09 лютого 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/1508/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Омельченка Євгена Володимировича, в інтересах Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Грегуля О. В.
від 30 травня 2025 року
у цивільній справі № 754/5983/25 Деснянського районного суду міста Києва
за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
до ОСОБА_1
про стягнення коштів,
У квітні 2025 року позивачем подано позов, у якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних кредитних зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача за заявою про надання послуги «Швидка готівка № АВН0СТ155101725974724996 від 10.09.2024 позивач просить стягнути з відповідача визначену станом на 17.04.2025 заборгованість у сумі 56 591,37 грн - кредиту (сума 38 300 грн) процентів (сума 17 002,43 грн) комісії (00,00 грн), пені (сума 1 288,94 грн), 2 422,40 грн - судового збору.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк заборгованість за заявою про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101725974724996 від 10.09.2024 в розмірі 55 302,43 грн - кредиту, процентів, 2 367,23 грн - судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Омельченко Євген Володимирович, в інтересах Акціонерного товариства «Акцент-Банк», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки дана норма є загальною. Звертає увагу на те, що спеціальною нормою у даному випадку є пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». Апелянт наголошує, що згідно з внесеними змінами, звільнення від сплати неустойки не поширюється на кредитні договори, укладені після 23 січня 2024 року. Оскільки кредитний договір (заява про надання послуги «Швидка готівка») був підписаний 10 вересня 2024 року, законодавча заборона на нарахування пені на ці правовідносини не розповсюджується. Також вказує, що паспорт споживчого кредиту та умови договору чітко визначають відповідальність позичальника, а розрахунок заборгованості підтверджений банківською випискою. Позивач стверджує, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення 1 288,94 грн пені.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 30 травня 2025 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження на електрону пошту та до електронного кабінету позивача (а.с. 61-64).
Щодо направлення поштової кореспонденції відповідачу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідачу направлялась поштова кореспонденція на адресу зареєстрованого місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 60), однак конверт повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 66-67).
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18, рішення 24.02.2022, пункти 11-12) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.
Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).
Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачу ОСОБА_1 на дійсну його адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що 10.09.2024 між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 було укладено заяву про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101725974724996, відповідно до п. 4 якого банк надає клієнту на споживчі потреби в розмірі 38 300 грн. строком на 36 міс. процентна ставка 75% на рік. Заява підписана електронним цифровим підписом (а.с. 7 зв.-8).
В матеріалах справи міститься анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «А-Банк», яка підписана ОСОБА_1 власноручним (цифровим) підписом. В заяві відповідач погодився, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають договір про надання банківських послуг (а.с. 6).
Крім того відповідачем, за допомогою електронного підпису підписано паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка» (а.с. 6 зв-7).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № АВН0СТ155101725974724996 від 10.09.2024, ОСОБА_1 станом на 17.04.2025 має заборгованість в розмірі 56 591,37 грн, з них 38 300 - заборгованість за тілом кредиту, 17 002,43 - заборгованість за процентами, 1 288,94 - заборгованість за пенею (а.с. 11).
Згідно з Меморіальним ордером № TR.39518519.49319.65455 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 10.09.2024 на суму 38 300 грн, призначення платежу: Видача кредиту згідно договору № АВН0СТ155101725974724996 від 10.09.2024 (а.с. 11 зв).
Ухвалюючи рішення у частині задоволених вимог щодо стягнення основної заборгованості за кредитом та нарахованих процентів, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли договірні кредитні зобов'язання, які відповідачем належним чином не виконувались. Встановивши факт надання кредитних коштів у розмірі 38 300 грн та наявність прострочення, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог банку в частині стягнення тіла кредиту та відсотків, що підтверджується банківською випискою як первинним документом.
Відповідно до статті 367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У вказаній частині (щодо стягнення основної заборгованості та процентів) рішення суду не оскаржується та апеляційним судом не переглядається.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив із того, що в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який діє на момент розгляду справи. Встановивши факт прострочення позичальником грошового зобов'язання, суд застосував положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Суд дійшов висновку, що вказана норма передбачає повне звільнення позичальника від обов'язку сплати неустойки (штрафу, пені) за кредитними договорами у період дії воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення. Суд зазначив, що неустойка, нарахована включно з 24 лютого 2022 року, підлягає списанню кредитодавцем, а тому вимоги банку в цій частині є безпідставними. При цьому суд виходив із пріоритету захисту прав позичальника як слабшої сторони у період дії особливого правового режиму.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення пені з наступних підстав.
В Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє на час апеляційного розгляду.
Відповідно до Закону України № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, згідно з яким позичальник звільняється від обов'язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язань за договором кредиту (позики) у період дії воєнного стану. Зазначена норма є чинною та встановлює спеціальний правовий режим відповідальності боржника у формі звільнення від сплати неустойки та відповідальності за статтею 625 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 4 ЦК України цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства України. Пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів закріплений як на законодавчому рівні, так і підтверджений усталеною практикою Конституційного Суду України (рішення від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012) та Великої Палати Верховного Суду (постанови від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17). Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання певних грошових зобов'язань, які поширюються на договір позики, кредитний договір та договір про споживчий кредит (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23).
Колегія суддів зазначає, що наявність у Законі України «Про споживче кредитування» іншого регулювання щодо часових меж мораторію (у редакції від 22.11.2023) не нівелює дію пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України як основного акта цивільного законодавства. Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлює чіткі правові наслідки: позичальник звільняється від обов'язку сплати неустойки за прострочення, що виникло у період дії воєнного стану, незалежно від дати укладення договору, якщо такий договір за своєю природою є кредитним. Нарахування банку у сумі 1 288,94 грн пені за договором від 10.09.2024 підпадають під дію вказаного мораторію, оскільки здійснені у період дії воєнного стану. Верховний Суд підкреслив, що заходи цивільно-правової відповідальності за статтею 625 ЦК України та неустойка мають компенсаторний характер, проте у період воєнного стану законодавець обмежив право кредитора на їх стягнення (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звільнення відповідача від обов'язку сплати пені. Доводи апеляційної скарги про пріоритет спеціального закону над ЦК України є безпідставними, оскільки суперечать закріпленій ієрархії актів цивільного законодавства.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Омельченка Євгена Володимировича, в інтересах Акціонерного товариства «Акцент-Банк», залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов