вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" лютого 2026 р. Справа№ 911/2431/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Заверюха В.О. - адвокат;
від відповідача: Волкодав І.Ю. - адвокатка;
за апеляційною скаргою Державного підприємства "Морський Торговельний Порт "Південний"
на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2025 (повний текст - 14.04.2025) та на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.02.2025
у справі № 911/2431/24 (суддя - Карпечкін Т.П.)
за позовом Державного підприємства "Морський Торговельний Порт "Південний"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл"
про зобов'язання вчинити дії.
1. Короткий зміст поданої заяви та рух справи
Державне підприємство «Морський Торговельний Порт «Південний» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» (надалі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії, а саме: зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» поставити Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» товар (паливо дизельне) згідно умов договору № Т/БП-321/20 від 08.12.2020 у кількості 200 тон.
2.Короткий зміст оскаржуваної ухвали та оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2025 підготовче засідання відкладено на 26.02.2025. Зобов'язано позивача надати до суду:
- товаросупровідні документи, що підтверджують отримання дизельного палива та його вартість за договором товарної позики №БП-202/20 від 23.12.2020, укладеним з ТОВ "ПЕЙД" (код ЄДРПОУ 31431743), а саме: заявки на відвантаження ПММ, сертифікати відповідності, паспорта якості, акцизні накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо;
- товаросупровідні документи, що підтверджують повернення ДП "МТП "Південний" (ДП "МТП "Южний") отриманої позики за договором товарної позики №БП-202/20 від 23.12.2020, а саме: заявки на відвантаження ПММ, сертифікати відповідності, паспорта якості, акцизні накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо.
- та/або відповідні письмові пояснення з приводу наведених доказів в контексті посилань відповідача на втрату позивачем інтересу в отриманні товару, про який йде мова у позові, у зв'язку з задоволенням відповідної потреби з вищенаведених джерел у відповідному періоді. Встановлено строк для подання витребуваних доказів - до 26.02.2025.
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.03.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення з позовною вимогою фактично спрямоване не на захист порушеного права позивача, а є нічим іншим як зловживанням підприємством своїм правовим статусом та правами покупця за договором поставки й використання їх винятково з метою отримання додаткової фінансової вигоди за рахунок відповідача, що прямо заборонено ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України та у розумінні ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
Не погодившись з постановленою ухвалою та ухваленим рішенням, Державне підприємство "Морський Торговельний Порт "Південний" 30.04.2025 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 10.02.2025 у справі №911/2431/24, в частині щодо зобов'язання позивача надати до суду докази. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2025 у справі №911/2431/24 та ухвалити нове рішення, яким позов Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" задовольнити в повному обсязі. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" поставити Державному підприємству "Морський торговельний порт "Південний" товар (паливо дизельне) згідно умов договору № Т/ БП-321/20 від 08.12.2020 в кількості 200 тон. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
05.05.2025 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Морський Торговельний Порт "Південний" на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2025 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.02.2025 у справі № 911/2431/24.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2025 зупинено апеляційне провадження у справі № 911/2431/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною Палатою (Великою Палатою Верховного Суду) справи №910/10365/15 за власною ініціативою.
Постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" задоволено частково. Мотивувальні частини рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у справі № 910/10365/15 змінено, викладено їх в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2025 було поновлено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 27.01.2026.
В судове засіданні 27.01.2026 з'явились представники обох сторін. Суд апеляційної інстанції заслухав по суті адвокатів сторін. Представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи винятковий випадок, на підставі ст. 219 ГПК України, судом було відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 03.02.2026. Водночас, через оголошення сигналу «повітряна тривога», судове засідання не відбулось. У зв'язку з чим, ухвалою від 03.02.2026 було призначено проголошення судового рішення за апеляційною скаргою Державного підприємства "Морський Торговельний Порт "Південний" на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2025 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 10.02.2025 у справі № 911/2431/24 на 09.02.2026.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин, враховуючи поведінку сторін, узгодження учасниками апеляційного провадження продовження строку розгляду справи, враховуючи зупинення апеляційного провадження у даній справі, з метою забезпечення принципів рівності та змагальності сторін, в розумінні ст. 7, 13 ГПК України, враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога", перебої з електроживленням та в роботі мережі Інтернет, та інші чинники.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
У поданій апеляційній скарзі в частині оскарження рішення, заявник зазначив, що вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незадоволення позовних вимог, що обґрунтовується наступним.
За доводами скаржника, суд дійшов помилкового висновку про можливість застосування до спірних правовідносин Принципів УНІДРУА, вважаючи їх єдиним актом, що регулює ситуацію непоставки товару. Таке застосування є неправомірним, оскільки, як вважає скаржник, принципи УНІДРУА не є міжнародним договором, не мають обов'язкової юридичної сили в Україні, носять виключно диспозитивно-рекомендаційний характер і можуть застосовуватися лише за наявності прямої згоди сторін або за відсутності обраного права. Укладений між сторонами договір не є міжнародним комерційним контрактом і не містить застережень щодо застосування Принципів УНІДРУА. Такий підхід повністю узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду.
Водночас, скаржник вважає, що спірні правовідносини повністю та вичерпно врегульовані ЦК України та умовами договору поставки. Тоді як з закінчення строку дії договору не припиняє зобов'язань сторін, оскільки відповідно до закону та умов договору зобов'язання припиняються лише належним виконанням. Тоді як договір прямо передбачає, що він діє до повного виконання зобов'язань, а тому обов'язок відповідача поставити товар зберігся і після формального закінчення строку його дії.
Так, скаржник зазначив, що позивач не відмовлявся від договору та не був зобов'язаний цього робити. Стаття 665 ЦК України надає покупцеві право, а не обов'язок відмовитися від договору у разі непоставки товару. Матеріали справи підтверджують, що позивач неодноразово вимагав виконання договору в натурі, наполягаючи на поставці товару. Невиконання відповідачем зобов'язання є порушенням договору, що тягне правові наслідки, зокрема обов'язок виконати зобов'язання в натурі, незалежно від сплати штрафних санкцій. Це прямо передбачено як законом, так і договором, а також підтверджено судовими рішенням, що набрало законної сили.
Тоді як сплата відповідачем штрафних санкцій не є компенсацією за непоставлений товар і не звільняє його від обов'язку поставити товар. Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги про примусове виконання зобов'язання в натурі є належним, ефективним та відповідає приписам цивільного законодавства. А тому висновки суду першої інстанції про відмову відповідача від поставки та про нібито зловживання позивачем своїми правами не відповідають фактичним обставинам справи. Листування між сторонами свідчить, що відповідач не відмовлявся від договору, а натомість здійснював суперечливу та недобросовісну поведінку, пов'язуючи невиконання зобов'язання з вимогами про підвищення ціни або висуваючи формальні зауваження щодо рознарядки та умов поставки.
Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, проігнорував умови договору, норми ЦК України та обов'язкові для врахування правові позиції Верховного Суду, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. У зв'язку з цим рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача щодо підстав для скасування ухвали від 10.02.2025, вони фактично зводяться до наступного.
Апелянт вважає, що у ході розгляду справи суд першої інстанції неодноразово розглядав клопотання відповідача про витребування доказів у позивача. Первісно таке клопотання було подане разом із відзивом, однак згодом неодноразово змінювалося та уточнювалося відповідачем. У остаточній редакції відповідач просив витребувати документи, що стосуються договору товарної позики між позивачем та ТОВ «ПЕЙД», зокрема, рішення уповноваженого органу позивача на укладення такого договору, а також повний пакет товаросупровідних документів щодо отримання та повернення дизельного палива.
Скаржник зазначив, що обґрунтовуючи подане клопотання, відповідач стверджував, що зазначені документи нібито підтверджують втрату позивачем інтересу до товару за спірним договором поставки, оскільки його потреба у паливі була задоволена іншим постачальником, а також свідчать про недобросовісну поведінку позивача та зосередження ним уваги виключно на стягненні штрафних санкцій. Насправді ж відповідач, попри наявність преюдиційно встановленого судовими рішеннями обов'язку поставити товар за договором від 08.12.2020, намагався затягнути розгляд справи, ініціюючи витребування доказів, які не мають відношення до предмета спору.
У судовому засіданні 03.02.2025 суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання. Незважаючи на це, за ініціативою відповідача підготовче засідання було відкладено, а згодом відповідач подав додаткові письмові пояснення, які за змістом фактично дублювали відзив та вже відхилене клопотання. Більше того, 10.02.2025 відповідач повторно подав ідентичне клопотання про витребування тих самих документів, не навівши жодних нових підстав або обставин.
За доводами скаржника, попри те, що у задоволенні тотожного клопотання судом вже було відмовлено, суд першої інстанції неправомірно 10.02.2025 задовольнив повторне клопотання відповідача та витребував у позивача документи, у витребуванні яких було відмовлено раніше. Така процесуальна поведінка, як вважає скаржник, суперечить вимогам ГПК України, оскільки відповідач пропустив встановлені строки для подання клопотання про витребування доказів, не обґрунтував неможливість його подання у визначений законом час та фактично повторно заявив клопотання, яке вже було вирішене судом.
Отже, задоволення судом першої інстанції повторного клопотання відповідача про витребування доказів за відсутності нових обставин у порушення процесуальних строків є незаконним, свідчить про неправильне застосування норм процесуального права та порушує засади змагальності й добросовісності судового процесу. Через що скаржник вважає оскаржувану ухвалу такою, підлягає скасуванню разом з рішенням.
А тому апелянт просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2025 та ухвалу Господарського суду Київської області від 10.02.2025 у справі № 911/2431/24, ухваливши нове рішення - про задоволення позову.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників апеляційного провадження
У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що повністю не погоджується із вимогами, викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
Так, відповідач зазначив, що судом першої інстанції правомірно було враховано, що правові наслідки відмови постачальника від поставки товару покупцю чітко врегульовані нормами чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 665 ЦК України, і не передбачають обов'язку постачальника поставити товар в натурі, після спливу майже п'яти років на умовах договору, яким не врегульовано питання поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів (ч. 7 ст. 267 ГК України).
Більше того, матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання ТОВ "Софія Ойл" з поставки товару за договором поставки №Т/БП-321/20 є припиненими шляхом їх виконання третьою особою.
Окрім цього, відповідач зазначив, що враховуючи неповноту укладеного договору в частині визначення прав та обов'язків сторін за договором, їх поведінку, а також відсутність відповіді на всі питання в національному законодавстві у конкретній ситуації, судом першої інстанції обґрунтовано враховано положення статті 7.2.2 Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА). Наведеною нормою врегульовано питання "Виконання негрошового зобов'язання", з якої випливає, що якщо сторона, зобов'язання якої складається не у сплаті грошових коштів, не виконує це зобов'язання, інша сторона має право вимагати виконання такого негрошового зобов'язання, крім випадків, коли: виконання, або, у відповідних випадках, примусове виконання є нерозумно обтяжливим або дорогим. Тоді як в даному випадку судом першої інстанції досліджено зміну вартості на дизельне паливо.
Так, за доводами відповідача, для виконання умов договору, він зобов'язаний буде віднайти та закупити 200 т дизельного палива за цінами, що майже 2.5 рази перевищують ціни 2020 року, що є вкрай несправедливими умовами для відповідача, призведе до його збитковості та загалом суперечить вимогам розумності та справедливості.
Також сторона зазначила, що позивач, як суб'єкт господарювання, для діяльності якого важлива ритмічність та безперебійність отримання палива, не отримавши від відповідача замовленої продукції у встановлений строк, 23.12.2020 поза процедурою публічної закупівлі уклав з ТОВ «ПЕЙД» договір товарної позики № БП-202/20, за яким ТОВ «ПЕЙД» передало у власність позивача 250 т дизельного палива.
В цій частині відповідач також зазначив, що позивач звернувся до суду із позовом лише у вересні 2024 році, реалізувавши при цьому право на стягнення штрафних санкцій за договором поставки та отримавши вже від відповідача компенсацію у загальній сумі 4 471 141,08 грн. Більше того, відповідач вважає, що позивач задовольнив свою потребу у товарі шляхом укладення договору товарної позички.
Окрім цього, відповідач зазначив, що не погоджується з доводами скаржника про порушення норм процесуального права в частині постановлення ухвали від 10.02.2025 про витребування доказів. А тому відповідач вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та оскаржувану ухвалу - без змін.
6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.12.2020 між Державним підприємством «МТП «Южний» (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» (постачальник, відповідач) за результатами відкритих торгів в системі електронних закупівель Prozorro (№ UA-2020-10-30-005593-с) укладено договір поставки № Т/БП-321/20 (далі - договір), за яким постачальник зобов'язується поставити на склад покупця, а покупець - прийняти та оплатити паливо дизельне за цінами та у кількості, які вказані в додатку № 1 до даного договору, що є його невід'ємною частиною (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору найменування товару визначається згідно з Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015.
Згідно з п. 1.3 договору поставка палива здійснюється партіями, автомобільним транспортом, постачальником та за його рахунок на склад покупця.
Поставка палива здійснюється протягом 5 робочих днів з дати направлення покупцем письмової рознарядки (заявки) постачальнику на поставку товару (п. 4.1 договору).
У п. 2.1 договору визначено, що загальна сума договору складає 4 009 992,00 грн. з урахуванням ПДВ 20% - 668 332,00 грн.
Згідно специфікації, що є додатком № 1 до договору постачання № Т/БП-321/20 від 08.12.2020, сторони домовились щодо поставки палива дизельного ULSD 10 PPM (вміст сірки до 10 мг/кг), 200 т, ціна за одиницю без ПДВ - 16 708,30 грн., загальна вартість без ПДВ - 3 341 660,00 грн., загальна сума ПДВ - 668 332,00 грн., загальна вартість з ПДВ - 4 009 992,00 грн.
Пунктом 2.1.1 договору визначено, що ціна на паливо, визначена у додатку № 1 (специфікація) до цього договору, може бути змінена постачальником та покупцем у разі зміни ціни на паливо на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в цьому договорі. При цьому, постачальник або покупець підтверджує зміну ціни на паливо довідкою, виданою ДП «Держзовнішінформ» з урахуванням умов постачання.
Наведений пункт договору кореспондується з положеннями ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», частини 4 - 5 якої визначають, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/ пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.
Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
За умовами п. 6.1 договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною відповідно до діючого законодавства України та умов, викладених в цьому договорі.
Відповідно до п. 7.1 договору останній набуває чинності з моменту його укладення і діє по 31.12.2020 року, а в частині обов'язків, що виникають в період його дії, і відповідальності за їх невиконання - до повного їх виконання, проведеного належним чином, і за вимогою кредитора про відшкодування нанесених збитків і сплати неустойки.
Листом від 10.12.2020 за вих. № 131/10-12 відповідач, посилаючись на п. 2.1.1 договору, у зв'язку з коливанням ціни на паливо на ринку в період з 18.11.2020 по 07.12.2020, підтвердженим довідкою з ДП «Держзовнішінформ» № 122/167 від 10.12.2020, просив позивача укласти додаткову угоду до договору, що передбачає внесення відповідних змін в частині збільшення ціни за одиницю товару та, відповідно, зменшення обсягу закупівлі.
Залишивши означену пропозицію відповідача без реагування, 16.12.2020 ДП «МТП «Южний» було складено та направлено електронною поштою на електронну адресу ТОВ «Софія Ойл» рознарядку за вих. № 224-63/14 на поставку товару: паливо дизельне ULSD 10 PPM (вміст сірки до 10 мг/кг), 200 т, ціна за одиницю без ПДВ - 16 708,30 грн., загальна вартість без ПДВ - 3 341 660,00 грн., загальна сума ПДВ - 668 332,00 грн., загальна вартість з ПДВ - 4 009 992,00 грн.
Листом від 16.12.2020 за вих. № 137/16-12 відповідач повторно повідомив позивачу про факт коливання ціни на паливо на ринку в період з 18.11.2020 по 09.12.2020, підтверджений довідкою з ДП «Держзовнішінформ» № 122/293 від 16.12.2020, у зв'язку з чим, посилаючись на п. 2.1.1 договору, знову просив укласти додаткову угоду до договору, що передбачає внесення відповідних змін в частині збільшення ціни за одиницю товару та, відповідно, зменшення обсягу закупівлі.
У відповідь листом № 7696/12/224/20 від 17.12.2020 позивач зауважив про необґрунтованість обраного відповідачем періоду для порівняння цін на паливо та відсутність підстав для укладення додаткової угоди.
Листом № 7855/12/224/20 від 22.12.2020 позивач, акцентуючи увагу на тому, що 23.12.2020 є останнім днем поставки дизельного палива згідно рознарядки за договором № Т/БП-321/20 від 08.12.2020, просив відповідача розпочати поставку палива відповідно до умов останнього.
Утретє листом № 145/23-12 від 23.12.2020 відповідач повідомив позивача про факт коливанням ціни на паливо на ринку в період з 09.12.2020 по 22.12.2020, підтверджений довідкою з ДП «Держзовнішінформ» № 12/90 від 23.12.2020, у зв'язку з чим, посилаючись на п. 2.1.1 договору, просив укласти позивача додаткову угоду до договору, що передбачає внесення відповідних змін в частині збільшення ціни за одиницю товару та, відповідно, зменшення обсягу закупівлі.
Оскільки ініціатива щодо необхідності врегулювання питання зміни вартості дизельного палива та внесення відповідних змін до договору в частині ціни останнього, позивачем не була узгоджена, відповідач поставку товару за рознарядкою вих. № 224-63/14 на умовах, визначених договором, не здійснив.
У свою чергу, позивач 23.12.2020 уклав з ТОВ «ПЕЙД» договір товарної позики № БП-202/20, за яким ТОВ «ПЕЙД» протягом 5 робочих днів з дати підписання договору зобов'язалося передати у власність позивача 250 т дизельного палива.
Наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних та ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) свідчать, що 24.12.2020 позивачем було отримано від ТОВ «ПЕЙД» дизельне паливо у кількості 46,563 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 28.12.2020 дизельне паливо у кількості 49,713 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 29.12.2020 - дизельне паливо у кількості 73,473 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 30.12.2020 дизельне паливо у кількості 48,267 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 31.12.2020 дизельне паливо у кількості 30,272 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ) та 01.03.2021 - дизельне паливо у кількості 47,124 т за ціною 22 750,00 грн за одиницю (без ПДВ).
Копіями видаткових накладних та ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти), датованими за період з 8 по 30 липня 2021 року підтверджується повернення позивачем ТОВ «ПЕЙД» дизельного палива з договором товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020.
У подальшому позивачем було ініційовано розгляд судового спору про стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язання за договором поставки № Т/БП-321/20 від 08.12.2020.
Рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2023, залишеним без змін постановою Верховного Суду 26.06.2024 у справі № 916/3965/21, позов Державного підприємства «Морський Торговельний порт «Південний» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» про стягнення штрафних санкцій задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Софія Ойл» на користь ДП «МТП «Південний» штрафні санкції за прострочення строків виконання зобов'язання за договором, а саме: 3 669 142,68 грн пені у розмірі 0,5 відсотка вартості товару та 601 498,80 грн штрафу за прострочення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів.
Окрім того, згідно постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 916/840/21 відповідачу відмовлено у стягненні з позивача сплачених на виконання тендерних вимог грошових коштів в якості забезпечення виконання договору про закупівлю в розмірі 5% вартості договору у сумі 200 499,60 грн.
Звернувшись до господарського суду у вересні 2024 року, позивач просив суд зобов'язати відповідача поставити йому дизельне паливо згідно умов договору № Т/БП-321/20 від 08.12.2020: у кількості 200 тон та за ціною 16 708,30 грн/т (без ПДВ), аргументуючи тим, що взяте відповідачем у період дії договору зобов'язання з поставки товару не припинилося та продовжує свою дію й на момент звернення з позовом.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Як правомірно встановлено судом першої інстанції, (умовами п. 1.3 договору) сторони погодили, що поставка палива здійснюється партіями, автомобільним транспортом, постачальником та за його рахунок на склад покупця. Згідно з п. 4.1 договору поставка палива здійснюється протягом 5 робочих днів з дати направлення покупцем письмової рознарядки (заявки) постачальнику на поставку товару.
Тоді як встановлено судовим рішенням у справі № 916/3965/21, позивачем 16.12.2020 електронною поштою на електронну адресу ТОВ «Софія Ойл» було направлено рознарядку за вих. № 224-63/14 на поставку обумовленої договором кількості палива. Таким чином, останнім днем строку виконання відповідачем свого обов'язку з поставки 200 т палива позивачу було 23.12.2020.
Разом з тим, ТОВ «Софія Ойл» поставку товару згідно рознарядки вих. № 224-63/14 від 16.12.2020 на умовах, визначених договором, фактично не здійснило.
Водночас, доводи відповідача з посиланням на висновок суду першої інстанції, про те, що позивач втратив право у подальшому вимагати від нього виконання спірного негрошового зобов'язання в натурі (на підставі доказів, витребуваних оскаржуваною ухвалою від 10.02.2025) є необгрунтованими.
Водночас, щодо доводів апеляційної скарги про порушення норм процесуального права в частині постановлення ухвали від 10.02.2025 про витребування доказів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2025 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення до відзиву на позовну заяву та уточнене клопотання про витребування доказів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2025 було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, якими відповідач обґрунтував заперечення проти позову і такі докази відповідач позбавлений можливості отримати самостійно. Зокрема, відповідачем однією з підстав заперечень проти позову наведено втрату позивачем інтересу в отриманні товару, відмову від договору про який йде мова у позові, у зв'язку з задоволенням відповідної потреби з інших джерел у відповідному періоді.
У зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2025 було витребувано у позивача: товаросупровідні документи, що підтверджують отримання дизельного палива та його вартість за договором товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020, укладеним з ТОВ ПЕЙД (код ЄДРПОУ 31431743), а саме: заявки на відвантаження ПММ, сертифікати відповідності, паспорта якості, акцизні накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо; товаросупровідні документи, що підтверджують повернення ДП МТП Південний (ДП МТП Южний) отриманої позики за договором товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020, а саме: заявки на відвантаження ПММ, сертифікати відповідності, паспорта якості, акцизні накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні тощо; та/або відповідні письмові пояснення з приводу наведених доказів в контексті посилань відповідача на втрату позивачем інтересу в отриманні товару, про який йде мова у позові, у зв'язку з задоволенням відповідної потреби з вищенаведених джерел у відповідному періоді.
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.
Як вбачається з процесуальних документів суду першої інстанції, останнім не було встановлено строк для подання заяв та клопотань, було лише зазначено про письмову форму відповідних звернень.
А тому з урахуванням того, що відповідне клопотання про витребування доказів було подано відповідачем в межах підготовчого засідання (з дотриманням процесуальної стадії) з необхідним обґрунтуванням неможливості самостійно надати такі докази (оскільки відповідач не є учасником вказаних правовідносин). В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про подання аналогічних клопотань, оскільки їх зміст та документів, що витребовувались відрізнявся. А тому суд першої інстанції правомірно задовольнив таке клопотання. Таким чином, апеляційна скарга в цій частині (щодо оскарження ухвали суду від 10.02.2025) - задоволенню не підлягає.
Водночас, в цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що по суті надані позивачем докази (за результатами їх дослідження) - не є підставою для відмови в позові через наступне.
Так, суд першої інстанції, зазначаючи про втрату інтересу позивача до виконання відповідачем договору, вказав, що договір товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020, укладений позивачем з ТОВ «ПЕЙД», саме як вчинений «на заміну договору поставки». Суд також наголосив, що предметом договору товарної позики є товар аналогічний тому, котрий був предметом договору поставки та заявлявся позивачем у рознарядці від 16.12.2020, й майже у однаковій кількості. Укладення позивачем з ТОВ «ПЕЙД» договору позики мало місце синхронно з невиконанням відповідачем свого зобов'язання з поставки дизельного палива за рознарядкою вих. № 224-63/14 від 16.12.2020 згідно договору поставки. Причиною укладення договору товарної позики з ТОВ «ПЕЙД», за висновком суду, стало саме це невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання, позаяк саме воно зумовило виникнення у позивача нагальної необхідності у стислі строки поповнити кількість палива у власних резервуарах, яка, у свою чергу, вимагала раціонально обирати найшвидший з можливих способів, уникаючи витрати зайвого часу на спір з відповідачем щодо примусового виконання зобов'язання в натурі. Укладення позивачем 23.12.2020 договору товарної позики на заміну договору поставки та задоволення потреби у дизельному паливі за рахунок отримання аналогічного товару у третьої особи, за висновком суду першої інстанції, є юридично значимою дією. Суд першої інстанції (з чим погодився відповідач у відзиві на апеляційну скаргу) на підставі цього дійшов висновку про фактичну відмову позивача від спірного договору поставки, тобто реалізацію права, передбаченого ч. 1 ст. 665 ЦК України та ст. 7.4.5 Принципів УНІДРУА.
Суд апеляційної інстанції в цій частині відхиляє доводи відзиву відповідача та вважає помилковими висновки суду першої інстанції, оскільки по-перше, суд апеляційної інстанції приймає доводи позивача, що Принципи УНІДРУА, (згідно преамбули) встановлюють загальні правила для міжнародних комерційних договорів. Вони повинні застосовуватись, коли сторони дійшли згоди про те, що їхній договір буде регулюватись цими Принципами. По-друге, у даному випадку, як встановив суд апеляційної інстанції за результатом перегляду, відсутня відмова позивача від договору.
Як вбачається зі змісту договору, сторони не погоджували можливість регулювання відносин, що виникають за вказаним договором Принципами УНІДРУА, а тому їх застосування при вирішенні спору у даній справі - є помилковим, як і посилання на Господарський кодекс України. Натомість підлягають до застосування норми чинного законодавства та умови договору.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що долучені до матеріалів справи докази дійсно підтверджують наступні обставини.
23.12.2020 позивач уклав з ТОВ «ПЕЙД» договір товарної позики № БП-202/20, за яким ТОВ «ПЕЙД» протягом 5 робочих днів з дати підписання договору зобов'язалося передати у власність позивача 250 т дизельного палива. Зазначені докази були надані суду першої інстанції.
Наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних та ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) свідчать, що 24.12.2020 позивачем було отримано від ТОВ «ПЕЙД» дизельне паливо у кількості 46,563 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 28.12.2020 дизельне паливо у кількості 49,713 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 29.12.2020 - дизельне паливо у кількості 73,473 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 30.12.2020 дизельне паливо у кількості 48,267 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ), 31.12.2020 дизельне паливо у кількості 30,272 т за ціною 19 166,67 грн за одиницю (без ПДВ) та 01.03.2021 - дизельне паливо у кількості 47,124 т за ціною 22 750,00 грн за одиницю (без ПДВ).
Копіями видаткових накладних та ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти), датованими за період з 8 по 30 липня 2021 року, підтверджується повернення позивачем ТОВ «ПЕЙД» дизельного палива за договором товарної позики № БП-202/20 від 23.12.2020.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність правовідносин з іншими юридичними особами не свідчить ані про втрату інтересу позивача до укладеного договору, ані про відмову від такого договору.
Більше того, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ПЕЙД» було укладено договір товарної позики, що суть якої (згідно з положеннями ст. 1046 ЦК України) зводяться до того, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Таким чином, відповідно до п.п. 2.2. договору № БП-202/20 позивач був зобов'язаний повернути ТОВ «ПЕЙД» позикодавцю позику у фактично отриманій кількості з урахуванням техніко-якісних особливостей. Тоді як за договором № Т/БП-321/20 від 08.12.2020 позивач, провівши відкриті торги, мав намір закупити паливо у кількості 200 тон. Тому доводи відзиву на апеляційну скаргу не приймаються судом апеляційної інстанції.
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням різної правової природи (договорів поставки та позики), висновок суду першої інстанції про задоволення потреб позивача шляхом укладення договору позики з іншою юридичною особою (враховуючи необхідність повернення такого товару в подальшому) - є помилковими та такими, що не підтверджуються ні матеріалами справи, ні поведінкою сторін.
В даному аспекті суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи відповідача з посиланням на інші судові справи (як підставу для відмови в позові) між сторонами. Так, відповідач зазначив, що позивачем було ініційовано розгляд судового спору про стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язання за договором поставки № Т/БП-321/20 від 08.12.2020.
Зокрема, рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2023, залишеним без змін постановою Верховного Суду 26.06.2024 у справі № 916/3965/21, позов Державного підприємства «Морський Торговельний порт «Південний» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» про стягнення штрафних санкцій задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Софія Ойл» на користь ДП «МТП «Південний» штрафні санкції за прострочення строків виконання зобов'язання за договором, а саме: 3 669 142,68 грн пені у розмірі 0,5 відсотка вартості товару та 601 498,80 грн штрафу за прострочення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів.
Окрім того, згідно постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 916/840/21 відповідачу відмовлено у стягненні з позивача сплачених на виконання тендерних вимог грошових коштів в якості забезпечення виконання договору про закупівлю в розмірі 5% вартості договору у сумі 200 499,60 грн.
Так, відхиляючи доводи відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає, що станом на день звернення позивача до суду із даним позовом вказане судове рішення у справі № 916/3965/21 було виконано ТОВ "Софія Ойл" в повному обсязі, сплачено на користь позивача 4 471 141,08 грн. Той факт, що за умовами договору, загальна вартість дизельного палива, яку мав поставити відповідач складала 4 009 992,00 грн, не є підставою для відмови в позові у даній справі.
Суд апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує правові висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 19 грудня 2025 року у cправі № 910/10365/15, положення ч. 4 ст. 75 ГПК України спрямоване на дотримання принципу правової визначеності та його складової - res judicata; правило про звільнення від доказування має абсолютний характер, така його дія спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів/справ, де сторони мали би можливість подавати нові докази на підтвердження тих самих фактів; інше тлумачення, яке вказує на можливість "спростування преюдиційних обставин" за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту частини четвертої статті 75 ГПК України, а відтак до правової невизначеності - адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд, замість застосування приписів частини четвертої статті 75 ГПК України, має надати стороні можливість доводити/спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмету доказування і були вже встановлені в іншій справі за участю тих самих сторін; по суті, наведене Верховним Судом тлумачення суперечить прямому та зрозумілому змісту частини четвертої статті 75 ГПК України.
Так, судом апеляційної інстанції враховуються обставини, встановлені рішеннями суду у справі № 916/3965/21 щодо невиконання зобов'язань відповідачем та моменту виникнення зобов'язання у відповідача щодо поставки товару.
Вказані обставини невиконання відповідачем зобов'язань по договору в частині поставки обумовленого товару - не підлягають повторному доведенню під час розгляду справи та враховуються судом обставини, які були встановлені при розгляді справ №916/3965/21, № 916/840/21.
Водночас, обставини відмови позивача від договору, як на цьому наполягав відповідач, як і відносини товарної позики та поставки товару позивачу іншим контрагентами - не досліджувались при розгляді справ №916/3965/21, № 916/840/21. Вказані обставини і зумовили правомірне витребування таких доказів для з'ясування наведених обставин оскаржуваною ухвалою. Тому в цій частині не підлягає до застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України.
В цій частині, відхиляючи доводи відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 622 ЦК України, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд апеляційної інстанції приймає доводи скаржника та зазначає, що відповідно до п. 7.1 договору останній набуває чинності з моменту його укладення і діє по 31.12.2020 року, а в частині обов'язків, що виникають в період його дії, і відповідальності за їх невиконання - до повного їх виконання, проведеного належним чином, і за вимогою кредитора про відшкодування нанесених збитків і сплати неустойки.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що виконання зобов?язання - це здійснення сторонами зобов?язання наданих їм прав і покладених на них обов?язків, що складають його зміст. Виконання зобов?язань пов?язане із здійсненням боржником на користь кредитора обумовленої дії (або з утриманням від певної дії), і з прийняттям кредитором виконаного.
При цьому, інститут виконання зобов?язання базується на найбільш загальних, універсальних і фундаментальних положеннях, що визначають його основні риси і специфічні особливості й становлять принципи виконання зобов?язань. Серед останніх (які також іменують «загальними умовами (засадами) виконання зобов?язання»), важливе місце займає також принцип реального виконання зобов?язання.
Принцип реального виконання зобов?язання означає здійснення наданих сторонам прав і покладених на них обов?язків, які складають його зміст, у натурі і недопущення: а) заміни об?єкта зобов?язання іншим (об?єктом) без згоди кредитора або б) грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків, яких зазнав кредитор, і сплати неустойки. У разі ж порушення боржником зобов?язання, останній, окрім притягання його до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування заподіяних кредиторові збитків і сплати неустойки, продовжуватиме бути зобов?язаним виконати в натурі дії, передбачені укладеним з його участю договором. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 824/293/21).
В цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи скаржника, що позивач мав правомірні очікування щодо поставки товару, що підтверджується умовами договору.
В даному аспекті суд апеляційної інстанції зазначає, що помилковим є висновок суду про втрату позивачем права вимагати поставку товару у зв'язку з укладенням договору товарної позики з іншим контрагентом, що обґрунтовується наступним.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із долученого до суду першої інстанції листування, відповідачем не зазначалось про втрату інтересу або відмову від договору чи виконання позивачем обов'язку в натурі. Більше того, листом № 7855/12/224/20 від 22.12.2020 позивач, акцентуючи увагу на тому, що 23.12.2020 є останнім днем поставки дизельного палива згідно рознарядки за договором № Т/БП-321/20 від 08.12.2020, просив відповідача розпочати поставку палива відповідно до умов останнього.
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів втрати інтересу сторони до виконання договору із посиланням на листи. Так, в жодному із листів позивачем не зазначав про втрату інтересу та фактичну відмову від договору.
В даному аспекті суд апеляційної інстанції приймає доводи скаржника, що цивільне законодавство не забороняє покупцю мати декілька постачальників одного товару, а придбання товару в іншого суб'єкта не припиняє та не замінює зобов'язання відповідача за спірним договором. Тоді як висновки суду в цій частині фактично нівелюють принципи свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину і ґрунтуються на обставинах, які не стосуються предмета спору.
Тоді як стягнення штрафних санкцій - є правом позивача за неналежне виконання відповідачем умов договору, та не ставить в залежність право іншої сторони виконувати або не виконувати основне зобов'язання за договором. А тому доводи відповідача про «надмірне збагачення позивача» через стягнення штрафних санкцій - відхиляються судом апеляційної інстанції.
Водночас, щодо доводів апелянта про тривале незвернення позивача з вимогою виконати договір, суд апеляційної інстанції в даному аспекті зазначає, що право позивача вимагати від свого контрагента виконання конкретних невиконаних ним умов договору в натурі (в дійсності) у спірних правовідносинах може бути реалізовано в межах строків, визначених сторонами у договорі та в межах строку його дії.
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша цієї статті). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.
В цій частині як зазначалось раніше, відповідно до пунктів 4.1, 6.7, 7.1 договору (який набуває чинності з моменту його укладення і діє в частині обов'язків - до повного їх виконання, проведеного належним чином, і за вимогою кредитора про відшкодування нанесених збитків і сплати неустойки) у відповідача наявний обов'язок виконати зобов'язання за договором в частині поставки товару на його умовах.
А тому доводи скаржника про «зволікання» із звернення про виконання відхиляються судом апеляційної інстанції, з урахуванням того, що вигравши тендер та уклавши договір на поставку товару, відповідач проявив волевиявлення та фактично був зацікавлений у виникненні даних правовідносин. Отже, беручи на себе зобов'язання, - мав добросовісно їх виконувати, а не фактично ухилятись від їх виконання.
В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про наслідки пропуску позовної давності. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з тим, згідно з п.12 Перехідних та Прикінцевих положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З 12.03.2020 до 30.06.2023 на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", від 22.07.2020 №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
У відповідності до пункту 19 Перехідних та Прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Беручи до уваги, що карантин в Україні встановлено з 12.03.2020, воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022 та тривав до моменту звернення з позовом у даній справі, позивачем строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом не пропущено.
Таким чином, з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин - суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія Ойл» поставити Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» товар (паливо дизельне) згідно умов договору № Т/БП-321/20 від 08.12.2020 у кількості 200 тон, ціна за одиницю без ПДВ - 16 708,30 грн., загальна вартість без ПДВ - 3 341 660,00 грн., загальна сума ПДВ - 668 332,00 грн., загальна вартість з ПДВ - 4 009 992,00 грн - є обґрунтованими та правомірними. Задоволення якої, в свою чергу, сприятиме захисту порушеного майнового права позивача на отримання товару в розумінні ст. 4 ГПК України.
Разом з цим, в даному аспекті суд апеляційної інстанції відхиляє усні доводи адвокатки відповідача з посиланням на відкрите провадження у справі про банкрутство ТОВ «Софія Ойл», оскільки, по-перше, за заявою у справі про банкрутство ТОВ «Софія Ойл» провадження було відкрито ухвалою від 10.07.2025 (справа № 911/2110/25), тоді як рішення суду першої інстанції у даній справі ухвалено 24.03.2025. По-друге, в даному випадку предметом спору є виконання договору в натурі, а не стягнення коштів. В цій частині суд апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21 березня 2024 року у справа № 922/1302/22 про порядок застосування ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства. Таким чином, вказане не є підставою для закриття провадження у справі та вчинення інших процесуальних дій, що пов'язані із наявність провадження у справі про банкрутство.
А тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню (на підставі ч. 2 ст. 277, п. 2, 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України) з прийняттям нового - про задоволення позову повністю з новим розподілом судових витрат. Тоді як апеляційна скарга в частині, що стосується ухвали Господарського суду Київської області від 10.02.2025 у справі № 911/2431/24 - підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала залишенню без змін.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п. 2, 3 ч. 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення - є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. А відтак суд першої інстанції також неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, Принципи УНІДРУА, ст. 193, 267 Господарського кодексу України, а як наслідок - ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, апеляційна скарга щодо рішення суду першої інстанції -підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового - про задоволення позову повністю на підставі ст. 525, 526, 530, 622, 629, 712 ЦК України. Тоді як апеляційна скарга щодо ухвали суду від 10.02.2025 - підлягає залишенню без задоволення на підставі ст. 81, 255, 271, 276 ГПК України.
9. Судові витрати
З урахуванням задоволення апеляційної скарги на рішення суду, судовий збір за розгляд апеляційної скарги в цій частині - покладається на відповідача на підставі ст. 129 ГПК України за першу та апеляційну інстанції. Тоді як судовий збір за розгляд апеляційної скарги щодо ухвали суду - покладається на скаржника.
Керуючись ст. 2, 4, 75, 129, 269, 270, ст. 275 - 277, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський Торговельний Порт "Південний" в частині оскарження рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2025 у справі № 911/2431/24 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 у справі №911/2431/24 - скасувати з ухваленням нового - про задоволення позову з новим розподілом судового збору.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" (Україна, 08132, Київська обл., Бучанський р-н, місто Вишневе, вул. Промислова, будинок 6, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39440179) поставити Державному підприємству "Морський торговельний порт "Південний" (Україна, 65481, Одеська обл., Одеський р-н, місто Южне, вул. Берегова, 13, ідентифікаційний код 04704790) товар (паливо дизельне) згідно умов договору № Т/БП-321/20 від 08.12.2020 у кількості 200 тон.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з розглядом справи по суті в суді першої та апеляційної інстанції покласти на відповідача.
Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія Ойл" (Україна, 08132, Київська обл., Бучанський р-н, місто Вишневе, вул. Промислова, будинок 6, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39440179) на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" (Україна, 65481, Одеська обл., Одеський р-н, місто Южне, вул. Берегова, 13, ідентифікаційний код 04704790) 75 207,87 грн судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.
4. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський Торговельний Порт "Південний" в частині оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 10.02.2025 у справі № 911/2431/24 - залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
5. Судовий збір за перегляд ухвали покласти на апелянта.
6. Видачу наказів доручити суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич