справа № 756/11925/23
провадження № 22-ц/824/2643/2026
головуючий у суді І інстанції Белоконна І.В.
3 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Духоборової Анастасії Миколаївни,
У червні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Напрієнко М.В. звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними та скасувати рішення та дії державного виконавця Оболонського ВДВС у м. Києві Духоборової А.М. щодо направлення до Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 16 квітня 2025 року № 67339 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; зобов'язати державного виконавця Оболонського ВДВС у м. Києві Духоборову А.М. утримуватися від вчинення дій, що суперечать найкращим інтересам дитини, та вирішувати питання у виконавчому провадженні НОМЕР_1 у спосіб та порядку, передбаченому законом.
В обгрунтування поданої скарги зазначав, що в Оболонському ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває на примусовому виконанні ухвала Київського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року у справі № 756/11925/23 про встановлення до набранням судовим рішенням законної сили наступного графіку зустрічей ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та будь-яких інших осіб: кожної другої та четвертої суботи місяця з 11:00 год. до 19:00 год. неділі. Зобов'язано ОСОБА_1 забезпечити надання дитини ОСОБА_2 для зустрічей дитини з матір'ю у встановлений судом графік побачень. Виконавче провадження № НОМЕР_1 здійснюється державним виконавцем Оболонського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборовою А.М.
Скаржник стверджував, що є незаконними рішення та дії державного виконавця щодо направлення до органу досудового розслідування Повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 16 квітня 2025 року № 67339 стосовно нього за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Державний виконавець в даному виконавчому провадженні обґрунтовує своє повідомлення про вчинення кримінального правопорушення двома актами про невиконання рішення (від 22 березня 2025 року та 12 квітня 2025 року) та накладенням двох штрафів, підсумовуючи, що боржник «ігнорує та ухиляється від виконання». Цей висновок є хибним, а дії виконавця є неправомірними, оскільки державний виконавець свідомо проігнорувала єдину обставину невиконання судового рішення - це категоричне небажання малолітньої дитини спілкуватись та бачитись з матір'ю. Вказана обставина виключає наявність умислу в діях боржника та свідчить про наявність поважних причин невиконання ухвали, які не залежать від боржника, а є проявом волевиявлення та страху - малолітньої дитини. Невиконання ухвали зумовлене не ухиленням батька, а категоричною відмовою 6-річного сина ОСОБА_3 від зустрічей з матір'ю, що ґрунтується на глибокій психологічній травмі. Державному виконавцю було достеменно відомо про ці обставини.
Вказував, що замість того, щоб діяти як медіатор та сприяти дитині налагодити спілкування з матір'ю всіма можливими засобами в правову полі, державний виконавець обрала шлях максимального тиску на боржника, ініціювавши кримінальне переслідування батька, що лише поглиблює сімейний конфлікт та травмує дитину.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 3 вересня 2025 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Духоборової Анастасії Миколаївни відмовлено.
Не погоджуючись із указаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність поважних причин невиконання рішення суду, посилаючись на акти державного виконавця та формальне залучення психолога. Водночас судом не було належним чином з'ясовано ключову обставину - категоричну відмову малолітньої дитини, 2018 року народження, від спілкування з матір'ю. Ця відмова не є проявом свавілля боржника, а навпаки, свідчить про наявність серйозних психологічних труднощів у дитини. Дитина у віці 6-7 років перебуває у стані, коли її емоційна реакція має вирішальне значення для визначення можливості проведення зустрічей.
Вказує, що боржник, у свою чергу, не заперечував можливості виконання рішення в принципі, а лише фіксував об'єктивні обставини - відмову дитини від спілкування з матір'ю. У цій ситуації говорити про «умисне ухилення» чи «ігнорування» з боку боржника є юридично необґрунтованим, адже він фактично не може примусити дитину до комунікації, що й підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Батько, ОСОБА_1 , неодноразово і в присутності державних виконавців, поліції та психолога створював умови для виконання рішення: він був вдома у визначений час разом з малолітньою дитиною, відкривав двері представникам влади, забезпечував доступ до дитини (в межах, що не травмують дитину), не змінював адресу місця проживання своє та дитини, не створював «штучних» перепон з надуманих підстав для уникнення проведення зустрічей дитини з матір'ю, тощо.Сприяння батька виконанню ухвали підтверджується об'єктивними доказами, зокрема протоколах психолога неодноразово зазначено: «Під час зустрічі батько дитини ОСОБА_1 сприяв роботі психолога. Поводив себе спокійно та ввічливо» та «Батько дитини на постійній основі проводить бесіди стосовно спілкування та взаємодії з мамою». Більше того, відповідь Управління патрульної поліції від 16 червня 2025 року підтверджує, що під час викликів батько послідовно пояснював, що «не перешкоджає спілкуванню, а лиш діє в інтересах дитини, оскільки малолітній син повідомив, що не хоче спілкуватись із мамою, оскільки вона його била, та ображала».
Вважає, що суд першої інстанції мав надати належну оцінку цим обставинам і розглянути їх саме в контексті «поважності причин невиконання» (ч. 2 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Також вважає, що ігнорування висновку психолога призвело до неповного з'ясування обставин справи та винесення ухвали, яка не відповідає вимогам закону. Це є істотним порушенням процесуальних норм і самостійною підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
Наголошує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, фактично поставив завдання механічного виконання судового рішення вище за психологічний та емоційний стан дитини 2018 року народження. При цьому суд не здійснив жодного аналізу того, яким чином реалізація виконавчих дій у запропонованому державним виконавцем форматі впливає на дитину, не врахував її віку, рівня розвитку та наявної психологічної травми.
Вказує, що у даній справі невиконання рішення було прямо зумовлене категоричною відмовою малолітньої дитини від спілкування з матір'ю. Така відмова не залежала від волі боржника, не була наслідком його ухилення чи ігнорування рішення суду, а випливала з психологічного стану дитини. Воля дитини у подібних правовідносинах має ключове значення, адже виконання судового рішення «через силу» або всупереч категоричному опору дитини може завдати шкоди її психічному здоров'ю, що підтверджується і висновками залученого психолога.
24 жовтня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Череди Т.М., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що під час виконання судового рішення державним виконавцем неодноразово фіксувалися факти невиконання боржником рішення суду, про що складено відповідні акти, наявні в матеріалах справи. Окремо варто зауважити, що при здійсненні виконавчих дій на виконання рішення суду щодо побачень матері із сином були присутні представники ювенальної поліції, які також були свідками того, що батько, ОСОБА_1 , дитину ОСОБА_3 матері, ОСОБА_2 , не передав, про що було складено відповідні акти і події чого були зафіксовані на відеозаписах з нагрудного відеореєстратора (бодікамери).
Вважає, що посилання апелянта на «категоричну відмову дитини» не звільняють його від обов'язку створювати умови для виконання рішення суду, як цього прямо вимагає ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначає, що довідка психолога не лише не підтверджує доводи апелянта, а навпаки спростовує їх і свідчить про маніпулятивну поведінку боржника спрямовану на створення формального приводу для невиконання судового рішення.
ОСОБА_2 вважає, що саме невиконання судового рішення батьком порушує принцип найкращих інтересів дитини, а не дії державного виконавця.
Вказує, що у своїй скарзі ОСОБА_1 заявляє, що «неодноразово створював умови для виконання рішення суду», проте не конкретизує, які саме умови ним були створені, у чому вони полягали, яким чином сприяли реалізації права матері на контакт із дитиною, і головне - жодним доказом це не підтверджує.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились.
9 січня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява від Чокля Є.Ю. про припинення представництва інтересів ОСОБА_1
2 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_6 про припинення представництва інтересів ОСОБА_1
2 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Черепова Д.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В обґрунтування клопотання представник вказує, що 9 січня 2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом Череповим Д.В. було підписано договір про надання правничої допомоги, зокрема щодо представництва інтересів ОСОБА_1 у суді в рамках розгляду по справі № 756/11925/23. Адвокат Черепов Д.В. планував безпосередньо прийняти участь у судовому засіданні 3 лютого 2026 року, о 13.30 год, яке відбудеться у Київському апеляційному суді, однак у зв'язку з тим, що знаходиться у місті Одесі та через погодні умови не може з'явитися до суду до міста Києва. З огляду на це просить відкласти розгляд справи.
Також вказує, що на розгляді Київського апеляційного суду знаходиться апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 травня 2024 року у справі № 756/11925/23. Так, 20 січня 2026 року відбулося судове засідання по справі, на якому було отримано пояснення від малолітнього ОСОБА_3 , який повідомив, що хоче проживати разом із батьком та після отримання пояснень малолітнього у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги судовий розгляд відкладений на 17 лютого 2026 року, на якому ймовірно буде прийнято рішення за результатами апеляційного розгляду. Вважає, що встановлені обстави про які йдеться вище можуть бути важливими для прийняття об'єктивного рішення і по цій справі, що є також додатковою підставою для відкладення розгляду.
Розглянувши відповідне клопотання колегія апеляційного суду не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на таке.
Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 повідомлявся Київським апеляційним судом належним чином про призначення розгляду справи на 3 лютого 2026 року, що підтверджено матеріалами справи. Отже, ОСОБА_1 був повідомлений про дату засідання за два місяці, завчасно. Також про обізнаність сторони скаржника про розгляд справи свідчить розписка від 2 грудня 2025 року.
Доводи про відкладення розгляду справи у зв'язку із відсутністю змоги представника ОСОБА_1 прибути в судове засідання колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки не додані та взагалі не указані докази, які свідчать про наявність об'єктивних перешкод прибути в судове засідання як представника, так і самого скаржника з урахуванням повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи за два місяці до судового засідання.
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 укладав угоди з декількома адвокатами, безпосередньо із адвокатом Череповим Д.В. було підписано договір про надання правничої допомоги 9 січня 2026 року щодо представництва інтересів ОСОБА_1 у суді в рамках розгляду по справі № 756/11925/23. Відтак, адвокат мав достатньо часу для ознайомлення зі справою та надання пояснень до суду.
Крім того, посилання сторони заявника на те, що на розгляді в апеляційному суді перебуває справа, розгляд якої має вирішальне значення для цієї справи є помилковими, оскільки в справі, на яку посилається сторона заявника, вирішується спір про визначення місця проживання дитини, в той час, як в цій справі вирішується скарга на дії державного виконавця, що не пов'язане із наведеною у клопотанні справою.
Відтак, наведені причини не можуть бути визнані поважними.
Апеляційним судом також враховано, що ОСОБА_7 викладено свої доводи і міркування щодо оскаржуваної ухвали у апеляційній скарзі. Ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності сторони заявника.
Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Стороною заявника не указані причини, які унеможливлюють вирішення спору за його відсутності та відсутності його нового представника.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа (№ 756/11925/23) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір'ю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 травня 2024 року, визначено місце проживання малолітнього сина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю - ОСОБА_2 . У задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено.
24 червня 2024 року представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва 10 травня 2024 року та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1
19 лютого 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Череда Т.М. подала до Київського апеляційного суду заяву про забезпечення позову, в якій посилалась на те, що розпорядженням Подільської районної в м. Києві державної адміністрації було визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини, який дотримувався до 21 грудня 2024 року. Після передачі дитини батьку у цю дату, мати позбавлена будь-якої можливості спілкуватись з сином у зв'язку з перешкодами з боку батька.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року у цій справі заяву про забезпечення позову задоволено частково і до набрання судовим рішенням законної сили встановлено наступний графік зустрічей ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_1 та будь-яких інших осіб: кожної другої та четвертої суботи місяця з 11:00 год. до 19:00 год. неділі, а також зобов'язано ОСОБА_1 забезпечити надання дитини ОСОБА_2 для зустрічей дитини з матір'ю у встановлений судом графік побачень.
На виконання ухвали Київського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року у справі № 756/11925/23 державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборовою А.М. 3 березня 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Вимогою державного виконавця Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборової А.М. від 3 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 призначено проведення виконавчих дій на 22 березня 2025 року на 11.00 год, за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов'язано сторін виконавчого провадження з'явитися за місцем проведення виконавчих дій у визначений час.
Згідно акта державного виконавця від 22 березня 2025 року, виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що боржником не надано доступ до дитини ОСОБА_3 . Боржником було запропоновано державному виконавцю та працівнику поліції пройти до квартири для спілкування з дитиною, проте зайти стягувачу до дитини було категорично заборонено. Дитина перебуваючи на порозі квартири відмовилася від побачень.
Постановою державного виконавця від 24 березня 2025 року за невиконання вимог виконавчого документу на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 1 700 грн.
Вимогою державного виконавця Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборової А.М. від 4 квітня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 призначено проведення виконавчих дій на 12 квітня 2025 року на 11.00 год, за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов'язано сторін виконавчого провадження з'явитися за місцем проведення виконавчих дій у визначений час.
Актом державного виконавця від 12 квітня 2025 року встановлено, що боржником 12 квітня 2025 року на 11.00 год, за адресою: АДРЕСА_1 не надано доступ стягувачу до дитини ОСОБА_3 . Дитина знаходилася в квартирі, у кімнаті. Боржником було запропоновано психологу пройти у квартиру для спілкування з дитиною, проте категорично заборонено стягувачу пройти до дитини.
Постановою державного виконавця від 14 квітня 2025 року за невиконання вимог виконавчого документу на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 400 грн.
16 квітня 2025 року державний виконавець Оболонського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборова А.М. звернулася до Оболонського УП ГУ НП у м. Києві з Повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (в порядку ч. З ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»), в якому просить вирішити питання про притягнення до кримінальної відповідальності, у порядку ч. З ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України, боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборової А.М., заінтересована особа: ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що не було встановлено обставин неправомірності дії державного виконавця Духоборової А.М. при зверненні до Оболонського УП ГУ НП у м. Києві з Повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (в порядку ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження») від 16 квітня 2025 року, які б свідчили про порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За приписами ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно- правовими актами.
Відповідно до ст. 18 цього ж Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною врегульовано ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено наступне.
Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Так, звертаючись до суду зі скаргою ОСОБА_1 посилався на те, що направлення державним виконавцем до Оболонського УП ГУНП у м. Києві Повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 16 квітня 2025 року № 67339 є неправомірним, оскільки він неодноразово створював умови для виконання рішення суду. В даній ситуації сама дитина проявляє небажання спілкуватися з матір'ю. Небажання дитини спілкуватися з матір'ю є поважною причиною.
Судом було встановлено, що 3 березня 2025 року державним виконавцем Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборовою А.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, метою якого є виконання судового рішення про встановлення способу участі матері у вихованні дитини задля збереження відносин і емоційного контакту між ними.
Виконавчі дії, спрямовані на побачення матері ОСОБА_2 та дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбувались за місцем проживання боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
До проведення виконавчих дій державним виконавцем залучено працівників органів внутрішніх справ та психолога.
22 березня 2025 року та 12 квітня 2025 року не відбулися зустрічі матері з дитиною, про що державним виконавцем складені відповідні акти.
24 березня 2025 року та 14 квітня 2025 року державним виконавцем, в межах наданим Законом повноважень, двічі було притягнуто боржника ОСОБА_1 до відповідальності за невиконання рішення у вигляді штрафу, та 16 квітня 2025 року повідомлено Оболонське УП ГУНП в м. Києві про вчинення кримінального правопорушення боржником за ч. 1 ст. 382 КК України.
Суд першої інстанції правильно вказав, що посилання боржника ОСОБА_1 на небажання дитини спілкуватися з матір'ю є недостатнім для висновку суду про те, що це є поважною причиною для невиконання ним судового рішення, оскільки державним виконавцем для участі у виконавчих діях залучено психолога Оболонського районного в м. Києві центру соціальних служб Тамару Кротову , яка надала для долучення до матеріалів виконавчого провадження Інформаційну довідку щодо проведеної зустрічі. З наданої довідки вбачається, 12 квітня 2025 року нею виявлено наявність ознаки того, що на дитину чиниться психологічний вплив з боку сім'ї ОСОБА_1 щодо зустрічей та спілкування матері з дитиною. Те, що хлопчик весь час ховався під покривалом, є ознаками того, що дитина не знає, як себе поводити в ситуації, яка знаходиться за межами її розуміння, враховуючи її вік.
Окрім того, суд правильно вказав, що ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року встановлено графік зустрічей матері з дитиною без присутності батька та будь-яких інших осіб. Згідно вимог державного виконавця виконавчі дії щодо виконання рішення суду, а саме зустріч матері з дитиною мали проводитися за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, як встановлено з актів державного виконавця, матері не було дозволено увійти до квартири, в якій проживає дитина разом з батьком, що перешкоджає виконанню судового рішення.
Так, матеріалами справи встановлено, що під час виконання судового рішення державним виконавцем неодноразово фіксувалися факти невиконання боржником рішення суду, про що складено відповідні акти, наявні в матеріалах справи.
Крім того, при здійсненні виконавчих дій на виконання рішення суду щодо побачень матері із сином були присутні представники ювенальної поліції, які також були свідками того, що батько, ОСОБА_1 , дитину ОСОБА_3 матері, ОСОБА_2 , не передав, про що було складено відповідні акти і події чого були зафіксовані на відеозаписах з нагрудного відеореєстратора (бодікамери).
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема, не забезпечив можливість зустрічі матері з дитиною у визначений судом час, хоча був заздалегідь повідомлений про дату та час проведення виконавчих дій, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.
Посилання апелянта на «категоричну відмову дитини» не звільняють його від обов'язку створювати умови для виконання рішення суду, як цього прямо вимагає ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до приписів СК України, батьки зобов'язані сприяти вихованню дитини та її спілкуванню з другим з батьків.
Відповідно, ОСОБА_1 , на якого покладено обов'язок передати дитину матері, не має права ухилятися від виконання судового рішення, прикриваючись емоційним станом дитини.
Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 348/1451/20 (провадження № 61- 6979 св 23) наголосив, що думка неповнолітньої дитини є достатньо вразливою для нав'язування певних ідей та думок близькими родичами, з якими вона постійно проживає. Тому думка неповнолітньої дитини є важливою, але не може бути абсолютною для суду. Крім того, інтереси дитини не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.
Протилежне тлумачення, запропоноване апелянтом, фактично узаконює можливість свавільного невиконання судового рішення та підриває авторитет правосуддя.
Саме тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що невиконання рішення відбулося з вини боржника, а ненезалежних від нього обставин.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 перекручує зміст інформаційної довідки психолога Оболонського районного у м. Києві Центру соціальних служб Тамари Кротової, тоді як цей документ, навпаки, чітко підтверджує наявність неправомірної поведінки самого боржника під час проведення виконавчих дій 12 квітня 2025 року.
Так, у зазначеній довідці зафіксовано, що саме батько дитини поводився демонстративно та агресивно, ставив під сумнів повноваження представників виконавчої служби, в присутності поліції висловлював претензії психологу, гучно втручався у процес спілкування фахівця з дитиною, вигукував питання на підвищених тонах і фактично диктував дитині бажану відповідь - "Ні" на запитання про бажання бачитися з матір'ю.
Довідка також містить детальний опис атмосфери в помешканні, що однозначно вказує на емоційний тиск з боку оточення батька: поруч із дитиною перебувала бабуся, яка наполегливо промовляла "Помоги папе!", а також стороння жінка, співмешканка ОСОБА_1 , котра весь час знімала психолога на відео і робила коментарі, намагаючись вплинути на сприйняття подій дитиною.
Таким чином, документ підтверджує, що реакція дитини є результатом впливу батька та його оточення, а не самостійним виявом волі хлопчика чи наслідком "травми від матері", на що вказує апелянт.
Отже, на переконання колегії суддів, довідка психолога не лише не підтверджує доводи апелянта, а навпаки спростовує їх і свідчить про маніпулятивну поведінку боржника спрямовану на створення формального приводу для невиконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується із доводами відзиву на апеляційну скаргу про те, що саме невиконання судового рішення батьком порушує принцип найкращих інтересів дитини, а не дії державного виконавця.
Згідно з приписами Конвенції про права дитини та Сімейного кодексу України, дитина має невід'ємне право на спілкування з обома батьками, незалежно від того, чи проживають вони разом.
Позбавлення дитини можливості підтримувати контакт з одним із батьків унаслідок протиправної поведінки іншого прямо суперечить не лише рішенню суду, а й самим інтересам дитини, закріпленим у міжнародних та національних нормах права.
Боржник, замість конструктивної співпраці з органами державної виконавчої служби та сприяння виконанню рішення суду, свідомо створює перешкоди, формує у дитини негативне ставлення до матері, демонструє конфліктну поведінку та маніпулює емоційним станом дитини, виправдовуючи цим власне невиконання ухвали суду.
Державний виконавець, діючи у межах повноважень, передбачених ст. 11, 18, 63, 64- 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконав свій обов'язок - повідомив правоохоронні органи про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України (умисне невиконання судового рішення).
Відповідно до ст. 63 зазначеного Закону, у разі виявлення під час виконання рішення ознак кримінального правопорушення державний виконавець зобов 'язаний повідомити про це органи досудового розслідування .
Отже, направлення повідомлення до поліції не лише правомірне, а є прямим обов'язком державного виконавця, який не має права ігнорувати факти систематичного невиконання рішення суду.
У цьому виконавчому провадженні неодноразово складалися акти про умисне невиконання боржником ухвали суду, що свідчить про наявність у його діях ознак складу злочину, передбаченого ст. 382 КК України. Саме з цих підстав виконавець і звернувся до правоохоронних органів, виконуючи вимоги закону виходячи за межі повноважень чи проявляючи власну ініціативу.
Таким чином, твердження апелянта про порушення принципу найкращих інтерес дитини є не лише безпідставними, а й суперечливими за суттю, оскільки саме його поведінка - як особи, що чинить перешкоди у спілкуванні дитини з матір'ю - грубо порушує цей принцип.
Державний виконавець навпаки, діяв в інтересах дитини, забезпечуючи виконання судового рішення, яке гарантує дитині право на контакт з обома батьками.
Стаття 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає, що відповідальність настає за невиконання рішення без поважних причин.
Водночас поважна причина - це обставина, яка не залежить від волі боржника, є непереборною та об'єктивною, наприклад, тяжка хвороба, стихійне лихо, перебування у відрядженні, відсутність фізичної можливості виконати певну дію тощо.
У даному випадку боржник повністю контролює ситуацію, адже саме він визначає, чи допустити матір до дитини, чи забезпечити зустріч у спокійній обстановці, чи навпаки - створити перешкоди для виконання ухвали суду.
Посилання в апеляційній скарзі на "емоційний стан дитини" не може бути виправданням, оскільки цей стан прямо формується внаслідок поведінки самого батька, який не лише не сприяє виконанню рішення, а й активно перешкоджає цьому, чинячи тиск на дитину та формуючи негативне ставлення до матері, що підтверджено самим психологом.
У своїй скарзі ОСОБА_1 заявляє, що «неодноразово створював умови для виконання рішення суду», проте не конкретизує, які саме умови ним були створені, у чому вони полягали, яким чином сприяли реалізації права матері на контакт із дитиною, і головне жодним доказом це не підтверджує.
На переконання колегії суддів, посилання боржника на "поважні причини" - є безпідставними та необґрунтованими, оскільки його бездіяльність і демонстративна поведінка є усвідомленим ухиленням від виконання обов'язку, покладеного судом.
Таким чином, суд першої інстанції цілком обґрунтовано визнав відсутність поважних причин і підтвердив законність дій державного виконавця, який діяв у межах наданих повноважень та відповідно до приписів закону.
Крім того, колегія суддів вважає, що будь-яке інше тлумачення норми ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» призвело б до легалізації бездіяльності боржників і нівелювання обов'язковості судових рішень, що є неприпустимим у правовій державі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення скарги.
Судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Тому, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба