Житомирський апеляційний суд
Справа №295/13924/25 Головуючий у 1-й інст. Карповець В. В.
Категорія 29 Доповідач Павицька Т. М.
09 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/13924/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про забезпечення позову, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Карповець В.В. у м. Андрушівці,
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у якому просив стягнути із ОСОБА_2 нас свою користь 1 705 600,00 грн коштів за договором позики. З метою забезпечення позову накласти арешт на майно ОСОБА_2 .
Ухвалою Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на майно ОСОБА_2 .
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу у якій просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем разом із позовною заявою не надано оригіналу розписки, з огляду на що, неможливо стверджувати про обґрунтованість та законність позовних вимог, а, відповідно, і про можливість вжиття заходів забезпечення позову. Крім того, у 3 пункті прохальної частини позовної заяви позивач просить суд: «3. З метою забезпечення позову накласти арешт на майно ОСОБА_2 ». Водночас позовна заява не містить жодного обґрунтування необхідності накладення арешту на майно ОСОБА_2 . У позовній заяві взагалі не згадується питання забезпечення позову, не подано позивачем і окремої заяви про забезпечення позову. Крім того, відповідно до пп. 4) п. 1 ч. 2 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду: … заяви про забезпечення доказів або позову фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 605,60 грн. Водночас, позивач не сплатив судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги. При тому, суд не мав права розглядати заяву про забезпечення позову через несплату позивачем судового збору, а тим більше задовольняти її. У порушення вищевказаного, суд розглянув заяву та задовольнив її, що свідчить про упередженість суду та істотне порушення норм процесуального права, що саме по собі є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Позивачем не подано окремої заяви про забезпечення позову, а у самій позовній заяві не наведено жодної вимоги, яка ставиться частиною 1 ст. 151 ЦПК України до заяви про забезпечення позову. Забезпечення позову не є автоматичним наслідком подання позовної заяви і не може застосовуватися судом довільно або формально. Це окремий процесуальний механізм, який спрямований на запобігання реальному, а не гіпотетичному ризику утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення, а отже потребує чіткого дотримання встановлених законом умов та процедури. Саме тому законодавець передбачив обов'язок подання окремої мотивованої заяви про забезпечення позову із зазначенням підстав, виду забезпечення та доказів на підтвердження відповідних ризиків. У даному випадку, такої заяви подано не було. Формальне прохання, викладене в прохальній частині позовної заяви, не містить жодного обґрунтування, не розкриває, у чому саме полягає небезпека невиконання рішення суду, не визначає співмірність обраного заходу із заявленими вимогами та не підтверджене жодними доказами. За таких обставин, у суду були відсутні будь-які правові підстави для вирішення питання про накладення арешту на майно відповідача. Незважаючи на це, суд першої інстанції не лише не перевірив дотримання обов'язкових вимог щодо форми, змісту та оплати заяви про забезпечення позову, а й фактично розглянув питання забезпечення позову за відсутності належного процесуального звернення. Більше того, суд задовольнив таке прохання, чим допустив безпідставне втручання у майнові права відповідача, що суперечить принципам змагальності, диспозитивності та пропорційності судового втручання. Помилковим є висновок суду про те, що позивач «… вказує, що у випадку невжиття такого заходу може бути утрудненим подальше виконання рішення суду у справі», оскільки позовна заява елементарно не містить таких доводів. Позовна заява не містить жодного слова про необхідність забезпечення позову, не кажучи вже про те, що позивачем мало бути подано окрему заяву про забезпечення позову. При тому, судом накладено арешт на все майно відповідача, при тому, в оскаржуваній ухвалі суду не міститься висновків про співмірність позовних вимог відносно позовних вимог. Підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходи з того, що заявником доведено наявність обставини, які б могли свідчити про реальну, а не можливу загрозу вчинення дій, спрямованих на реалізацію майна.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у якому просив стягнути із ОСОБА_2 кошти у розмірі 1 705 600,00 грн, надані останньому згідно договору позики. Позов обґрунтовано тим, що 03.05.2025 між сторонами було укладено договір позики, згідно умов якого, ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 1 705 600,00 грн , з терміном повернення до 03.06.2025, що також підтверджується розпискою останнього про отримання коштів. Разом з тим, відповідач свої зобов'язання згідно договору позики та вказані у борговій розписці строки не виконав. Зазначав, що неодноразово звертався до ОСОБА_2 щодо повернення коштів.
У позовній заяві ОСОБА_1 також просив з метою забезпечення позову накласти арешт на майно ОСОБА_2 .
Отже, предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі 1 705 600,00 грн.
За змістом ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
З наявних матеріалів справи встановлено, що предметом майбутнього спору є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики в сумі 1 705 600, 00 грн.
Представник позивача просив накласти арешт на майно ОСОБА_2 з метою подальшого виконання судового рішення.
Суд першої інстанції встановивши наявність прямого зв'язку між запропонованим позивачем заходом забезпечення позову і предметом позову, а також врахувавши ту обставину, що ймовірність утруднення виконання рішення суду існує, адже предметом майбутнього позову є стягнення грошових коштів в сумі 1 705 6000, 00 грн, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Частиною третьою ст.150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Однак, суд першої інстанції застосувавши заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу, не конкретизував суму щодо накладеного ним арешту на майно відповідача, з врахуванням ціни позову.
З урахуванням викладеного апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід змінити, шляхом викладення її резолютивної частини у новій редакції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 листопада 2025 року змінити, виклавши абзаци перший та другий її резолютивної частини у такій редакції:
«Заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_2 , у межах суми позову 1 705 600, 00 грн.».
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 10 лютого 2026 року.
Головуючий Т.М. Павицька
Судді О.Б. Талько
А.М. Шевчук