Рівненський апеляційний суд
Іменем України
05 лютого 2026 року м. Рівне
Справа № 570/3611/25
Провадження № 11-кп/4815/377/26
Колегія суддів Рівненського апеляційного суду у складі:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2026 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 146, ч.2 ст.15, п.п.3, 11, 12 ч.2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), у кримінальному провадженні №12023181180000950,
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2026 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк два місяці, тобто до 20 березня 2026 року, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 просить скасувати вказане судове рішення та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_7 інший більш м'який запобіжний захід.
На обґрунтування цих вимог зазначив, що прокурором не наведено достатніх підстав існування ризиків, передбачених ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а пред'явлене ОСОБА_7 обвинувачення є не обґрунтованим.
Вважає, що в матеріалах справи не міститься доказів обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні інкримінованих йому злочинів, наявності прямого умислу на вбивство потерпілої.
Прокурором не наведено підстав чому саме найсуворіший запобіжний захід у виді тримання під вартою, зможе запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК, а також нових ризиків.
При цьому посилання на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не може бути самостійною підставою для тримання особи під вартою, а подальше застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без права внесення застави суперечить практиці ЄСПЛ та не відповідає принципу розумності та справедливості.
Вважає відсутнім ризик впливу на свідків, потерпілу, інших обвинувачених у вказаному кримінальному провадженні, оскільки всі необхідні слідчі дії з ними проведено, а такий ризик може бути актуальним лише на початковому етапі кримінального провадження.
Також зауважив, що стосовно інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту, який вони не порушують, а тому щодо ОСОБА_7 можливо застосувати більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Просить взяти до уваги, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого оператора, займається волонтерською діяльністю, а також працював директором ТОВ "ГАЗ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН".
Потерпілою та її представником - адвокатом ОСОБА_6 , подано заперечення на апеляційну скаргу захисника, в якій вони просять відмовити в задоволенні його апеляційної скарги.
Зокрема вказують, що у разі обрання ОСОБА_7 менш суворого запобіжного заходу він може переховуватися від суду, чинити тиск на свідків, впливати на іншого обвинуваченого - ОСОБА_10 з метою узгодження стратегії захисту. Вважають, що посилання захисника на тяжкість покарання як на єдиний ризик не відповідають дійсності, а відсутність летальних наслідків не виключає високого ступеня суспільної небезпеки діяння.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника-адвоката ОСОБА_8 на підтримання поданої апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_5 та її представника - адвоката ОСОБА_6 про відсутність підстав для зміни обвинуваченому виду запобіжного заходу, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
За приписами ч.1 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 331 КПК передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. При цьому, як передбачено ст. 177 КПК, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів цієї судової справи, у провадженні Рівненського районного суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження №12023181180000950, про обвинувачення ОСОБА_7 і трьох інших осіб. При цьому ОСОБА_7 обвинувачується за ч.3 ст. 146, ч.2 ст.15, п.п.3, 11, 12 ч.2 ст. 115 КК.
Прокурором, у відповідності до вимог КПК, і зокрема ст. 331 цього Кодексу, було подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки існують достатні підстави вважати, що існують ризики передбачені ст. 177 КПК - переховуватися від суду, впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів, погоджується з тим, що на даний час продовжують існувати ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Так ОСОБА_7 перебуваючи на волі підтримував близькі стосунки з іншими обвинуваченими - ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та з особами, показання яких мають істотне значення для досудового розслідування, а тому, існують обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_7 перебуваючи на волі матиме можливість незаконно впливати на свідків, інших осіб шляхом здійснення погроз, вмовлянь, переконань, з метою примусити їх відмовитися від дачі показань чи дати завідомо неправдиві показання.
Ризик переховування обвинуваченого від суду обґрунтований відсутністю ОСОБА_7 за місцем свого постійного проживання, у зв'язку з чим було оголошено розшук та надано дозвіл на його затримання працівниками поліції, у поєднанні з тяжкістю обвинувачення - він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, у тому числі й особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.
Як убачається з матеріалів цієї справи ОСОБА_7 обвинувачується у викраденні потерпілої ОСОБА_5 та закінченому замаху на її умисному вбивстві, він тривалий час переховувався від органу досудового розслідування та враховуючи, що обвинувачений не працевлаштований та в нього відсутнє постійне джерело доходу перебуваючи на волі він може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також при обранні запобіжного заходу місцевим судом враховано тяжкість можливого покарання у разі визнання ОСОБА_7 винним в інкримінованим йому діяннях, що відображено і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас жодних доказів щодо незадовільного стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , які б перешкоджали його утримування в слідчому ізоляторі, як в апеляційній скарзі, так і в ході апеляційного розгляду стороною захисту не надано.
Доводи адвоката ОСОБА_8 про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів щодо обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні інкримінованих йому злочинів, зокрема в наявності прямого умислу на вбивство потерпілої, не є предметом розгляду при вирішення питання про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та буде досліджуватися в суді першої інстанції при вирішенні справи по суті.
Також місцевим судом при розгляді питання про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу водночас розглянуто питання про продовження запобіжного заходу і стосовно інших обвинувачених, зокрема ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , стосовно кожного окремо оцінено заявлені прокурором ризики та можливість застосування інших запобіжних заходів, та враховуючи надані сторонами доводи, прийшов до висновку щодо необхідності продовження саме обвинуваченому ОСОБА_7 найсуворішого виду запобіжного заходу.
На думку колегії суддів обрання стосовно інших обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою не може бути вагомою підставою для застосування й щодо обвинуваченого ОСОБА_7 такого запобіжного заходу, а тому доводи захисника в цій частині також не заслуговують на увагу.
При продовженні дії запобіжного заходу виді тримання під вартою, місцевим судом враховано положення п.1 ч.4 ст. 183 КПК, та правомірно не визначено розмір застави у даному кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину із застосування насильства.
Колегія суддів визнає, що встановлені місцевим судом ризики знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді і є достатніми для висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою зможе запобігти цим ризикам та гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Згідно прецедентної практики ЄСПЛ, зокрема рішення у справі "Мацнеттер проти Австрії", підставами для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, крім обґрунтованої підозри у вчиненні правопорушення, є наявність ризиків, зокрема, вчинення обвинуваченим подальших правопорушень.
При визначенні ризиків має враховуватися особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою, судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки із суспільством.
Колегія суддів визнає, що встановлені місцевим судом ризики знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді і є достатніми для висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою зможе запобігти цим ризикам та гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Також при розгляді клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу місцевим судом дотримано вимог закону та перевірено можливість застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу аніж тримання під вартою.
Дана вимога до судових рішень неодноразово була відображена в рішеннях ЄСПЛ, зокрема за скаргою № 40107/02 від 10 лютого 2011 року по справі "Харченко проти України", п. 80; за скаргою № 20808/02 від 04 березня 2010 року у справі "Шалімов проти України", суд визнає порушенням Конвенції продовження/обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за умови, якщо національні суди "…не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів…".
Водночас колегія суддів звертає увагу на тривалий термін перебування під вартою обвинуваченою, що підтверджується матеріалами справи. Зокрема встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 знаходиться під вартою на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва з 14.01.2025, та з того часу йому постійно продовжували строк тримання під вартою.
Апеляційний суд зауважує, що застосування запобіжного заходу не повинно бути "очікуванням" обвинувального вироку. Саме на це звернено увагу ЄСПЛ у ряді свої рішень.
Зокрема у рішенні ЄСПЛ (за скаргою № 26772/95 від 6 квітня 2000 року) по справі "Лабіта проти Італії", п. 152 визначає, що "…відповідно до практики Суду, на питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно…; передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти "за" і "проти" наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення…".
З огляду на викладене колегія суддів приходить висновку, що дана ухвала є законною, обґрунтованою та вмотивовано, постановленою з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому підстав для її скасування та обрання обвинуваченому ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даний час не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2026 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Ця ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3