10.02.2026 року м. Дніпро Справа № 904/4230/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2025р.
(суддя Васильєв О.Ю., м. Дніпро)
у справі
за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця» , м. Київ
до: Приватного акціонерного товариства “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», м. Кривий Ріг
про: стягнення 6 126,57 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
АТ “Українська залізниця» (позивач) звернулась до господарського суду з позовом про стягнення з ПрАТ “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (відповідач) 6 126,57 грн. (в т.ч.: 5 182,45 грн. - інфляційних втрат та 944,12 грн. - 3% річних).
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на прострочення відповідачем оплати послуг, наданих позивачем за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00190905/2020-0001 від 30.06.20 р.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2025р. у справі № 904/4230/25 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “ Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця» 5 182,45 грн. - інфляційних втрат за період травень 2024 - березень 2025; 944,12 грн. - 3% річних за період з 22.05.2024 по 23.03.2025. та 2 422, 40 грн. - витрат на сплату судового збору.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з з вказаним рішенням суду, Приватне акціонерне товариство “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», через систему "Електронний суд", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2025р. у справі № 904/4230/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні інфляційних втрат в повному обсязі, а у стягненні 3% річних відмовити в частині стягнення 931,64 грн..
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник послався на те, що ні Договором, ні Правилами розрахунків за перевезення вантажів не визначено строк виконання обов'язку з оплати послуг у разі наявності спору щодо наданих послуг.
На думку Відповідача, з огляду на наявність спору між сторонами стосовно надання послуг та їх вартості, виникнення у Відповідача (замовника) обов'язку з оплати таких послуг перед Позивачем безпосередньо пов'язане з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2024 у справі № 904/4462/24, яке набрало законної сили 19.03.2025 року.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивач у відзиві просить апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2025 року по справі № 904/4230/25 за позовом АТ «Укрзалізниця» до ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальнийкомбінат» про стягнення 6 126,57 грн - без змін.
Зазначає, що виходячи з положень чинного законодавства, Договору та інших доказів, у Відповідача виник обов'язок внести плату за користування вагонами і збору за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати, накопичувальних картках).
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2025р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2025р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/4230/25. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2025р. у справі № 904/4230/25 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.
Матеріали справи № 904/4230/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Згідно з ч.1 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч.13 ст.8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч.ч. 1, 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2025 відкрито апеляційне провадження у даній справі для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.24 р. у справі № 904/4462/24 (яке залишене без змін постановою ЦАГС від 19.03.25 р.) задоволено позов АТ “Українська залізниця» в особі РФ “Придніпровська залізниця» до ПрАТ “ІнГЗК» та стягнуто з відповідача на користь позивача 35 956,32 грн. - плати за користування вагонами та 2 001,12 грн. - збору за зберігання вантажу.
Цим рішенням було поміж іншим встановлено, що АТ “Українська залізниця» в особі РФ “Придніпровська залізниця» у травні 2024 р. надавало ПрАТ “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» послуги з перевезення власних порожніх вагонів, за виконання яких була нарахована плата за користування вагонами в розмірі 35 956,32 грн. та збір за зберігання вантажів в розмірі 2 001,12 грн., які відповідач не оплатив. Це і стало підставою для звернення АТ “Українська залізниця» в особі РФ “Придніпровська залізниця» до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат».
На виконання цього судового рішення (після набрання ним чинності) ПрАТ “ІнГЗК» 24.03.25 р. сплатив на користь позивача стягувану суму.
Викладене не заперечується сторонами.
Позивач зазначає, що зі змісту ухвалених у справі № 904/4462/24 судових рішень вбачається, що Відповідач не маючи належних підстав, проставив заперечення на відомостях плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №№ 8059303, 18059304, 18059305, 20059308, 20059309, 20059310 22059311, 23059312, 23059313, 23059314, 24059315, 24059316, 24059317, 25059318,25059319, 25059320 на загальну суму 35 956,32 грн (без ПДВ), та збір за зберігання вантажу за накопичувальною карткою № 18059088, чим унеможливив списання залізницею належних їй коштів у строк, визначений Договором (не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами)). Вказані неправомірні дії Відповідача призвели до порушення з його боку строку виконання грошового зобов'язання за Договором.
У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, яке встановлене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2024 у справі № 904/4462/24, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача інфляційних втрат у розмірі 5 182,45 грн. - інфляційних втрат, 944,12 грн. - 3% річних.
Неоплата Відповідачем річних та інфляційних втрат у добровільному порядку стала підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі. Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності вимог Позивача.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Щодо досліджуваної справи, то суд враховує, що 30.06.2020 року між АТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Інгулецький гірничозбагачувальний комбінат" укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00190905/2020-0001, згідно з п.1.1. якого предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п.1.4 Договору надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
П.2.1. визначені обов'язки Замовника, зокрема:
2.1.4 Сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника.
2.1.7. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу фор-ми ГУ-46а.
Положеннями ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У даному випадку, під час розгляду справи №904/4462/24, рішення в якій набрало законної сили, судом встановлено, що Відповідачем було підписано відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №№8059303, 18059304, 18059305, 20059308, 20059309, 20059310 22059311, 23059312, 23059313, 23059314, 24059315, 24059316, 24059317, 25059318,25059319, 25059320 та накопичувальну картку ф.ФДУ-92 №18059088 з запереченнями.
Відповідно до п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати. У разі недосягнення домовленості між сторонами стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.
Таким чином, оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Однак, отримання залізницею коштів поставлене у залежність від виконання Відповідачем певних дій, зокрема, підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. Крім того, у силу пункту 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які у силу приписів п. 2.1.7 Договору, з боку Відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення.
Беручи до уваги факти, встановлені у справі №904/4462/24, у Відповідача виник обов'язок внести плату за користування вагонами з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати та накопичувальних картках тощо).
Разом з тим, ненадання Відповідачем згоди на списання його коштів унеможливило отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами).
Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
З огляду на законодавчо встановлений порядок оплати спірних у даній справі послуг (автоматичне списання з рахунку Відповідача), оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу. Отже, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.
Таким чином, посилання апелянта на відсутність строку для оплати наданих послуг спростовується умовами укладеного між сторонами договору.
За порушення строків внесення плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, Позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Таким чином, з урахуванням положень наведених вище норм та обставин справи, зокрема, з огляду на підтвердження факту прострочення Відповідачем виконання грошового зобов'язання (зі сплати за користування вагонами та зберігання вантажу) та ненадання ним доказів які б спростовували таке порушення, у Позивача виникло право для нарахування сум, у порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про стягнення з Відповідача 5 182,45 грн. - інфляційних втрат, 944,12 грн. - 3% річних, враховуючи, що розрахунок цих сум є арифметично правильним.
Доводи Скаржника щодо неможливості нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даних правовідносинах спростовується вищевикладеним.
Крім того суд зазначає, що приписи ст. 625 ЦК України застосовується судом за наявності порушення боржником будь-якого грошового зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, заявлені Позивачем вимоги про стягнення 3% та інфляційних втрат, які обґрунтовані нормою ст. 625 ЦК України, що підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов'язання, є правомірними.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2025р. - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2025р. у справі у справі №904/4230/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін