Справа №369/8176/25Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3247/2026Доповідач: ОСОБА_2
Іменем України
27 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року, -
Даною ухвалою суду продовжено обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) діб у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, а саме до 06 лютого 2026 року (включно),з альтернативою внесення застави у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн.
00 коп., з покладенням відповідних обов'язків.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зазначив, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачена подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Зазначає, що на даний час з нею в слідчому ізоляторі перебуває її малолітня дитина, яка знаходиться на грудному вигодовуванні та потребує домашніх умов. Слідчий ізолятор не забезпечує її дитячим харчуванням та належними умовами для відвідування лікаря-педіатра.
Вказує, що вона зареєстрована неподалік м. Києва, у зв'язку з чим просить застосувати до неї домашній арешт.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Зважаючи на відсутність клопотань сторін кримінального провадження про розгляд апеляційної скарги за їх участі, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Так, з оскаржуваної ухвали вбачається, що підставами для продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 може: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. Також місцевим судом, на виконання вимог ст. 178 КПК України, було враховано тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання її винуватою у злочинах, у вчиненні яких вона обвинувачується, дані про особу обвинуваченої в їх сукупності.
Враховуючи, що ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким, а також приймаючи до уваги існування обґрунтованих ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, з урахуванням того, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається в своїй апеляційній скарзі обвинувачена, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченої під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
На думку колегії суддів, характер висунутого ОСОБА_6 обвинувачення в сукупності з конкретними обставинами кримінального провадження, переконливо доводить, що суспільний інтерес, незважаючи на існування презумпції невинуватості, як переважував, так і досі переважує вимоги забезпечення поваги до особистої свободи обвинуваченої.
Колегія суддів переконана, що застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту, як про це просить обвинувачена, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченою своїх процесуальних обов'язків.
Наявність у обвинуваченої постійного місця проживання та малолітньої дитини не є підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, враховуючи висунуте обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На думку апеляційного суду, з урахуванням майнового стану та репутації обвинуваченої, суспільної небезпеки інкримінованих злочинів, застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, є обґрунтованою та здатна забезпечити виконання ОСОБА_6 покладених на неї процесуальних обов'язків.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Суддя Суддя