28 січня 2026 року м. Київ
Справа №753/7960/25
Апеляційне провадження №22-ц/824/1598/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва, постановлену під головуванням судді Кулика С.В. 13 червня 2025 року у м. Київ, за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіки та жінки без реєстрації шлюбу,
У квітні 2025 року ОСОБА_3 , звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме проживання ОСОБА_3 із загиблим ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01.09.2009 по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто по день смерті останнього.
06.06.2025 представник позивача через систему «Електронний суд» подала заяву про забезпечення позову, в якій просила заборонити Міністерству оборони України вчиняти дії щодо нарахування та виплати іншим членам сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 нерозподіленої частки одноразової грошової допомоги у розмірі 3750000,00 грн у зв'язку із загибеллю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заява мотивована тим, що з 01.09.2009 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, однак шлюб так і не було офіційно зареєстровано. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер при виконанні обов'язків військової служби. Після смерті ОСОБА_4 виникла необхідність вирішувати питання, пов'язані з оформленням пільг та компенсацій, а також виплати грошової допомоги. Однак, при підготовці документів позивач дізналася, що не може подати необхідний пакет документів, оскільки проживала з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу. Тому, для реалізації права на вищевказані пільги та виплати, у неї виникла необхідність звернутись до суду для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою отримання статусу члена сім'ї загиблого військовослужбовця.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову - задоволено.
Заборонено Міністерству оборони України вчиняти дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 нерозподіленої частки одноразової грошової допомоги у розмірі 3750000 грн, у зв'язку із загибеллю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала суду мотивована тим, що невжиття заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, з метою належного захисту права позивача, суд вважає за доцільне вжити заходи щодо забезпечення позову.
Не погодились із вказаним судовим рішенням відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх представником - Гуревичем М.Г. подано апеляційні скарги, в яких він вказує на те, що судом в оскаржуваній ухвалі не зазначено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просила позивачка, може перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову, та в порушення ч. 3 ст. 150 ЦПК України не проаналізував застосований захід забезпечення на предмет співмірності із заявленими позовними вимогами.
Згідно з позовною заявою позивач просила встановити факт проживання її однією сім'єю з померлим ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу посилаючись на те, що встановлення такого факту їй необхідно для подальшого оформлення одноразової грошової допомоги, виплата якої призначається Міністерством оборони України. Будь-яких інших вимог, окрім встановлення факту проживання з померлим однією сім'єю, позивач не заявляла. Отже, з огляду на заявлені позовні вимоги застосування заходів забезпечення шляхом заборони Міністерству оборони України вчиняти дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерозподіленої частки одноразової грошової допомоги не є співмірним із заявленими позовними вимогами, які не пов'язані з виплатами такої допомоги.
Посилання у позові на те, що встановлення відповідного юридичного факту необхідно позивачу для подальшого вирішення питання про здійснення відповідних виплат само по собі не робить застосування вищевказаних заходів забезпечення позову співмірними з позовними вимогами, оскільки спір безпосередньо щодо здійснення відповідних виплат на даний час судом не розглядається, а відповідні позовні вимоги позивачем не заявлялись. По суті у заяві про забезпечення позову позивач просить забезпечити не позовні вимоги, тобто не майбутнє виконання судового рішення згідно із заявленими позовними вимогами, а інші обставини, які є обґрунтуванням мети позовних вимог. Однак процесуальним законодавством не передбачено забезпечення обґрунтування мети позову, оскільки судове рішення приймається лише щодо заявлених позовних вимог, а не щодо обґрунтування їх мети, якому надається лише правова оцінка, але не ухвалюється рішення щодо суті такого обґрунтування.
Отже, у разі задоволення позовних вимог здійснення чи нездійснення відповідних виплат ніяким чином не знівелює існування встановленого судом юридичного факту, про який заявлено позовну вимогу. Таким чином, заходи забезпечення позову, про застосування яких просила позивач не є співмірними із заявленими позовними вимогами, а невжиття таких заходів не може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, з огляду на заявлені позовні вимоги.
На підставі викладеного, представник в апеляційних скаргах просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Назаренко М.В. в інтересах ОСОБА_3 просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу доводи, якої не спростовують обґрунтовують висновків суду залишити без задоволення.
В судовому засіданні адвокат Гуревич М.Г. просив задовольнити апеляційні скарги подані в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ухвалу суду скасувати та у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.
Представник позивача - адвокат Назаренко М.В. просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується звітом про доставку судової повістки до кабінету в Електронному суді, причини неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що в провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває спір про встановлення факту проживання ОСОБА_3 із загиблим ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 вересня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто по день смерті останнього.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_3 прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до розгляду.
06 червня 2025 року представник позивача подала заяву про забезпечення позову, у якій вказала, що позивач проживала однією сім'єю з ОСОБА_4 , який був військовослужбовцем та загинув під час виконання ним обов'язків військової служби. Від встановлення зазначеного факту залежить виникнення у позивача особистих та майнових прав, зокрема, права на отримання одноразової грошової допомоги.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, з метою належного захисту права позивача, суд вважає за доцільне вжити заходи щодо забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.
Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Згідно з роз'ясненнями викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року (справа № 753/22860/17). Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вказала на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема, в постанові від 06 липня 2022 року у справі № 354/1616/21.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.
З наведених обставин справи вбачається, що метою звернення ОСОБА_3 до суду з позовом є встановлення факту, від якого залежить право отримання нею одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю (смертю) ОСОБА_4 під час виконання ним обов'язків військової служби.
Тобто для реалізації своїх прав позивач, просить суд заборонити Міністерству оборони України вчиняти дії щодо нарахування та виплати одноразової допомоги членам сім'ї загиблого, оскільки таке право, на переконання позивача, може отримати й вона.
Колегія суддів зауважує, про існування необхідності у забезпеченні позову, оскільки не застосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у майбутньому, адже існують ризики того, що у разі невжиття заявлених нею заходів забезпечення позову, може бути породжено новий спір щодо виплачених коштів відповідачам, як одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ОСОБА_4 .
Отже, обраний позивачем захід забезпечення позову співвідноситься з предметом позову, а отже, існує прямий зв'язок між вказаним заходом забезпечення позову і його предметом.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що заходи забезпечення позову направлені не на забезпечення не виконання рішення суду по суті спору, а майбутньої мети реалізації прав позивача, проте вказане не спростовує необхідності забезпечення позову, оскільки встановлення юридичних фактів без мети і без відповідних правових наслідків в судовому порядку не передбачено.
Окрім того, апеляційний суд зазначає, що забезпечення позову є тимчасовим заходом та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки виплата одноразової допомоги буде лише призупинена на короткий час - до вирішення даної справи по суті.
Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення вказаного позову.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції на законних підставах вжито заходів забезпечення позову та обґрунтовано постановлено оскаржувану ухвалу з додержанням вимог закону. Підстав для її скасування чи зміни не вбачається.
За таких обставин, апеляційну скаргу, відповідно до ст. 375 ЦПК України, слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 05 лютого 2026 року.