Справа № 495/6583/25
Провадження № 2/513/235/26
Саратський районний суд Одеської області
03 лютого 2026 року Саратський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Миргород В.С.,
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників цивільну справу за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтюка Олександра Вячеславовича до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу, суд, -
27 серпня 2025 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 31 766,39 грн, посилаючись на ухилення відповідача від добровільного виконання договірних зобов'язань.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06 березня 2019 року Саратським районним судом Одеської області було ухвалено рішення у справі № 521/13685/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , завдані збитки в порядку регресу у розмірі 96 379,00 грн та судові витрати у розмірі 9 063,00 грн, а всього у розмірі 105 443,65 грн.
29 грудня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шевченко Тетяною Сергіївною було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень № 64015254 за виконавчим листом № 521/13685/18 від 16 серпня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1
05 липня 2023 року Саратським районним судом Одеської області було ухвалено рішення по справі № 513/418/23 про стягнення суми інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми боргу з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 у розмірі 48 964,94 грн, 3 % річних у розмірі 9 302,35 грн, судові витрати у розмірі 1 073,60 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 11 917,50 грн.
12 жовтня 2023 року, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шевченко Т.С. було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень №73031631 та 73030533 за виконавчим листом № 513/418/23 від 16 серпня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 боргу.
Позивач наголошує на тому, що з дати винесення Саратським районним судом Одеської області вищезазначених рішень по справам №521/13685/18 та №513/418/23, відповідач не виконує судові рішення в добровільному порядку, заборгованість не сплачена, тобто з 23 серпня 2025 року борг відповідачем не оплачений, а збитки позивачу наразі не компенсовано.
З огляду на зазначене позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 3 % річних у розмірі 7 093,11 грн та інфляційні витрати у розмірі 24 673,28 грн, а також судові витрати понесені позивачем за подання позовної заяви до суду.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 вересня 2025 року, справу № 495/6583/25, передано за підсудністю до Саратського районного Одеської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 28 жовтня 2025 року справа № 495/6583/25, розподілена судді Миргород В.С.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2025 року розгляд справи № 495/6583/25, призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач, та його представник - адвокат Войтюк О.В., будучи належним чином повідомленими про дату, місце та час проведення судового засідання - до суду не з'явилися. Заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , яку повернуто з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.
Крім того, про розгляд справи відповідач повідомлений згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене за десять днів до дати ухвалення цього рішення. У встановлений судом строк відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують його відзив не надав, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило.
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.
Судом встановлено, що рішенням Саратського районного суду Одеської області від 06.03.2019 року у справі №521/13685/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 , завдані збитки в порядку регресу у розмірі 96 379-00 грн. та судові витрати в розмірі 9 063, всього 105 443,65 грн. Рішення набрало законної сили.
05.07.2023 року рішенням Саратського районного суду Одеської області у справі №513/418/23 з відповідача стягнуті суми інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 48964-94 грн., 3% річних в розмірі 9302-35 коп., судові витрати в розмірі 1073-60 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 11917-50 грн.
12 жовтня 2023 року, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шевченко Т.С. було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень №73031631 та 73030533 за виконавчим листом № 513/418/23 від 16 серпня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 боргу.
З наданої відповіді відносно виконавчого провадження АСВП №64015254 вбачається залишок боргу станом на час надання відповіді складає 543 157,71 грн., з виконавчого провадження АСВП 730316131 залишок боргу становить 6 688-70 грн. та з виконавчого провадження АСВП 73030533 залишок боргу становить 29 990-70 грн.
З дати набрання чинності рішенням Саратського районного суду Одеської області по справам №521/13685/18 та №513/418/23 відповідач заборгованість не сплатив в добровільному порядку, тобто станом на 23.08.2025 року борг не погашено, рішення суду не виконано.
Наведені судові рішення є підставою звільнення позивача від доказування того факту, що відповідач завдав збитки позивачу, тобто обставини, встановлені наведеним судовим рішенням не підлягають доказуванню у справі, що розглядається та у відповідності до статті 82 ЦПК України є преюдиційними фактами, тобто фактами, що встановлені рішеннями суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Отже, з огляду на викладене та відповідно до положення статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені рішенням Саратського районного суду Одеської області від 06.03.2019 року у справі №521/13685/18 та №513/418/23 від 05.07.2023 року.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять, що підтверджується Інформацією про виконавче провадження №63276854.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за визначеними ним періодами за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій «Ліга.Закон», суд встановив його обґрунтованість та арифметичну правильність, а тому вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 24 673,28 грн та 3 % річних у розмірі 7093,11 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з позовної заяви позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача на його користь судових витрат на правову допомогу у розмірі 16352.00 грн.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок міститься постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що Договором № 08 про надання правничої (правової) допомоги від 08.08.2025 року, а саме п. 1.1. якого передбачено, що позивачка доручила Адвокатському об'єднанню «АДВОКАТУС» в особі адвоката Хобти Юрія Михайловича надавати правничу (правову) допомогу у спорі, щодо ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 4 цього договору, правничу (правову) допомогу, що надається адвокатським бюро, клієнт оплачує у форму гонорару. Вартість виконаних робіт розраховується відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до якого з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає на місяць 2920.00 грн. Виходячи з зазначеного сторони погодили, що розмір однієї години роботи Адвоката Адвокатського об'єднання за надання правничої допомоги становить 2920-00 грн. Коригування вартості робіт відбувається на підставі письмових додаткових угод.
Згідно Додаткової угоди №1 до Договору №08 встановлено характер правової допомоги: вивчення матеріалів справи, формування правової позиції витрачено 3.38 год. вартість складає 7154.00 грн.; підготовка позовної заяви для подання до суду 2.95 год. вартість 6132.00 грн.; підготовка процесуальних документів у кількості сторін витрачено часу 1 год., вартість 2044.00 грн., підготовка заяв та клопотань до суду, участь в судових засіданнях 0.5 год., вартість 1022.00 грн., всього 16.352-00 грн.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Суд вважає, що сторона позивача надала суду докази на підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 15330-00 грн, не надала суду доказів на підтвердження витрат пов"язаних з підготовкою заяв та клопотань до суду та участь в судових засіданнях вартістю 1022.00 грн, а тому саме 15330-00 грн. підлягає відшкодуванню у рахунок витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.4,13,81,141,263-265,268,280 ЦПК України, суд
Позовну заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу - задовільнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 - 3 % річних у розмірі 7 093,11 грн (сім тисяч дев'яносто три гривні 11 копійок) та інфляційні витрати у розмірі 24 673,28 грн (двадцять чотири тисячі шістсот сімдесят три гривні 28 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено буде складено 10 лютого 2026 року.
Суддя В. С. Миргород