печерський районний суд міста києва
Справа № 757/33252/25-ц
пр. 2-4562/26
05 лютого 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ)
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Центральний відділ судової роботи Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до ОСОБА_1 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Португальської Республіки, -
У липні 2025 року Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить визнати незаконним переміщення та подальше утримування відповідачем на території України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати відповідача повернути малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання в Португальській Республіці за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 10-ти днів з дати отримання повного тексту рішення; у разі відмови відповідача повертати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Португальської Республіки, передати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення повернення дитини до Португальської Республіки за адресою: АДРЕСА_1; покласти витрати, пов'язані з поверненням дитини до Угорщини на позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, щоОСОБА_5 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Лісабон, Португальська Республіка.
Дитина з моменту народження до виїзду в Україну постійно проживала в Португальській Республіці, що підтверджується копією ідентифікаційного документа з поліклініки від 24.02.2025.
Відповідно до інформації, вказаної в поясненнях позивача від 03.06.2025, вони познайомився у 2015 році через мобільний додаток, та з того часу вони проживали разом в Португалії без офіційної реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася спільна дитина - ОСОБА_6 . Рішенням Західного районного суду міста Лісабон від 02.12.2024, визначено порядок виконання батьківських обов'язків позивача та відповідача щодо дитини.
Згідно з інформацією, вказаною у заяві позивача про сприяння поверненню дитини, зазначає, що відповідач 04.02.2025 без згоди та відома позивача вивезла дитину в Україну.
Відповідач лише 12.02.2025 повідомила позивача по телефону, що вона віднині буде жити з дитиною в м. Києві. Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачкою одноосібно, 13.03.2025 електронною поштою до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція 1980 року) через Міністерство юстиції Португальської Республіки надійшла заява позивача від 18.02.2025 про сприяння поверненню дитини до місця її постійного проживання в Португальській Республіці.
17.04.2025 на підставі заяви позивача, відповідно до пункту 12 Порядку Міністерство юстиції України доручило Управлінню судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Управління) звернутися до відповідача з метою роз'яснення їй положень Конвенції 1980 року та отримання згоди на добровільне повернення дитини до Португальської Республіки.
22.04.2025 Управлінням на адресу відповідача було направлено лист із повідомленням інформації про надходження заяви батька дитини, а також запропоновано з'явитися до Управління для ознайомлення відповідача з положеннями Конвенції, вирішення питання мирним шляхом, або для отримання згоди на добровільне повернення дитини до Португальської Республіки.
ОСОБА_1 листом від 16.05.2025 надала письмові пояснення щодо заяви про сприяння повернення дитини до Португальської Республіки, у яких, зокрема, зазначила причини відмови у поверненні дитини до Португалії.
Позивач зазначає, що відповідач одноосібно в порушення його батьківських прав прийняла рішення про зміну дитиною держави її постійного місця проживання. Своїми діями, зокрема, не повертаючи дитину до постійного місця проживання в Португальську Республіку, відповідач порушує права дитини та позивача, зокрема, право дитини на належне батьківське виховання та право позивача на визначення місця проживання дитини.
6 червня 2025 року Міністерство юстиції Португальської Республіки надіслало Міністерству юстиції України відповідь ОСОБА_5 щодо пояснень матері дитини, у яких позивач вважає, що відповідач неправомірно здійснила незаконне вивезення та здійснює подальше протиправне утримування дитини на території України, що підпадає під дію Конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV.
Вказує, що стаття 8 Конвенції 1980 року надає право особі, яка стверджує, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, звернутися із заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.
Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою судді від 5 серпня 2025 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 6 серпня 2025 року забезпечено позов шляхом зобов'язання ОСОБА_1 забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_7 у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв'язку через додатки «WhatsApp», «Telegram» або будь-який інший доступний відеозв'язок із використанням контактного номера батька: НОМЕР_1 . Зобов'язано ОСОБА_1 утримуватись від будь-яких дій, що можуть перешкоджати вільному та безперешкодному спілкуванню батька з дитиною, зокрема блокування відеозв'язку, ігнорування дзвінків, психологічного тиску на дитину тощо.
8 жовтня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_8 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній не визнає позовні вимоги, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що у лютому 2025 року позивач повідомила відповідача про те, що повертається з дитиною до України, бо подальше спільне проживання з батьком дитини несло в собі загрози життю, фізичному та психічному здоров'ю як матері, так і дитини. Зазначає, що за весь час позивач не надіслав для дитини грошей і тим самим не виконав один з основних обов'язків, що передбачено Сімейним кодексом України і міжнародним законодавством, яке ратифіковано, як в Україні так і в Португалії. Проживання доньки разом з матір'ю відповідає її інтересам. Мати має можливість забезпечити дитині належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого батько забезпечити не в змозі. Разом з тим, матір не чинитиме жодних перешкод для спілкування батька із донькою і готова зі свого боку сприяти тому, щоб дитина через фактичне розлучення батьків не була позбавлена піклування батька, якщо він того забажає, але при умові, що поведінка батька стосовно позивачки і стосовно дитини буде адекватною, без грубощів, фізичних і моральних утисків й погроз.
16 жовтня 2025 року від представника позивача ОСОБА_9 надійшла відповідь на відзив, у якій останній вказує, що утримування малолітньої ОСОБА_3 на території України здійснене матір'ю без згоди батька, порушує його право на піклування про дитину, а тому повернення дитини до Португальської Республіки має легітимну мету, передбачену Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, таке повернення відповідає інтересам дитини, яка народилась в Португалії та без згоди батька утримується матір'ю на території України.
Ухвалою суду від 17 листопада 20025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи - Орган опіки та піклування Сквирської міської ради.
23 грудня 2025 року від представника Органу опіки та піклування Сквирської міської ради надійшло клопотання, у якому останні просять проводити розгляд справи у їх відсутність.
28 січня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_10 надійшло клопотання про долучення додаткових доказів по справі.
Ухвалою суду від 28 січня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
5 лютого 2026 року від представника позивача ОСОБА_9 надійшла заява, у якій останній позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
5 лютого 2026 року від представника відповідача ОСОБА_10 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Лісабон, округу Лісабон Португальської Республіки у ОСОБА_5 та ОСОБА_1 народилася дитина, ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 від 2022 року, виданим 25 липня 2022 року Відділом реєстрації актів цивільного стану м. Лісабон (том 2, а.с. 84)
Відповідно до довідки, виданої Посольством України в Португальській Республіці № 10 про реєстрацію особи громадянином України від 29 січня 2025 року встановлено, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно з рішенням Посольства України в Португальській Республіці від 29 січня 2025 року, набула громадянства України на підставі частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України». Відповідно до законодавства України, зазначена особа є громадянкою України з 10 липня 2022 року (том. 1, а.с. 207).
Актом про проведення оцінки рівня безпеки дитини від 24 липня 2025 року встановлено, що для виховання та проживання дитини створені усі належні умови.
Згідно висновку органу опіки та піклування Сквирської міської ради, який затверджений рішенням виконавчого комітету Сквирської міської ради від 13 листопада 2025 року за № 8/25 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір'ю.
Відповідно до Витягу з реєстру територіального громади від 15.12.2025 встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 15 грудня 2025 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
За результатами психологічного дослідження Центру психологічної експертизи та психодіагностики Міжнародного Інституту Глибокої Психіатрії від 23 грудня 2025 року на звернення ОСОБА_13 встановлено, що дитина сприймає своє місце проживання в Україні для себе і своєї сім'ї, як постійне і комфортне середовище, що підтверджується її поведінкою, емоційними реакціями та результатами спостереження; у дитини немає проблем із адаптацією за місцем проживання, оскільки ОСОБА_14 демонструє позитивний настрій, емоційно врівноважена, відкрита до спілкування, що свідчить про позитивне сприйняття середовища. Тому існує ризик того, що повернення до Португальської Республіки завдасть шкоди психіці дитини.
Як визначено частиною 2 статті 33 Конституції України, громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Відповідно до ч. 3 ст. 313 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.
Згідно статті 2 Закону України «Про громадянство України», «якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України і навпаки, якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України».
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Як встановлено у ст. 5 Конвенція про права дитини, держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання (частина 1 статті 8 Конвенції про права дитини).
Частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі ст. 11 Конвенції про права дитини, держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
Відповідно до ст. 12 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Як встановлено у ст. 13 Конвенції про права дитини, дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, письмовій чи друкованій формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини. Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:
а) для поваги прав і репутації інших осіб; або
b) для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), або здоров'я, або моралі населення.
Статтею 16 Конвенції про права дитини визначено, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статі 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07.12.2006 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага i дотримуючись такої рівноваги, особлива увага мас бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
У пункті 31 рішенні ЄСПЛ від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (заява №12354/19) суд звернув увагу, що стаття 8 Конвенції покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов'язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Як відмова враховувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13 і 20 Гаазькій конвенції, так і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 Конвенції, а також меті та завданню Гаазькій конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, яка не є шаблонною та стандартною, а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, які мають вузько тлумачитися. Це також дозволить суду, завдання якого полягає не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд (§ 31).
Отже, відповідач з дитиною проживають у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , для проживання дитини в Україні створені належні умови, що підтверджує акт обстеження умов проживання від 24 липня 2025 року. Дитина відвідує дитячий навчальний заклад відповідно до її віку, отримує належне медичне та побутове забезпечення, тобто вона прижилася у новому середовищі, адаптована до соціального оточення та сім'ї.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Центральний відділ судової роботи Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про забезпечення повернення малолітньої дитини до Португальської Республіки є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно із частиною дев'ятою статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному рішення зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Таким чином суд вважає правильним скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 6 серпня 2025 року у цивільній справі № 757/33252/25-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Центральний відділ судової роботи Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до ОСОБА_1 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Португальської Республіки - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 6 серпня 2025 року, а саме: зобов'язання ОСОБА_1 забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_7 у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв'язку через додатки «WhatsApp», «Telegram» або будь-який інший доступний відеозв'язок із використанням контактного номера батька: НОМЕР_1 . Зобов'язати ОСОБА_1 утримуватись від будь-яких дій, що можуть перешкоджати вільному та безперешкодному спілкуванню батька з дитиною, зокрема блокування відеозв'язку, ігнорування дзвінків, психологічного тиску на дитину тощо.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 10 лютого 2026 року.
Суддя О.Л. Бусик