04 лютого 2026 року м. Київ
Справа №757/23711/25-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/2870/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Бусик О.Л. 21 серпня 2025 року в м. Київ, повний текст рішення складений 01 вересня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ісаченко Марії Олександрівни, третя особа: ОСОБА_2 про визнання нотаріальної дії протиправною та її скасування, визнання недійсним афідевіту,
У травні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив:
§ визнати протиправним вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаченко М.О. нотаріальної дії від 08 травня 2024 року з посвідчення справжності підпису ОСОБА_2 зареєстрованої в реєстрі за №256;
§ скасувати нотаріальну дію, вчинену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаченко М.О. з посвідчення справжності підпису ОСОБА_2 від 08травня 2024 року, зареєстрованої в реєстрі за №256.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 травня 2024 року приватним нотаріусом КМНО Ісаченко М.О. вчинено нотаріальну дію - посвідчення справжності підпису громадянки України ОСОБА_2 , виконаного на нотаріальному бланку НТВ 706274 з назвою документа «АФІДЕВІТ», яким встановлені обставини, що стосуються позивача та порушують його права. Проте зазначена у афідевіті інформація щодо передачі йому за договором дарування у 2014 році картини «ІНФОРМАЦІЯ_3» авторства ОСОБА_3 , по-перше, не відповідає дійсності, а по-друге, необґрунтовано покладає на позивача перед третіми особами певні обов'язки, зокрема, тягар утримання цього майна.
Крім того оскаржувана нотаріальна дія була вчинена з порушенням вимог, які висуваються до оформлення такого офіційного документу, як афідевіт, а саме до нього не долучено жодного документу на підтвердження зазначених у ньому обставин, зокрема і договору дарування картини позивачу, що призвело до незаконного надання позивачу статусу власника картини, зокрема на території Франції.
Чинним законодавством, яке регулює діяльність нотаріату, передбачена можливість виправлення нотаріусом лише орфографічних або технічних помилок, допущених при складанні нотаріального документа, які не змінюють його змісту та не впливають на права осіб, відносно яких вчинено нотаріальну дію. Нотаріус може виправити таку помилку та зробити відповідне застереження про це, засвідчивши виправлення своїм підписом та печаткою. Якщо ж нотаріальний акт по суті є неправильним, вчиненим помилково, за відсутності для того правових підстав, виправлення цієї помилки можливе виключно в судовому порядку (Постанова КЦС ВС від 27.06.2024 у справі № 754/11476/22. Тому на підставі ч. 3 ст. 51 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 глави 14 Порядку позивач реалізує своє право на оскарження нотаріальної дії до суду.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ісаченко Марії Олександрівни, третя особа: ОСОБА_2 про визнання нотаріальної дії протиправною та її скасування, визнання недійсним афідевіту - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Афідевіт не є правочином в розумінні вимог цивільного законодавства, тобто підстави для задоволення позову відсутні.
Не погодився із рішенням суду позивач, його представником подана апеляційна скарга, в якій вказується на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що афідевіт не є правочином в розумінні вимог цивільного законодавства, тобто суд першої інстанції надав неправильну правову оцінку спірним правовідносинам.
Предметом позову не були заявлені вимоги про визнання афідевіту недійсним, як правочину, оскільки такий документ за своїм змістом не є правочином. Як вбачається з позовної заяви, позивач просив суд визнати протиправною та скасувати нотаріальну дію відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат», оскільки відповідачем при посвідченні справжності підпису ОСОБА_2 та оформленні на нотаріальному бланку афідевіту не було дотримано вимог законодавства, а саме не долучено жодного документу, зокрема і договору дарування картини позивачу, що призвело до незаконного надання позивачу статусу власника картини на території іншої держави.
У посвідченому відповідачем афідевіті, містяться відомості про позивача, а тому він має право оскаржити вказану нотаріальну дію, оскільки така дія стосується безпосередньо його прав та інтересів.
За таких обставин, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, помилково застосувавши до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини, що виникли з правочинів, і не застосував у даній справі норми положень ст. 50 Закону України «Про нотаріат», п. 6.4. глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, положення додатку 25 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613, що призвело до неправильного вирішення даної справи.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року та призначено справу до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує на те, що законодавством України передбачено варіативність складання та засвідчення справжності підпису на такому документі, як «Афідевіт», який на бажання заявника може бути як з додатками, так і без додатків. Твердження позивача стосовно то, що недодання додатків до афідевіту є порушенням вимог, які висуваються до оформлення такого офіційного документу не відповідає дійсності та не обґрунтовано вимогами чинного законодавства України.
В ході розгляду справ підтверджено той факт, що афідевіт складався третьою особою - ОСОБА_2 для використання його на території інших країн. Роз'ясненнями Міністерства юстиції України №vd980201 від 01 лютого 1998 року та інформацією викладеною на сайті Міністерства юстиції України від 05 квітня 2024 року та 18 квітня 2025 року, на які посилається позивач, Міністерство надавало інформацію щодо загальних відомостей та вимог до афідевітів, зокрема з додатками. Жодної вимоги обов'язковості наявності додатків вищезазначені роз'яснення та інформація не містять. Окрім цього слід зазначити, що роз'яснення, які надаються Міністерством юстиції України, не є нормативно-правовими актами і мають лише рекомендаційний та інформаційний характер.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою. У зв'язку з цим вважає, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем у цій справі. Також вказує на те, що виконати рішення суду стосовно скасування нотаріальної дії з засвідчення справжності підпису на афідевіті є неможливим.
За таких обставин сторона відповідача вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Котова Ю.І. підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просила про її задоволення.
Представник відповідача - адвокат Карабут М.В., яка приймала участь в режимі відеоконференції, заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що 08 травня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаченко М.О. за зверненням ОСОБА_2 був посвідчений афідевіт, який був викладений на нотаріальному бланку НТВ 706274 та адресований «всім, кого це стосується за межами території України».
В афідевіті ОСОБА_2 вказала: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , підтверджую, що дією вільно, цілеспрямовано, свідомо та добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, викладених в цій заяві, без впливу обману, за відсутності тяжкої обставини, розуміючи значення, умови та правові наслідки, цією заявою урочисто заявляю про таке:
· У 2014 році я ( ОСОБА_2 ) передала своєму сину, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернігівській області від 03 березня 2000року, який зареєстрований за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків відсутній - офіційна відмова), Картину - «ІНФОРМАЦІЯ_4» ОСОБА_3 в якості дару, відповідно до Договору дарування, укладеному між мною та моїм сином.
· До того часу я була єдиною законною власницею Картини.
· Я отримала ОСОБА_4 від мого колишнього чоловіка, пана ОСОБА_5 , у 2000 році внаслідок нашого розлучення.
· За три місяці до смерті матері ОСОБА_6 , у 1983 році вона подарувала йому цю ОСОБА_4 .
· Картину було придбано пані ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_8 ) у 1965 році у відомого українського колекціонера творів мистецтв, пана ОСОБА_9 , що прожив більшість життя у місті Києві.
· Картина перебувала у неперервній власності сім'ї ОСОБА_10 (потім ОСОБА_11 ) з моменту її придбання у 1965 році.
Я, ОСОБА_2 , цією заявою стверджую, що наскільки мені відомо, пан ОСОБА_9 придбав ОСОБА_4 у пані ОСОБА_12 у 1943 році, а пані ОСОБА_13 отримала Картину від самого ОСОБА_3 у 1930-х роках як подарунок у знак дружби.
Цією заявою я підтверджую, що на ці мої офіційні свідчення можна посилатися надалі й всюди, де виникне потреба, про що і ставлю свій підпис».
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаченко М.О. вказано, що нею засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 , як такий, що зроблений у її присутності. Особу ОСОБА_2 , яка підписала документ, встановлено, її дієздатність перевірено. /а.с.7/
08 травня 2024 року Міністерством юстиції України вчинений апостиль, яким афідевіт визначений офіційний документ, підписаний ОСОБА_14 , у якості приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу. /а.с.8/
В поясненнях по суті позову від 06 червня 2025 року, наданих адвокатом Трофімовим Б.В. як представником ОСОБА_2 , вказано, що ОСОБА_2 , будучи особою похилого віку, на прохання знайомого експерта мистецтвознавця ОСОБА_15 у 2024 році урочисто заявила щодо обставин походження та права власності картини «ІНФОРМАЦІЯ_3» ОСОБА_3 , про що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ісаченко М.О., дійсно склала афідевіт та посвідчила справжність підпису ОСОБА_2 на ньому. В подальшому з метою його легального використання за межами України ОСОБА_2 передала афідевіт для перекладу та апостилювання у Міністерстві юстиції. ОСОБА_16 стало відомо, що афідевіт був використаний на території Франції без її згоди перед третіми особами (не інвесторами) всупереч меті для якої він був складений. В подальшому ОСОБА_2 , перебуваючи на території України, складено заяву від 12 травня 2025 року адресовану всім, кого це стосується за межами території України, справжність підпису на якій посвідчено нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., у якій заявила вважати недійсним афідевіт. /а.с.49-50/
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
В порядку визначеному п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії як засвідчують справжність підпису на документах.
У ст. 48 Закону України «Про нотаріат» а п. глави 10 І Розділу Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 вказано, що при посвідченні, зокрема, справжності підпису на документах на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи.
Положеннями ст. 49 Закону України «Про нотаріат» визначені підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій.
Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників. 9) в інших випадках, передбачених законом.
Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.
Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.
На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Відповідно до підпунктів 6.1, 6.2 пункту 6 Глави 7 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить закону і які не мають характеру правочинів та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.
Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою.
У додатку № 25 до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 під № 64 визначено форму посвідчувального напису про засвідчення справжності підпису фізичної особи на документах. У примітках вказано, що за цією формою також вчиняється посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної особи на афідевіті та інших, подібних йому документах. Під № 68 визначено форму посвідчувального напису про засвідчення справжності підпису на афідевіті з додатками, в якому передбачена графа «На підтвердження фактів, викладених у документі, …(прізвище, ім'я, по батькові) долучив(ла) до нього… (перераховуються додатки)».
Визначення терміну «афідевіт» надається в Роз'ясненнях Міністерства юстиції України від 01 лютого 1998 року та від 18 квітня 2025 року, як письмова урочиста заява про наявність або відсутність певних фактів (подій), які мають юридичне значення. Оформлення афідевіту належить до компетенції державних та приватних нотаріусів.
В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року у справі № 522/13417/19 вказав на те, що установивши, що засвідчуючи справжність підпису позивача на заявах від 16 грудня 2013 року та від 25 червня 2018 року, нотаріуси не змінювали форму власності майна, а лише підтвердили, що підписи на цих заявах зроблені саме позивачем, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що такі дії відповідачів не суперечать вимогам закону, а тому правильно відмовив у задоволенні позову.
У постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 638/15576/16-ц Верховний Суд вказав на те, що при засвіченні справжності підпису особи нотаріуса не наділено повноваженнями перевіряти справжність інформації, яка міститься в заяві.
У цій же постанові Верховним Судом жодним чином не заперечується передбачене статтею 50 Закону України «Про нотаріат» право заінтересованої особи оскаржити до суду в порядку позовного провадження нотаріальну дію. Однак при такому оскарженні нотаріус буде належним відповідачем у справі, коли у позові йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства, тобто коли у позивача відсутній спір про право з іншою особою, крім нотаріуса.
Якщо при визначенні таким чином предмета позову суд дійде висновку про наявність спору про право цивільне між позивачем та іншою особою (наприклад, другою стороною договору, який фактично оспорюється позивачем), то належним відповідачем у такій справі буде саме друга сторона договору, а не нотаріус, оскільки цивільна відповідальність за незаконно посвідчений договір покладається не на нотаріуса, а на сторону договору, на користь якої він вчинений. Сам же нотаріус може бути залучений судом як третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішення у такій справі фактично жодним чином не впливає на нотаріуса, оскільки він не взмозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом, в якому поставлені вимоги визнати протиправним вчинення нотаріусом нотаріальної дії з посвідчення справжності підпису фізичної особи та скасувати вказану нотаріальну дію. Позивач зазначає, що вказана нотаріальна дія порушує його права та інтереси, оскільки в ньому викладені обставини, які стосуються його. А тому апеляційним судом не заперечується передбачене статтею 50 Закону України «Про нотаріат» право заінтересованої особи оскаржити до суду в порядку позовного провадження нотаріальну дію.
При зверненні до суду позивачем визначається, що приватним нотаріусом була вчинена нотаріальна дія з посвідчення підпису фізичної особи на афідевіті і вказане відповідає наведеним вимогам чинного законодавства. При цьому афідевіт за своєю суттю є заявою фізичної особи про певні факти (події), проте не є правочином, як на то вказав суд першої інстанції. При цьому засвідчуючи справжність підпису, нотаріус не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою.
У цій справі позивач вказує на те, що оспорюваним афідевітом порушуються його права оскільки до афідевіту не долучені додатки на підтвердження викладених в ньому обставин, що на його думку, вказує на допущені нотаріусом порушення щодо його оформлення. Проте виходячи із Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 афідевіт може бути посвідчений нотаріусом як при наявності додатків, так і без них. А отже сама по собі відсутність додатків не вказує на порушення приватним нотаріусом порядку посвідчення підпису фізичної особи на афідевіті, тому відсутні підстави для задоволення пред'явлених позовних вимог до нотаріуса.
Посилання позивача на те, що оспорюваним афідевітом порушуються його права оскільки наведена в афідевіті інформація щодо передання йому в дар картини не відповідає дійсності, а також необґрунтовано покладає на нього перед третіми особами певні обов'язки, зокрема, тягар утримання цього майна не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки фактично позивачем заперечуються обставини укладення договору дарування з ОСОБА_2 , що вказує на існування спору про цивільне право, який не може бути вирішений шляхом оскарження нотаріальної дії. Позовних вимог до ОСОБА_2 в межах розгляду цієї справи позивачем не пред'явлено, вона залучена у якості третьої особи, а тому вказані обставини не підлягають перевірці в межах розгляду цієї справи.
Вказане не було враховано судом першої інстанції у зв'язку з чим судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що дає підстави апеляційному суду для зміни рішення суду першої інстанції, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови, оскільки в іншій частині судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та зроблений правильний висновок про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 серпня 2025 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук