Апеляційне провадження № 22-ц/824/3232/2026
Справа № 372/5100/25
Іменем України
04 лютого 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на ухвалу Обухівського районного суду Київської області, постановлену у складі судді Сташків Т.Г. в м. Обухів 05 вересня 2025 року щодо відмови у забезпеченні позову у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У вересні 2025 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3 % річних за невиконання простроченого грошового зобов'язання у розмірі 6415,63 доларів США, покласти на відповідача судові витрати.
Позов мотивовано тим, що 16 січня 2012 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення у справі № 0417/2-803/2012, яким задоволено позов банку до ОСОБА_1 , стягнуто з відповідача заборгованість в розмірі 89602,68 доларів США, нараховану станом на 19 серпня 2011 року. 26 січня 2012 року рішення набрало законної сили та не оскаржувалось сторонами. З моменту ухвалення судового рішення кредитна заборгованість була частково погашена в розмірі 18383 доларів США за рахунок реалізації предмета іпотеки. В подальшому відповідач не здійснив жодних дій, які б були направлені на погашення заборгованості по кредиту та на виконання судового рішення. Оскільки рішення залишається невиконаним, має місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням суду у справі 0417/2-803/2012, яке триває досі. Залишок непогашеної суми заборгованості по кредиту становить 71219,68 доларів США. Відтак, позивач має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення на залишку суми боргу 71219,68 доларів США, що за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року складає 6415,63 доларів США.
Також одночасно з позовом позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна, яке належить ОСОБА_1 на частини земельної ділянки, кадастровий номер 3223189300:03:001:0007 загальною площею 3,1999 га., яка розташована на території Щербанівської сільської ради в Обухівському районі Київської області.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 05 вересня 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 05 вересня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі, покласти на відповідача судові витрати.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги наводив зміст ст. 149, 150 ЦПК України, роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вказував, що відмовляючи банку в задоволенні заяви про забезпечення позову, судом першої інстанції не застосовано правовий висновок. викладений у постанові Верховного Суду від 07 січня 2025 року у справі № 910/1/21, згідно з яким звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, і аналогічну правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 910/268/23, від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22, від 14 грудня 2022 року у справі № 922/1369/22.
Вважав логічним та раціональним наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини.
Крім того, відповідач не позбавлений права подати до суду докази, які б дозволили оцінити його дійсний майновий стан та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову, або що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними.
Вказував, що обсяг майна та коштів на рахунках, на які має бути та може бути накладено арешт, має визначатися у процедурі примусового виконання у межах суми, про забезпечення якої просить позивач.
Наводив правові висновки Верховного Суду в постанові від 04 червня 2025 року у справі № 904/3993/19 та від 03 грудня 2021 року у справі № 910/4777/21, в яких досліджувалось питання щодо співмірності, адекватності, доцільності, умов та мети застосування заходів забезпечення позову.
Як вбачається з поданих банком разом із позовною заявою доказів, ОСОБА_1 уникає виконання судового рішення, не вчиняє жодних дій, аби сплатити заборгованість по кредиту, починаючи з 2012 року, тому підстави вважати, що у разі задоволення даного позову ОСОБА_1 вчинить дії щодо реального виконання судового рішення, відсутні. В такому разі вжиття заходів забезпечення позову не призведе до порушення принципу співмірності забезпечення позову щодо предмету спору, оскільки ці заходи спрямовані виключно на збереження вже існуючих обставин спірних правовідносин та не накладають обтяжливих обов'язків на ОСОБА_1 , оскільки майно фактично перебуватиме у володінні власника, а обмежуватиметься лише реальне розпорядження ним.
Посилався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення при задоволенні позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Підсумовував, що за висновками Верховного Суду, достатньою підставою для забезпечення позову при необхідному обґрунтуванні є те, що особа, яка є одноосібним власником майна, має можливість вільно ним розпорядитись у разі, якщо заходи забезпечення позову не будуть вжиті. Проте суд першої інстанції дійшов хибного висновку про недоведеність ризиків невиконання судового рішення, і такий висновок є неаргументованим і формальним.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, в тому числі відповідач шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштову адресу, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляв. Від представника позивача, який був повідомлений про розгляд справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету, надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість проведення судового засідання у відсутності нез'явившихся учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду із даною заявою про забезпечення позову у справі про 3 % річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на судову практику ЄСПЛ про те, що виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням; правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 про те, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню; правові висновки Верховного Суду в постанові від 04 червня 2025 року в справі № 904/3993/19 та від 03 грудня 2021 року у справі № 910/4777/21, в якій досліджувалося питання співмірності, адекватності, доцільності, умов та мети застосування заходів забезпечення позову; правову позицію Верховного Суду в постанові від 07 січня 2025 року у справі № 910/1/21, згідно з якою звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, і аналогічну правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 910/268/23, від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22, від 14 грудня 2022 року у справі № 922/1369/22.
Вказував, що як вбачається з поданих банком разом з позовною заявою доказів ОСОБА_1 уникає виконання судового рішення, не вчиняє жодних дій, аби сплатити заборгованість по кредиту, починаючи з 2012 року. При цьому банку вдалося встановити наявність у відповідача єдиного майна, право власності на яке зареєстроване за ним, а саме: частина земельної ділянки, кадастровий номер 3223189300:03:001:0007 загальною площею 3,1999 га., яка розташована на території Щербанівської сільської ради в Обухівському районі Київської області.
Зазначив, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише в разі необхідності, проте відповідач ухиляється від виконання судового рішення з 2012 року, тому відсутні підстави вважати, що він виконає рішення суду, ухвалене в даній справі.
В такому разі вжиття заходів забезпечення позову не призведе до порушення принципу співмірності забезпечення позову щодо предмету спору, оскільки ці заходи спрямовані виключно на збереження вже існуючих обставин спірних правовідносин та не накладають обтяжливих обов'язків на ОСОБА_1 , оскільки майно фактично перебуватиме у володінні власника, а обмежуватиметься лише реальне розпорядження ним.
Враховуючи вищевикладене та встановивши наявність підстав для захисту матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, задля того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, вважав, що наявні всі правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна.
В матеріалах справи наявні наступні докази, якими позивач доводить наявність спору та існування підстав для забезпечення позову: копія кредитного договору від 24 липня 2007 року, укладеного ОСОБА_1 з ЗАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 66340 доларів США на строк по 24 липня 2017 року включно; копія договору іпотеки від 24 липня 2007 року, укладеного ОСОБА_1 з ЗАТ КБ «ПриватБанк», за яким забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором; копія заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2012 року у справі № 0417/2-803/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким, з урахуванням ухвали Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 травня 2025 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість в розмірі 89602,68 доларів США, копії виконавчих листів, виданих Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 30 січня 2012 року; копія рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2014 року в справі № 372/6286/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення; копія договору купівлі-продажу від 07 квітня 2016 року, укладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» з ТОВ «Естейт Селлінг», на підставі якого банком передано у власність покупця нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 та відчуження якого здійснюється відповідно до рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором; копія виписки з рахунку ОСОБА_1 за період з 16 січня 2012 року по 26 серпня 2025 року.
До заяви про забезпечення позову долучено також інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якого ОСОБА_1 належить частина земельної ділянки з кадастровим номером 3223189300:03:001:0007 пл. 3,1999 га., за адресою Київська область, Обухівський район, Щербанівська сільська рада, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 719307732231.
Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
З аналізу статей 150 - 153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
З наведених вищевказаних положень закону вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Верховний Суд у своїх постановах звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, Верховний Суд в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23, в постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 450/177/24, в постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 760/18839/23.
Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі №905/446/22, від 27 квітня 2023 року у справі №916/3686/22, від 07 листопада 2024 року у справі №915/538/24, від 11 грудня 2024 року у справі № 760/18839/23, від 07 січня 2025 року у справі № 910/1/21, на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, та інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ЦПК України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів забезпечення позову, та які би свідчили про наявність реальних, існуючих обставин та ризиків неможливості або істотного ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в разі невжиття таких заходів.
Жодні докази, які можуть підтвердити припущення позивача щодо можливого зменшення чи зникнення майна відповідача під час розгляду справи, позивачем до суду не подані.
Таким чином, саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на тривалу невиплату боргу та потенційну неможливість повернення відповідачем грошових коштів у розмірі суми заборгованості не може свідчити про утруднення та/або неможливість виконання рішення у справі в разі задоволення позову.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову та недоведеність належними засобами доказування викладених у ній обставин, у зв'язку з чим дана заява не підлягає задоволенню.
Разом із тим, дані висновки суду першої інстанції є помилковими та не узгоджуються із предметом позову і доказами, наявними в матеріалах справи.
Так, із наданих заявником доказів вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 6415,63 доларів США, що еквівалентно 265 095,76 грн. Докази, наявні в матеріалах справи, вказують на наявність майнового спору між сторонами, і у випадку задоволення позову із відповідача на користь позивача можуть бути стягнуті грошові кошти в розмірі 6415,63 доларів США, примусове звернення стягнення на які здійснюватиметься у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 2, 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно до ст. 177, 178 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
На підтвердження належності відповідачу земельної ділянки, кадастровий номер 3223189300:03:001:0007 загальною площею 3,1999 га., яка розташована на території Щербанівської сільської ради в Обухівському районі Київської області позивач АТ КБ «ПриватБанк» надав витяг з Державного реєстру речових прав, з якого вбачається, що право власності на частини вказаної земельної ділянки зареєстроване за ОСОБА_1 .
Оскільки належне відповідачу нерухоме майно як об'єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик його відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.
Отже, доводи заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, є обґрунтованими.
Враховуючи майновий характер позовних вимог, відповідач має об'єктивну можливість розпорядитися належним йому нерухомим майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду про стягнення грошових коштів в разі задоволення позову.
Апеляційний суд враховує та погоджується зі слушними доводами апеляційної скарги, що рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2012 року у справі № 0417/2-803/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким, з урахуванням ухвали Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 травня 2025 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість в розмірі 89603,68 доларів США, не виконується боржником починаючи з 2012 року, тому відсутні підстави вважати, що у разі задоволення даного позову ОСОБА_1 вчинить дії щодо реального виконання судового рішення.
Апеляційний суд також враховує, що предметом позову є стягнення грошових коштів в розмірі 6415,63 доларів США, що еквівалентно 265 095,76 грн. який є значним і відповідно виконання потенційного позитивного рішення на користь позивача у майбутньому може вимагати звернення стягнення на майно відповідача, в тому числі на частину земельної ділянки, належну йому на праві власності.
За таких обставин не можна вважати, що судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду про відсутність обґрунтувань в заяві про забезпечення позову, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду не ґрунтуються на оцінці доказів, наявних в матеріалах справи.
Таким чином, ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 05 вересня 2025 року не можна вважати законною та обґрунтованою, вона не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті заяву АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову, апеляційний суд враховує, що предметом позову по даній справі є стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів, і у разі задоволення позову із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» може бути стягнуто 6415,63 доларів США.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову, призначення яких полягає у тимчасовому обмеженні права відповідача ОСОБА_1 розпоряджатися належним йому майном, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки ризик відчуження майна відповідача, за рахунок якого може бути виконане судове рішення, є постійним.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір про стягнення заборгованості, ціна позову становить 6415,63 доларів США, позивач обґрунтовано навів припущення про те, що відчуження відповідачем майна, яке належить останньому, ускладнить або взагалі виключить можливість в майбутньому виконати рішення суду шляхом забезпечення виконання боргових зобов'язань за рахунок майна відповідача, в разі ухвалення судом рішення на користь позивача, а також навів обґрунтовані припущення вірогідного відчуження майна, захід забезпечення позову у вигляді заборони відчуження належного відповідачеві нерухомого майна - частини земельної ділянки, кадастровий номер 3223189300:03:001:0007 загальною площею 3,1999 га., яка розташована на території Щербанівської сільської ради в Обухівському районі Київської області - відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення, будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу забезпечення.
Оцінюючи можливість настання негативних наслідків, що можуть настати в результаті забезпечення позову в вигляді заборони відчуження майна, що належить відповідачеві, апеляційний суд враховує, що за результатами розгляду справи по суті в разі недоведеності позивачем заявлених вимог заходи забезпечення будуть скасовані.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки викладені у ній висновки не відповідають обставинам справи та оскільки ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права, із прийняттям нової постанови про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відчуження частини земельної ділянки, кадастровий номер 3223189300:03:001:0007 загальною площею 3,1999 га., яка розташована на території Щербанівської сільської ради в Обухівському районі Київської області.
Оцінюючи вимоги апеляційної скарги щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. за подачу заяви про забезпечення позову та 2422,40 грн. за подачу апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова апеляційного суду складається зокрема з резолютивної частини з зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в ст. 141 - 142 ЦПК України.
Частиною тринадцятої статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 05 вересня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Заяву Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити.
Заборонити відчуження майна, яке належить ОСОБА_1 , а саме частини земельної ділянки, кадастровий номер 3223189300:03:001:0007 загальною площею 3,1999 га., яка розташована на території Щербанівської сільської ради в Обухівському районі Київської області.
Стягувач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ вул. Грушевського 1-д.
Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Строк пред'явлення постанови до виконання - до 04 лютого 2029 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.