Справа № 635/7737/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/600/26
Категорія: ч.4 ст.185, ч.2 ст.15 ч.4 ст.185 КК України
03 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 25 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено відносно обвинувачених ОСОБА_7 , 1974 року народження, та ОСОБА_8 , 1990 року народження, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22 лютого 2026 року, із раніше визначеним розміром застави в розмірі 90 840 (дев'яносто тисяч вісімсот сорок) грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на те, що сторона обвинувачення обґрунтовує клопотання про продовження строку тримання під вартою наявністю ризиків, які вже втратили свою актуальність, нових ризиків не встановлено та не заявлено.
Наголошує, що судовий розгляд триває понад 2 роки.
Зазначає, що сторона обвинувачення не вживає належних заходів щодо організації допитів потерпілої та свідків. Зокрема, не вживаються заходи щодо розшуку свідка та доставлення його до суду, а також потерпілої, яка не виявляє бажання прибувати в судове засідання.
Вказує, що:
-ОСОБА_7 не має судимості в силу ст. 89 КК України, працював у службі грузового таксі, має постійне місце реєстрації в Хмельницькій області та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, посилання прокурора на наявність ризику переховування від суду у зв'язку із місцем реєстрації обвинуваченого ОСОБА_7 у віддаленій області України, - є надуманим;
-ОСОБА_8 раніше не судимий, має позитивну характеристику за місцем проживання, міцні соціальні зв'язки, на утриманні тяжко хвору матір-пенсіонера, яка потребує сторонньою допомоги.
Захисник наголошує на тому, що визначений розмір застави є непомірним для обвинувачених.
Позиції учасників апеляційного провадження
Обвинувачені, будучи повідомленими належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надали.
Захисник, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не надав.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, надав клопотання про проведення судового розгляду без його участі.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду або вчинити інший злочин, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, можуть вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч.4 ст.185 та ч.2 ст.15 ч.4 ст.185 КК України, за які може бути призначено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у шести епізодах таємного викрадення чужого майна, вчинених в умовах воєнного стану, поєднаних із проникненням у приміщення, повторно, а також у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна, поєднаного із проникненням у сховище, в умовах воєнного стану, повторно, - на думку колегії суддів у цьому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілих.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також неналежного дотримання обвинуваченими їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника у своїй апеляційній скарзі на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність ризику впливу на свідків, який полягає у можливості застосування незаконного впливу на них з боку обвинувачених, оскільки на даний час судовий розгляд ще триває, не всі свідки та потерпілі ще допитані, а обвинувачені обізнані про місця мешкання як потерпілих, так і свідків.
Колегія суддів погоджується з висновком судді першої інстанції про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення з огляду на те, що обвинувачені непрацевлаштовані, а отже не мають законних джерел доходів, та відсутність у ОСОБА_8 міцних соціальних зв'язків.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про існування в даному кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 не має судимості в силу ст. 89 КК України, працював у службі грузового таксі, має постійне місце реєстрації в Хмельницькій області та фактично мешкає у Харківській області, та що ОСОБА_8 раніше не судимий, має позитивну характеристику за місцем проживання, міцні соціальні зв'язки, в даному випадку не можуть бути визнані такими, що істотно знижують ризики встановлені судом, та слугувати підставою для застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу, враховуючи те, що останні обвинувачуються у вчиненні 6 епізодів тяжких злочинів.
Щодо посилань захисника про наявність на утриманні обвинуваченого ОСОБА_8 тяжко хворої матері, яка потребує сторонньою допомоги, то вони самі по собі не свідчать про можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки існували на момент вчинення інкримінованого йому злочину та не стали для нього стримуючими факторами.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 їх процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Доводи захисника про не вжиття прокурором належних заходів щодо організації допитів потерпілої та свідків, колегія суддів не приймає, оскільки апеляційний розгляд в даному випадку обмежений рамками питання продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинувачених.
Щодо посилань захисника про те, що визначений розмір застави є непомірним для обвинувачених, колегія суддів зазначає.
Згідно ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень ст.182 КПК України, суд, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинувачених, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, визначив достатній розмір застави для забезпеченням обвинуваченими виконання їх обов'язків, передбачених КПК України, відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, саме - 30 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 25 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: