Унікальний номер справи 755/3165/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/2051/2026
Головуючий у суді першої інстанції Н. О. Яровенко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
21 січня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
учасники справи
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Київська міська рада
заінтересована особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Захарченко Тарас Сергійович
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Яровенко Н. О., в примішенні Дніпровського районного суду м. Києва,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, заінтересовані особи: Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Захарченко Т. С.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті залишилось спадкове нерухоме майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Заявник звернулась до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Захарченка Т. С. із заявою про прийняття спадщини № 182 від 04.12.2024 як дружина померлого. Приватним нотаріусом було здійснено реєстрацію спадкової справи № 58/2024 в Спадковому реєстрі та роз'яснено, що для отримання спадщини потрібно у судовому порядку встановити факт спільного проживання зі спадкодавцем, оскільки на час смерті ОСОБА_2 шлюб із ОСОБА_1 було розірвано.
Заявник вказала, що 28.01.2025 вона звернулася до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зі заявою щодо видачі витягу з державного реєстру акту цивільного стану про смерть ОСОБА_2 з метою оформлення спадщини. У відповідь на звернення Дніпровський відділ ДРАЦС у м. Києві ЦМРУЮ МЮ (м. Київ) листом від 28.01.2025 № 23/33.4-87 повідомив, що відповідно до п. 4 Розділу IVПравил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, свідоцтво про смерть видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як збоку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або за заповітом, представникові органу опіки та піклування, у разі виконання ними повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва, якщо родинні стосунки, право на спадкування підтверджуються документально, про що зазначається в заяві про видачу свідоцтва. Інших родичів та членів сім'ї, крім неї, ОСОБА_2 не мав. У нього немає інших спадкоємців, що відносяться до першої, другої та третьої черги (батьків, дітей, інших кровних родичів). На жаль, спільних дітей вони не мали. Таким чином, у неї виникла необхідність встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 без шлюбу не менше 5 років до часу відкриття спадщини.
Заявник вказала, що встановлення цього факту, що має юридичне значення їй необхідне для реалізації її права на спадкування нерухомого майна, що належало на праві приватної власності ОСОБА_2 , та отримання у Приватного нотаріуса свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно.
Заявник вказала на те, що з ОСОБА_2 вони проживали однією сім'єю більше 18 років, офіційний шлюб між ними був зареєстрований два рази: у період з 15.11.2006 по 16.06.2011, та з 13.08.2019 по 31.12.2022. Розірвання офіційного шлюбу не стало для них перешкодою у збереженні справжніх почуттів, поваги та довіри один до одного. Як до реєстрації шлюбу, так і після його розірвання, вони продовжували проживати як одна сім'я до дня смерті ОСОБА_2 , вважаючи один одного чоловіком та дружиною. Місцем реєстрації ОСОБА_2 була адреса: АДРЕСА_1 . Проте з вересня 2010 року вони з померлим проживали разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що належнить заявнику. На підтвердження цього Житлово-експлуатаційною дільницею № 409 Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговуванню житлового фонду Дніпровського району м. Києва» складено відповідний Акт від 05.02.2025 року. Також заявник зазначила, що цей факт може бути підтверджений сусідами її будинку АДРЕСА_3 : ОСОБА_3 , що проживає у квартирі АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 , що проживає у квартирі АДРЕСА_5 , та ОСОБА_5 , що проживає у квартирі АДРЕСА_6 .
З урахуванням зазначеного просила суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з вересня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані заявником докази на підтвердження проживання однією сім'єю її та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без шлюбу, зокрема не мотивував чому не врахував під час ухвалення рішення показання свідків, які були допитані у судовому засіданні та фактично підтвердили обставини, викладені заявником у заяві та письмові докази зібрані по справі. Формальний підхід суду першої інстанції до розгляду справи без врахування реального змісту заяви та обставин справи, які свідчать про обставини її спільного проживання однією сім'єю з померлим призвело до ухвалення судом незаконного та несправедливого рішення. У матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що подружжя після розірвання шлюбу не припинило спільне проваживання однією сім'єю, оскільки вони вели спільне господарство, у них був спільний бюджет, вона опікувалась чоловіком, допомогала йому у всьому, оскільки він був хворою людиною і потребував постійної її допомоги.
Крім того ОСОБА_1 звернула увагу суду на те, що вона є єдиним спадкоємцем щодо майна померлого її чоловіка ОСОБА_2 .
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_12. підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити на підставі викладених в ній доводів.
Заінтересовані особи Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Захарченко Т. С. про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином (шляхом доставлення 30.12.2025 судової повістки до електронного кабінета Київської міської ради та врученням поштового відправлення 05.01.2026 приватному нотаріусу, що підтверджується зворотнім повідомленням).
Будь - яких заяв або клопотань від заінтересованих осіб до суду апеляційної інстанції станом на день розгляду справи не надходило.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених заінтересованих осіб, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення заявника та її представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріаль, кв. АДРЕСА_7 ; ного права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Проте таким вимогам закону оскаржуване у справі рішення суду не відповідає.
Так, перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.
За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Звертаючись до суду із зазначеною заявою ОСОБА_1 вказувала на те, що незважаючи на реєстрацію між нею та ОСОБА_2 шлюбу двічі та розірванння цих шлюбів, подружжя не припиняло шлюбних відносин та продовжувало проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Оскільки ОСОБА_2 помер та після його смерті залишилося спадкове майно, тому у заявника, як єдиного спадкоємця щодо майна померлого, виникла необхідність у встановленні факту проживання однією сім'єю без реєстарції шлюбу з ОСОБА_2 у період з вересня 2010 року по 15.11.2024.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимх доказів того, що заявник та померлий ОСОБА_2 мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю, вели спільний побут, мали спільний бюджет, спільно харчувалися, купували майно для спільного користування, приймали участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надавали взаємну допомогу, мали усні чи письмові домовленості про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин у періоди з 16.06.2011 до 13.08.2019 та з 31.12.2022 до часу відкриття спадщини.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому частково погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного.
Так, частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних фактів, що мають юридичне значення (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження.
Законодавцем визначено, що у порядку окремого провадження суд може вирішити питання про факт, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер. Саме з такою заявою звернулась до суду ОСОБА_1 . Встановлення факту проживання її з ОСОБА_2 однією сімєю як чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 необхідно для отримання права на спадкування після смерті ОСОБА_2 .
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 16.11.2024 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) складено актовий запис № 2447, що підтверджується копією актового запису про смерть.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції в м.Києві, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб 15.11.2006, про що зроблено відповідний актовий запис № 2257.
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції в м.Києві, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 16.06.2011, про що зроблено відповідний актовий запис № 268.
Повторно, 13.08.2019, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданимДніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про що зроблено відповідний актовий запис № 1998.
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвали шлюб 31.12.2022, про що зроблено відповідний актовий запис № 382.
ОСОБА_1 стверджує, що з вересня 2010 року по день смерті ОСОБА_2 вони постійно проживали однією сім'єю, не зважаючи на розірвання офіційного шлюбу вони продовжували проживати як одна сім'я до дня смерті ОСОБА_2 , вважаючи один одного чоловіком та жінкою, а тому просить встановити факт проживання однією сім'єю без реєстарції шлюбу з ОСОБА_2 у період з вересня 2010 року по 15.11.2024.
Разом з тим, із наявниих у матеріалах справи доказів вбачається, що у період з вересня 2010 року по 16.06.2011 та у період з 13.08.2019 по 31.12.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується наявними у матеріалах справи свідоцтвами про шлюб. Відтак факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу у вказані періоди не потребує встановленню у судовому порядку, оскільки вони перебували у зареєстрованому у встановленому законом порядку шлюбі, а тому заява ОСОБА_1 в цій частині не підлягає задоволенню. Такий факт за вказані періоди не потребує доведення в судовому порядку, оскільки у зазначені періоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Перебували у зареєстрованому шлюбі.
Щодо періоду з 31.12.2022 по 15.11.2024 проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_2 , оскільки проживала разом з ним однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Встановлення факту проживання із ОСОБА_2 на час прийняття спадщини необхідне заявнику для реалізації її права на прийняття спадщини за законом після смерті останнього.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (див. постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).
На підтвердження факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 надала суду Акт від 05.02.2025 про проживання ОСОБА_2 , договір про надання ритуальних послуг від 15.11.2024, свідоцтвапро шлюб та розірвання шлюбу, випискиіз медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 17/2605, № 17/12414, № 18/5417 та № 18/7026; заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на медичне обслуговування у філії № 1 КНП «КДЦ Дніпровського району м.Києва» від 11.06.2018 за місцем проживання: АДРЕСА_2 ; довідки до акта огляду МСЕК від 06.07.2018 року, виданої ОСОБА_2 ; пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження ОСОБА_6 ; свідоцтва про припинення одруження між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; свідоцтва про одруження ОСОБА_9 та ОСОБА_6 ; свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_11 ; дозволу Київської місцевої прокуратури № 4 на проведення кремації тіла ОСОБА_10 ; лікарського свідоцтва про смерть №2191/2 від 18.09.2017; акту констатації смерті № 1607 від 17.09.2017 щодо ОСОБА_10 .
Так, згідно медичної документації ОСОБА_2 мав ряд захворювань та перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах. При цьому догляд за ним здійснювала ОСОБА_1 , що показали суду допитані свідки.
Зокрема Актом від 05.02.2025, складеним ЖЕД №409 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , підтверджується факт проживання ОСОБА_2 до дня смерті без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира належнить ОСОБА_1 .
Також судом було допитано свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є сусідами заявника, та які показали суду, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були подружжям, проживали разом з 2010 року в належній заявнику квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
У вищезазначених медичних документах зазначена адреса проживання ОСОБА_2 та його матері ОСОБА_10 - АДРЕСА_2 . Вказана квартира належнить ОСОБА_1 . Час видачі даних довідок співпадає з періодом, коли шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Як пояснила суду заявниця, саме вона доглядала разом з ОСОБА_2 його матір, яка проживала разом з ними, вони разом її хоронили.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
Колегія суддів, з урахуванням встановлених обставин дійшла висновку, що із наданих ОСОБА_1 суду доказів вбачається, що вона з ОСОБА_2 проживали як подружжя незважаючи на те, що шлюб між ними укладався та розривався двічі. При йьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , після розірвання 31.12.2022 шлюбу продовжили проживати як подружжя однією сім'єю, вели спільне господарство, вирішували побутові проблеми, піклувалися один про одного, мали почуття, повагу та довіру один до одного, вважаючи себе чоловіком та дружиною.
Таким чином суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доводам заявниці, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_2 , зокрема ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період з 31.12.2022 по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Натомість іншими учасниками справи не спростовано належними та допустимими доказами обставини, які вказують на наявність протягом вказаного періоду встановлених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю, та їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Так, відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У даній справі факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджується не лише показаннями свідків, а й іншими письмовими доказами, які не були належним чином оцінені судом першої інстанції в сукупності та на підставі яких було ухвалене немотивоване та необгрунтоване рішення суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Суд не навів у рішенні мотивів, з яких не прийняв до уваги надані ОСОБА_1 докази на підтвердження викладених у заяві обставин щодо фактичного проживання заявника із померлим протягом останніх років, двічі реєстрації між ними шлюбу, піклування ОСОБА_1 за ОСОБА_2 , здійснення його поховання тощо.
Відтак доведеним є те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю, вели спільний побут, мали спільний бюджет, спільно харчувалися, купували майно для спільного користування, ліки, приймали участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надавали взаємну допомогу, мали усні та/або письмові домовленості про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин у період з 31.12.2022 до 15.11.2024.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із того, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами об'єктивно підтвердила, що у вказаний період ( з 31.12.2022 по 15.11.2024) вони з ОСОБА_2 фактично проживали як подружжя, мали спільний бюджет, вело спільне господарство, були пов'язані виконанням взаємних прав і обов'язків та спільним побутом саме як подружжя, ураховуючи при цьому встановлені судом обставини щодо здійснення саме ОСОБА_1 поховання ОСОБА_2 .
Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, застосувавши наведені вище положення СК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність законних пдстав для встановлення факту, що має юридичне значення - проживання ОСОБА_1 однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_2 у період з 31 грудня 2022 року по 15 листопада 2024 року.
Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першоїстатті 376 ЦПК Україниє порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_2 у період з 31 грудня 2022 року по 15 листопада 2024 року, з наведених вище підстав.
Ураховуючи положення ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з провадженням у справі не відшкодовуються, оскільки іншого законом не встановлено.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ) однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ), померлим ІНФОРМАЦІЯ_6 , у період з 31 грудня 2022 року по 15 листопада 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 06 лютого 2026 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна