760/5376/25
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
09 лютого 2026 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про відшкодування шкоди,-
У лютому 2025 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив, з урахуванням уточненої позовної заяви: розірвати договір про надання правничої допомоги №12102403 від 12 жовтня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІГЛ»; стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 7000,00 грн за ненадані правничі послуги.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 12 жовтня 2024 року позивач звернулась до ТОВ «ЛІГЛ» за наданням правничої допомоги та укладено договір про надання правничої допомоги №12102403, предметом якого є надання правничих послуг у вигляді юридичного аналізу ситуації та подання позовної заяви до суду. За умовами договору, вартість юридичних послуг становить 7000,00 грн, які позивач сплатив. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з проханням повідомити про результати роботи, однак обсяг робіт, передбачений договором, не виконаний. На прохання повернути сплачені грошові кошти за ненадані послуги, відповідач відмовився.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, 12 жовтня 2024 року між ТОВ «ЛІГЛ» (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір про надання правничої допомоги №12102403, предметом якого є те, що виконавець приймає до виконання доручення замовника про надання юридичних послуг, а замовник зобов'язується оплатити послуги. Виконавець має право запрошувати третіх осіб (субвиконавців), види та об'єм послуг, які буде виконувати субвиконавець, виконавець визначає самостійно. Характер та види юридичних послуг: юридичний аналіз, подача заяви до суду.
Пунктом 1.3. договору визначено, що виконавець приступає до виконання робіт після отримання попередньо внесеної суми, визначеної в п.3.1. цього договору.
Пунктами 3.1. та 3.2. договору визначено, що вартість надання юридичних послуг, зазначених в п.1.2. цього договору становить 7000 грн. Замовник сплачує кошти за вищевказані послуги в наступний термін: 12.10.2024 - 3500 грн, 01.11.2024 - 3500 грн.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим законодавством України.
Відповідно до наданих копії платіжних інструкцій №0.0.3972935659.1 від 28 жовтня 2024 року та №917501 від 12 жовтня 2024 року, позивач сплатив 3500,00 грн та 3500,00 грн на рахунок ТОВ «ЛІГЛ».
Аналізуючи підстави звернення до суду та характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми матеріального права, які їх регулюють, суд вважає, що оспорюваний правочин за своїм змістом та правовою природою є договором надання послуг у тій мірі, в якій правова допомога є послугою.
Разом з тим, згідно з преамбулою до Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При цьому зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики, що виключає застосування до відносин, що виникли між адвокатом та клієнтом положень Закону України «Про захист прав споживачів». Наведене цілком узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі №191/2617/19.
Відповідно приписів ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та порядку, встановлені договором.
В ухвалі від 14 січня 2021 року у справі №923/1067/19 Верховний Суд вказав, що предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагали від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ЦК України, зокрема, із договорів.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Згідно зі ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочених; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Згідно із п.1 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У постанові Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №910/7981/17 зазначено, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №916/612/19, від 14 липня 2021 року у справі №911/1442/19 та від 07 жовтня 2021 року у справі №904/2903/20.
Беручи до уваги те, що сторонами не було підписано акту про надання юридичних послуг, яким закінчується термін дії договору, такий є чинним на час звернення до суду з даним позовом.
Відповідач ТОВ «ЛІГЛ» станом на день розгляду справи не надав належних та допустимих доказів того, що він виконав вказані вище умови договору про надання правничої допомоги, натомість позивач стверджує про порушення зобов'язань відповідачем, який не приступив до виконання зобов'язань за договором, на підставі чого суд вважає необхідним позовні вимоги задоволити та розірвати договір про надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 06 лютого 2020 року №910/13271/18, після розірвання договору виникає право вимагати через суд повернення безпідставного набутого майна за розірваним договором на підставі ст.1212 ЦК України.
Оскільки відповідач не приступив до виконання зобов'язань за договором, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача сплачені нею грошові кошти в сумі 7000,00 грн на підставі ст.1212 ЦК України.
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного, позов підлягає задоволенню.
На підставі ч.6 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст.ст.12, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про відшкодування шкоди - задовольнити.
Розірвати договір про надання правничої допомоги №12102403 від 12 жовтня 2024 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» та ОСОБА_1 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» / код ЄДРПОУ 41614728 / на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 / грошові кошти у розмірі 7000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» / код ЄДРПОУ 41614728 / на користь держави судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Вікторія КИЦЮК