Справа № 754/12381/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3768/2026
Іменем України
04 лютого 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Коваленко І.І., присяжних Римара А.П., Барбадіна С.П. в м. Київ 06 жовтня 2025 року (повний текст ухвали складено 07 жовтня 2025 року) у справі за поданням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування, заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про призначення опікуна недієздатній особі,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В липні 2025 року Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування звернулася до суду з даним поданням, просила призначити ОСОБА_1 опікуном недієздатної ОСОБА_4 .
Подання мотивоване тим, що до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації надійшла заява ОСОБА_1 про направлення подання до суду щодо призначення його опікуном недієздатної ОСОБА_4 . Вивчивши обставини цього питання, розглянувши на засіданні опікунської ради при Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації документи та довідки, надані заявником, встановлено, що відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2006 року ОСОБА_4 визнано недієздатною. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 липня 2006 року призначено опікуном матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3. Наразі стан здоров'я опікуна ОСОБА_3 не дозволяє на належному рівні виконувати опікунські обов'язки, тому виникла необхідність призначення другого опікуна ОСОБА_4 .
Так, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 є особою з інвалідністю першої «А» групи з дитинства, має психічний розлад, потребує постійного стороннього нагляду, догляду та допомоги.
Відповідно до витягу інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» МВС України щодо ОСОБА_1 станом на 10 липня 2025 року, відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та розшуку не виявлено.
ОСОБА_1 , брат ОСОБА_4 , допомагає доглядати за сестрою та піклуватися про неї, забезпечує усім необхідним. ОСОБА_1 не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, є здоровим і може виконувати обов'язки опікуна. Мати та дружина кандидата в опікуни подали заяви про те, що вони не заперечують щодо призначення ОСОБА_1 опікуном своєї сестри ОСОБА_4 . Батько ОСОБА_4 - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інші особи, які перебувають у сімейних відносинах з ОСОБА_4 та є потенційними кандидатами в опікуни і можуть виконувати опікунські обов'язки, відсутні. ОСОБА_4 не здатна до реалізації своїх законних прав та інтересів в суспільстві, а опікун ОСОБА_3 не може самостійно в повній мірі забезпечити реалізацію її прав та інтересів.
Крім того, бажання ОСОБА_1 бути опікуном члена своєї родини є однією із визначених законом вимог для призначення особи опікуном. Введення військового стану в країні не зупинило дію актів цивільного законодавства, що визначають порядок призначення опікуна, та наразі ці акти не містять заборон або обмежень у контексті даних правовідносин на призначення опікуна недієздатній особі її брата, який є чоловіком призовного віку.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року подання Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації залишено без задоволення.
Заінтересована особа ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити подання.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 2, 3, 300 ЦПК України, ст. 15, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 60 ЦК України, вказував, що в 2017 році набрав чинності Закон України, яким внесено зміни до ЦПК України, зокрема, в частині обмеження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною дворічним терміном та необхідністю його продовження за клопотанням опікуна, представника органу опіки та піклування.
Разом з тим, таким Законом є Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, а не Закон України № 2234-VІІІ від 07 грудня 2017 року, як помилково визначено судом першої інстанції.
Це означає, що усі рішення про визнання особи недієздатною, які ухвалені після набрання чинності Законом України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року (після 15 грудня 2017 року) підлягають перегляду судом.
У даній справі рішення Деснянського районного суду м. Києва у справі № 2о-71 про визнання ОСОБА_4 недієздатною було прийняте 07 травня 2006 року (до 15 грудня 2017 року) та набрало законної сили 28 травня 2006 року. На момент ухвалення даного рішення ЦПК України не передбачало жодних строкових обмежень у його дії, а відтак вказане рішення є чинним та продовження строку його дії не потребує, статус недієздатності не змінювався, а тому рішення є обов'язковим для виконання у відповідності до ст. 18 ЦПК України.
Посилався на ст. 58 Конституції України щодо дії законів у часі, ч. 4 ст. 3 ЦПК України, вказував, що суд першої інстанції помилково вважав, що сплив граничний строк дії рішення суду, яким ОСОБА_4 визнано недієздатною.
Вважав нерелевантними посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду, оскільки правовідносини в цих справах не є подібними.
Щодо позиції суду про недослідження обставин фактичного місця проживання недієздатної, теперішнього та потенційного опікуна, наводив зміст ст. 29, 62 ЦК України, пояснював, що у поданні органу опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1 , і вказані обставини також були підтверджені самими ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в судовому засіданні. Представник органу опіки та піклування також підтвердила, що на момент обстеження житла інформація про проживання вказаних осіб у м. Київ була підтверджена. Станом на сьогоднішній день опікун ОСОБА_3 (мати недієздатної) є особою похилого віку (майже 70 років) та має низку хронічних захворювань, які унеможливлюють її подальший належний догляд за донькою в тій мірі, як це було раніше, що підтверджується відповідними медичними документами.
Перевіряючи вказані документи, суд акцентував увагу виключно на місці проходження теперішнім опікуном лікування, а саме Козелецький район Київської області. Опікун ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що в області їй дешевше і зручніше проходити лікування, крім того, у вказаному селі у них знаходиться дача, куди вони також їздять, тому у лікарів вона говорила саме адресу місцезнаходження дачі. ОСОБА_1 в судовому засіданні також пояснив, що м. Київ часто піддається масованим ракетним обстрілам, тому він часто відвозив і відвозить на дачу в с. Скрипчин Козелецького району Київської області свою сім'ю для забезпечення їхньої безпеки. Крім того, під час судового засідання ОСОБА_1 пояснив, що незважаючи на те, що місце проживання та реєстрації знаходиться у м. Києві, це не означає обов'язку постійно перебувати за цією адресою чи обмежувати себе у пересуванні. ОСОБА_3 також зауважила, що син допомагає їй як за адресою проживання у м. Києві, так і коли вони їздять на дачу в с. Скрипчин.
Тобто самі заінтересовані особи визначили місцем свого проживання м. Київ, водночас встановлене місце проживання не повинно обмежувати їх у свободі пересування територією України.
Також під час дослідження судом першої інстанції іншого медичного документу - висновку про стан здоров'я ОСОБА_1 було стверджено, що згідно з відомостями, зазначеними у даному документі, місцем проживання ОСОБА_1 є м. Рівне. Водночас, ОСОБА_1 зазначив, що м. Рівне визначене у даному документі як місце проживання (перебування). У судовому засіданні він пояснив, що у м. Рівне у нього знаходиться сімейний лікар, тому такий висновок можливо було отримати тільки там.
Наголошував, що медичні документи ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , не є документами, які встановлюють місце проживання осіб відповідно до чинного законодавства України, а мають медичне призначення, містять відомості про стан їхнього здоров'я, характер наявних захворювань, встановлений діагноз та проведене лікування. Фактично під час дослідження медичних документів суд першої інстанції не надав належної оцінки ступеню захворюваності, діагнозу та характеру захворювання опікуна, наявність показань та рекомендацій лікарів, натомість зосередив увагу лише на місці лікування, розглядаючи цю обставину як підставу для сумнівів у належному виконанні опікунських обов'язків як теперішнього опікуна, так і потенційного.
Вважав такий підхід необґрунтованим, оскільки місце лікування або можливість осіб пересуватися територією України в місця, відмінні від місць їхнього проживання, саме по собі не може бути свідченням неналежного виконання опікунських функцій, а також жодним чином не впливає на спроможність потенційного опікуна виконувати свої повноваження.
Факт наявності роботи у м. Рівне та проживання ОСОБА_1 на два міста також не може вважатись беззаперечною підставою для неможливості опікуна виконувати свої опікунські обов'язки, оскільки чинне законодавство не встановлює вимоги щодо постійного перебування другого опікуна за місцем проживання підопічного, а визначальним є його бажання піклуватись про недієздатну особу, належно виконувати свої обов'язки, забезпечувати догляд та створювати належні умови для життя підопічного. Крім того, орган опіки та піклування під час судового засідання наголосив, що огляд місця проживання заінтересованих осіб проводився і таке місце підтверджено.
Вказані пояснення були відхилені судом через те, що акти обстеження умов життя особи, що потребує опіки, та перевірки умов життя майбутнього опікуна не складались. Вважав, що за відсутності чіткого переліку документів, які подаються разом із поданням органу опіки та піклування для призначення судом опікуна, та ненадання суду певних документів, які він вважає за необхідне дослідити для підтвердження тих чи інших обставин, не може ставитись у провину особі, яка бажає стати опікуном.
Посилався на положення ч. 1-4 ст. 294 ЦПК України щодо сприяння судом у здійсненні прав, свобод та інтересів фізичних або юридичних осіб під час розгляду справ окремого провадження, вжиття заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, а також права суду за власною ініціативою витребовувати відповідні докази, чого судом першої інстанції зроблено не було.
Щодо позиції суду першої інстанції про те, що подання органу опіки та піклування не містить мотивації і обґрунтування щодо можливості та необхідності призначення особи опікуном, наводив зміст ст. 63, 67 ЦК України, правові висновки Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2022 року в справі № 712/10043/20 про якнайкраще врахування інтересів особи, над якою встановлюється опіка.
Посилався на те, що при обґрунтуванні подання орган опіки та піклування зазначив, що недієздатна ОСОБА_4 не здатна до реалізації своїх законних прав та інтересів в суспільстві, а опікун ОСОБА_3 не може самостійно в повній мірі забезпечити реалізацію її прав та інтересів. Кандидат у нові опікуни ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_4 , є дієздатним, має належний стан здоров'я, не має судимості та має бажання здійснювати опіку, інші кандидати відсутні.
Вважав очевидним, що недієздатна особа повинна отримувати всебічну та належну допомогу від осіб, як мають не лише щире бажання, але й реальну можливість забезпечити її потреби у догляді, нагляді та побутовій підтримці. З огляду на обсяг таких потреб, а також необхідність гарантування якісного догляду, цілком обґрунтованим є призначення другого опікуна, що дозволить розподілити відповідальність між опікунами, забезпечити стабільність догляду та належне виконання опікунських обов'язків у повному обсязі.
Судом першої інстанції не було досліджено обставин того, що у квітні 2025 року у ОСОБА_3 діагностовано діабетичну ангіопатію нижніх кінцівок ІІ ступеня, що свідчить про значне ураження судин ніг, а також не враховано пояснення заінтересованих осіб, що після погіршення стану матері саме ОСОБА_1 фактично взяв на себе всі основні обов'язки з догляду за сестрою, створив належні побутові умови, забезпечує харчування, гігієнічний догляд та повсякденну турботу. До сторонніх осіб його недієздатна сестра ставиться вкрай негативно, часто проявляє агресивну поведінку. Інші особи, які перебувають у сімейних відносинах з ОСОБА_4 та є потенційними кандидатами в опікуни і можуть виконувати опікунські обов'язки, відсутні. Діючий опікун - мати ОСОБА_3 подала заяву, у якій зазначає, що через вік і стан здоров'я більше не може належним чином виконувати свої обов'язки і не заперечує щодо призначення ОСОБА_6 опікуном. У свою чергу посилання суду першої інстанції на те. що висновок про стан здоров'я ОСОБА_3 в аспекті перевірки можливості здійснення нею повноважень опікуна до подання не додані, є необґрунтованими, оскільки саме подання органу опіки та піклування чітко містить висновок про те, що ОСОБА_3 за станом здоров'я не може виконувати свої обов'язки.
Наголошував, що ОСОБА_4 встановлено першу «А» групу інвалідності з дитинства безстроково, за своїм психічним станом вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, визначено, що вона потребує постійного стороннього догляду та допомоги.
Посилався на положення ст. 64 ЦК України, п. 3.2, 3.3 Правил опіки та піклування щодо осіб, які не можуть бути опікунами, вказував, що судом першої інстанції у рішенні не зазначено, яка підстава з наведеного переліку може бути покладена в основу рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 другим опікуном, не встановив обставин, які вказують на те, що поведінка та інтереси ОСОБА_1 можуть суперечити інтересам його сестри, обмежившись дослідженням місця лікування теперішнього опікуна та потенційного опікуна, без урахування та оцінки реальних потреб недієздатної особи у сторонньому догляді та підтримці.
Провадження у цій справі ініційовано саме органом опіки та піклування, який звернувся з поданням щодо призначення саме ОСОБА_1 опікуном над недієздатною сестрою, при цьому органом опіки здійснено детальний аналіз всіх обставин, в тому числі щодо можливості здійснення опіки іншими близькими родичами.
Вказував, що той факт, що заявник є військовозобов'язаним, не виключає можливості призначення його другим опікуном недієздатної сестри, тим паче за наявності такої потреби та підтвердження погіршення стану здоров'я теперішнього опікуна, належним чином оформлене медичними документами та похилого віку, адже норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містять положень щодо заборони призначати опікунами осіб чоловічої статі призовного віку.
Зауважував, що обов'язок оборони незалежності та територіальної цілісності України не є єдиним конституційним обов'язком громадянина України й не має переваг перед іншими конституційними обов'язками. Бажання заявника бути опікуном близької людини є однією із визначених законом вимог для призначення особи опікуном. Введення військового стану в країні не зупинило дію актів цивільного законодавства, що визначають порядок призначення опікуна та наразі не містять заборон або обмежень у контексті правовідносин цієї справи на призначення опікуна недієздатній особі, її рідного брата, який є чоловіком призовного віку.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2006 року в справі № 2о-71 визнано недієздатною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 11).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 липня 2006 року у справі № 2о-200 встановлено опіку над недієздатною ОСОБА_4 , призначивши опікуном матір ОСОБА_3 (а. с. 12 - 13).
ОСОБА_4 має першу «А» групу інвалідності з 27 серпня 2012 року безстроково (а. с. 9).
ОСОБА_1 є братом недієздатної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сином ОСОБА_3 (а. с. 18).
Батько ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 21).
Згідно свідоцтва про право власності на житло, квартира за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у рівних частках (а. с. 10).
Згідно інформації ГІОЦ з реєстру територіальної громади м. Києва, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 (а. с. 46).
Згідно висновку про стан здоров'я особи від 07 липня 2025 року, ОСОБА_1 , місцем проживання (перебування) якого зазначене м. Рівне, встановлено діагноз поширений остеоартроз великих суглобів, виражений м'язово-тонічний і больовий синдром (а. с. 19).
Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», ОСОБА_1 на території України станом на 10 липня 2025 року є особою, стосовно якої відомості про притягнення до кримінальної відповідальності відсутні, відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні, відомості про розшук відсутні (а. с. 20).
Згідно довідки про середню заробітну плату, виданої релігійною організацією «Незалежна релігійна громада євангельських християн-баптистів» 04 липня 2025 року, місцезнаходженням якого є АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 працював у РО «НРГ ЄХБ «Дім Євангелія» та у період з січня 2025 року по червень 2025 року отримав заробітну плату в щомісячному розмірі 8000 грн., всього 48000 грн. за вказаний період (а. с. 22). Аналогічні відомості зазначено у формах ОК-7 та ОК-5 Пенсійного фонду України, долучених до справи (а. с. 23 - 24, 25 - 28).
Дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надала письмову згоду у заяві від 03 липня 2025 року на призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_4 (а. с. 29 - 31). Опікун ОСОБА_4 - ОСОБА_3 надала письмову згоду у заяві від 05 липня 2025 року на призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_4 (а. с. 32).
На а. с. 37 знаходиться копія виписки-епікризу із медичної карти стаціонарного хворого терапевтичного відділення Козелецької ЛІЛ ОСОБА_3 , місцем проживання якої зазначено АДРЕСА_3 , дата госпіталізації 08 березня 2023 року, дата виписки 17 березня 2023 року, згідно якої встановлено діагноз Е11.7 Цукровий діабет ІІ тип, середньої важкості, ст. декомпенсації. Супутні захворювання: 125.0 ІХС Дифузний кардіосклероз, 111.9 Гіпертонічна хвороба ІІ ст. 2 ст. ризик 3, Хронічний гастродуоденіт, ст. загострення, ДГР. Грижа стравохідного отвору діафрагми. Ускладнення: Е11.51 Діабетична мікроангіопатія судин нижніх кінцівок 2 ст., Е11.4 Діабетична периферична полінейропатія.
На а. с. 38 знаходиться копія результату ультразвукового дослідження нирок та сечового міхура ОСОБА_3 від 15 березня 2023 року, яке проводилося у КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради, за результатами якого зроблено заключення: мікроліти лівої нирки, уз/ознаки хронічного пієлонефриту лівої ринки, кісти лівої нирки; копія результату ультразвукового дослідження органів черевної порожнини ОСОБА_3 від 15 березня 2023 року, за результатами якого зроблено заключення: дифузійні зміни паренхіми, печінки, уз/ознак хронічного панкреатиту.
На а. с. 39, 41 знаходиться копія дослідження ФЕГДС ОСОБА_3 від 17 березня 2023 року, яке проводилося у КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» Козелецької селищної ради, за результатами якого зроблено заключення: рефлюкс езофагіт LA grade D. Грижа стравохідного отвору, діафрагми. Ерозивна гастропатія. Еритематозна дуоденопатія.
На а. с. 40 знаходиться копія виписки-епікризу ОСОБА_3 з Козелецької центральної районної лікарні Чернігівської області, відділення хірургії, від 04 квітня 2025 року, згідно якої ОСОБА_3 знаходиться у хірургічному відділенні з 26 березня 2025 року по 04 квітня 2025 року, проведено курс медикаментозної терапії. Поставлено діагноз основний: Цукровий діабет ІІ тип, середнього ступеню важкості, стадія субкомпенсації. Ускладнення: діабетична ангіопатія нижніх кінцівок ІІ ступеню.
На а. с. 42 знаходиться копія дослідження ехокардіоскопії ОСОБА_3 за 29 жовтня 2021 року, згідно висновку якого: атеросклеротичні зміни клапанів та стінок аорти, гіпертрофія міокарду, діастолічна дисфункція по типу порушення релаксації міокарду, збережена систолічна функція.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги було надано нові докази, а саме засвідчену копію акту обстеження житлових умов від 16 липня 2025 року та витяг з протоколу № 9 від 17 липня 2025 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Водночас, враховуючи, що частиною 2 ст. 294 ЦПК України, якою встановлено порядок розгляду справ окремого провадження, передбачено, що з метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, апеляційний суд вважає за необхідне долучити надані докази до матеріалів справи та надати їм відповідну оцінку.
Так, згідно витягу з протоколу № 9 засідання опікунської ради при Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації від 17 липня 2025 року, опікунською радою було досліджено документи, необхідні для розгляду справи, визнано їх такими, що відповідають чинному законодавству, заслухано кандидата в опікуни ОСОБА_1 , який надав пояснення, та одноголосно вирішено внести пропозицію до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування про задоволення заяви ОСОБА_1 та направлення відповідного подання до суду щодо призначення ОСОБА_1 другим опікуном ОСОБА_4 .
З акту обстеження житлових умов, складеного комісією у складі двох спеціалістів відділу координації надання соціальних послуг 16 липня 2025 року, вбачається, що було обстежено житлові умови за адресою АДРЕСА_1 , з метою перевірки умов життя потенційного опікуна, встановлено склад сім'ї - ОСОБА_3 опікун, ОСОБА_4 недієздатна, ОСОБА_1 кандидат в опікуни, ОСОБА_7 дружина кандидата, ОСОБА_8 син кандидата, ОСОБА_8 донька кандидата. Встановлено, що недієздатна проживає в окремій кімнаті, де створені належні умови для проживання. ОСОБА_1 забезпечує підопічну всім необхідним за потреби. Висновок за наслідками обстеження: перешкод для встановлення опіки над ОСОБА_4 не встановлено.
Відмовляючи у задоволенні подання Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, про призначення опікуна недієздатній особі, суд першої інстанції виходив із того, що подання органу опіки та піклування не містить належної мотивації, а також будь-яких обґрунтувань з посиланням на наявні докази щодо можливості заявника бути опікуном та визначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність такого призначення, а містить лише посилання на можливість та доцільність заявника бути опікуном. В умовах воєнного стану орган опіки має належно з'ясувати питання доцільності призначення саме його опікуном (другим опікуном), ураховуючи закріплений у Конституції України обов'язок захисту Вітчизни та загальну мобілізацію, з урахуванням усіх обставин.
Апеляційний суд в цілому погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Частиною першою статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).
Системно проаналізувавши зміст частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України можливо дійти висновку, що обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі №372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23 (провадження № 61-6358св24),від 04 грудня 2024 року у справі № 634/1126/23 (провадження № 61-9837св24).
Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Положеннями статті 63 ЦК України закріплено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю; фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Відповідно до статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
При призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.
Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20).
Згідно з поданням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування від 30 липня 2025 року № 102-3688, остання вважала за доцільне призначити ОСОБА_1 співопікуном над недієздатною сестрою ОСОБА_4 , оскільки наразі стан здоров'я опікуна ОСОБА_3 не дозволяє на належному рівні виконувати опікунські обов'язки. Кандидат у нові опікуни є дієздатним, має належний стан здоров'я, не має судимості та висловив бажання здійснювати опіку. Інші кандидати, що можуть виконувати обов'язки опікуна, відсутні.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що таке подання органу опіки і піклування має рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.
Зі встановлених судом першої інстанції обставин та доданих до подання доказів суд першої інстанції вірно визначився з тим, що вирішуючи питання щодо можливості ОСОБА_1 виконувати опікунські обов'язки, орган опіки брав до уваги те, що:
ОСОБА_1 є рідним братом особи, що потребує опіки;
згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, судимості не має, у розшуку не перебуває;
не має захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки;
ОСОБА_7 (дружина майбутнього опікуна) та ОСОБА_3 (опікун) надали згоду на призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_4 , на підтвердження чого надано заяви від 03 липня 2025 року та 05 липня 2025 року;
ОСОБА_3 (опікун) за станом здоров'я не може належно виконувати свої обов'язки (17 березня 2023 року ОСОБА_3 діагностовано: основне захворювання - цукровий діабет ІІ типу, середньої важкості, ст. декомпенсації; супутні захворювання - дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ст. 2 ст. ризик 3, хронічний гастродуоденіт, ст. загострення. ДГР, грижа стравохідного отвору діафрагми; ускладнення - діабетична мікроангіопатія судин нижніх кінцівок 2 ст., діабетична периферична полінейропатія (виписка-епікриз з історії хвороби №1877 про перебування ОСОБА_3 у хірургічному відділенні Козелецької ЦРЛ з 26 березня 2025 року по 04 квітня 2025 року);
інші особи, які перебувають у сімейних відносинах з ОСОБА_4 та є потенційними кандидатами в опікуни і можуть виконувати опікунські обов'язки, відсутні.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 підтвердив свою згоду бути опікуном, надав пояснення, що є військовозобов'язаним, не є заброньованим, відстрочки від мобілізації немає, пояснив, що наразі проживає на два міста (Київ та Рівне), з квітня 2025 року працює у м. Рівне дистанційно, допомагає матері у догляді за сестрою, оскільки мати не має можливості доглядати за станом здоров'я.
Опікун ОСОБА_3 , підтримала подання, зазначила, що вже не має можливості за станом здоров'я виконувати функції опікуна. Також вона повідомила, що вона, заявник та ОСОБА_4 зареєстровані у АДРЕСА_4 , проте фактично вона з донькою більшу частину часу проживає у селі Козелецького району, Чернігівської області. Її син приїжджає до них та завжди їй допомагає.
Представниця органу опіки також підтримала подання та просила його задовольнити. Пояснила, що орган опіки не ставить питання про звільнення ОСОБА_3 від повноважень опікуна, оскільки у разі непризначення іншого опікуна Орган опіки не має можливості виконувати повноваження опікуна через відсутність достатньої кількості працівників.
Таким чином, з письмових доказів, наданих заявником, та пояснень учасників справи суд першої інстанції при розгляді даної справи встановив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично проживають за іншою адресою: АДРЕСА_3 , і саме цю адресу вказувала ОСОБА_3 як адресу місця проживання у медичних документах у 2023 та 2025 роках, що підтверджується випискою-епікризом КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» №1316/206 від 17 березня 2023 року, випискою-епікризом з історії хвороби №1877 про перебування ОСОБА_3 у хірургічному відділенні Козелецької ЦРЛ з 26 березня 2025 року по 04 квітня 2025 року, також ці обставини визнала ОСОБА_3 у судовому засіданні, пояснивши, що більшу частину часу вони дійсно проживають у АДРЕСА_3, бо так зручніше доглядати за донькою і зручно відвідувати лікарів.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 фактично проживає у місті Рівне, також він там працює. У довідці про середню заробітну плату (дохід) вказано місце роботи ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2025/008299268 від 23 червня 2025 року, повним витягом з інформаційно-аналітичної системи обліку відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості від 10 липня 2025 року, довідкою про середню заробітну плату (дохід) № 28 від 04 липня 2025 року, виданою релігійною організацією «Незалежна релігійна громада Євангельських християн-баптистів Дім Євангелія», м. Рівне, і там же проживає його дружина ОСОБА_7 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 26 грудня 2008 року).
Вказані обставини не досліджувалися органом опіки та піклування при вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_4 , у поданні не проаналізована фізична можливість ОСОБА_1 виконувати обов'язки опікуна над недієздатною ОСОБА_4 , зважаючи на окреме проживання заявника та його сестри за різними адресами, в різних населених пунктах на значній відстані.
Представниця органу опіки в судовому засіданні на запитання суду першої інстанції пояснила, що уповноважені особи не перевіряли, де саме фактично проживає ОСОБА_4 , її чинний опікун та майбутній опікун, оскільки на момент огляду вони перебували за місцем проживання.
Судом першої інстанції вмотивовано не взято до уваги такі пояснення, оскільки до подання не додано доказів перевірки обстеження матеріально-побутових умов проживання особи, яка претендує на призначення опікуном, і акти обстеження умов життя особи, що потребує опіки, та перевірки умов життя майбутнього опікуна не складались.
До суду апеляційної інстанції ОСОБА_9 було надано акт обстеження житлових умов, складений комісією у складі двох спеціалістів відділу координації надання соціальних послуг 16 липня 2025 року, із якого вбачається, що було обстежено житлові умови за адресою АДРЕСА_1 , з метою перевірки умов життя потенційного опікуна, встановлено склад сім'ї - ОСОБА_3 опікун, ОСОБА_4 недієздатна, ОСОБА_1 кандидат в опікуни, ОСОБА_7 дружина кандидата, ОСОБА_8 син кандидата, ОСОБА_8 донька кандидата. Водночас, в судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував, що із сім'єю проживає в м. Рівне, працює в м. Рівне, за потреби приїздить до матері. Відтак, акт від 16 липня 2025 року не є беззаперечним доказом постійного проживання ОСОБА_1 за вищевказаною адресою в м. Києві.
Крім того, при внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка. Висновки органу опіки та піклування, що такі інтереси недієздатної ОСОБА_4 були враховані, у поданні відсутні. У поданні не досліджувались особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічної.
За даних обставин апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що подання органу опіку та піклування не містить належної мотивації, а також будь-яких обґрунтувань, з посиланням на наявні докази щодо можливості заявника бути опікуном та визначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність такого призначення, а містить лише посилання на можливість та доцільність заявника бути опікуном.
Отже, суд першої інстанції, встановивши, що подання органу опіки та піклування виконавчого комітету не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості, дійшов правомірного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про відмову у задоволенні подання про призначення ОСОБА_1 співопікуном недієздатної ОСОБА_4 .
Крім того, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що ОСОБА_1 є особою чоловічої статі призовного віку, та врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року в справі № 641/7190/23, в якій зазначено, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з'ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належним чином мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.
Такі ж правові висновки підтримуються на даний час Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 червня 2025 року в справі № 348/1679/24 (провадження № 61-3728св25), від 23 липня 2025 року в справі № 279/3630/24 (провадження № 61-1047св25), від 04 вересня 2025 року в справі № 343/187/24 (провадження № 61-5066св25), від 17 вересня 2025 року в справі № 686/21841/24 (провадження № 61-4759св25), від 08 жовтня 2025 року в справі № 127/13397/24 (провадження № 61-6009 св 25), що свідчить про усталеність висновків Верховного Суду з даного питання.
За даних обставин апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що у поданні органом опіки та піклування не було з'ясовано питання можливості призначення опікуном ОСОБА_1 , який є військовозобов'язаним, а в умовах воєнного стану орган опіки має належно з'ясувати питання доцільності призначення саме його опікуном, ураховуючи закріплений у Конституції України обов'язок захисту Вітчизни та загальну мобілізацію, з урахуванням усіх обставин.
З огляду на встановлені судом обставини проживання заявника ОСОБА_1 , недієздатної ОСОБА_4 із опікуном ОСОБА_3 у різних містах, що впливає на спроможність потенційного опікуна виконувати свої повноваження, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що такі обставини мають істотне значення для вирішення питання можливості призначення другим опікуном особи, яка є військовозобов'язаною.
Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, застосувавши частину четверту статті 63 ЦК України, яка приписує ураховувати можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника, частину першу статті 67 ЦК України, яка зобов'язує опікуна дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном над недієздатною ОСОБА_4 , керуючись насамперед інтересами недієздатної ОСОБА_4 .
Доводи апеляційної скарги, що бажання ОСОБА_1 бути опікуном члена своєї родини є однією із визначених законом вимог для призначення особи опікуном, а введення військового стану в країні не зупинило дію актів цивільного законодавства, що визначають порядок призначення опікуна, та наразі ці акти не містять заборон або обмежень у контексті даних правовідносин на призначення опікуна недієздатній особі її брата, який є чоловіком призовного віку, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд враховує, що апеляційна скарга не містить доводів про те, що призначення ОСОБА_1 опікуном відповідатиме інтересам недієздатної ОСОБА_4 .
Доводи, викладені у апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про призначення його опікуном ОСОБА_4 , спростовуються установленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Так, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що медичні документи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , досліджені судом, не є документами, які встановлюють місце проживання осіб відповідно до чинного законодавства України, з огляду на те, що оцінка доказів належить до повноважень та процесуальних обов'язків суду, який оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, і такий процесуальний обов'язок при дослідженні всіх доказів, наданих заявником, у їх сукупності, було виконано судом першої інстанції у повній мірі.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції, що ОСОБА_3 із ОСОБА_4 фактично проживають за адресою АДРЕСА_3 , а ОСОБА_1 - у м. Рівне, і що самі заінтересовані особи визначили місцем свого проживання м. Київ, апеляційним судом з'ясовано в судовому засіданні фактичні обставини справи у самого ОСОБА_1 , який зазначені встановлені судом обставини щодо проживання учасників справи підтвердив, а також повідомив, що його діти відвідують школу у м. Рівне, а мати і сестра на даний час проживають на дачі у с. Скрипчин, в зв'язку з відсутністю належних побутових умов проживання у м. Києві.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги, що ненадання суду органом опіки акту обстеження умов проживання не може ставитись у провину особі, яка бажає стати опікуном, є неспроможними та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, яким встановлено фактичне місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Також, з урахуванням та встановлених судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом обставин, апеляційний суд критично оцінює та відхиляє як доказ долучений під час апеляційного перегляду акт обстеження житлових умов від 16 липня 2025 року, яким ці обставини не спростовуються.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що встановлене місце проживання не повинно обмежувати вказаних осіб у свободі пересування територією України, не заперечується апеляційним судом, проте такі доводи не спростовують, а навпаки підтверджують висновки суду першої інстанції про те, що проживання заявника ОСОБА_1 та недієздатної ОСОБА_4 у різних містах, які значно віддалені одне від одного, впливає на спроможність потенційного опікуна виконувати свої повноваження, передбачені ст. 67 ЦК України, зокрема дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, належне виконання яких безпосередньо пов'язане з особистою присутністю опікуна за місцем проживання підопічної особи.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не надав належної оцінки ступеню захворюваності теперішнього опікуна, відхиляються апеляційним судом, оскільки, досліджуючи подання органу опіки та піклування про доцільність призначення ОСОБА_1 другим опікуном над ОСОБА_4 , судом першої інстанції правомірно враховано, що із заявою про звільнення її як опікуна від виконання покладених на неї обов'язків ОСОБА_3 не зверталася, і орган опіки також не ставить таке питання у поданні.
Також у поданні не мотивовано належним чином, чому чинний опікун не має можливості здійснювати опіку над ОСОБА_4 , враховуючи, що вона не відмовлялася від обов'язків опікуна, проживає разом з нею та фактично виконує обов'язки по її догляду.
Висновок про стан здоров'я ОСОБА_3 в аспекті перевірки можливості здійснення нею повноважень опікуна до подання не доданий, крім того, орган опіки та піклування не зазначив інформації щодо неналежного виконання опікуном ОСОБА_3 своїх обов'язків щодо опіки над її донькою.
Аналіз ОСОБА_1 у апеляційній скарзі фізичного стану ОСОБА_3 є його особистою оцінкою, яка зводиться до переоцінки доказів та не впливає на правильність висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції у рішенні не зазначено, яка підстава з наведених у ст. 64 ЦК України та п.п. 3.2 Правил опіки та піклування, якими встановлено обмеження щодо осіб, які не можуть бути призначені опікунами, може бути покладена в основу рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 другим опікуном, та не встановлено обставин, які вказують на те, що поведінка та інтереси ОСОБА_1 можуть суперечити інтересам його недієздатної сестри, відхиляються апеляційним судом як помилкові, з огляду на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні подання органу опіки та піклування в зв'язку з його необґрунтованістю, а не в зв'язку з встановленням законодавчих обмежень щодо особи опікуна.
Разом із тим, апеляційний суд не може погодитись з помилковими висновками суду першої інстанції про неможливість постановлення ухвали про призначення нового опікуна без вирішення питання про визнання особи недієздатною (в тому числі отримання висновку судово-психіатричної експертизи щодо стану психічного здоров'я ОСОБА_3 ) з огляду на час ухвалення судового рішення про визнання її недієздатною, та те, що стан недієздатності фізичної особи не довічний та обмежений строком у два роки.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Відповідно до ч. 6 - 7 ст. 300 ЦПК України строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років. Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п'ятнадцять днів до закінчення строку, визначеного частиною шостою цієї статті.
До 15 грудня 2017 року порядок визнання фізичної особи недієздатною було врегульовано ст. 241 ЦПК України, якою передбачалось, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.
Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.
Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.
Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.
У справі, що переглядається, рішення Деснянського районного суду м. Києва у справі про визнання ОСОБА_4 недієздатною було ухвалене 07 травня 2006 року та набрало законної сили 28 травня 2006 року, тобто до внесення змін до ЦПК України, якими передбачено обмеження стану недієздатної фізичної особи строком у два роки та подальшим періодичним судовим переглядом цього стану для його актуалізації та підтвердження.
Отже, на момент ухвалення рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2006 року у справі № 2о-71 ЦПК України не передбачав жодних строкових обмежень у його дії, а відтак вказане рішення є чинним, продовження строку його дії не потребує, статус недієздатності не змінювався, а тому рішення є обов'язковим до виконання відповідно до ст. 18 ЦПК України.
За даних обставин висновки суду першої інстанції про сплив граничного строку дії рішення суду, яким ОСОБА_4 визнано недієздатною, є помилковими.
Апеляційний суд враховує та погоджується зі слушними доводами апеляційної скарги, що посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду не могли братися до уваги, оскільки не є релевантними до спірних правовідносин.
Так, у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2024 року в справі № 163/125622 вирішувалось питання про тимчасове звільнення від повноважень опікуна над непрацездатною особою, яка була визнана такою у 2020 році, тобто після внесення змін до ЦПК України Законом № 2234-VІІІ від 07 грудня 2017 року.
Постанова Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 199/6241/18 також не може вважатись релевантною, оскільки у цій справі вирішувалось питання про поновлення цивільної дієздатності на підставі висновку судово-психіатричної експертизи, а отже правовідносини у даній справі не є подібними.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про відмову в задоволенні заяви, однак при цьому висновки суду першої інстанції про неможливість постановлення ухвали про призначення нового опікуна без вирішення питання про визнання особи недієздатною, в тому числі отримання висновку судово-психіатричної експертизи щодо стану психічного здоров'я ОСОБА_4 з огляду на час ухвалення судового рішення про визнання її недієздатною, та те, що стан недієздатності фізичної особи не довічний та обмежений строком у два роки, не відповідають обставинам справи та здійснені з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення та викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та не підлягає скасуванню з підстав, зазначених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 лютого 2026 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.