05.02.2026 Справа №607/755/25 Провадження №2/607/859/2026
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Стельмащука П.Я., за участю секретаря судового засідання Лазоренко Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), у якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони з 06.09.2014 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.08.2016 розірвано. За час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дитини відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклується про дитину, не цікавиться успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний та духовний розвиток сина. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.10.2021 у справі №607/10895/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, проте попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина. Після ухвалення рішення відповідач жодного разу не бачився та не спілкувався із сином, не брав участі в його утриманні. Тому, у зв'язку з тим, що відповідач впродовж останніх 10 років фактично усунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, позивач вважає, що існують підстави для позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою судді від 28.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
У відзиві на позов відповідач заперечує щодо задоволення позову. Вказує на те, що він не ухилявся від виконання свої батьківських обов'язків та намагався піклуватися про сина. Проте, позивач чинила йому перешкоди, частково дозволяла відвідувати сина, вибірково приймала подарунки для сина, ігнорувала телефонні дзвінки, уникала зустрічі. Вказані обставини були причиною його звернення у 2019 році до Служби у справах неповнолітніх та дітей, що також підтверджує його прагнення брати участь у спільному вихованні дитини.
Ухвалою суду від 17.04.2025 матеріали цивільної справи надіслано до Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради для надання суду висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Ухвалою суду від 23.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання 27.01.2026 не з'явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. В усіх попередніх судових засіданнях позивач та її представник адвокат Варода П.Б. позов підтримували з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 27.01.2026 не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, щодо задоволення позовних вимог заперечив. В усіх попередніх судових засіданнях відповідач та його представник адвокат Колцуняк Ю.В. щодо задоволення позову заперечували з підстав, наведених у відзиві на позов.
Представник третьої особи Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради Паславська О.І. в судове засідання 27.01.2026 не з'явилась, подала заяву, у якій просить розглянути справу без участі уповноваженого представника. В усіх попередніх судових засіданнях підтримувала позицію органу опіки та піклування, викладену у його висновку.
Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено до 14.00 год. 05.02.2026.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі обставини.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2014, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.08.2016 у справі №607/6497/16-ц розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 відновлено її дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ».
ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане повторно 05.08.2022).
14.09.2018 ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_8 , після чого змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 видане 14.09.2018).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_10 , батьками якої є ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 видане 28.09.2018).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.10.2021 у справі № 607/10895/19 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покладено на Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування, контроль за ОСОБА_2 щодо виховання свого сина ОСОБА_2 .
Рішення суду не оскаржувалось та згідно із інформацією з ЄДРСР набрало законної сили 18.11.2021.
Відповідно до висновку органу опіки і піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №827 від 18.06.2025, орган опіки і піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Надаючи такий висновок орган опіки та піклування, серед іншого, керувався наступним.
На засіданні комісії з питань захисту прав дитини мати ОСОБА_1 повідомила, що батько з трьох місяців не бачив сина, хлопчик не знає та не пам'ятає батька, вважає батьком теперішнього чоловіка матері. Вона ніколи не чинила ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні із сином. Батьківські обов'язки щодо дитини виконує виключно вона , батько ніколи не цікавився життям та здоров'ям дитини, не забезпечував дитину матеріально, не займався її вихованням, освітою, розвитком та лікуванням, не вітав із днем народження чи будь-якими іншими святами, не дарував подарунків.
Батько дитини ОСОБА_2 , на засіданні комісії з питань захисту прав дитини повідомив, що він ніяким чином не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина. Вказав, що у 2019 році він звертався до служби у справах дітей із заявою про встановлення графіку побачень із сином. Останніх декілька років батько не вітав сина із днем народження, участі в утриманні сина не брав, оскільки ніхто до нього не звертався із вимогою про надання коштів для сина.
Згідно з інформацією наданою Тернопільською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №20 імені Р. Муляра, ОСОБА_3 навчається у закладі освіти з 01.09.2021. За час навчання дитини у школі його батько ОСОБА_2 жодного разу не цікавився успішністю сина, не був присутнім на батьківських зборах, інших класних та шкільних заходах, не телефонував. Навчанням дитини цікавиться мати ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією наданою КЗ «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з греко-римської боротьби», ОСОБА_3 навчається у школі з 01.09.2024. За час навчання дитини у школі батько ОСОБА_2 жодного разу не цікавився сином, не був присутній на змаганнях та інших виховних заходах. Навчанням дитини цікавиться мати ОСОБА_1 .
Дитина сторін ОСОБА_3 з часу розірвання шлюбу між сторонами (04.08.2016) і до цього часу проживає з позивачем. Відповідач проживає окремо. При цьому, з часу укладення шлюбу між позивачем та ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), дитина проживає у цій сім'ї. Дані обставини визнаються сторонами та не потребують доказування, а в суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо їх достовірності.
В ході судового розгляду заслухано пояснення свідка ОСОБА_8 , який є чоловіком позивачки. Останній повідомив, що відповідач, для того щоб побачити сина, жодних дій не вчиняв. При цьому ні позивач, ні він не чинять відповідачу у цьому перешкоди. Свідок проживає з позивачкою у шлюбі більше семи років та дбає про ОСОБА_3 .
Згідно з поясненнями свідка, дитина ОСОБА_3 вважає його батьком. Позивач підтвердила цю обставину. Відповідач в судовому засіданні також допустив, що зважаючи на тривале спільне проживання дитини однією сім'єю з теперішнім чоловіком позивачки, дитина може вважати його своїм батьком.
Суд поставив на обговорення можливість заслуховування думки дитини щодо вирішення даного спору. Однак, усі учасники справи, в тому числі відповідач, висловились проти цього, так як відкриття для дитини дійсної особи його батька може негативно вплинути на психологічний стан дитини. З огляду на вказане та вік дитини (10 років), суд не заслуховував думки дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Підставою для позбавлення батьківських прав позивачем зазначено, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться та не спілкується з нею.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У постанові від 29.09.2021 у справі № 459/3411/18 Верховний Суд роз'яснив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Також Верховний Суд зауважив, що лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Таким чином, суд констатує безумовне право батьків на виховання дитини, однак, вважає, що у даному випадку неможливо надати перевагу саме цьому праву, оскільки воно суперечить інтересам дитини, які мають першочергове значення при вирішенні справи.
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області мотивуючи рішення від 07.10.2021 про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, а також про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, зокрема, вказав, що ОСОБА_2 не довів та не подав належних доказів того, що йому чиняться перешкоди відповідачем - позивачем у спілкуванні з його сином. При цьому, ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що не спілкувався з сином та не брав участі у його вихованні більше як три роки, а також не намагався бачитися з дитиною, оскільки припускав, що ОСОБА_1 відмовить у його проханні побачитись з сином. Щодо зустрічного позову, суд, зокрема, прийняв до уваги ту обставину, що неповнолітній син сторін ОСОБА_3 потребує батьківської уваги та турботи, а тому, вважає, що поведінка ОСОБА_2 по відношенню до свого неповнолітнього сина містить ознаки неналежного виконання батьківських обов'язків, що виражається у відсутності в належному обсязі турботи про сина, інтересу до його фізичного і духовного розвитку, навчання, підготовки до самостійного життя, безпосередньої його участі у вихованні дитини. Проте, у зв'язку із недоведеністю свідомого нехтування ОСОБА_2 його батьківськими обов'язками, а також враховуючи те, що він заперечує проти позбавлення його батьківських прав, бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, звернувся до суду з позовом щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та його вихованні, та те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Одночасно, суд попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 та покласти на Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як органу опіки та піклування, контроль за ОСОБА_2 щодо виховання свого сина ОСОБА_3 .
Отже, судовим рішенням вже було встановлено, що за період з часу розірвання шлюбу між сторонами і до дня ухвалення рішення (07.10.2021) відсутні докази чинення ОСОБА_1 ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Також суд встановив за той же період часу не належне виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків, що виражається у відсутності в належному обсязі турботи про сина, інтересу до його фізичного і духовного розвитку, навчання, підготовки до самостійного життя, безпосередньої його участі у вихованні дитини.
В ході розгляду даного позову (у цивільній справі № 607/755/25) відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, також стверджував про створення позивачем перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Проте, позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження цього аргументу. Ні за період до рішення суду від 07.10.2021, ні після цього рішення. Не підтверджують такої обставини й усі інші надані суду учасниками справи докази.
З іншого боку, зібрані у справі докази підтверджують подальше (після рішення суду від 07.10.2021) не належне виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків, що виражається у відсутності турботи про сина, інтересу до його фізичного і духовного розвитку, навчання, підготовки до самостійного життя, безпосередньої його участі у вихованні дитини.
Суд звертає увагу на те, що як Тернопільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20, так і КЗ «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з греко-римської боротьби» вказали про те, що відповідач жодного разу не цікавився успішністю сина, не був присутнім на батьківських зборах, інших класних та шкільних заходах, не телефонував, не був присутній на змаганнях та інших виховних заходах. Навчанням дитини цікавиться лише мати ОСОБА_1 .
Відповідач, як батько дитини, вправі отримати будь-яку інформацію, яка стосується його сина, в тому числі в школах. Проте, не робив цього та не надав суду жодних аргументованих пояснень. Більше того, під час відвідування сином вищевказаних шкіл батько мав безпосередню можливість зустрітись із сином та спілкуватись із ним. Проте, не робив цього, і також, не надав суду жодних обґрунтованих пояснень.
Суд критично ставиться до пояснення відповідачем не утримання свого сина, так як позивач не висловлювала такої вимоги. Утримання дитини є обов'язком батька, і для цього не потрібна вимога матері.
Відповідачу було відомо про попередження суду про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 .
Однак, відповідач не змінив свого ставлення до виховання сина тасамоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.
Жодного доказу на підтвердження того, що відповідач приймає хоча б найменшу участь у житті дитини, або неможливості такої участі, пов'язаної з перешкоджанням або з інших причин, суду не надано.
Відкладаючи розгляд справи чи оголошуючи перерву, суд неодноразово роз'яснював відповідачу можливість здійснити спроби поспілкуватись із сином, а в разі чинення позивачем чи іншими особами перешкод у цьому, фіксувати це будь-якими доступними засобами та надати ці докази суду. Проте, відповідач не робив таких спроб.
Отже, незважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, беручи до уваги, що відповідач тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не цікавиться його навчанням, самоусунувся від забезпечення дитини харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, не спілкується з сином та не зустрічається з ним, не створює умов для отримання ним освіти, не вжив заходів після попередження суду про необхідність зміни ставлення до виховання сина, суд вважає, що відповідач ухилився від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини і така поведінка є винною, відповідач свідомо нехтував своїми обов'язками, а тому відповідно до п. 2 ч. 1 статті 164 СК України його слід позбавити батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наявність лише заперечень відповідача щодо позову, без вжиття жодних зусиль направлених на підтримання зв'язку з дитиною чи виконання будь-яких інших своїх обов'язків по вихованню дитини, не свідчить про наявність у відповідача інтересу до дитини.
Суд вважає, що за встановлених у даній справі обставин, рішення про позбавлення батьківських прав відповідає якнайкращим інтересам дитини.
При цьому, згідно із статтею 169 СК України позбавлені батьківських прав батьки вправі звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав за умови зміни своєї поведінки, якщо це буде відповідати інтересам дитини.
Відповідно до ч. 2, 3 статті 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Отже, не зважаючи на те, що позивач не просила у позові про стягнення аліментів, суд зобов'язаний вирішити це питання на підставі вищевказаних положень Сімейного кодексу України, так як .
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Так, згідно з частиною третьою статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Стаття 182 СК України вказує на те, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 2 статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За змістом ч. 1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Частиною 1 статті 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
З огляду на викладене, зважаючи на вік платника аліментів, вік дитини, враховуючи рівність обов'язку батьків щодо утримання дітей, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14.01.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1211,20 грн судового збору, який сплачений позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14.01.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення суду щодо стягнення аліментів підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, місцезнаходження: бульвар Т. Шевченка, 1, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 43459222.
Рішення складено та підписано 05.02.2026.
Головуючий суддяП. Я. Стельмащук