справа № 369/15776/25 головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.
провадження № 22-ц/824/6071/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 лютого 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Янченка А.В, у м. Києві, повний текст рішення складено 03 грудня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів за минулий час, -
У серпні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання ОСОБА_4 , за минулий час з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року у розмірі 73 829,10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. Під час шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час є неповнолітньою особою та проживає разом з позивачем в Сполучених Штатах Америки. 13 березня 2023 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/12209/22 шлюб між сторонами було розірвано. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року по справі № 369/12733/22 вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду. 17 грудня 2024 року Постановою Київського апеляційного суду по справі №369/12733/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року залишено без змін. Разом з тим, позивач зазначає, що стягнення аліментів на її користь фактично розпочалося з 17 грудня 2024 року - коли була прийнята постанова апеляційного суду, оскільки саме разом з прийняттям цієї постанови рішення суду першої інстанції набрало законної сили, в якому і визначено, що аліменти стягуються «починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду». Також вказує, що в період з 30 листопада 2022 року (дата подання первісної позовної заяви про стягнення аліментів) по 17 грудня 2024 року (дата прийняття постанови Київського апеляційного суду і дата набрання законної сили рішення суду першої інстанції по справі № 369/12733/22) стягнення аліментів з ОСОБА_1 не здійснювалося і не буде здійснюватися, а сам ОСОБА_1 добровільно не виконував обов'язок щодо забезпечення власної дитини в цей період, а тому є необхідність стягнення аліментів за минулий час, в період з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що питання стягнення аліментів за період з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року вже фактично було розглянуте Київським апеляційним судом у справі 369/12733/22, що зафіксовано у Постанові Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у справі 369/12733/22. Зокрема в абзацах 3-4 останньої сторінки 5 постанови від 17 грудня 2024 року зазначено: «Апеляційна скарга відповідача не містить вимог та доводів, щодо необхідності присудження аліментів із моменту звернення позивача із позовом. У свою чергу, судом першої інстанції розглядався позов про стягнення аліментів, у якому позивач визначила початок стягнення саме із набранням рішенням законної сили. Отже, ураховуючи, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (висновок постанови Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21, провадження №61-4060св23), зважаючи на межі апеляційного перегляду, підстави для змін судового рішення відсутні». Отже, постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у справі 369/12733/22 було встановлено, що позивач ОСОБА_3 станом на 30 листопада 2022 року добровільно визначила початок стягнення аліментів саме із набранням рішенням законної сили. Суд першої інстанції помилково встановив, що ОСОБА_3 вживала заходи щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням ОСОБА_1 від їх сплати, що таке «вжиття заходів», щодо одержання аліментів та ухилення відповідача від сплати аліментів тривало з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року. У справі 369/12733/22 позивач вимагала стягнення аліментів з моменту набрання рішенням законної сили, що зафіксовано у Постанові Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у справі 369/12733/22. У справі 369/15776/25 позивач вимагає стягнення аліментів за період з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року. Відповідно, жодні дії позивача, здійсненні в рамках справи № 369/12733/22 не є доказами вжиття заходів, щодо одержання аліментів з відповідача за період з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року. Так само і оскарження відповідачем рішення у справі № 369/12733/22 є реалізацією його законного права, і не є ухиленням від сплати аліментів за період з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року. Очевидним є також факт, що відповідач не міг дізнатися про позовні вимоги у день подачі позову у справі № 369/12733/22, а саме 30 листопада 2022 року. Для цього було необхідно отримати позовну заяву з додатками.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Обставини встановлені судом першої інстанції є доведеними та апелянтом не спростовуються, висновки, викладені в рішенні відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. Також, вказує, що з моменту фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин ОСОБА_1 ухилявся від утримання власної дочки та жодних коштів, ні в розмірі прожиткового мінімуму, ні в гарантованому розмірі аліментів на одну дитину до 17 грудня 2024 року не надавав. Жодна справа, ні справа № 369/12733/22 - щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів, ні справа № 369/15776/25 - щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів за минулий час не містить доказів щодо добровільного утримання батьком власної малолітньої дочки. Таким чином, в результаті фактичного ухилення відповідача від виконання обов'язку щодо утримання власної дочки, неповнолітня ОСОБА_5 не отримала належного забезпечення за період, який складає - 2 роки та 18 днів. Разом з тим, суду було надано докази, які підтверджують здійснення позивачем витрат щодо утримання малолітньої ОСОБА_5 . До вказаних витрат слід відносити: витрати по оплаті за оренду житла, витрати по оплаті за мобільний зв'язок, витрати по оплаті за продукти харчування, витрати на лікування та одяг.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 21 серпня 2009 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Під час шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час є неповнолітньою особою та проживає разом з позивачем в Сполучених Штатах Америки.
13 березня 2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, було задоволено позов ОСОБА_3 , в цивільній справі № 369/12209/22 щодо розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , рішення набрало законної сили.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року в цивільній справі № 369/12733/22 вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду.
17 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду по справі № 369/12733/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року залишено без змін.
Стягнення аліментів на користь позивача фактично розпочалося з 17 грудня 2024 року - з моменту прийняття постанови апеляційного суду.
В період з 30 листопада 2022 року (дата подання позивачем первісної позовної заяви про стягнення аліментів) по 17 грудня 2024 року (дата прийняття постанови Київського апеляційного суду і дата набрання законної сили рішення суду першої інстанції по справі № 369/12733/22) стягнення аліментів з ОСОБА_1 не здійснювалося, у зв'язку з чим позивач просила стягнути з відповідача аліменти за минулий час, а саме в період з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року.
В обґрунтування суми заборгованості відповідача по аліментам за минулий період (з 30.11.2022 року по 17.12.2024 року) позивачем було надано розрахунок, за основу якого взято розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та відповідно до якого, загальна сума заборгованості відповідача по аліментам у період з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року складає 73 829,10 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведений той факт, що відповідач ухилявся від сплати аліментів у період з 30 листопада 2022 року по 17 грудня 2024 року, що виразилось у свідомому невиконанні своїх обов'язків щодо утримання власної доньки в умовах, коли позивач звертався до нього особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини. Відповідач вказаних обставин не спростував, доказів перерахування коштів на утримання дитини у вказаний період суду не надав.
Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Верховий Суд у постановах від 19.12.2019 у справі №635/6268/18; від 27.01.2020 у справі №672/198/19; від 29.01.2020 у справі №756/14483/18, неодноразово звертав увагу, що ухилення від сплати аліментів - це винна, протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.
Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.
За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вживав заходів щодо одержання аліментів з особистих мотивів.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтвердженні офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Аналогічну правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 по справі № 215/5867/17, згідно з якою ч. 2 ст. 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано жодного належного доказу, які би підтверджували, що ОСОБА_3 вживала заходів для одержання аліментів із відповідача у період з 30 листопада 2022 року до 17 грудня 2024 року та доказів ухилення ОСОБА_1 від надання матеріальної допомоги на утримання дитини у вказаний період.
Матеріали справи не містять жодного доказу, на підтвердження того, що ОСОБА_3 зверталась із офіційним зверненням до ОСОБА_1 з вимогою про сплату їй аліментів на утримання дитини, а останній відмовив їй у цьому.
Звертаючись до суду з наданим позовом, позивач не звернула уваги, що в листопаді 2022 року вона зверталась до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів. Свої вимоги мотивувала тим, що неповнолітня дитина залишилась проживати разом з нею та перебуває на її утриманні. Для повноцінного та всебічного розвитку дитини є необхідним стягнення аліментів в розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку з дня набранням законної сили рішення суду, судові витрати покласти на відповідача.
Вказане підтверджується змістом судового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109517648).
Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, звертаючись до суду в листопаді 2022 року позивач не була обмежена в своєму праві ставити перед судом питання про стягнення аліментів з моменту звернення до суду. Вказане узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 191 СК України, відповідно до якої аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Разом з тим, використовуючи свої права на власний розсуд, позивач, маючи реальну можливість, не просила суд стягнути аліменти з моменту звернення до суду, виклавши свої вимоги про стягнення аліментів з моменту набрання рішенням законної сили.
Зазначене не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати доведеним факт вживання позивачем заходів щодо одержання аліментів з відповідача за вказаний період (ч. 2 ст. 191 СК України).
Не доведення позивачем зазначеного факту є підставою до відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 18.05.2020 по справі № 215/5867/17).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, на зазначене уваги не звернув, неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 816,80грн., оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, а позивач звільнена від сплати судового збору, відповідачу необхідно компенсувати судовий збір за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів за минулий час відмовити.
Компенсувати ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 за рахунок держави судовий збір у розмірі 1 816,80 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.