(заочне рішення)
03.12.2025 Справа №607/10653/25
03 грудня 2025 року м.Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
-головуючої судді Черніцької І.М.
-за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.
- у судове засідання сторони не з'явилися
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» (далі - ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп») звернулось в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за №2209807 від 29 квітня 2024 року в розмірі 20 989,92 грн.
В обґрунтування вимог позивач вказав, що 29 квітня 2024 року між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за №2209807. Вказаний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний через сайт товариства.
Згідно з умовами кредитного договору ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» надало відповідачу кредит у сумі 7000 грн, строком на 360 днів, з 29 квітня 2024 року по 24 квітня 2024 року, зі сплатою процентів за користування коштами.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав та допустив виникнення заборгованості, яка становить 20 989,92 грн, з яких: 7000 грн -заборгованості за основною сумою боргу, 9089,92 грн -заборгованості за відсотками та 4900 грн - заборгованість за штрафом.
04 вересня 2024 року між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» укладено договір факторингу за №04092024, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача.
Посилаючись на наведене, позивач просить задовольнити позов.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився. У позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі, не заперечив проти заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце був повідомлений належним чином, зокрема шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання та розміщення оголошення про виклик до суду на сайті Судова влада України. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подавав.
На підставі вимог ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 29 квітня 2024 року між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит за №2209807 (далі - Договір).
Згідно умов п. 1.2, 1.3, 1.4 договору, кредитодавець зобов'язується надати відповідачу кредит у сумі 7000 грн, строком на 360 днів з 29 квітня 2024 року до 24 квітня 2025 року.
Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 3,65 % річних на фактичну заборгованість за кредитом (п. 1.5.2).
Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 511 % річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів
Нараховані згідно п.1.5.2 та 1.5.3 Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 25569,60 грн (п. 1.5.3).
Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 (п.2.1.).
Згідно графіку платежів за договором про споживчий кредит за №2209807 від 29 квітня 2024 року (Додаток №1 до договору) встановлено, що сума кредиту становить 7000 грн, проценти за користування кредитом - 25 569,60, загальна вартість кредиту - 32 569,60 грн, реальна річна процентна ставка - 3028,54%, дата повернення кредиту 24 квітня 2025 року. Перший розрахунковий період складає 30 днів, з 29 квітня 2024 року по 29 травня 2024 року.
Крім того, 29 квітня 2024 року сторонами підписано паспорт споживчого кредиту та анкету - заяву на кредит №2209807 від 29 квітня 2024 року.
Згідно повідомлення ТОВ «Контрактовий дім» №8415 від 18 березня 2025 року встановлено, що 29 квітня 2024 року ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» перерахували Боднару Р.Р. на картку № НОМЕР_1 кошти в розмірі 7000 грн.
Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення за договором кредиту за №2209807 встановлено, що ОСОБА_1 будь-яких платежів за кредитом не здійснював.
04 вересня 2024 року між ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» (Фактор) та ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» (Клієнт) укладено договір факторингу за №04092934.
Відповідно до положень п. 1.1 договору, Клієнт зобов?язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов?язується прийняти такі Права вимоги та сплатити Клієнту Ціну придбання за відповідний Реєстр за плату, у передбачений цим Договором спосіб.
Згідно з положеннями п. 2.1. вказаного договору, перехід від Клієнта до Фактора Прав вимоги відбувається в наступному порядку:
Клієнт формує та надає Фактору інформацію згідно з Реєстром прав вимоги, необхідну для оцінки Заборгованостей Боржників, шляхом направлення такої інформації на електронну пошту Фактора за формою, погодженою Сторонами у відповідному додатку до цього Договору;
У випадку погодження такої інформації, Фактор формує Реєстр права вимоги та надсилає Клієнту скан-копію підписаного Реєстру електронною поштою, а протягом наступного робочого дня - надсилає два (2) примірники підписаного Реєстру в паперовому вигляді.
Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відбувається в день підписання Сторонами відповідного Реєстру прав вимог, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід?ємною частиною цього Договору та підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав вимоги.
Як вбачається з Акту прийому-передачі документів від 04 вересня 2024 року за договором факторингу №04092024 від 04 вересня 2024 року, ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» уклали цей акт про те, що на виконання умов договору факторингу №04092024 від 04 вересня 2024 року, Клієнт передав, а Фактор прийняв документи, якими підтверджується дійсність та наявність Прав Вимог до боржників, у тому числі реєстр прав вимог №1 від 04 вересня 2024 року.
Згідно витягу з Акту приймання-передачі прав №1 від 04 вересня 2024 року до договору факторингу №04092024 від 04 вересня 2024 року, від ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» до ТОВ «ФК «ФК «Ел.Ен.Груп» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2209807 в сумі 20 989,92 грн, з яких: 7000 грн - заборгованість за кредитом, 9089,92 грн -заборгованість за відсотками та 4900 грн - заборгованість за неустойкою.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ч. 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В силу вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Положеннями ч. 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається із матеріалів справи між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та відповідачем ОСОБА_1 29 квітня 2024 року підписано договір про надання споживчого кредиту за №2209807, шляхом підписання вказаних документів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
В силу вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Таким чином, на підставі укладеного між сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін цього договору відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов'язки, які випливають із кредитного договору.
В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Вищенаведене свідчить про належне укладення кредитного договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так, у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
Отже, між сторонами досягнута згода щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики
Згідно з вимогами ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з вимогами ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов'язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов'язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.
В силу вимог ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з вимогами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
З матеріалів справи встановлено, що 29 квітня 2024 року між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за №2209807, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000 грн, шляхом перерахування ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» кредитних коштів на його платіжну картку, що підтверджується повідомленням ТОВ «Контрактовий дім» №8415 від 18 березня 2025 року.
Відповідач належним чином не виконав умов договору, внаслідок чого допустив виникнення заборгованості, яку позивач просить стягнути.
Відповідно до договору факторингу №04092024 від 04 вересня 2024 року право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» від ТОВ «ФК «Незалежні фінанси», що підтверджується договором факторингу, актом приймання - передачі документів, витягом з акту приймання - передачі прав №1.
Оскільки доказів належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вищевказаним кредитним договором матеріали справи не містять, а сума заборгованості останнього підтверджується відомістю про щоденні нарахування та погашення, яка надана суду та відповідачем не спростована, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та процентами підлягають до задоволення.
Щодо стягнення заборгованості за штрафом в розмірі 4900 грн, слід зазначити таке.
Відповідно до вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, враховуючи, що позивачем здійснено нарахування штрафу в період дії воєнного стану, вказана сума в силу вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України підлягає списанню позивачем, а тому відсутні підстави для стягнення неустойки з відповідача.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кредитні кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» заборгованості за договором про надання кредиту за №2209807 від 29 квітня 2024 року в сумі 16 089,92 грн, з яких: 7000 грн - заборгованість за тілом кредитом та 9089,92 грн -заборгованість за відсотками, оскільки позивач має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення суми кредитних коштів та відсотків. Вказана сума відповідачем не спростована.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Положеннями ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В силу вимог п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Положеннями ч. 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Встановлено, що у позові позивач зазначив про те, що попередній (орієнтований) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомог, які він очікує понести у даній справі становить 7000 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача подав суду:
- договір про надання правової допомоги за №012-25 від 03 березня 2025 року, укладений між адвокатом Середницьким Є.В. та ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп»;
-детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Середницьким Є.В. на виконання умов договору про надання правової допомоги за №012-25 від 03 березня 2025 року;
- акт прийому - передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №012-25 від 03 березня 2025 року.
Відповідно до вимог ч. 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Таким чином, наявність договірних відносин між адвокатським бюро «Токаренко та партнери» та позивачем підтверджується договором про надання правової допомоги за №2211/Е від 22 листопада 2024 року, протоколом погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги «2211/Е від 22 листопада 2024 року; додатковою угодою №2 до договору про надання правничої допомоги «2211/Е від 22 листопада 2024 року; актом прийому - передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги «2211/Е від 22 листопада 2024 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 6 цієї ж статті ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 5 статті 137 ЦПК України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст. 137 ЦПК України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.
Відповідач будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, будь-яких заперечень щодо розумності та співмірності розміру судових витрат суду не надав.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що позивачем доведено понесення ним витрат на надання правової допомоги у розмірі 7000 грн під час розгляду у суді даної справи.
Водночас, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, та вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1856,90 грн (сумі 16 089,92 * 2422,40 / 20989,92) та витрати на професійну правничу допомогу в 5365,88 грн (сумі 16 089,92 * 7000 / 20989,92), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» заборгованість за кредитним договором за №2209807 від 29 квітня 2024 року в сумі 16 089,92 грн, з яких: 7000 грн - заборгованість за тілом кредитом та 9089,92 грн -заборгованість за відсотками.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» 1856,90 грн сплаченого судового збору 5365,88 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», вул. М.Грушевського, 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 41240530.
Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 08 грудня 2025 року.
Головуюча суддя І.М. Черніцька