вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2026 р. Справа№ 911/1011/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Коробенка Г.П.
Кравчука Г.А.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025
у справі № 911/1011/25 (суддя - Грабець С.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод»
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про стягнення заборгованості
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 97 360,02 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем зобов?язання щодо повернення помилково сплачених позивачем грошових коштів.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.05.2025 у справі №911/1011/25 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення заборгованості.
Присуджено до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» 50 522,22 грн. основного боргу; 7 724,17 грн. трьох процентів річних; 38 067,70 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, та 2 396,38 грн. витрат на сплату судового збору.
Відмовлено в іншій частині позову.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з обґрунтованості вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 522,22 грн. основного боргу. За розрахунком суду, розмір трьох процентів, який підлягає стягненню - 7 724,17 грн, а розмір інфляційних втрат у даному випадку становить 39 314,62 грн, однак позовна вимога про стягнення розміру інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі 38 067,70 грн., в межах заявлених позовних вимог.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025 по справі №911/1011/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відмовити. Також скаржник просить суд поновити строк на апеляційне оскарження.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1011/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025 по справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/1011/25.
17.07.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025 у справі № 911/1011/25 - залишено без руху, та надано строк на усунення недоліків.
24.07.2025 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшла заява про усунення недоліків з доказами доплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025 у справі № 911/1011/25 та відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1011/25 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025, апеляційний перегляд оскаржуваного рішення здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Відповідач вважає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що на момент звернення позивача до військової частини НОМЕР_1 НГ України з проханням повернути кошти, гроші у сумі 50 522,22 грн вже були перераховані у дохід держави, а військова частина не мала можливості повернути їх позивачу у зв'язку з відмовою Головного управління ДПС у Київській області, при цьому зазначені кошти не надійшли на рахунок відповідача і до сьогодні.
Крім того, відповідач стверджує, що суд першої інстанції, визначивши момент виникнення зобов'язання по поверненню вказаних коштів 13.02.2020 (06.02.2020 + 7 днів), не дослідив наявну в матеріалах справи претензію ТОВ «Київський бронетанковий завод» від 27.12.2024 № 4143/81, якою позивачем було пред'явлено вимогу повернути помилково надмірно сплачені кошти у сумі 50 522,22 грн протягом 7 календарних днів від дати отримання цього листа, а тому скаржник вважає, що зобов'язання з повернення коштів виникло не раніше 03 січня 2025 року, а обрахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат починаючи з 14 лютого 2020 року є безпідставним.
Апелянт посилається на неправильне застосування норм матеріального права, вважаючи, що сума 3% річних становить 319,74 грн за період з 03.01.2025 по 20.03.2025, при цьому як статтею 1214 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються саме проценти за користування ними. Також скаржник наводить свій розрахунок інфляційних втрат за період з 03.01.2025 до 20.03.2025.
За доводами скаржника, суд першої інстанцій обрахував три відсотки річних та інфляційні втрати починаючи з 13.02.2020, при цьому позивач звернувся до суду 20.03.2025, у зв'язку з чим 3% річних та інфляційні втрати підлягають обрахунку починаючи з 20.03.2022, тобто мають обмежуватися останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відтак, з урахуванням частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, справа розглядається за наявними матеріалами.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи
05 грудня 2018 року Господарським судом міста Києва ухвалене рішення в справі №910/5665/18 (далі - рішення суду), відповідно до якого, стягнуто з Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач) 1 500 000,00 грн. пені.
Відповідно до Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», 22 лютого 2022 року державне підприємство «Київський бронетанковий завод» було перетворене на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (далі - позивач).
За твердженнями позивача, на виконання рішення суду, позивач перерахував відповідачу: 400 000,00 грн., згідно з платіжним дорученням №848 від 29 березня 2019 року; 150 522,22 грн., згідно з платіжним дорученням №1014 від 17 квітня 2019 року; 600 000,00 грн., згідно з платіжним дорученням №1150 від 26 квітня 2019 року; 400 000,00 грн., згідно з платіжним дорученням №1200 від 02 травня 2019 року, всього 1 550 522,22 грн.
Водночас, відповідно до рішення суду, позивач повинен був сплатити відповідачу 1 500 000,00 грн. пені.
У зв?язку з цим, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення 50 522,22 грн. позивачу.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин, а також доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; посилання на норми права
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію №4143/81 від 27 грудня 2024 року, в якій просив повернути позивачу грошові кошти в сумі 50 522,22 грн.
Відповідач грошові кошти позивачу не повернув, тому, вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 50 522,22 грн. основного боргу.
Як було зазначено, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва в справі №910/5665/18 (далі - рішення суду), стягнуто з позивача на користь відповідача 1 500 000,00 грн. пені.
Згідно з платіжними дорученнями: №848 від 29 березня 2019 року; №1014 від 17 квітня 2019 року; №1150 від 26 квітня 2019 року та №1200 від 02 травня 2019 року, позивач перерахував відповідачу 1 550 522,22 грн. пені.
Позивач звертався до відповідача з листами: №1455/81 від 31.05.2019 року; №425 від 22.07.2019 року; №353/81 від 06.02.2020 року; №1.27-243 від 17.02.2020 року; №2224/81 від 30.09.2020 року та №1/27-1681 від 13.10.2020 року, в яких просив відповідача повернути позивачу грошові кошти, проте відповідач ці кошти позивачу не повернув, послався на лист Головного управління ДПС у Київській області про відмову у поверненні коштів №30774/10/10-36-07-17 від 28 жовтня 2020 року, з якого вбачається, що відповідачу було відмовлено в поверненні помилково перерахованих грошових коштів, у зв?язку з наявним у нього податковим боргом.
Аналогічна позиція відповідача покладена в основу апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України)
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив перерахування грошових коштів у сумі 1 550 522,22 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №848 від 29 березня 2019 року; №1014 від 17 квітня 2019 року; №1150 від 26 квітня 2019 року та №1200 від 02 травня 2019 року, долученими до матеріалів справи, замість 1 500 000,00 грн., стягнутих з позивача на користь відповідача, згідно з рішенням суду.
Оскільки відповідач документів, що спростовували б доводи позивача або підтверджували б повернення грошових коштів у сумі 50 522,22 грн., суду не надав, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 50 522,22 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Посилання відповідача на те, що спірні кошти були перераховані у дохід держави, а військова частина не мала можливості повернути їх позивачу у зв'язку з відмовою Головного управління ДПС у Київській області, при цьому зазначені кошти не надійшли на рахунок відповідача і до сьогодні - колегія суддів сприймає критично як такі, що не можуть нівелювати встановлений судом факт безпідставного утримання відповідачем коштів позивача, які останнім були надміру перераховані на виконання рішення суду у справі 910/5665/18. Більше того, доводи відповідача не спростовують його обов'язку повернути такі кошти позивачеві.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 8 770,10 грн. трьох процентів річних та 38 067,70 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як стверджує позивач, він звернувся до відповідача з листом №1455 від 31 травня 2019 року (а.с. 27), проте відповіді не отримав, вважав, що відповідач повинен був повернути грошові кошти позивачу не пізніше 06 червня 2019 року.
Разом з цим, документів, що підтверджували б направлення позивачем цього листа відповідачу, позивачем долучено не було.
Натомість, у матеріалах справи міститься відповідь №127-258 від 20 лютого 2020 року на лист позивача №353/81 від 06.02.2020 року.
Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був повернути позивачу грошові кошти в сумі 50 522,22 грн. не пізніше 13 лютого 2020 року.
Посилання відповідача на те, що зобов'язання з повернення коштів виникло не раніше 03 січня 2025 з посиланням на претензію позивача від 27.12.2024 № 4143/81 колегія суддів відхиляє з огляду на наявний в матеріалах справи лист позивача від №353/81 від 06.02.2020, на який відповідач відреагував відповіддю від №127-258 від 20.02.2020, тобто з 06.02.2020 відповідач був обізнаний про наявність у нього обов'язку повернення позивачеві відповідних коштів.
З наведених підстав судом першої інстанції вмотивовано здійснено розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат починаючи з 14.02.2020 року, натомість як доводи відповідача з цього приводу є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
Таким чином, за розрахунком суду першої інстанції, три проценти річних, враховуючи період заборгованості з 14 лютого 2020 року до 31 грудня 2020 року, що складає 322 дні, суму боргу в розмірі 50522,22 грн., становлять 1 333,46 грн.;
враховуючи період заборгованості з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2023 року, що складає 1 095 днів, суму боргу в розмірі 50 522,22 грн., становлять 4 547,00 грн.;
враховуючи період заборгованості з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2024 року, що складає 366 днів, суму боргу в розмірі 50 522,22 грн., становлять 1 515,67 грн.;
враховуючи період заборгованості з 01 січня 2025 року до 20 березня 2025 року, що складає 79 днів, суму боргу в розмірі 50 522,22 грн., становлять 328,05 грн.;
а разом 7 724,17 грн., які підлягають стягненню, з чим погоджується судова колегія апеляційного господарського суду.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
За розрахунком суду першої інстанції, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, враховуючи період заборгованості з 14 лютого 2020 року до 20 березня 2025 року, суму боргу в розмірі 50 522,22 грн., складає 39 314,62 грн.
Однак, оскільки позивач просив стягнути з відповідача 38 067,70 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, тому стягненню підлягає саме ця сума - з урахуванням положень ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України - в межах заявлених позовних вимог.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ
5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи
Апелянт посилається на неправильне застосування норм матеріального права, вважаючи, що сума 3% річних становить 319,74 грн за період з 03.01.2025 по 20.03.2025, при цьому як статтею 1214 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються саме проценти за користування ними.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником положень законодавства, зокрема у даному випадку статті 1214 Цивільного кодексу України, натомість як позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення як три відсотки річних, так і інфляційні втрати.
Доводи скаржника про те, що 3% річних та інфляційні втрати підлягають обрахунку починаючи з 20.03.2022, тобто мають обмежуватися останніми трьома роками, які передували подачі такого позову колегія суддів відхиляє, оскільки:
по - перше, правові позиції, на які посилається скаржник в обґрунтування таких доводів, є не релевантними;
по - друге, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 14 лютого 2020 року до 20 березня 2025, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим, що підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2025 справі №903/602/24, зокрема про те, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану, а уже з 04 вересня 2025 (дати набрання чинності Закону України від 14 травня 2025 року №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності») строки позовної давності відновили свій перебіг.
Таким чином, апеляційна скарга не містить обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного рішення, а доводи, наведені скаржником, не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025 у справі № 911/1011/25 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025 у справі № 911/1011/25 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025 у справі № 911/1011/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2025 у справі № 911/1011/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Г.П. Коробенко
Г.А. Кравчук