05 лютого 2026 року м. Київ
Справа № 753/2533/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/2795/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Цимбал І.К.03 вересня 2025 року в м. Києві, за заявою ОСОБА_2 про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Корольов Вадим В'ячеславович, Сьома Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконним протоколу електронних торгів та скасування державної реєстрації нерухомого майна,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ДП «Сетам», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Корольов В.В., Сьома Київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконним протоколу електронних торгів та скасування державної реєстрації нерухомого майна.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.
20 вересня 2024 року через засоби поштового зв'язку представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ганчук Г.В. подав до суду першої інстанції заяву про розподіл судових витрат, у якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8500 грн витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року у задоволенні заяви представника відповідача відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року скасовано, а заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ганчука Г.В. про розподіл судових витрат направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8500 грн витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8500 грн.
Додаткове судове рішення мотивовано тим, що позивач звертаючись до суду з позовом до відповідачів повинен добросовісно користуватися своїми правами та обов'язками, проте в судові засідання не з'являвся, в той час коли відповідач в зв'язку з такою неявкою витрачав свої кошти на оплату правової допомоги. Такі дії позивача є недобросовісними. При цьому, саме така реалізація позивачем своїх процесуальних прав призвела до залишення позову без розгляду. Враховуючи те, що відповідач довів у чому полягали необґрунтовані дії позивача, відсутні правові підстави для відмови у задоволенні поданої заяви про ухвалення додаткового рішення.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням позивач, його представником подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на його незаконність, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що обов'язковою умовою для компенсації витрат на правничу допомогу є встановлення обставин зловживання процесуальним правом, що позивачем не було допущено. Крім того заява про ухвалення додаткового рішення подана з порушення строку визначено ст. 142 ЦПК України та її копії не направлялися сторонам по справі.
Також зазначено, що представником відповідача уже подавалася аналогічна заява у задоволенні якої відмовлено ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року.
На підставі викладеного, просить скасувати додаткове рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Колегія суддів перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом про визнання незаконним протоколу електронних торгів та скасування державної реєстрації нерухомого майна (т.1 а.с.1-79).
Заперечуючи проти поданого позову адвокат Ганчук Г.В. в інтересах ОСОБА_2 подав відзив, у якому зазначав про недобросовісність дій позивача, які зводяться до зловживання правом. При цьому зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат в розмірі 3500 грн, докази на підтвердження яких будуть надані у відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України (т.1 а.с.91-103).
До відзиву відповідачем було долучено описи та накладні про направлення відзиву з додатками сторонам по справі, зокрема й позивачу ОСОБА_1 (т.1 а.с.168-169).
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року залишеною без змін постановлю Київського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, на підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання (т. 2 а.с.7-10, 80-84).
Встановлено, що 20 вересня 2024 року через засоби поштового зв'язку представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ганчук Г.В. подав заяву про розподіл судових витрат (т.2 а.с.114-150).
До вказаної заяви долучив наступні документи:
- договір № 25/09/2020 про надання правової допомоги від 20 вересня 2020 року (т. 2 а.с.124-128);
- додаткова угода № 3 від 19 лютого 2024 року, відповідно до п. 3.1. якої сторони узгодили, що за надання послуг передбачених п. 2.1. пункту 2 цієї додаткової угоди - 6000 грн сплачуються клієнтом протягом трьох робочих днів з дати її підписання. Пункт 3.2. вказаної угоди передбачає сплату 1500 грн за безпосередню участь у одному судовому засіданні. За умови виникнення незалежних від волі сторін обставин, внаслідок чого розмір гонорару складає 1000 грн (т.2 а.с.129-130);
- платіжна інструкція № 2861886 від 20 лютого 2024 року на суму 6000 грн (підготовка відзиву) (т.2 а.с.131);
- акт № 04/04-24 прийняття-передачі наданих послуг від 04 квітня 2024 року (т.2 а.с.132);
- акт № 02/07-24 прийняття-передачі наданих послуг від 02 липня 2024 рок (т.2 а.с.135);
- платіжна інструкція № 3385696 від 03 липня 2024 року на суму 1000 грн (т.2 а.с.133);
- акт № 17/09-24 прийняття-передачі наданих послуг від 17 вересня 2024 рок (т.2 а.с.136);
- платіжна інструкція № 3689424 від 17 вересня 2024 року на суму 1500 (т.2 а.с.134);
- докази направлення 20 вересня 2024 року заяви про розподіл судових витрат з додатками сторонам по справі (т.2 а.с.137-150)
В обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи, представник відповідача вказував, що у відзиві на позовну заяву зазначено про очікування відповідача понести витрати на правову допомогу та вказано орієнтовний розмір, а долучені до заяви докази належним чином підтверджують понесення витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 8500 грн.
Також зазначено, що представник позивача повторно не з'являючись до суду мав усвідомлювати, що такі його дії призведуть до залишення позову без розгляду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги на рахунок держави.
Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Колегія суддів зауважує, що звернення до суду із позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, яке він вправі реалізовувати з метою свого захисту в порядку статті 4 ЦПК України.
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, кожна особа, яка заявляє вимоги, у тому числі і щодо стягнення судових витрат, має довести як необхідність в понесенні таких витрат та їх розмір, а також і необґрунтованість дій позивача, саме з наявністю яких закон пов'язує процесуальну можливість компенсації на користь відповідача.
Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії були здійснені позивачем у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, від 18 вересня 2023 року у справі № 711/64/23.
Суд враховує, що ЦПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 лютого 2021 року у справі № 905/121/19, від 13 травня 2021 року у справі № 910/16777/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 902/136/21, від 18 січня 2022 року у справі № 922/2017/17, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина 5 статті 142 ЦПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі №570/5535/17 (провадження № 61-6076св21) зазначив, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю потрібно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Тобто, реалізуючи свої процесуальні права сторона має діяти добросовісно, що входить до кола загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України), та визначається як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
З наведених обставин справи вбачається, що розгляд справи був завершений постановленням ухвали суду про залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача в судове засідання.
Сторона відповідача заявила про компенсацію понесених ними витрат на правову допомогу, що була надана в межах розгляду цієї справи.
Задовольняючи заяву відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що дії позивача є недобросовісними, оскільки він ініціюючи спір в судові засідання не з'являвся, в той час коли відповідач в зв'язку з такою неявкою витрачав свої кошти на оплату правової допомоги.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач заперечував щодо підстав до стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що таке стягнення має бути лише за встановлення обставин зловживання процесуальними правами.
Із установлених фактичних обставин справи вбачається, що справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з лютого 2024 року. При цьому, позивача та/або його представник в призначені судові засідання повторно не з'явився.
Разом з тим, позивач, звернувшись до суду із позовом, створив відповідачу умови, які викликали необхідність укладення ним договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, вчинення дій, направлених на збирання доказів на спростування доводів позивача. Подальше залишення позову без розгляду об'єктивно свідчать, що позивач вчинила необґрунтовані дії, чим порушено охоронюваний законодавством баланс між сторонами спору, який має на меті забезпечення збереження майнових прав та інтересів сторони, яка потерпає від фінансових збитків. Процесуальний закон передбачає право на стягнення судових витрат з позивача на користь відповідача у передбачуваних випадках та у разі настання певних умов, зокрема у разі наявності необґрунтованих дій сторони у справі. А тому колегія судів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для компенсації відповідачеві судових витрат, понесених ним на оплату професійної правничої допомоги.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності правлення позивачеві копії заяви про компенсацію судових витрат, а також про подачу даної заяви поза строком передбаченим ст. 141 ЦПК України, слід визнати безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи. Зокрема, заяву про стягнення витрат на правничу допомогу подано 20 вересня 2024 року засобами поштового зв'язку, тобто у п'ятиденний строк після прийняття узвали про залишення позову без розгляду від 17 вересня 2024 року, що підтверджується проставленим штампом на заяві. До вказаної заяви долучено докази направлення її копії з додатками учасникам справи. При цьому відповідач направляв учасникам справи й відзив на позовну заяву у якому зазначав, що має намір понести витрати на правничу допомогу.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм процесуального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, здійснивши оцінку обґрунтувань заяви представник відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї доказів понесення вказаних витрат, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду адвокатами документів, їх значення для спору, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право відповідач, врахувавши всі аспекти та складність справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача суми судових витрат за надану правову допомогу в розмірі 8500,00 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції не вбачає.
У зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до статті 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук