вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" січня 2026 р. Справа№ 910/11598/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача: Сосюра О.М.;
від відповідача: Саєнко Ю.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 (Повне судове рішення складено 18.09.2025)
у справі №910/11598/23 (суддя - Т.П. Капцова)
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк»
до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
про зобов'язання вчинити дії
Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про зобов'язання відповідача звільнити належну позивачу квартиру №111 по вул. Провіантська, 3 у м. Києві. Вимоги позивача як власника квартири обґрунтовані тим, що він не може користуватися та розпоряджатися спірним майном на власний розсуд через незаконні дії відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у справі № 910/11598/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, у задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07.08.2024 вищевказані судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду справи № 910/11598/23 рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28.05.2025 вищевказані судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі №910/11598/23 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з указаним рішенням, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/11598/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, він не перешкоджає позивачу і не користується спірною квартирою, тому права позивача не порушені.
29.11.2025 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/11598/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 12.11.2025.
Протокольною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 10.12.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 21.01.2026.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що Акціонерне товариство «Сенс Банк» є власником квартири № 111, загальною площею 359,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Провіантська (Галі Тимфєєвої), 3.
Право власності було ним набуто в результаті звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса № 7858 на нерухоме майно, яке належало на праві власності Фірмі «Т.М.М.» - Товариству з обмеженою відповідальністю та перебувало в іпотеці стягувача - Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (у подальшому AT «Альфа-Банк», AT «Сенс Банк»). Після проведення арешту і опису майна спірну квартиру було передано для реалізації на публічні торги.
22.04.2021 AT «Альфа-Банк» на підставі частини 1 статті 49 Закону України «Про іпотеку» зареєструвало за собою право власності на спірну квартиру на підставі протоколу та акту про реалізацію предмета іпотеки.
30.11.2022 найменування AT «Альфа-Банк» було змінено на AT «Сенс Банк» з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що за твердженням позивача, станом на дату державної реєстрації його права власності на спірну квартиру відповідач фактично користувався нею. Таке користування продовжилося і після зміни власника та триває на момент подання позову у цій справі без будь-якої правової підстави та без дозволу власника. Як наслідок, позивач як законний власник спірної квартири фактично позбавлений доступу до своєї власності та зазнає збитків.
28.02.2023 позивач листом надіслав відповідачу вимогу щодо припинення неправомірного користування чужим майном та звільнення квартири (вручена адресату 01.03.2023).
20.06.2023 аналогічну вимогу було направлено повторно (отримано відповідачем 26.06.2023).
Проте зазначені вимоги залишились без відповіді та без реагування.
У матеріалах справи міститься також складений представниками позивача акт від 25.09.2023 про недопуск до спірної квартири.
З матеріалів справи вбачається, що право власності та користування спірною квартирою було предметом спору у численних судових справах, зокрема і за позовами відповідача (справи № 910/1580/18, № 826/11311/19, № 910/6567/20).
За доводами позивача, на даний час його право власності на спірну квартиру порушено діями відповідача, який фактично користується нею та відмовляється звільнити її добровільно, тому таке право підлягає захисту у судовому порядку.
Постановою Верховного Суду від 28.05.2025 було направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Верховний Суд відзначив, що з огляду на предмет позовних вимог до предмету доказування у цій справі входить: факт належності спірного нерухомого майна позивачу на праві власності чи титульного володіння; факт перешкоджання відповідачем користуватись і розпоряджатись цим майном (зокрема через фактичне знаходження у ньому, реєстрацію місцезнаходження відповідача як юридичної особи тощо); відсутність у відповідача законних підстав для користування майном.
Аналізуючи повноту дослідження судами попередніх інстанції доказів Верховний Суд зауважив, що суди встановили обставини, які свідчать про наявність у позивача права власності на спірну квартиру, підтвердженого належним чином, та не встановили наявності доказів, які б надавали відповідачу право користуватися майном. Однак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про недоведеність обставин перешкоджання відповідачем у користуванні та розпорядженні позивачем своїм майном, пославшись виключно на свідчення відповідача про те, що він не займає спірну квартиру та фактично у ній не перебуває, тим самим використали концепцію негативного доказу, яка суперечить принципу змагальності у господарському судочинстві.
У зв'язку з цим Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в пунктах 5.32-5.37 постанови від 28.05.2025, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).
Предметом позову в цій справі є вимога позивача про зобов'язання відповідача звільнити належну позивачу на праві власності квартиру з підстав перешкоджання відповідачем у здійсненні позивачем своїх правомочностей власника спірної квартири.
У приписах статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України закріплений принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України ).
Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 зазначеного Кодексу, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у цій справі вказав, що з огляду на предмет позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити спірну квартиру, до предмету доказування у цій справі входить: факт належності спірного нерухомого майна позивачу на праві власності чи титульного володіння; факт перешкоджання відповідачем користуватись і розпоряджатись цим майном; відсутність у відповідача законних підстав для користування майном.
Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва від 22.04.2021, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., яким посвідчено, що Акціонерному товариству «Альфа-Банк» належить на праві власності вказана квартира, яка раніше належала на праві власності Фірмі «Т.М.М.» - Товариству з обмеженою відповідальністю.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права власності позивача на спірну квартиру була проведена 22.04.2021.
Матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача права користування спірним майном.
В судовому засіданні представник відповідача стверджував, що відповідач припинив користуватися квартирою.
З пояснень представників сторін судом було встановлено, що спірна квартира використовувалась відповідачем як службове житло для його працівників.
При цьому, дату фактичного припинення користування квартирою представник відповідача не зазначив, та пояснив у судовому засіданні, що ключі від квартири новому власнику він не передавав і не має можливості передати через їх відсутність у нього.
Верховний Суд у постанові від 07.08.2024 у даній справі вказував на неврахування судами поведінки відповідача з огляду, зокрема, на ініційовані ним судові спори в інших справах.
Так, у справі № 910/6567/20 Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №7858, вчиненого 20 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем; визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися 9 листопада 2018 року та оформлені протоколами електронних торгів державного підприємства "Сетам": № 368626, № 368627, №368628; визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися 5 грудня 2018 року та оформлені протоколом електронних торгів державного підприємства "Сетам" №373918; визнання недійсними актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 13 листопада 2018 року №55614130/8, від 13 листопада 2018 року № 55614130/8-1, від 13 листопада 2018 року №55614130/8-2, від 20 лютого 2019 року № 55614130/8; визнання недійсними свідоцтв, оформлених 12 грудня 2018 року та зареєстрованих за №9375, №9376, №9377 та №191; скасування державної реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія" на нежитлове приміщення №116 загальною площею 1414,4 м2 (номер запису про право власності №29412243), нежитлове приміщення №123 загальною площею 72,6 м2 (номер запису про право власності 9412256), нежитлове приміщення №118 загальною площею 71,0 м2 (номер запису про право власності № 29412251), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; скасування державної реєстрації права власності акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 749,9 м2 (номер запису про право власності №30441773), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру №114 загальною площею 749,9 м2 (номери записів про право власності №34609878 та №34609788), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; відновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинності записів про право власності позивача на нерухоме майно: від 28 травня 2014 року № 5816449 (нежитлове приміщення №116), від 28 травня 2014 року № 5818811 (нежитлове приміщення №123), від 28 травня 2014 року № 5817870 (нежитлове приміщення №118) та від 06 березня 2013 року № 459856 (квартира №114).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/6567/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/6567/20 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю. Постановою Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 у справі № 910/6567/20 залишено в силі.
У справі № 826/11311/19 Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича, треті особи: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба», про визнання протиправною та скасування постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та визнання неправомірними результатів визначення вартості та оцінки майна. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2021 та постановою Верховного Суду від 09.09.2021, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
У об'єднаній справі № 910/1580/18 (позови у справах № 910/1580/18 (за виконавчим написом № 7858), № 910/1545/18 (за виконавчим написом № 7861), № 910/1636/18 (за виконавчим написом № 7862), № 910/1638/18 (за виконавчим написом № 7860), № 910/1782/18 (за виконавчим написом № 7859) об'єднано в одне провадження та присвоєно об'єднаній справі № 910/1580/18) Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю та Товариство з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" звернулися до Господарського суду міста Києва з позовами до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання виконавчих написів №№ 7858, 7861, 7862, 7860, 7859, вчинених 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, таким, що не підлягають виконанню.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 у справі № 910/1580/18 позови задоволено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/1580/18, рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2018 у справі № 910/1580/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовлено повністю.
Суд враховує, що судові рішення в зазначених справах були ухвалені як до, так і після реєстрації за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У зазначених справах відповідач послідовно стверджував про те, що виконавчі написи нотаріуса були вчинені з порушенням норм чинного законодавства, а саме: з порушенням процедури їх вчинення, за відсутності документів, що підтверджують безспірність заборгованості за кредитним договором, стягнутої за спірними виконавчими написами шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а також за неправильно визначеним відповідачем розміром заборгованості.
З огляду на викладене, суд виснує, що численні звернення відповідача до суду свідчать про загальну направленість його дій на перешкоджання своєчасному оформленню позивачем прав на нерухоме майно та здійснення новим власником правомочностей права власності.
При цьому колегією також враховується, що зазначені судові спори тривали до кінця 2022 року, а позов у справі, що розглядається, подано до суду у середині 2023 року, що в контексті встановлених вище обставин незабезпечення можливості новому власнику доступу до приміщення, може свідчити про продовження користування відповідачем спірною квартирою (фактичне знаходження у ній).
Скеровуючи справу на новий розгляд вдруге, Верховний Суд вказав, що суди повинні були оцінити доводи щодо наведених учасниками справи обставин розміщення відповідача за адресою спірної квартири, виконання ним функцій з управління будинком та інші пов'язані з цим обставини шляхом їх підтвердження або спростування.
Колегія суддів відзначає, що утримувачем будинку АДРЕСА_1 є саме Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю.
Наведене також підтверджується відомостями Інформаційно - аналітичної системи управління житловим фондом м. Києва (https://www.municipal.kiev.ua/kiev/).
Місцезнаходженням відповідача, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є наступна адреса: АДРЕСА_1.
В контексті викладеного, а також беручи до уваги виконання відповідачем функцій з обслуговування будинку АДРЕСА_1 , суд вважає, що управитель будинку ОСОБА_3 , в присутності якої 25.09.2023 представниками позивача було складено акт про не допуск представників АТ "Сенс Банк" до квартири АДРЕСА_1 у вказаному будинку, є або представником відповідача або особою, що діяла в інтересах відповідача.
Факт перешкоджання відповідачем користуватись спірним майном безпосередньо входить до предмета доказування в цій справі й відповідач не спростував вищенаведених обставин, стверджуючи лише про неприйнятність акту про не допуск від 25.09.2023.
Натомість обставина, яку відповідач вважає такою, що підтверджує невикористання ним спірної квартири, а саме те, що двері були зачинені й на вимогу власника двері не відчинили, про що зазначено в акті, насправді підтверджує наявність у позивача перешкод у доступі до належної йому квартири.
Таким чином, враховуючи, що відповідач після вибуття із його власності спірної квартири оспорював правомірність такого вибуття, як попередній користувач квартири вказує про необізнаність щодо обставин, пов'язаних з припиненням такого користування, не забезпечив можливості нового власника у доступі до квартири, й будучи управителем будинку, в якому знаходиться квартира, не може забезпечити доступ представників позивача до неї, доводи позивача про те, що відповідач продовжує користуватися спірною квартирою з урахуванням поданих доказів визнаються судом більш вірогідними, ніж доводи відповідача про те, що він вже припинив користування цієї квартирою, однак не має можливості передати ключі від квартири та не причетний до обмеження представників позивача у доступі до будинку, в якому знаходиться квартира.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявленого позову, та задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити квартиру № 111, загальною площею 359,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Провіантська (Галі Тимфєєвої), 3.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/11598/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/11598/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі № 910/11598/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Фірму «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10.02.2026
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран