вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2026 р. Справа№ 910/6304/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Коробенка Г.П.
Сибіги О.М.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025
у справі №910/6304/25 (суддя - Турчин С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 126 756,47 грн
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА» про стягнення страхового відшкодування, пов'язаного з пошкодженням транспортного засобу внаслідок ДТП в розмірі 126756,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася з вини водія, цивільна відповідальність якого застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА», пошкоджено автомобіль «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС» та завдано позивачу майнову шкоду в розмірі 126756,47 грн.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі №910/6304/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд виходив з того, що позивачем не наведено обґрунтованих пояснень та не надано доказів неможливості подання ним заяви про виплату страхового відшкодування за полісом №207055748 в межах річного строку з дати настання спірної ДТП, а тому з огляду на пропуск позивачем річного строку, встановленого ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позовні вимоги задоволенню не підлягають.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі № 910/6304/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги за позовом задовольнити повністю.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Коробенко Г.П., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6304/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/6304/25.
29.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/6304/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/6304/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Позивач вважає, що при постановленні рішення судом першої інстанції не були враховані доводи Позивача, а також не було дотримано норми матеріального права, зазначаючи наступне:
- висновок суду про те, що вперше із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача у січні 2023, зокрема з листом від 13.01.2023 вих. № 1/2023, оскільки ще 17.02.2022 року ОСОБА_2 як потерпілою особою, а також як директором ТОВ «БОБКЕТ СЕРВІС», якому належить на праві власності автомобіль Fiat Doblo, д.н.з. НОМЕР_1 , було складено та подано Страховику Заяву-Повідомлення про випадок з транспортним засобом №826, а тому скаржник вважає, що остання фактично за своїм змістом та суттю одночасно є як повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду так і заявою про страхове відшкодування, поданою у визначені законом строки, відповідає вимогам, що визначені в ст. 35.1, 35.2 Закону;
- 20.12.2021 року ОСОБА_1 , що є страхувальником за договором страхування СК «Граве Україна» №207055748 від 03.12.2021 року, було направлено Відповідачу Заяву-Повідомлення про випадок з транспортним засобом (ст.44-52 страхової справи №10.900705242.1, наявної в матеріалах справи), за результатом якої було відкрито справу №10.90070542.1., а Позивачем за вказівкою Відповідача відповідну Заяву-Повідомлення про випадок з транспортним засобом №826 від 17.02.2022 було подано Відповідачеві 17.02.2022 року - таким чином Відповідача було повідомлено про настання страхового випадку двічі;
- Позивач в рамках судового розгляду справи не заявляв та не визнає пропуск ним строку на подання заяви про здійснення страхового відшкодування, оскільки Позивачем ще 17.02.2022 року було складено та подано Відповідачу заповнений та затверджений Відповідачем формуляр Заяви-Повідомлення про випадок з транспортним засобом №826, який за своїм змістом та реквізитами фактично є як повідомленням про випадок з транспортним засобом так і заявою про здійснення страхового відшкодування.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач та третя особа своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відтак, з урахуванням частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, справа розглядається за наявними матеріалами.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи
17.12.2021 у м. Києві по вул. м. Брожка, 70 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля «Mercedes», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок вищезазначеної ДТП транспортний засіб «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_3 зазнав пошкоджень.
22.12.2021 відкрито кримінальне провадження № 12021100090003603 за ч. 1 ст. 286 КК України відносно ОСОБА_1
15.06.2022 у кримінальному провадженні № 12021100090003603 винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
18.07.2022 Управлінням патрульної поліції у м. Києві відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 18.08.2022 у справі №760/10160/22 відмовлено у відкритті провадження у справі відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення адміністративного правопорушення.
У подальшому, постановою Київського апеляційного суду від 16.11.2022 постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 18.08.2022 скасовано, а матеріали справи стосовно притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності направлені для розгляду.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 25.08.2023 (з урахуванням постанови про виправлення описки) у справі №760/10160/22 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Mercedes», державний номерний знак НОМЕР_2 була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №207055748.
Позивач є власником транспортного засобу «Fiat Doblo» державний номерний знак НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .
Згідно зі звітом № 9145, що складений 11.05.2022 СПД ОСОБА_3 на замовлення відповідача, відповідно до якого вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «Fiat Doblo» державний номерний знак НОМЕР_3 станом на 22.02.2022 складає 126756,47 грн.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин, а також доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; посилання на норми права
Як стверджує позивач, 17.02.2022 він звернувся до відповідача із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом (вих № 826).
У подальшому, позивач звернувся до відповідача з листом від 13.01.2023 вих № 1/2023, у якому просив:
- повідомити про стан розгляду страхової справи, оцінену вартість шкоди та строки здійснення випали;
- здійснити виплату за наданими реквізитами на користь ТОВ «БОБКЕТ СЕРВІС».
Листом від 17.01.2023 вих № 278 відповідач повідомив позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Посилаючись на безпідставність відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 126756,47 грн страхової виплати.
Оцінивши доводи учасників справи та наявні у справі докази як окремо, так і в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, насамперед необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, отже, цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того, чи є в діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16.07.2018 по справі №910/20412/16.
Матеріалами справи, зокрема постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 25.08.2023 (з урахуванням постанови про виправлення описки ) у справі №760/10160/22 підтверджено вину водія транспортного засобу «Mercedes», державний номерний знак НОМЕР_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 17.12.2021.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Mercedes», державний номерний знак НОМЕР_2 була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 207055748.
Згідно з ч. 1 ст. 35.1 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суд від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95 цс 20, зазначено, що Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з огляду на принцип добросовісності визначає, якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи вказані норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема у праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104 гс 18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406 цс 19) дійшла правового висновку про те, що зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу положень спеціального Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 цього Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.05.2024 у справі №161/8285/22.
Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).
Підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ані Закон, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.
Отже, суд враховує, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у т.ч. у судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, вперше із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача у січні 2023, зокрема з листом від 13.01.2023 вих. № 1/2023. При цьому, позивач зазначає, що звернувся із вказаним листом 13.01.2023, однак доказів звернення саме у вказану у листі дату позивач не надає. Відповідач в свою чергу зазначає, що отримав заяву 17.01.2023.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, незалежно від того, чи таке звернення відбулось 13.01.2023 чи 17.01.2023, позивачем пропущений визначений положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) річний строк для такого звернення, оскільки спірна ДТП сталася 17.12.2021.
Разом з тим, слід зазначити, що заява-повідомлення про випадок з транспортним засобом від 17.02.2022 за своїм змістом та суттю не є заявою про страхове відшкодування, оскільки не відповідає вимогам, що визначені в ст. 35.1, 35.2 Закону.
При цьому законодавець розрізняє повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про страхове відшкодування, а отже такі заяви не є тотожними.
Матеріали справи не містять доказів, що після подання заяви-повідомлення про випадок з транспортним засобом від 17.02.2022 позивач у період з 18.02.2022 по 13.01.2023 звертався до відповідача із будь-якими заявами, клопотаннями, запитами про надання інформації.
Посилання позивача як на поважність пропуску строку звернення із відповідною заявою на тривалий розгляд судової справи щодо винуватця ДТП відхиляються судом, оскільки вказана обставина не може свідчити про неможливість звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, чи пред'явлення позову про відшкодування шкоди за спірне ДТП.
Водночас, подання судового рішення щодо винуватця ДТП не є обов'язковим разом із заявою про виплату страхового відшкодування.
Тобто, ст. 35.1, 35.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими визначається форма, зміст заяви про виплату страхового відшкодування та в яких вказано перелік документів, які додаються до такої заяви, не встановлено вимоги подавати разом із заявою про виплату страхового відшкодування судове рішення щодо винуватця ДТП.
Отже, існування судового провадження не може свідчити про неможливість звернення до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування.
При цьому цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану ДТП, наступає незалежно від вини завдавача шкоди.
Подібний за змістом правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20281/21 (провадження № 61-9642 св 22), від 17 квітня 2024 року у справі № 552/7011/22 (провадження № 61-2109 св 24), від 24 квітня 2024 року у справі № 243/880/23 (провадження № 61-18255 св 23).
Щодо посилань позивача на введення воєнного стану та повітряні тривоги слід зауважити, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути поважною причиною пропуску річного строку на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування.
Для висновку про поважність пропуску строку у зв'язку із вказаними обставинами позивачем мали б бути наведені конкретні обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили подання заяви про страхове відшкодування протягом установленого законом строку.
Однак, жодних об'єктивних обставин позивачем не наведено.
Разом з тим, судова колегія критично оцінює посилання позивача на те, що він не є стороною договору страхування, а тому не був обізнаний щодо строку звернення із заявою, оскільки строк на звернення із заявою про страхове відшкодування встановлений не договором між страховиком і страхувальником, а Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який регулює спірні правовідносини сторін.
Оскільки Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є у відкритому доступі та опублікований у встановленому законом порядку, позивач не може посилатись на його незнання.
За викладених обставин у їх сукупності, судова колегія вважає вмотивованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не наведено обґрунтованих пояснень та не надано доказів неможливості подання ним заяви про виплату страхового відшкодування за полісом №207055748 в межах річного строку з дати настання спірної ДТП. У даному випадку, подання заяви про виплату страхового відшкодування залежало виключно від самостійних, ініціативних дій позивача.
Відтак, з огляду на пропуск позивачем річного строку, встановленого ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та зважаючи на те, що позивачем не надано суду доказів здійснення ним розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика за полісом №207055748 (відповідача), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС».
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ
5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи
Позиція позивача, викладена ним в апеляційній скарзі, зводиться до тверджень про відсутність пропуску строку на подання заяви про здійснення страхового відшкодування, оскільки позивачем ще 17.02.2022 року було складено та подано Відповідачу заповнений та затверджений відповідачем формуляр Заяви-Повідомлення про випадок з транспортним засобом №826, який за своїм змістом та реквізитами фактично є як повідомленням про випадок з транспортним засобом так і заявою про здійснення страхового відшкодування.
Колегія суддів, враховуючи, що статтею 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено річний строк на подання заяви про страхове відшкодування з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, наголошує, що беручи до уваги, що ДТП сталась 17.12.2021, натомість як судом встановлено, що із заявою про виплату страхового відшкодування (яка відповідає вимогам, що визначені в ст. 35.1, 35.2 Закону) позивач звернувся до відповідача у січні 2023, тобто поза межами строку, визначеного законодавством.
У свою чергу, позивач наполягає, що із заявою вперше із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача 17.02.2022, однак заява-повідомлення про випадок з транспортним засобом від 17.02.2022 за своїм змістом та суттю не є заявою про страхове відшкодування, оскільки не відповідає вимогам, що визначені в ст. 35.1, 35.2 Закону, у той час як повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заява про страхове відшкодування за своєю правовою природою різняться.
Таким чином, апеляційна скарга не містить обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного рішення, а доводи, наведені скаржником, не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі № 910/6304/25 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі № 910/6304/25 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БОБКЕТ СЕРВІС» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі № 910/6304/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 у справі № 910/6304/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Г.П. Коробенко
О.М. Сибіга