Справа № 607/627/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/22/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - запобіжні заходи
29 січня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючої - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5
з участю
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
підозрюваного - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2026 року, -
Цією ухвалою в задоволенні клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 про зміну підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт, або ж визначення розміру застави відмовлено.
Клопотання старшого слідчого відділу РЗЗКС СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів, органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 задоволено.
Продовжено строк тримання під вартою без визначення розміру застави підозрюваному ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч.3 ст. 307 КК України, до 23 год. 59 хв. 07 березня 2026 .
В апеляційній скарзі захисник просить вказану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою застосувати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту чи із визначенням застави у мінімальному розмірі.
Свої доводи аргументує тим, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ризиків, зазначених у клопотанні, оскільки підозрюваний не вчиняв жодних дій, спрямованих на переховування від органу досудового розслідування, тому є достатні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Зазначає, що підозрюваний має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки, він позитивно характеризується, раніше не судимий, є інвалідом ІІ групи з дитинства, а тривале утримання під вартою призвело до погіршення його здоров'я, а також позбавило його можливості отримати диплом бакалавра.
Заслухавши доповідь судді, доводи підозрюваного, його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просять постановити нову ухвалу, якою обрати запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, або визначити розмір застави; доводи прокурора, який вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а апеляцію такою, що не підлягає до задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Так, 08.10.2025 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч.3 ст. 307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2025 року ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, терміном до 06.12.2025.
Надалі, 19.11.2025 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №120252110400007087 від 08.04.2025, терміном до 5 місяців, а а саме до 08.03.2026 року.
Задовольняючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя своє рішення мотивував тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч.3 ст. 307 КК України та прийшов до висновку про наявність ризиків, передбачених ч.3 ст.199 КПК України.
Такий висновок є вірним, оскільки з урахуванням наданих матеріалів справи, а також практики Європейського суду з прав людини щодо визначення поняття «обґрунтованої підозри» (рішення Європейського суду з прав людини «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Гусинський проти Росії», «Нечипорук і Йонкало проти України» та інші) в ході досудового розслідування у даному кримінальному провадженні прокурором доведено існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний ОСОБА_8 міг вчинити правопорушення. Факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження, що є завданням наступних етапів кримінального процесу, сприяти якому має і тримання особи під вартою.
Висновки слідчого судді про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри колегія суддів вважає вірними, оскільки вони об'єктивно підтверджуються доданими до клопотання органу досудового слідства та дослідженими й оціненими в судовому засіданні доказами.
На переконання колегії суддів, сукупність вказаних обставин повністю підтверджує обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч.3 ст. 307 КК України, що в силу вимог ст.12 КК України є особливо тяжкими злочинами.
Крім обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, підставою продовження строку тримання під вартою є також наявність обставин, які вказують на те, що передбачені ст.177 КПК України ризики, наявність яких стала підставою для застосування цього запобіжного заходу не зменшилась, вони продовжують існувати або з'явились нові.
Слідчий, звертаючись з клопотанням про продовження строку тримання під вартою та прокурор при розгляді клопотання вказували окрім наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 даних кримінальних правопорушень, про існування ризиків, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється; перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, а відтак, перешкодити повному, всебічному та неупередженому проведенні досудового розслідування.
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя належним чином вмотивував своє рішення про продовження строку тримання під вартою, зазначивши про наявність ризиків, визначених в ч.1 ст.177 КПК України, а саме - можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється; перешкодити кримінальному провадженню іншим чином.
На час розгляду клопотання слідчим суддею, досудове розслідування не завершено, внаслідок особливої складності провадження та необхідністю проведення ряду слідчих та інших процесуальних дій, у яких може виникнути необхідність.
Як вбачається із клопотання, завершити вказані дії до закінчення строку дії тримання під вартою неможливо, тому для забезпечення повного та об'єктивного досудового розслідування виникла необхідність у продовженні строку запобіжного заходу.
Так, запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не зменшилися і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може слугувати для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків, потерпілого в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Крім того, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами провадження, що у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень підозрюються ще й інші особи, а отже існує ризик вільного їх спілкування, що також може перешкодити кримінальному провадженню.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу на свідків та інших учасників у кримінальному провадженні, оскільки покази тих осіб, які ще не були безпосередньо допитані судом, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на волі, обвинувачений, як самостійно так і через інших осіб, може здійснювати незаконний вплив на даних осіб, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що й ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підорюваних чи обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогнозованості характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Доводи сторони захисту про необхідність зміни запобіжного заходу з посиланням на те, що підозрюваний раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки вказані обставини не є такими, що нівелюють раніше встановлені та існуючі ризики у кримінальному провадженні та не стали тими стримуючими факторами щодо невчинення інкримінованих обвинуваченому протиправних дій.
Отже, судом встановлено та підтверджується матеріалами провадження, що обрання ОСОБА_8 іншого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою не зможе попередити ризикам, встановленим ст. 177 КПК України.
З таким висновком слідчого судді про застосування щодо ОСОБА_8 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження його строку, колегія суддів повністю погоджується, оскільки прокурором в судовому засіданні доведено обставини, передбачені ст.194 КПК України.
Оскільки заявлені ризики не зменшились та продовжують існувати, а внаслідок особливої складності провадження необхідне проведення слідчих та інших процесуальних дій, слідчий суддя, з врахування вимог, передбачених ст.199 КПК України, прийшов до вірного висновку про продовження строку тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8 ..
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів ураховує посилання захисника на обставини, вказані у апеляційній скарзі, але вважає їх такими, що не виключають обґрунтованої підозри та наявності встановлених судом ризиків, а тому не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою, однак вважає висновок слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, помилковим.
Так, відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави з покладенням на підозрюваного, обвинуваченого обов'язків, передбачених ст.194 КПК України у разі внесення застави та наслідки їх невиконання.
У відповідності до положень ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього ж Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1.щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2.щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3.щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4.щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5.щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Як вбачається з матеріалів провадження, слідчий суддя місцевого суду, приймаючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не навів в своїй ухвалі підстав та обставин, що унеможливлювали б разом із цим визначення підозрюваному ОСОБА_8 розміру застави, передбачений п.3 ч. 5 ст. 182 КПК України, з урахуванням при цьому часу, протягом якого здійснюється досудове розслідування та перебування підозрюваного під вартою без визначення розміру застави.
У правовій позиції ЄСПЛ щодо мотивування судових рішень, зокрема у п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов'язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов'язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи.
Слідчий суддя достатньо не обґрунтував своє рішення про продовження підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави та не взяв до уваги усі обставини справи, особу підозрюваного та міцність його соціальних зв'язків.
Відповідно до ч.1 ст.182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Надаючи оцінку доводам захисника, апеляційний суд враховує фактичні обставини злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , його роль у вчиненні цього злочину, колегія суддів зауважує, що розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до рішення ЄСПЛ «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
Аналіз приписів кримінального процесуального закону, судової практики та практики ЄСПЛ свідчить про те, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Отже, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
За таких обставин, апеляційний суд враховує тяжкість інкримінованого злочину, його фактичні обставини, роль підозрюваного в інкримінованому йому злочині, майновий та сімейний стан, відомості про особу підозрюваного ОСОБА_8 , який має постійне місце проживання, його міцні соціальні зв'язки, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності та відсутність даних про наявність обтяжуючих обставин, а також доведеність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, серйозність звинувачення, пред'явленого підозрюваному та тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винним у вчиненні злочину, в якому він підозрюється, колегія суддів приходить до висновку про можливість в даному випадку визначити підозрюваному заставу у максимальному розмірі, встановленому п.3 ч.5 ст.182 КПК України з покладенням на останнього відповідних обов'язків у разі її внесення, що на думку колегії суддів буде достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання ризикам у вказаному провадженні.
Колегія суддів зазначає, що застава застосовується не з метою, щоб її не змогли внести, а навпаки, з метою, щоб її могли внести і вказана сума була здатна забезпечити належну поведінку обвинуваченого (або підозрюваного) та повинна бути такою, яку здатний внести обвинувачений (підозрюваний) і яка б могла його стримувати від всіх можливих та імовірних ризиків, що можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Сума, яку необхідно обрати для підозрюваного, повинна бути як великою з точки зору відношення власності так і помірною для внесення. Значна сума, буде стримуючою силою для розумної поведінки підозрюваного і недопущення порушень в майбутньому, оскільки це призведе до втрати суми застави. Особа, вносячи на депозитний рахунок держави значну суму коштів, повинна розуміти про їх повну втрату у випадку недобросовісної поведінки. Тобто застава є економічним заходом контролю поведінки обвинуваченого (підозрюваного), який при сьогоднішніх умовах життя є одним із життєво необхідних для кожної людини.
Беручи до уваги вказані обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувану ухвалу слідчого судді слід скасувати та постановити нову, якою підозрюваному ОСОБА_8 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави, а саме 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням на останнього відповідних обов'язків у разі її внесення, оскільки вважає, що застава у меншому розмірі не здатна забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляція захисника до часткового задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 176 - 179, 194, 197-199, 407, 422 КПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2026 року про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу - скасувати та постановити нову ухвалу.
Клопотання старшого слідчого відділу РЗЗКС СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів, органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про продовження строку тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_8 , без визначення розміру застави задовольнити частково.
Продовжити строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8 на 60 (шістдесят) днів, тобто по 23 год. 59 хв. 07 березня 2026 року.
Визначити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , заставу в розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч чотириста) гривень для внесення на депозитний рахунок Тернопільського апеляційного суду (р/р UA828201720355269001000082849, ЄДРПОУ отримувавча 42261572, Банк: ДКСУ, у м.Києві, призначення платежу - застава за « ОСОБА_8 » у кримінальному провадженні №12025211040000708 від 08.04.2025 за ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 29 січня 2026 року.
У випадку внесення застави, покласти на ОСОБА_8 наступні обов'язки:
1) прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожною вимогою;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;
5) здати на зберігання в органи ДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
6) носити електронний засіб контролю.
Встановити строк дії ухвали д0 23 год. 59 хв. 07 березня 2026 року.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у даному кримінальному провадженні.
Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді