04 лютого 2026 року м. Київ
Справа №367/9348/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/2662/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ірпінського міського с уду Київської області, ухваленого під головуванням судді Шестопалової Я.В. 19 серпня 2025 року в м. Ірпінь, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу,
У вересні 2024 року позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом в якому, з урахувнням зяви про зміну підстав позову, просила:
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 208000 гривень, інфляційні витрати у розмірі 87196 грн і 3% річних у розмірі 18178 грн, збитки у розмірі 20544 грн, а всього 333918 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 213000 гривень, інфляційні витрати у розмірі 87196 грн і 3% річних у розмірі 18178,72 грн, збитки у розмірі 61633 грн, а всього 375007 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 вересня 2020 року між ОСОБА_3 , як покупцем, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , як продавцем, було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири (далі - попередній договір), за умовами якого сторони зобов'язалися у майбутньому, укласти Договір купівлі-продажу квартири, а саме приміщення у житловому будинку, який буде побудований за адресою: АДРЕСА_1 на земельних ділянках з кадастровим номером 3210900000:01:052:0254 та 3210900000:01:052:3000. За умовами попереднього договору позивач сплатила обумовлену сторонами вартість приміщення, яка становить 416000,00 грн, що є еквівалентом 16000 доларів США на момент укладання попереднього договору. Вказані грошові кошти мали бути зараховані у рахунок оплати приміщення в момент посвідчення Основного договору. Будинок мав бути введений в експлуатацію не пізніше 30 серпня 2021 року, проте до цього часу є недобудований, у зв'язку з чим між сторонами не укладений Основний договір.
Пункт 5.3. попереднього договору передбачає повернення Продавцем і Покупцю одержаних за попереднім договором коштів у разі односторонньої відмови продавця від укладання Основного договору, неподання ним документів, необхідних для нотаріального посвідчення Основного договору, неприбуття його до нотаріуса для укладання Основного договору, і за наявності інших обставин, внаслідок яких Основний договір не може бути укладений з вини Продавця.
Крім того 09 лютого 2022 року відповідачем ОСОБА_2 було надано позивачу розписку про збільшення обумовлених попереднім договором штрафних санкцій до 2000 доларів США.
30 серпня 2024 року позивач звернулася до відповідачів із пропозицією повернути кошти, сплачені на виконання попереднього договору, інфляційні втрати, і 3% річних за час прострочення, також збитки відповідно до пункту 5.3 попереднього договору. Станом на день подання цього позову відповіді не отримано. Відповідачі отримали кошти у межах та на підставі попереднього договору, тобто при наявності достатніх правових підстав, однак до 30 вересня 2020 року не виконали зобов'язання, сплачені позивачем кошти не повернули, що змусило позивача звернутися до суду з цим позовом.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 серпня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем жодним чином не підтверджено факт передачі грошових коштів відповідачам за попереднім договором, який в силу закону є нікчемним, доказів одержання відповідачами обумовлених договором грошових коштів матеріали справи не містять, а тому у відповідачів не виникає жодних обов'язків по поверненню вказаних у позові коштів.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд врахував обсяг матеріалів справи, складність, обсяг та характер наданої допомоги, та прийшов до висновку, що з позивача на користь кожного з відповідачів підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Не погодилась із вказаним рішенням суду позивач ОСОБА_3 , її представником подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує на незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи у зв'язку з неповним їх з'ясуванням, що призвело до неправильного вирішення справи.
Представник зазначає, що умови спірного договору не містять положень щодо порядку та строків розрахунків за цим договором. Тлумачення положень попереднього договору дозволяє стверджувати, що його умови не передбачають його неоплатності у разі укладання, що в свою чергу вказує на ті обставини, що оплата за цим договором відбулася разом з його підписанням. Розписка, складена відповідачем ОСОБА_5 09 лютого 2022 року, підтверджує факт існування між сторонами реальних договірних відносин.
З метою правильного вирішення спору суд першої інстанції мав, враховуючи вимоги статті 213 ЦК України, витлумачити положення попереднього договору купівлі-продажу, встановити наявність або відсутність факту передачі коштів. Вказані обставини підлягають встановленню саме у цій справі в порядку, передбаченому ЦПК України. Разом з тим, суд першої інстанції обмежившись формальним висновком про відсутність будь-яких доказів передачі коштів, не витлумачив положення попереднього договору, внаслідок чого зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 не погодились із зазначеним судовим рішенням, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, їх представником подана апеляційна скарга, в якій вона вказує на те, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим, оскільки при його ухваленні суд дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для зменшення заявленої суми витрат, неправильно застосував норми матеріального права та неналежним чином дослідив подані докази, що призвело до ухвалення рішення без урахування вимог закону про дійсність, необхідність та співмірність таких витрат.
Представник зазначає, що до матеріалів справи неодноразово долучалися: копії договорів, рахунки, платіжні документи, акти приймання-передачі та детальні описи наданої правничої допомоги, які підтверджують не лише факт сплати, але й прямий зв'язок витрат саме із цією справою. Усі критерії «реальності» витрат були дотримані. Проте, суд першої інстанції безпідставно проігнорував ці докази
Позивач ОСОБА_3 та її представник не заявляли клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу, не посилалися на їх надмірність чи неспівмірність. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі своїх повноважень та більше ніж у чотири рази зменшив суму судових витрат, покладену на позивача.
Представник також зазначає, що витрати у розмірі 43000,00 грн на кожного відповідача є співмірними, відповідають критеріям ч. 4 ст. 137 ЦПК України і обґрунтовані реальними доказами обсягу та характеру наданих правничих послуг.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь відповідачів з позивача витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 43000,00 грн; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 43000,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Чиляєва І.А. підтримала подану ними апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просила про її задоволення. доводи апеляційної скарги відповідачів заперечувала, просила про відхилення вказаної апеляційної скарги.
Представник відповідачів - адвокат Всиленко Н.В.. заперечувала проти доводів апеляційної скарги позивача, вважає рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог по суті законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін. В частині вирішення питання судових витрат рішення суду першої інстанції вважає незаконним, з підстав викладених в поданій відповідачами апеляційній скарзі, а тому просила їх апеляційну скаргу задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача по суті спору, апеляційним судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
01 вересня 2020 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , з однієї сторони - Продавець, та ОСОБА_3 , з іншої сторони - Покупець, в простій письмовій форму був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири.
Відповідно до п. 1.1. Попереднього договору сторони зобов'язуються в майбутньому, в обумовлений в п. 3.2 цього попереднього договору строк, укласти Договір купівлі-продажу квартири, що надалі іменується Основним договором, за яким Продавець зобов'язується передати Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти від Продавця нерухоме майно: приміщення у житловому будинку, який буде побудований за адресою: АДРЕСА_1 на земельних ділянках з кадастровими номерами 3210900000:01:052:0254 та 3210900000:01:052:3000, та сплатити за нього певну суму грошових коштів, відповідно до умов цього Договору.
Нерухомим майном є Приміщення в будинку АДРЕСА_1 (надалі за текстом Приміщення), які будуть визначенні та закріплені Додатковою угодою після затвердження проекту, та орієнтовно матиме загальну площу 32 (тридцять два) кв.м. (загальна площа відповідно до проектної документації) (п. 1.2 Попереднього договору).
Згідно із п. 2.1 Попереднього договору вартість приміщення визначена: 416000 (чотириста шістнадцять тисяч) гривень, що є еквівалентом 16000 (шістнадцять тисяч) доларів США 00 центів прогнозним курсом купівлі готівкового долару США до гривні (комерційний курс), та є добутком загальної проектної площі Приміщення на вартість квадратного метра Приміщення, яка становить 13000 (тринадцять тисяч) гривень 00 копійок, що є еквівалентом 500 (п'ятсот) доларів США 00 центів, за прогнозованим курсом купівлі готівкового долару США до гривні, на день підписання Основного Договору (1 долар США = 26,0 грн.).
У п. 2.2 Попереднього договору вказано: «До підписання Основного договору, в рахунок майбутніх за Основним договором платежів, на підтвердження взятих на себе за цим Договором зобов'язань та з метою забезпечення їх виконання, з метою реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу Приміщення та своєї платіжної спроможності, Покупець сплачує Продавцю 416000 (чотириста шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок, що є еквівалентом 16000 (шістнадцять тисяч) доларів США 00 центів за комерційним курсом станом день укладення цього Договору».
Пункти 2.3, 2.4, 2.5 Попереднього договору визначають умови оплати у разі збільшення або зменшення фактичної площі приміщення (визначеної за результатами технічної інвентаризації об'єкту нерухомого майна).
У п. 2.6 Попереднього договору вказано: «У випадку зміни курсу долара США по відношенню до гривні на момент здійснення кожного з визначених цим Договором платежів, їх розмір визначається з урахуванням курсу купівлі готівкового долару США до гривні, встановленого комерційним курсом на день здійснення платежу. Зміна загальної вартості квартири у гривні в такому випадку не потребує укладення додаткових угод».
Пунктом 2.7 Попереднього договору передбачено: «В момент посвідчення Основного договору, грошові кошти отримані від Покупця за цим Договором зараховуються у рахунок оплати Приміщення за Основним договором».
Строк прийняття будинку в експлуатацію: не пізніше 30 (тридцятого) серпня 2021 (дві тисячі двадцять першого) року (п.3.1 ст. 3 Попереднього договору).
Відповідно до п. 3.2 Договору за домовленістю Сторін укладення та нотаріальне посвідчення Основного договору здійснюватиметься впродовж 1 (одного) місяця від прийняття будинку в експлуатацію. Дата, час та місце укладення Основного договору повідомляється Продавцем Покупцю не менше ніж за 7 календарних днів до дати укладення. Сторонами може бути узгоджено іншу дату, час та місце укладення Основного договору.
Згідно з п.4.2.1. Попереднього договору продавець має право вимагати від покупця сплатити загальну вартість приміщення, визначену з урахуванням розділу 2 цього Договору.
У п.п. 4.3.1, 4.3.3. Попереднього договору вказано, що покупець зобов'язаний після виконання умов Попереднього договору оглянути і прийняти приміщення. Сплатити (чи компенсувати продавцю) витрати пов'язані з укладенням та нотаріальним посвідченням Основного договору, а також будь-які інші платежу, податки та збори, що обов'язкові при укладенні цього та Основного договору, зокрема: державне мито, податок з доходів фізичних осіб, військовий збір.
У п.4.4.3. вказано, що покупець має право після повної оплати вартості приміщення, вимагати визнання права власності на нерухоме майно, що є предметом Попереднього договору.
Відповідно до п.5.3. Попереднього договору у разі односторонньої відмови продавця від укладення Основного договору, неподання ним документів, необхідних для нотаріального посвідчення Основного договору, неприбуття його до нотаріуса для укладання Основного договору, і за наявності інших обставин, внаслідок яких Основний договір не може бути укладений з вини Продавця, продавець крім повернення покупцю одержаних коштів, на вимогу покупця зобов'язаний відшкодувати останньому збитки, що за погодженням сторін становлять суму грошових коштів у гривні, яка є еквівалентом 1000 (одна тисяча) доларів США на момент передачі грошових коштів. Вказаний розмір збитків є граничним для відшкодування за цим договором та враховує як реальні збитки, так і упущену вигоду, в тому числі і проценти, які могла б отримати сторона, якби використовувала вказані грошові кошти самостійно.
Аналогічні умови визначені у п.5.4.4 у разі односторонньої відмови продавця від укладення Основного договору. /т.1 а.с.13/
Сторонами у справі визнано, що на час розгляду справи в суді, основний договір між ними не укладений, оскільки будинок не введений в експлуатацію.
Згідно з розпискою від 09 лютого 2022 року ОСОБА_2 нею підтвердив збільшення суми штрафних санкцій до 2000 (двох тисяч) доларів США (еквівалент), згідно з п.5.3. попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 вересня 2020 року. /т.1 а.с.15/
30 серпня 2024 року ОСОБА_3 були направлені пропозиції ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про повернення коштів сплачених за умовами попереднього договору від 01 вересня 2020 року. /т.1 а.с.17-21/
Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України).
Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно ч. 4, ч. 5 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена - у письмовій формі.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з ч. ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 1 частини першої статті 216 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі №363/222/17 та від 08 вересня 2021 року у справі №522/22915/15-ц роз'яснено, що Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З наведених обставин справи вбачається, що між сторонами у справі 01 вересня 2020 року був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, тобто вказаний договір був укладений відносно нерухомого майна, проте всупереч положенням ст. ст. 635,657 ЦК України був укладений в простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, що в силу ст. 220 ЦК України вказує на його нікчемність, як то вірно встановив суд першої інстанції.
В доводах апеляційної скарги позивач не спростовує висновок суду першої інстанції про нікчемність укладеного між сторонами договору, однак сторона позивача вважає, що суд першої інстанції не здійснив тлумачення умов договору щодо оплати за ним, внаслідок чого зробив помилковий висновок про те, що позивачем не були передані відповідачем грошові кошти при укладенні попереднього договору.
Так, суд першої інстанції вказав на те, що пункт 2.2 Попереднього договору містить лише зобов'язання Покупця сплатити Продавцю до підписання Основного договору 416000,00 грн та не містить підтвердження того, що вказані грошові кошти сплачені в день укладання Попереднього договору, а саме 01 вересня 2020 року, як зазначено у позові. А пункт 2.7 Попереднього договору передбачає зарахування в момент посвідчення Основного договору коштів у рахунок оплати Приміщення, які позивач повинна була б сплатити за попереднім договором. Тому зазначені положення попереднього договору, суд першої інстанції розцінив, як такі що жодним чином не підтверджують твердження позивача про передачу нею 01 вересня 2020 року грошових коштів на користь відповідачів. Таким чином, судом першої інстанції надано оцінку умов договору, а тому доводи апеляційної скарги позивача про відсутність здійснення судом тлумачення положень договору слід визнати безпідставними.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки дійсно пункт 2.2 Попереднього договору викладений так, що визначає триваючи дію по сплаті суми вартості приміщення до укладення Основного договору, а п.2.5 обумовлюється зарахування на момент укладення Основного договору сплачених позивачем коштів. Умови інших пунктів Попереднього договору також не вказують на те, що позивачем був здійснений платіж до моменту або в момент укладення Попереднього договору. До того ж п. 2.6 Попереднього договору визначає умови у разі зміни курсу долара США по відношенню до гривні на момент здійснення кожного з визначених цим Договором платежів.
Твердження позивача про те, що саме по собі укладення попереднього договору було зумовлено необхідністю фіксації здійснення позивачем передплати за набуття майна в майбутньому не може бути прийнято до уваги, оскільки інша сторона договору не визначає цю обставину та вказує метою укладення договору лише бронювання приміщення за позивачем.
Враховуючи відсутність чіткого визначення в у мовах договору обставин сплати позивачем суми вартості приміщення до або в день його укладення, а також відсутність фінансових документів на підтвердження проведення оплати позивачем за умовами попереднього договору, відсутні підстави для висновку про отримання та зберігання відповідачами грошових коштів належних позивачу і, відповідно, для стягнення з відповідачів на користь позивача вказаної суми грошових коштів. А отже висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Позовні вимоги про стягнення збитків, інфляційних втрат та трьох відсотків річних є мірою відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, тобто мають похідний характер і у разі відсутності встановлених обставин невиконання грошового зобов'язання відсутні і підстави для їх задоволення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідачів щодо вирішення питання компенсації судових витрат пов'язаних з наданням правової допомоги, апеляційний суд виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що 08 листопада 2024 року між ОСОБА_7 та адвокатським об'єднанням «Дефендо Капітал» було укладено договір про надання правничої допомоги, предметом якого є надання правничої допомоги ОСОБА_8 /т.1 а.с.115-117,203-205/
Відповідно до п. 3.1 Договору вартість правничої допомоги, що надається за цим договором Виконавцем, узгоджена Сторонами та становить 43000,00 грн.
Оплата правничої допомоги здійснюється Замовником протягом двох днів з дня підписання цього Договору на банківський рахунок Виконавця.
13 листопада 2024 року на виконання умов укладеного договору про надання правничої допомоги від 08 листопада 2024 року ОСОБА_4 було повністю сплачено на підставі рахунку адвокатського об'єднання «Дефендо Капітал» 43000,00 грн., що підтверджується рахунком на оплату № 27 від 08 листопада 2024 року та платіжною інструкцією від 13листопада 2024 року. /т.1 а.с.120,121/
За період з 08 листопада 2024 року по 23 червня 2025 року (включно) адвокатським об'єднанням «Дефендо Капітал» надана ОСОБА_9 правнича допомога, вартість якої складає 43000,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі наданої правничої допомоги від 23 червня 2025 року та детальним описом наданої правничої допомоги від 23 червня 2025 року. /т.1 а.с.206,207/
08 листопада 2024 року між ОСОБА_2 та Адвокатським об'єднанням «Дефендо Капітал» було укладено договір про надання правничої допомоги, предметом якого є надання правничої допомоги ОСОБА_2 /т.1 а.с.187-189/
Відповідно до п. 3.1 Договору вартість правничої допомоги, що надається за цим договором Виконавцем, узгоджена Сторонами та становить 43000,00 грн.
Оплата правничої допомоги здійснюється Замовником протягом двох днів з дня підписання цього Договору на банківський рахунок Виконавця.
13.11.2024 р. на виконання умов укладеного договору про надання правничої допомоги від 08.11.2024 ОСОБА_2 було частково сплачено на підставі рахунку Адвокатського об'єднання «Дефендо Капітал» 25000,00 грн, що підтверджується рахунком на оплату № 28 від 08.11.2024 р. та платіжними інструкціями від 13.11.2024. /т.1 а.с.100,101/
За період з 08 листопада 2024 року по 23 червня 2025 року (включно) Адвокатським об'єднанням «Дефендо Капітал» надана ОСОБА_2 правнича допомога, вартість якої складає 43000,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі наданої правничої допомоги від 23 червня 2025 року та детальним описом наданої правничої допомоги від 23 червня 2025 року. /т.1 а.с.190,191/
На стадії розгляду справи судом першої інстанції інтереси обох відповідачів у справі представляла адвокат Балійчук Л.І., проте в останньому судовому засіданні представництво інтересів ОСОБА_1 здійснював адвокат Гурич О.В.
У ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, п.1 1 ч.ч.1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У ч.ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.
Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі №160/6899/20 вказав на те, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Враховуючи складність справи, суть спору (стягнення безпідставно отриманих коштів), результат розгляду справи, підстави відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, характер наданих послуг, участь адвоката під час розгляду справи у суді першої інстанцій в якості представника обох відповідачів, витрачений час на складання аналогічного відзиву від кожного з відповідачів, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду вважає співмірним, розумним та необхідним у межах перегляду цієї справи визначений судом першої інстанції розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн на користь кожного з відповідачів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача та доводи апеляційної скарги відповідачів висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку наданим сторонами доказам та вірно вирішив справу в межах заявлених позовних вимог та визначених позивачем підстав позову. Тому рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги як позивача, так і відповідачів, та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації сторонам понесених ними на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук