справа № 752/8406/25 головуючий у суді І інстанції Данілова Т.М.
провадження № 22-ц/824/5259/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 лютого 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Данілової Т.М., у м. Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У квітні 2025 року ТОВ «УМ факторинг» звернулось до суду із позовому якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 3 000,00 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 23 760,00 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року позов ТОВ «УМ факторинг» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ Факторинг» заборгованість за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 3 000,00 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 23 760,00 грн. та 3 028,00 грн. судового збору.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ Факторинг» витрати на професійну допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «УМ Факторинг» про ухвалення додаткового рішення відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що нею була подана заява про відкладення розгляду справи та повідомлено суд, що вона має намір скористатися правом на правову допомогу, однак суд першої інстанції проігнорував заяву, не забезпечив можливості скористатися правовою допомогою. Її не було надіслано копію заяви про додаткове рішення, що суперечить засаді змагальності. Позивач не довів реальність, необхідність і співмірність витрат. Позивачем не надано детального опису робіт адвоката, не доведено, що виконувались будь-які дії у справі на суму 6 000,00 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «УМ Факторинг», вказує, право на правничу допомогу гарантується ст. 59 Конституції України та забезпечується процесуальними механізмами ЦПК. Водночас це право не тотожне безумовному праву на відкладення будь-якого судового розгляду лише з підстав подання заяви до системи БВПД. Як вбачається з матеріалів справи, вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу була заявлена позивачем ще при поданні позовної заяви, разом із якою до суду було подано й документи, що підтверджують понесення таких витрат та їх розмір. Вказані матеріали, відповідно до вимог ЦПК України, надсилалися відповідачу разом із копією позовної заяви, що забезпечувало її належну поінформованість про заявлені позовні вимоги та їх обґрунтування. Таким чином, питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу не було новим або таким, що виникло раптово для відповідача на стадії ухвалення додаткового рішення. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції не розглядав нових вимог, а лише усунув неповноту основного рішення, у якому питання судових витрат не було вирішене, що повністю відповідає приписам ст. 270 ЦПК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що витрати позивача на правничу допомогу є виправданими, заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, відповідає критерію розумності та необхідності таких витрат.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 3 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, тлумачення положень ст. 270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції не вирішив питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи, вимога про які була заявлена позивачем ще при поданні позовної заяви, разом із якою до суду було подано й документи, що підтверджують понесення таких витрат та їх розмір.
В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву поданий представником відповідача адвокатом Вознюк В.А., з якого вбачається, що доводів щодо неспівмірності витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу, він не містить.
Посилання апеляційної скарги, що відповідачу не було надіслано копію заяви про додаткове рішення, апеляційний суд відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи заява про ухвалення додаткового рішення була отримана судом 21 серпня 2025 року, а з матеріалами справи особисто ОСОБА_1 була ознайомлена 24 вересня 2025 року, про що свідчить особиста розписка (а.с. 126), отже станом на 24 вересня 2025 року відповідач була ознайомлена із вказаною заявою.
Вказуючи, що нею було повідомлено суд, що вона має намір скористатися правом на правову допомогу, однак суд першої інстанції проігнорував заяву та не забезпечив можливості скористатися правовою допомогою, ОСОБА_1 не звернула уваги, що з матеріалами справи вона ознайомилась 24 вересня 2025 року, а із заявою про зміну адвоката вона звернулася до центру з надання безоплатної правничої допомоги лише 20 жовтня 2025 року.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, щодо недоведеності позивачем реальності, необхідності і співмірності витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правничої (правової) допомоги № 141 від 29 січня 2025 року, укладеного з Адвокатським бюро «Остащенко» в особі керуючого адвоката Остащенко О.М., додаткову угоду № 1 до договору № 141 про надання правової допомоги від 29 січня 2025 року та акт виконаних робіт до договору про надання правничої (правової) допомоги №15/12/2023 від 14 лютого 2025 року, відповідно до умов яких сторони погодили, що за надання правової допомоги клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі, що становить 6 000,00 грн.
Платіжною інструкцією №252 від 14 лютого 2025 року підтверджується сплата ТОВ «УМ факторинг» на рахунок АБ Остащенко грошових коштів у розмірі 6 000,00 грн. (призначення платежу акт виконаних робіт від 14 лютого 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц та від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми реальному обсягу адвокатських послуг, наданих представником ТОВ «УМ Факторинг» - адвокатом Остащенко О.М., взявши до уваги умови оплати гонорару, врахувавши складність справи, суть спору, а також необхідність дотримання критерію розумності, співмірності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність прийнятого додаткового рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року з приводу вирішення питання про розподіл судових витрат.
Висновки суду першої інстанції, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які відповідач послався в обґрунтування доводів апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що послуги на суму 6 000,00 грн. є співмірними, обґрунтованими та належним чином підтвердженими та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Доводами апеляційної скарги зазначене не спростовано, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення судового рішення без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.