоката, а розподілу судом підлягає не вартість часу адвоката протягом якого він виконує доручення всі клієнта за Договором, а саме пов'язана зі справою правнича допомога необхідність якої є доведеною та неминучою, обґрунтованою, а її безпосереднє надання стороні підтверджується належними та допустимими доказами.
Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд цієї справи в господарському суді 5500,00 грн судових витрат на правничу допомогу, яка підтверджена документально за підготовку позовної заяви у цій справі та її процесуальний супровід адвокатом, а судові витрати позивача в цій частині підлягають розподілу між сторонами.
Так, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України незалежно від результатів вирішення спору, суд має право покласти судові витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
За змістом ч. 3 ст. 130 ГПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Таким чином, зважаючи на те, що як встановлено судом, спір виник у зв'язку з неправильними діями відповідача через несвоєчасну сплату заборгованості за послуги оренди та здійснення її повної оплати після звернення позивача з даним позовом до суду, доцільним та підставним є покладення на відповідача судових витрат позивача у даній справі.
Керуючись ст. ст. 18, 42, ч. 9 ст. 129, ч.3 ст. 130, п. 2 ч.1 ст. 231, ст.ст. 232-235, 242, 326, 327 ГПК України, суд
1. Закрити провадження у справі № 907/1351/25 у зв'язку з відсутністю предмету спору.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Адамант»« (89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Штефана Августина, буд. 12/1, код ЄДРПОУ 36972558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вей Вест 2022» (69008, м. Запоріжжя, вул. Експресівська, буд. 6, код ЄДРПОУ 44785369) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору та 5500,00 грн (п'ять тисяч п'ятсот гривень 00 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено 10 лютого 2026 року.
Суддя Р.М. Лучко