печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20520/25-ц
пр. 2-6349/25
22 січня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Соколова О.М.,
при секретарі судових засідань: Ляшенко А.С.,
справа № 757/20520/25-ц
за участю:
представника позивача: ОСОБА_3,
представника відповідача 1: Залізняк О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного провадження, з повідомленням сторін цивільну справу № 757/20520/25-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої органом державної влади, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач 1, Укртрансбезпекою), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2, Казначейство, ДКСУ) про відшкодування моральної шкоди завданої органом державної влади.
У обґрунтування вимог вказано, що рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19.02.2025 р. у справі № 483/1293/24 позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволено, та постанову серії ПС № 002233 від 06 травня 2024 року начальника відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Романенка Володимира Васильовича про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 51 000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 132-1 КУпАП, визнано протиправною та скасовано.
03.04.2025 року постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду, у справі № 483/1293/24 за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Очаківського міськрайонного суд Миколаївської області від 19 лютого 2025 року, апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишено без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2025 року - без змін.
Вказує, що протиправними діями працівників Державної служби України з безпеки на транспорті, зокрема незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності та безпідставним накладенням штрафу в розмірі 51 000,00 грн., а також відкриттям виконавчого провадження на загальну суму 112 500,00 грн., останньому було завдано тяжкої моральної шкоди, яка істотно вплинула на його особисте життя, психоемоційний стан та добробут моєї родини, адже процес оскарження Постанови тривав 8 місяців. Незаконні дії з боку суб'єкта владних повноважень спричинили безперервний стан постійного психологічного напруження, стресу та тривоги за власну репутацію, фінансовий стан і ділову активність, оскільки позивач не знав, чи доведеться йому сплачувати непідйомну для мене суму - 112 500,00 грн. Незаконне накладення штрафу у розмірі 51 000 грн., а також відкриття виконавчого провадження на суму 112 500 грн. призвели до порушення його права на репутацію порядної особи, що негативно вплинуло на його ділові відносини, оскільки наявність відкритого виконавчого провадження створювала хибне враження про його ненадійність у фінансових питаннях перед партнерами і контрагентами. Як результат позивач отримав психоемоційне виснаження, оскільки вимушений був витрачати значний час, сили та ресурси на доведення своєї невинуватості у судовому порядку, не маючи гарантії позитивного результату.
На підставі викладеного, враховуючи уточнену позовну заяву, просив суд, стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України (м. Київ, вул. Бастіонна 6, код ЄДРПОУ 37567646) за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 112 500,00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.05.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.
14.05.2025 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 06.05.2025 року позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.05.2025 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
23.05.2025 року на адресу суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, остання висловила заперечення проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вказала, що Казначейство, згідно зі своїми функціональними обов'язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Позивач помилково визначив Казначейство, відповідачем у справі.
Стягнення шкоди з держави України через ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.
Вказала, що позивач обґрунтовує свої вимоги оціночними судженнями та не надає ані доказів заподіювання йому шкоди, ані фактичного підтвердження цього факту.
На підставі викладеного, просила відмовити у задоволенні вимог позову та слухати справу у відсутність представника ДКСУ.
27.05.2025 року на адресу суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, останній вважає вимоги необґрунтованими, а позов - таким, що не підлягає задоволенню.
Вказав, що позивач не надав жодних доказів щодо вчинення Укртрасбезпекою будь-яких дій, які б доводили, що позивачу було завдано моральної шкоди.
У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав, просив задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача 1 заперечувала проти вимог позову та просила відмовити у задоволенні вимог позову.
У судове засідання представник ДКСУ не з'явився, відповідач 2 про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність представника відповідача 2, на підставі наявних в ній доказів.
Суд заслухавши сторону позивача, сторону відповідача 1, дослідивши письмові докази по справі, дійшов наступного висновку.
Так, судовим розглядом встановлено, що Посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті, 04.04.2024 року, проведено рейдову перевірку транспортних засобів щодо дотримання вимог чинного автотранспортного законодавства України.
У ході рейдової перевірки проведено перевірку транспортного засобу Renault Premium, н.з. НОМЕР_1 з причіпом KRONE SOF27, н.з. НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_2 .
Під час перевірки та візуального огляду транспортного засобу було встановлено імовірне перевантаження транспортного засобу за візуальною ознакою, у зв'язку з чим водію запропоновано проїхати до пункту габаритно-вагового контролю, що розташований за адресою «автомобільна дорога М-14 Одеса-Мелітополь 21 км +434 м», для зважування транспортного засобу, про що складено рішення про супроводження автомобільного транспортного засобу.
Водій відмовився прослідувати до пункту габаритно-вагового контролю, про що складено рішення про супроводження автомобільного транспортного засобу, копію якого водій отримав.
Також було складено акт № 007152 про відмову водія від проходження габаритно вагового контролю та щодо водія складено протокол про адміністративне правопорушення № ПП 0002861 за порушення, передбачене статтею 188-57 КУпАП.
Відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю було зафіксовано засобами відео-фіксації.
Листом від 05.04.2024 року № 29335/33/24-24 відповідач 1 у встановленому порядку поінформував позивача про розгляд справи, який відбувся 06.05.2024 року.
Позивач на розгляд справи не з'явився, жодних відповідних документів до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області не направляв, у зв'язку чим, розгляд справи було здійснено за його відсутності.
Враховуючи викладене, Укртрансбезпекою було складено постанову про накладення адміністративного стягнення від 06.05.2024 року № ПС 002233, позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 КУПАП.
Листом від 06.05.2024 № 39057/33/24-24 відповідач 1 направив на адресу позивача копію постанови.
Після направлення копії постанови на адресу позивача та відсутності сплати позивачем коштів за вищезазначеною постановою, відповідач 1 звернувся до органів виконавчої служби.
Головним державним виконавцем Очаківського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), 16.09.2024 року, відкрито виконавче провадження.
Позивач не погодився із постановою від 06.05.2024 року № ПС 002233 та оскаржив її в судовому порядку.
Так, рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 19.02.2025 року у справі № 483/1293/24 позов ОСОБА_1 задоволено, постанову від 06.05.2024 року № ПС 002233 визнано протиправною та скасовано.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2025 року апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Сторона позивача вказує, що відкриття виконавчого провадження завдало позивачу моральної шкоди, вплинуло на особисте життя та добробут родини та репутацію.
Підставами позову ОСОБА_1 вказує те, що впродовж 8 місяців оскарження його не полишало відчуття фінансового дискомфорту та страху перед подальшими незаконними діями органів виконавчої влади, зокрема побоювання арешту рахунків, обмежень на розпорядження майном, тощо.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У відповідності до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 5 вказаної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.
Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювана шкоди (умислу або необережності). Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювана шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана та вину.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
У даному випадку відсутні всі обов'язкові елементи складу цивільного правопорушення, без яких Укртрансбезпеку неможливо притягнути до відповідальності та зобов'язати відшкодувати шкоду.
Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Аналогічні висновки сформував Верховний Суд у постановах від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 у справі № 818/1394/17.
Позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали страждання (фізичні, душевні або психічні), завдані ним Укртрансбезпекою; не доведено характерунемайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до частини другої статті 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 264 ЦПК України під час прийняття рішення суд, зокрема, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
На підставі викладеного, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, суд дійшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача, а як наслідок про відмову у задоволенні вимог позову.
Враховуючи те, що при поданні позовної заяви позивач від сплати судового збору звільнений, судові витрати компенсуються за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 23,1173,1174 ЦК України, ст. ст. 12,141, 76, 77, 78, 79, 80, 81,137, 141, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої органом державної влади - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 02.02.2026 року.
Суддя О. М. Соколов