10 лютого 2026 року
м.Суми
Справа №592/14103/25
Провадження № 22-ц/816/1518/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Сидоренко А.П. (суддя-доповідач),
суддів - Петен Я.Л., Сізова Д.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» Полякова Олексія Володимировича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2025 року, ухваленого в м. Суми, у складі судді Корольової Г.Ю., у справі за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
01 вересня 2025 року представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 08 липня 2023 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису було укладено кредитний договір №300097105 на суму 7700,00 грн. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV2P6E8. Згідно умов Кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти 08 липня 2023 року на банківську карту № НОМЕР_1 відповідача, яку він вказав у заявці при укладенні Кредитного договору.
28 листопада 2018 року між Первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, до якого у подальшому укладалися Додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу.
10 жовтня 2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 10/1024-01, на виконання якого підписано Реєстр прав вимоги № 1 від 10 жовтня 2024 року до Договору факторингу, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
08 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 08/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру боржників № б/н від 08 липня 2025 року за Договором факторингу № 08/07/25-Е від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 39279,24 грн.
ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за Кредитним договором.
Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за Кредитним договорам.
Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 39279,24 грн, яка складається з: 7700,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 31579,24 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №300097105 від 08 липня 2023 року у розмірі 39279,24 грн, а також судові витрати.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «ЕЙС» подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути 13056,00 грн судових витрат, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 6056,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до п.1.3. Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Відступлення прав вимоги до відповідача на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відбулося в межах строків дії договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року після укладення договору кредитної лінії.
Предметом відступлення за договорами факторингу є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору, тому вважає доведеним, що ТОВ «ФК «ЕЙС», набуло права вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №300097105 від 08 липня 2023 року.
Суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо предмету договору факторингу, оскільки його сутність полягає не у відступленні права вимоги за конкретним кредитним договором, а у відступленні права вимоги, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Згідно з умовами договору факторингу, Клієнт зобов'язувався передати Фактору всі права вимоги, які зазначені в реєстрах прав вимоги. Це означає, що фактичне відступлення прав вимоги не прив'язується виключно до моменту укладення кредитного договору, а відбувається на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.
У цьому контексті, важливим є те, що реєстр прав вимоги, до якого був включений кредитний договір № 300097105 від 08 липня 2023 року, укладений 12 вересня 2023 року, тобто через два місяці після укладення кредитного договору.
На момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало та відступлено ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на підставі реєстру прав вимоги, що є предметом договору факторингу №28/1118-01.
Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у зазначеній справі не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 08 липня 2023 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 300097105 (далі - Кредитний договір) у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV2P6E8 (а.с. 23-28).
Зокрема, відповідач за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, на якому зареєструвався, створивши Особистий кабінет Позичальника, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Первісного кредитора заповнив та подав заявку на отримання грошових коштів в кредит (Заявка), в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.
Відповідач пройшов належну перевірку (верифікацію), ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику (далі -Правила), які перебувають у загальному доступі на сайті www.moneyveo.ua, та які є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права та обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Також позичальник отримав на номер телефону, вказаний у Заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання кредитного договору та надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) первісного кредитора щодо укладання кредитного договору (підписав кредитний договір одноразовим ідентифікатором).
З наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.
Отже, заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, які є необхідними відповідно до вимог чинного законодавства України.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений.
Пунктами 2.1.-2.3 Кредитного договору визначено, що кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 7700 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 7700 грн 00 коп. 08 липня 2023 року.
Згідно п. 7.1 Кредитного договору рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами - є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 07 серпня 2023 року, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.
За умовами п. 7.3 Кредитного договору кінцева дата повернення (виплати) кредиту 07 серпня 2028 року.
Відповідно до п.п. 8.2.-8.4. Кредитного договору процентні ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника.
За період від дати видачі кредиту до 07 серпня 2023 року (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 675,25 % річних, що на день укладення договору становить 1,850 % від суми кредиту за кожний день користування ним.
Після закінчення дисконтного періоду кредитування зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитом визначаються за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення договору становить 2,98% в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника, за кожен день користування ним.
Відповідно до п. 11.1 Кредитного договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п'яти) років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків -до повного та належного їх виконання.
Згідно з платіжним дорученням № 6044-с8а4-d398-43be-8ae6-c4988df73545 від 08 липня 2023 року, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахувало ОСОБА_1 на платіжну картку № НОМЕР_2 кошти в сумі 7700 грн 00 коп. (а.с. 10).
Відповідно до п. 9.2.2.1 Кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів на поточний рахунок кредитодавця, що вказаний у реквізитах договору, у строки, передбачені договором.
Взятих на себе зобов'язань за договором відповідач не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість на загальну суму 39279,24 грн, яка складається з: 7700,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 31579,24 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, що підтверджується розрахунками заборгованості (а.с. 35-36, 37-38).
28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (Клієнт) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) укладений Договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (а.с. 58-60).
У подальшому ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) уклали ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до Договору факторингу № 28/1118-01, зокрема:
• № 19 від 28 листопада 2019 року, відповідно до якої строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31 грудня 2020 року (а.с. 60-зворот);
• № 26 від 31 грудня 2020 року, якою строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31 грудня 2021 року (а.с. 61);
• № 27 від 31 грудня 2021 року, відповідно до умов якої строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31 грудня 2022 року (а.с. 63-зворот);
• № 31 від 31 грудня 2022 року, якою строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 продовжено до 31грудня 2023 року (а.с. 63-зворот);
• № 32 від 31 грудня 2023 року, згідно якої продовжено строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 до 31 грудня 2024 року (а.с.64).
Таким чином, Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом тривалого часу, а саме 28 листопада 2018 року - 31 грудня 2024 року.
Умовами Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено:
- п. 2.1 Розділу 2: згідно умов Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором;
- п. 1.3: під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому;
- п 1.2: перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги.
- п. 1.5: Реєстр прав вимоги - означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.
12 вересня 2023 року ТОВ МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підписали Реєстр прав вимоги № 248 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача (а.с.56-58).
10 жовтня 2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладений Договір факторингу № 10/1024-01, за умовами якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 52-54).
Згідно Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 10 жовтня 2024 року до Договору факторингу № № 10/1024-01 від 10 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» отримало право вимоги за кредитним договором № 300097105 від 08 липня 2023 року до відповідача на загальну суму 39279,24 грн (а.с. 50-51).
08 липня 2025 року ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладений Договір факторингу № 08/07/25-Е (а.с. 46-48).
За умовами цього договору Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань, за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників.
Відповідно до п. 1.2 цього договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
За актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» передало позивачу Реєстр Боржників (а.с.41).
Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу № 08/07/25-Е від 07 липня 2025 року від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 300097105 від 08 липня 2023 року до відповідача на загальну суму 39279,24 грн. (а.с. 44-45).
За даними виписки з особового рахунка за кредитним договором № 300097105 від 08 липня 2023 року станом на 31 липня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 39279,24 грн (а.с. 34).
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЕЙС», суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини за кредитним договором №300097105 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем виникли 08 липня 2023 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Ініціатор звернення не довів порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором №300097105 від 08 липня 2023 року, який укладений після відступлення ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», а тому ТОВ «ТАЛЮН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли.
Однак, з такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Із матеріалів справи вбачається, що договір № 300097105 від 08 липня 2023 року, укладений між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 , оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору MNV2P6E8, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредиту в розмірі 7700,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.
Згідно висновку, зазначеного в постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).
Верховний Суд зауважує, що:
допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;
наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов'язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;
майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з'явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;
у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб'єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);
майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов'язуватися із клієнтом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено, що:
«58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.
59. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
60. Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
61. Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
62. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
63. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).
64. Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
65. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
66. Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106))».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено:
«75. У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
76. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.
77. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.
78. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.
79. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.
80. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).
81. Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.
82. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).
83. Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11 (провадження № 61-1648св17) зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги, за умови виконання фактором зобов'язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Право вимагати від боржника виконання всіх зобов'язань в межах відступлених прав у фактора наступає після виконання ним зобов'язань, передбачених пунктом 3.1.1. договору. Як встановлено судами та свідчать матеріали справи, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження виконання умов пунктом 3.1. договору, відповідно до якого фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок клієнта двома платежами, суди зробили правильний висновок, що заявником не було належним чином доведено факт виникнення права вимоги, що відступається за укладеним договором. Сторони договору поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта. Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи. Тягар доведення цих обставин у цьому провадженні покладається на заінтересовану особу, яка саме й звернулася із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною третьою статті 10 ЦПК України та частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом».
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).
Як встановлено з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Строк дії договору факторингу неодноразово продовжувався на підставі додаткових угод до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги.
У той же час, відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.
Тобто, Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності Сторін.
Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Тобто предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28 липня 2018 року, є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Розділом 4 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно з п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Аналогічні положення містяться і в наступних договорах факторингу.
Надана копія договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», до фактора, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».
Вказані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи Витягом з Реєстру прав вимоги №248 від 12 вересня 2023 року, відповідно до якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 (а.с. 56-57).
Таким чином, договір № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року - 31 грудня 2024 року.
Тобто, право вимоги за кредитним договором № 300097105 від 08 липня 2023 року перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» - 12 вересня 2023 року, відповідно до підписання сторонами реєстру прав вимоги № 248 (а.с. 56).
Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.
Копія договору факторингу № 10/1024-01 від 10 жовтня 2024 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», у тому числі до ОСОБА_1 на загальну суму 39279,24 грн.
У подальшому право вимоги за кредитним договором відступлено ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» (договір факторингу №08/07/25-Е від 08 липня 2025 року).
Колегія суддів приходить висновку, що надані позивачем договори факторингу та реєстри права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Позивачем також надано докази сплати ціни продажу факторами відповідними клієнтами за договорами факторингу, зокрема платіжна інструкція від 14 жовтня 2024 року за договором факторингу № 10/1024-01 від 10 жовтня 2024 року (а.с. 49), платіжні інструкції від 17 липня 2025 року, 12 серпня 2025 року, 13 серпня 2025 року за договором факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року (а.с. 39-40).
На підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів позивачем надано довідку ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 23 травня 2025 року (а.с. 69), а також на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «АКЦЕНТ-БАНК» надано інформацію про належність відповідачу картки № НОМЕР_3 та докази зарахування 08 липня 2023 року кредитних коштів в сумі 7700 грн 00 коп. (а.с. 80, 81, 82-85).
Отже, в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджує погодження сторонами умов отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази повернення отриманого кредиту, перехід права вимоги до позивача від первісного кредитора підтверджено належними та допустимими доказами.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.
Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Друге значення прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно виписки з особового рахунку за Кредитним договором заборгованість відповідача перед відповідачем станом на 31 липня 2025 року становить 39279 грн 24 коп. та складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 7700 грн 00 коп. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 31579 грн 24 коп. (а.с. 34). Наведені суми заборгованості підтверджено і розрахунками заборгованості (а.с. 35-36, 37-38).
Оскільки розмір кредитної заборгованості та її складові відповідачем не спростовані, контррозрахунку боргу не надано, колегія суддів вважає, що на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитом та відсотками за користування кредитними коштами у заявленому розмірі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції при розгляді справи не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів позивача і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати складають судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» у позовній заяві та апеляційній скарзі просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.
На підтвердження цього клопотання представником позивача надано договір про надання правничої допомоги № 019/07/25-01 від 09 липня 2025 року, укладеного між АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «ТАРАНЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (а.с. 32-33), за умовами якого сторони погодили, що отримання винагороди Адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару (п. 3.1. договору). За п.п. 3.3., 3.4. цього договору гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в Протоколі погодження вартості послуг до Договору та після належного виконання доручення Адвокатське бюро надає клієнту Акт прийому-передачі наданих послуг.
За умовами Додаткової Угоди № 25770774244 до Договору про надання правничої допомоги № 09/07/25-01 від 09 липня 2025 року, укладеної між АДВОКАТСЬКИМ БЮРО «ТАРАНЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу по захисту прав та інтересів клієнта з питань, що відносяться до юрисдикції судів всіх інстанцій судів загальної юрисдикції, господарських судів та адміністративних судів по справах про стягнення заборгованості за кредитним договором №300097105 від 08 липня 2023 року, укладеного з ОСОБА_1 (а.с. 32)
За Актом прийому-передачі наданих послуг, який є невід'ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги № 09/07/25-01 від 09 липня 2025 року, сторони засвідчили надання таких послуг:
- складання позовної заяви ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_2 за кредитним договором № 3000097105 від 08 липня 2023 року (2 години) - 5000 грн 00 коп.;
- вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, яким є ОСОБА_1 , за кредитним договором № 3000097105 від 08 липня 2023 року (2 години) - 1000 грн 00 коп.;
- підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 3000097105 від 08 липня 2023 року на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 (1 година) - 500 грн 00 коп.;
- підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 3000097105 від 08 липня 2023 року на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 (1 година) - 500 грн 00 коп.
Послуги надано на загальну суму 7000 грн 00 коп. (а.с. 31).
Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на їх неспіврозмірність із складністю виконаної роботи, а тому з урахуванням складності справи, ціни позову та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, заявлений розмір судових витрат підлягає зменшенню до 3500 грн 00 коп.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні з позовом до суду позивачем сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн., а при зверненні з апеляційною скаргою 3633,60 грн.
Оскільки позовні вимоги та апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» задоволено в повному обсязі, то позивач має право на відшкодування витрат по сплаті судового збору у сумі 6056 грн 00 коп.
Враховуючи те, що справа є малозначною, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити.
Рішення Ковпаківського районного суду Сумської області від 17 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №300097105 від 08 липня 2023 року у розмірі 39279 грн 24 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6056 грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий А.П.Сидоренко
Судді Я.Л.Петен
Д.В.Сізов