Постанова
Іменем України
05 лютого 2026 року
м. Харків
справа № 619/6126/25
провадження № 22-ц/818/1121/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів колегії - Яцини В.Б., Мальованого Ю.М.
за участю секретаря - Муренченко С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 14 жовтня 2025 року, постановлену суддею Нечипоренко І.М., -
09.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, у якому просить визнати за відповідачем в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на автомобіль Mercedes-Benz ML2350, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_1 , рік випуску 2013, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 та стягнути на її користь грошову компенсацію вартості частки автомобіля в сумі 440575,00 грн.
13.10.2025 року подано заяву про забезпечення позову, у якій позивачка просить накласти арешт на транспортний засіб Mercedes-Benz ML2350, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_1 , рік випуску 2013, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 . У обґрунтування заяви зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки існує реальна загроза відчуження або приховування транспортного засобу. На теперішній час відповідач намагається продати автомобіль.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14 жовтня 2025 року заяву позивачки про забезпечення позову задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_2 відчуження у будь-який спосіб транспортного засобу Mercedes-Benz ML2350, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_1 , рік випуску 2013, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .
В іншій частині заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Єдиним обґрунтуванням заявника щодо необхідності застосувати заходи забезпечення позову, згідно заяви від 13.10.2025 року, було зазначено «На теперішній час Відповідач таємно від Позивача намагається продати автомобіль MERCEDES BENZ» модель ML350, 2013 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на продаж, що підтверджується звітом оцінки». В поданій до суду заяві про забезпечення позову не було зазначено пропозицій заявниці щодо зустрічного забезпечення, що є порушенням вимог статті 151 ЦПК України. Мотив суду, який був покладений в обґрунтування часткового задоволення заяви позивачки, не ґрунтується на досліджених судом доказах. Доказів про намагання відповідачем продати автомобіль - ОСОБА_1 до суду не надавала. Жодних роздруківок з оголошень про продаж автомобіля - ОСОБА_1 також не надавала до суду. В долученому до позовної заяви звіті оцінки ніяким чином не згадується про продаж ОСОБА_2 автомобіля, тобто позивачка посилалась на не існуючі докази. Також слід зазначити, що спір стосується не передачі визначеного у позові автомобіля від відповідача на користь ОСОБА_1 , а стягнення коштів з відповідача, тому забезпечення позову для запобігання реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, про яку вказав суд першої інстанції, жодним чином не є співмірним із заявленими позовними вимогами. Суд першої інстанції не звернув уваги, що ордер на надання правничої допомоги, який був долучений представником заявниці до заяви про забезпечення позову, був оформлений на надання права ОСОБА_4 представляти інтереси ОСОБА_1 у Головному сервісному центрі МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях. Натомість ордер з правом надання правничої допомоги у Дергачівському районному суді Харківської області до заяви про забезпечення позову долучений не був, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пунктах 1, 2 якої передбачено, що позов може забезпечуватись, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Також заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.
Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачка посилалась на те, на теперішній час відповідач намагається продати автомобіль та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки існує реальна загроза відчуження або приховування транспортного засобу.
Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову за своїм змістом відповідає вимогам статті 151 ЦПК України і відповідає суті інституту забезпечення позову, як гарантії дотримання прав позивача в разі ухвалення судом рішення на його користь.
У справі встановлено, що предметом позовних вимог є спір щодо поділу майна, а саме: визнання за відповідачем в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на автомобіль Mercedes-Benz ML2350, ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_1 , рік випуску 2013, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 та стягнення на користь позивача грошової компенсацію вартості частки автомобіля в сумі 440575,00 грн.
Належних та допустимих доказів того, що у разі задоволення позову про стягнення компенсації рішення суду буде можливо виконати за рахунок іншого майна або доходів відповідача - апеляційному суду не надано.
Таким чином, враховуючи наявність спору між сторонами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Аргументи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження можливого відчуження відповідачем спільного майна чи ускладнення виконання можливого судового рішення, не спростовують висновків суду про наявність передбачених процесуальним законом підстав для заборони відчуження спірного автомобіля, оскільки ОСОБА_2 , як власник рухомого майна, має право в будь-який час провести його відчуження.
Наведене, у свою чергу, дає підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову і можливе відчуження вказаного майна може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував суд першої інстанції, є співмірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірний автомобіль залишається в його володінні та користуванні.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що заява позивача про забезпечення позову не відповідає вимогам статті 151 ЦПК України, а саме: у заяві не зазначено пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Згідно з частиною 7 статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Тобто суд має право, однак, він не зобов'язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.
Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов'язком, за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
При цьому, невжиття судом першої інстанції заходів зустрічного забезпечення не є абсолютною підставою для скасування вжитих заходів забезпечення позову, оскільки у такому разі відповідно до частини 6 статті 154 ЦПК України особа не позбавлена права звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення та надати докази, які, на її думку, підтверджують наявність обставин для такого забезпечення.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_4 - представник ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову без належних повноважень не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 60, ч. 4 ст. 62 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Як вбачається з матеріалів справи до позовної заяви представником позивача був наданий ордер на представництво інтересів ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в Дергачівському районному суді Харківської області (а.с. 7).
Твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваної ухвали.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 14 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина