Дата документу 04.02.2026
Справа № 335/8571/25
Провадження № 2/334/387/26
04 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., при секретарі Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
22.09.2025 року до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В позові посилалися на те, що 17.04.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем, в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1382-1449.
Відповідно умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 20000 грн.; строк кредитування 300 днів; базовий період 30 днів; промо-ставка 1,50 % в день; знижена % ставка - 2,50 % в день; стандартна % ставка - 2,50 % в день.
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно умов укладеного кредитного договору.
Відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом здійснення платежів зазначені у розрахунку заборгованості.
Звертають увагу, що відповідач в загальній кількості 7 разів оформлював кредитні відносини з позивачем, попередні кредитні договори були погашені, що додатково доводить обізнаність відповідача з процедурою оформлення та виконання Кредитного договору.
В подальшому, відповідач порушив умови кредитного договору, не повернув в повному обсязі кредит, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем за кредитним договором.
Станом на 14.07.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 156900 грн., а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 19000 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 137900 грн.
Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг, а саме: часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у загальній сумі 64000 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 92900 грн.
Прохали стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 1382-1449 від 17.04.2024 року в розмірі 92900 грн., з яких: 19000 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 73900 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» судові витрати у розмірі 2422,40 грн.; розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
23.09.2025 року ухвалою судді прийнято цивільну справу до свого провадження та призначено до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
10.11.2025 року до суду звернувся представник відповідача: адвокат Янковський Я.О. з запереченнями на позов, в яких посилалися на те, що відповідно позовних вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 винен ТОВ «Укр кредит Фінанс» грошову суму 92900 грн. Нібито він брав 17.04.2024 року кредит в сумі 20000 грн. та не виплатив його. Відповідач вказує, що не брав кредит та не подавав заявку на його отримання.
Дійсно, коли він мешкав в м. Запоріжжі та мав нестабільний заробіток, то він користувався послугами вказаної комерційної структури (приблизно 7 разів, як і вказано в позовній заяві). Вказані кредити він вчасно погашав, виплачуючи проценти компанії. Але з 29.10.2022 року він постійно мешкає у Німеччині. Він має досить пристойний дохід і не має необхідності брати кредити в Україні. Вказаній комерційній компанії вигідні такі клієнти, які беруть та вчасно повертають гроші з процентами. Протягом 2022-2024 років йому на український номер приходили повідомлення від позивача з пропозиціями взяти кредит «на вигідних умовах» чи з іншими «акційними процентами». Двічі з ним спілкувався представник компанії, «нав'язувавши» кредит. Він відмовлявся, повідомивши, що мешкає в Німеччині, та більше не має нужди оформлювати кредит. Дзвінки та повідомлення зупинились. Але у вересні 2025 року до нього прийшло повідомлення щодо виклику в суд. ОСОБА_1 вказує, що сума 20000 грн. це еквівалент 400 євро, які він заробляє за декілька робочих днів в Німеччині. В нього просто не має необхідності брати кредитні гроші.
На думку відповідача недобросовісні співробітники компанії (співробітники, які мають доступ до його даних) просто могли взяти на нього невеликий кредит, без повертання, достовірно знаючи, що він перебуває на постійному мешканні у Німеччині та навіть не дізнається про його наявність. А якщо і дізнається, то нічого не зможе з цим зробити.
Прохали відмовити у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю предмету спору та не доведення відношення відповідача до майнових угод з позивачем.
24.11.2025 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся представник позивача за довіреністю Кожушко В.О. з додатковими письмовими поясненнями, в яких посилали на те, що відповідач попередньо ознайомився з Договором та Правилами надання споживчих кредитів, Паспортом споживчого кредиту, Інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором № 1382-1449 (Графік платежів за Договором) відповідно Методики Національного банку України, які складають єдиний договір в якому визначаються всі його істотні умови.
Відповідно вимог ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор C2136, для підписання кредитного договору, шляхом надсилання його на мобільний номер телефону НОМЕР_1 вказаний у Заявці. Відповідач підписав кредитний договір № 1382-1449 від 17.04.2024 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором C2136, а позивач засвідчив кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу. Отже, кредитний договір укладений відповідно Закону України «Про електронну комерцію».
На підтвердження перерахування відповідачу коштів надано Довідку про перерахування суми кредиту № 1382-1449 від 17.04.2024 року, а також лист АТ КБ «Приватбанк», які містять номер особистого електронного платіжного засобу відповідача із маскою № НОМЕР_2 .
Відповідно розрахунку заборгованості вбачається, що: за період з 17.04.2024 року по 16.05.2024 року (включно) нарахування процентів відбувалось за Промо-ставкою у розмірі 1.50% за кожен день користування Кредитом протягом перших 30 календарних днів першого Базового періоду, яка надається Кредитодавцем виключно як знижка на користування Кредитом; за період з 17.05.2024 року по 10.02.2025 року (включно) нарахування процентів відбувалось за Зниженою процентною ставкою у розмірі 2.50 %, за кожен день користування Кредитом, яка надається Кредитодавцем виключно як знижка на користування Кредитом та є заохоченням Позичальника до сумлінного виконання умов Договору.
20.05.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 1000 грн., 27.05.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 500 грн., 28.05.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 500 грн., 30.05.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 500 грн., 31.05.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 500 грн., 03.06.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 500 грн., 05.06.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 1000 грн., 06.06.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 500 грн., 11.06.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 1000 грн., 26.12.2024 року відповідачем внесено платіж у розмірі 100 грн., які було враховано на погашення відсотків за користування кредитними коштами, 19.08.2025 року відповідачем внесено платіж у розмірі 1000 грн., які було враховано на погашення основного боргу, оскільки платіж внесено після закінчення строку кредитування.
Сплачуючи кредит, відповідач вчинив конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для нього певні цивільні права та обов'язки, частину з яких було реалізовано.
Звертають увагу, що після закінчення строку кредитування, а саме після 10.02.2025 року нарахування процентів за користування кредитом було зупинено, що також відображено в розрахунку заборгованості. Тобто позивачем нараховувались проценти у відповідності умов Договору та у строк визначений Договором. Отже, позивач законно нарахував проценти за користування кредитом протягом строку договору, що визначені в п.4.12 кредитного договору.
Позивач не нараховував відповідачу жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту в силу положень ст.625 ЦК України, пеню, штраф або інших платежів за неналежне виконання умов кредитного договору.
Прохали повністю задовольнити позовні вимоги, судові витрати покласти на відповідача.
18.12.2025 року ухвалою суду витребувано у АТ КБ «Приватбанк»: підтвердження належності банківської картки № НОМЕР_2 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , паспорт номер НОМЕР_4 , виданий 2313 05.10.2017 року), на яку 17.04.2024 року було перераховано кредитні кошти в сумі 20000 грн. (ID транзакції НОМЕР_5 ); виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , паспорт номер НОМЕР_4 , виданий 2313 05.10.2017 року) щодо надходження 17.04.2024 року коштів у сумі 20000 грн. (ID транзакції НОМЕР_5 ) на банківську картку № НОМЕР_2 .
19.01.2026 року до суду надійшла відповідь АТ КБ «Приватбанк» на виконання ухвали суду від 18.12.2025 року, згідно якої на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 ), по вказаному рахунку було зарахування коштів на суму 20000 грн. від 17.04.2024 року. Надали виписку по рахунку за 17.04.2024 року.
04.02.2026 року представник позивача в судове засідання не з'явився, згідно позову прохали проводити розгляд справи у відсутність представника.
04.02.2026 року в судове засідання відповідач та його представник: адвокат Янковський Я.О. не з'явилися, 18.12.2025 року представник подав заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився відповідач - ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №1804875 від 23.09.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідач з 29.10.2022 року мешкає у Німеччині, що підтверджується копією посвідки на проживання № НОМЕР_8 .
17.04.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1382-1449 продукту «CreditKasa», згідно умов якого тип кредиту - кредитна лінія, сума кредиту - 20000 грн., строк кредитування - 300 календарних днів, базовий період сплати відсотків - 30 днів, стандартна процентна ставка 912,50% річних (2,50% в день), промо-ставка - 547,50% річних (1,50% в день), реальна річна процентна ставка - 99947,24% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту - 170000 грн., загальні витрати за кредитом - 150000 грн.
Договір укладено в електронному вигляді, підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «С2136».
Аналогічні умови зазначено у Паспорті споживчого кредиту, який також підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «А2136».
ТОВ «Укр Кредит Фінанс» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором №1382-1449 від 17.04.2024 року виконало та надало йому кредит в сумі 20000 грн. шляхом перерахування на карту № НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк», платіж №2451060907, що підтверджується копією довідки АТ КБ «Приватбанк» від 22.07.2025 року, а також відповіддю АТ КБ «Приватбанк» на виконання ухвали суду від 18.12.2025 року, згідно якої на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 ), по вказаному рахунку було зарахування коштів на суму 20000 грн. від 17.04.2024 року.
Відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту належним чином не виконав.
Відповідно розрахунку заборгованості ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за кредитним договором №1382-1449 від 17.04.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 156900 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 19000 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 137900 грн., в добровільному порядку відповідачем сплачено в рахунок погашення заборгованості в сумі 7100 грн.
Позивачем пред'явлено до стягнення заборгованість в розмірі 92900 грн., з яких: 19000 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 73900 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.
Суд, задовольняючи позов, виходить з наступного.
В статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1, ч.2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно висновків, викладених у Постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію».
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Відповідно ст.530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.
У ст.599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд вважає, що надані позивачем докази на підтвердження договірних відносин між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 є належними та допустимими, і аналізуючи в сукупності надані докази, вважає, що факт підписання ОСОБА_1 . Кредитного договору № 1382-1449 від 17.04.2024 року в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора є доведеним, оскільки сторони узгодили порядок його укладення в електронній формі.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у Постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у Постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виконало в повному обсязі умови Договору, надавши відповідачу обумовлену суму кредиту, проте відповідач прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за Кредитним договором № 1382-1449 від 17.04.2024 року нараховано та пред'явлено до стягнення заборгованість в розмірі 92900 грн., з яких: 19000 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 73900 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором в обумовлені договорами строки, договір залишається невиконаним, позивач внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кредитні кошти та відсотки, на що він розраховував при укладенні договору, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 92900 грн., з яких: 19000 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 73900 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.
З цих підстав суд не бере до уваги заперечення сторони відповідача щодо недоведеності предмету спору та недоведення відношення відповідача до майнових угод з позивачем, оскільки останні не підтверджені встановленими обставинами та наданими доказами.
Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).
Тому суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
А тому судовий збір у сумі 2422,40 грн., який був сплачений позивачем при подачі позовної заяви, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 211, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598, адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі України буд.26 офіс 407) заборгованість за кредитним договором №1382-1449 від 17.04.2024 року в розмірі 92900 грн. (дев'яносто дві тисячі дев'ятсот гривень 00 копійок), з яких: 19000 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 73900 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598, адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі України буд.26 офіс 407) витрати на сплату судового збору в сумі 2422,40 грн.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 09 лютого 2026 року.
Суддя: С.М. Телегуз