справа № 208/9447/24
провадження № 2/208/138/26
09 лютого 2026 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючого судді - Гречаної В.Г.,
за участі секретаря судового засідання - Агеєвої В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам'янське в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 208/9447/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей Межівської селищної ради, Служба у справах дітей Покровської міської ради, Служба у справах дітей Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав, -
Представник позивача, адвокат Мустафаєва Юлія Леонідівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулась до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Межівської селищної ради, Служби у справах дітей Покровської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначила, що позивач та відповідач мешкали однією сім'єю в період з 2018 року по серпень 2020 рік, однак офіційно подружні стосунки не реєстрували.
Перебуваючи в фактичних подружніх стосунках у них народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не зважаючи на той факт, що офіційний шлюб не укладено, вказаний факт не був для позивача перепоною виконувати свої батьківські обов'язки належним чином. Відповідачка не мала "великого" бажання займатися вихованням та доглядом доньки. Позивач думав, що небажання матері займатися її вихованням є лише тимчасовим фактом, однак зі спливом часу нічого не змінювалося, а лише погіршувалося.
Так як позивач мав обов'язок матеріально утримувати сім'ю то майже весь час був на роботі, а в ті години, що мали б бути відпочинком - мав батьківський обов'язок приділяти увагу дитині і не лише щодо її духовного розвитку, а й займатися майже всіма побутовими справами: прибирання, прання, приготування їжї, тощо. Все це відбувалося як за власним бажанням як батька, так і вимушено. Тобто Відповідачка, маючи звичку вести "вільний" спосіб життя, без обтяжень, могла тривалий час перебувати в сумнівних компаніях, поза межами житла.
Позивач неодноразово звертав увагу своєї дружини на неналежне виконування своїх батьківських обов'язків, але всі ці перемовини не надавали результатів, поведінка Відповідачки не змінювалася.
В побуті, майже завжди, йому допомагала мати позивача - ОСОБА_5 , 1979 року народження. Крім того, тривалий час дитина мала необхідність перебувати під її наглядом, так як Відповідачка ставилася зухвало щодо свого обов'язку доглядати дитину.
Все вказане відбувалося приблизно до серпня 2020 року, коли на останок позивач не мав морального права залишати доньку в подальшому під безвідповідальним наглядом Відповідачки.
Так, приблизно в серпні 2020 року, під час спільної бесіди з Відповідачкою, остання повідомила, що вона дуже втомилася від постійних обов'язків та не бажає в подальшому здійснювати будь-який нагляд за своєю донькою, а відтак вона забажала покинути домівку та мешкати окремо, розпоряджаючись своїм часом на власний розсуд, без будь-яких обтяжень дитиною та побутовими турботами. Так з вказаного періоду (серпень 2020 року) по теперішній час малолітня донька мешкає разом зпозивачем та перебуває на повному його забезпечені. Відповідачка взагалі припинила спілкування як з позивачем так і з малолітньою донькою. Відповідачці достеменно відомо про місце фактичного проживання, про місце навчання доньки, її уподобань, але вона не бажає спілкуватися та не виявляє бажання приймати участь в її вихованні.
Донька повністю позбавлена будь-якої участі матері: педагогічного, матеріального, грошового, посильного трудового та будь-яких інших, відповідачка не надає допомоги на її утримання та, не бажає виконувати своїх батьківських обов'язків.
08.08.2023 році позивач уклав шлюб з громадянкою ОСОБА_6 , яку малолітня донька вважає рідною матір'ю та взагалі не знає, що вона їй не рідна.
Відповідно до рекомендацій за результатами психологічної діагностики проведеної психологом ОСОБА_7 встановлено, що ОСОБА_8 не знає, що ОСОБА_9 нерідна мати, тому є ризик, що новина про це, а також про рідну матір, спричинить значну дистрес-реакцію в дитини та може викликати негативні наслідки у її психічному та фізичному здоров'ї, поведінці та розвитку, а також слугувати причиною формування дитячої психологічної травми. Спілкування з матір'ю можливе після відповідної підготовки Софії психологом та після психологічної консультації матері.
У зв'язку з чим, просить позбавити батьківських прав ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Протоком автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024 року, цивільну справу №208/9447/24 передано до провадження судді Гречаній В.Г.
Ухвалою суду від 17.09.2024 року відкрито провадження у справі №208/9447/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
26.09.2024 року від представника Служби у справах дітей Межівської селищної ради надійшли пояснення, з яких встановлено, що ОСОБА_1 та малолітня донька ОСОБА_4 зареєстровані на території Межівської селищної територіальної громади як внутрішньо переміщені особи. Мати - ОСОБА_3 з офіційною заявою по питанню усунення перешкод у спілкуванні з дитиною не зверталась.
30.09.2024 року від представника Служби у справах дітей Межівської селищної ради надійшли пояснення, з яких встановлено, що в телефонному режимі відповідач повідомила, що вона з 2021 року одружена, змінила прізвище на ОСОБА_10 . На даний момент мешкає в селі Вознесенське Синельниківського району Дніпропетровської області разом зі старшою донькою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де зареєстровані як ВПО.
11.11.2024 року від ОСОБА_12 надійшла заява, у якій зазначила, що вона не хоче, щоб її позбавляли батьківських прав на її дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
18.11.2024 року від ОСОБА_12 надійшла заява, у якій зазначила, що являється законною матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була у цивільному шлюбі з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у них вийшов сімейний конфлікт, розбіжності, він неодноразово підіймав руку, застосовував фізичне насилля і згодом викрав доньку і вивіз в невідомому напрямку. Протягом 3,5 років відповідачка не могла до нього додзвонитись, у соцмережах постійно блокував, на смс не реагував. На даний момент позивач не проживає за адресою прописки, зі слів законної дружини позивача, дитина проживає у Полтавській області з бабусею. ОСОБА_1 отримує від держави грошову допомогу як ВПО, витрачає ці гроші на свої потреби. На даний момент він знаходиться у СЗЧ, не працює. Зазначила, що не згодна, щоб її позбавляли материнських прав і вимагає, щоб їй повернули її дитину найближчим часом.
Ухвалою суду від 27.01.2025 року витребувано від Служби у справах дітей Межівської селищної ради Висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27.02.2025 року від ОСОБА_12 надійшли пояснення. Зазначила, що підстав для позбавлення її батьківських прав не має, позивач користуючись тяжким часом та станом війни в країні намагається позбавити її батьківських прав та таким самим чином демобілізуватись з лав Зброй них Сил України, так як позивач є військовослужбовцем. З позовною заявою категорично не погоджується, вважає її необґрунтованою, подаю з порушенням процесуального права, так як позивач намагається вести суд в оману та позбавити дитину рідної матері. Зазначила, що вона з позивачем завжди опікувалис донькою та займались належним вихованням, приділяли багато уваги її розвитку та навчанню. Згодом відносини з позивачем погіршились, чоловік почав вживати спиртні напої, у нетверезому стані поводив сееб агресивно, ображав її, принижував, виганяв з дому, застосовував фізичну силу, при цьому дитину не ображав. Тривалий час терпіла поведінку позивача, сподівалась, що зможе налагодити відносини і зберігти родину. Через вторгнення рф довелось переїздити, дитину забрали батьки позивача, щоб забрати в більш безпечне місце. Відповідачка не взмозі була самостійно це зробити, не мала матеріальної можливості, власного транспорту. Позивач став забороняти спілкуватись із донькою, став погрожувати фізичною розправою якщо буде намагатись зв'язуватись з дитиною та шукати можливості побачитись, заблокував номер телефону. Через батьків чоловіка завжди намагалась цікавитись життям дитини, приїхати боялась через погрози позивача. Зазначила, що ніколи не ухилялась від виховання і утримання доньки, завжди цікавилась та цікавиться життям дитини, але не має можливості боротись з колишнім чоловіком. Неодноразово зверталась до поліції щодо перешкоджання бачитись та виховувати дитину. Дуже непокоїться за життя та здоров'я дитини, хоче забрати її проживати разом. На даний момент знайшла стабільну роботу, постійне місце проживання, має змогу забезпечувати дитину. Просить відмовити у задоволенні позову.
17.03.2025 року від представника Служби у справах дітей Межівської селищної ради надійшла заява, у якій зазначено, що позивач з дитиною виїхали з території Межівської селищної терторіальної громади, рекомендують звернутись до органу опіки та піклування для отримання висновку на новим місцем проживання заявника.
16.06.2025 року адвокат Мустафаєва Ю.Л., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , подала до суду клопотання, у якому просить залучити у якості третьої особи Службу у справах дітей Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області.
Ухвалою суду від 19.06.2025 року клопотання адвоката Мустафаєвої Ю.Л. про залучення третьої особи - задоволено. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Службу у справах дітей Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області та витребувано від Служби Висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02.10.2025 року від представника Служби у справах дітей Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області надійшло Рішення Виконавчого комітету Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області від 25.07.2025 р. № 50 , яким затверджено Висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 21.10.2025 року закрито підготовче провадження у справіта призначено справу до розгляду по суті.
02.02.2026 року у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, зазначив, що якщо вона не займатись вихованням дитини, то не буде цього робити. Її родичі та друзі знали про місцезнаходження дитини, проте відповідачка не провідувала дитину.
02.02.2026 року у судовому засіданні адвокат Мустафаєва Ю.Л. також підтримала позицію позивача та звернула увагу на висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав відповідачку, аргументуючи, тим що Служба прийняла такий висновок, оскільки не знає обставини життя дитини, а також на підставі того, що Служба не може знайти відповідачку. Своєю поведінкою, ігноруванням судових засідань, відсутністю участі у житті дитини відповідачка показує своє ставлення до дитини. Про дитину згадала лише тоді, коли отримала позовну заяву. Вона відсутня у житті дитини. Просить задовольнити позовні вимоги.
02.02.2026 р. у судове засідання відповідачка (Чокай) ОСОБА_3 не з'явилась, повідомивши в телефонному режимі про неможливість прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
02.02.2026 року у судовому засіданні після судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. На підставі ч.1 ст. 244 ЦПК України ухвалення судового рішення було відкладено та визначено дату та час судового засідання, в якому буде відбуватися проголошення судового рішення, про що учасники справи були повідомлені у спосіб, встановлений ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем та відповідачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народилась ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно Покровським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 169, батьками якої зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Відповідно до довідок від 19.04.2022 №1224-7001026225 та від 20.09.2022 №1224-5002146335 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідно до акту від 16.07.2024 року обстеження умов проживання, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 . З'ясовано, що діти мають окремі місця для сну, в наявності сезонний одяг, засоби гігієни, іграшки відповідно до віку. За цією адресою проживають: ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_14 .
Відповідно до довідки та характеристики КЗ Дошкільної освіти «Райпільський ясла-садок «Пролісок» Межівської селищної ради» №35 від 26.06.2024 року, ОСОБА_4 дійсно відвідує КЗ Дошкільної освіти «Райпільський ясла-садок «Пролісок» Межівської селищної ради» з 01.06.2022 року. Виховується у неповній сім'ї. Вихованням дитини займається тільки тато ОСОБА_1 . Мама, ОСОБА_3 , разом з донькою та чоловіком не проживає, не проводить час разом з дитиною, не займається її вихованням та розвитком. Разом з татом дівчинка відвідує онлайн заняття, з допомогою тата виконує завдання, які ставить вихователь. Ставлення тата до дошкільного закладу позитивне, зацікавлений у співпраці з дитячим садком.
Відповідно до декларації № 0001-А016-9ХА0 про вибір лікаря, який надає первинну допомогу, довіреною особою пацієнта ОСОБА_4 є ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки з військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2024 року № 104, солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 з 22.06.2024 по теперішній час.
Відповідно до службової характеристики, ОСОБА_1 займає посаду стрільця санітара 2 піхотного відділення 1 піхотного взводу 5 піхотного батальйону з 22.06.2024 року, за час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони.
Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», ОСОБА_1 станом на 07.03.2024 року незнятої або непогашеної судимості не має.
Відповідно до довідки від 18.03.2024 року №1224-7001982881 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_15 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
13.05.2021 року ОСОБА_16 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Покрвоським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 159.
Відповідно до висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , № 53 від 11.09.202 року, виданого відділом «Служба у справах дітей» Чернеччинська селищна рада Самарівського району Дніпропетровської області, повідомлено, що з відповідачкою особисто зв'язатись не вдалось.
26.11.2025 року у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 свідчила, що вона є матір'ю позивача. Вона допомагала сину з донькою, так як він ходив на роботу. Зазначила, що ОСОБА_18 залишила дитину у 2021 році. Деякий час вона приходила до дитини, але потім припинила. Офіційно розписані не були, разом проживали у м. Покровськ. Відповідачка почала влаштовувати своє особисте життя. ОСОБА_19 з сім'ї, коли ОСОБА_8 було трішки більше року. У 2022 році син з донькою переїхали з ОСОБА_20 . У 2023 році син познайомився з ОСОБА_21 , вони одружились. ОСОБА_8 наразі ОСОБА_22 називає мамою, розповідати дитині про біологічну маму не стали, тому що вона вже ОСОБА_22 вважає своєю мамою. ОСОБА_18 деякий час телефонувала, а потім припинила. Наразі невідомо, де проживає ОСОБА_18 , вона не бажає спілкуватись з дитиною.
26.11.2025 року у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 свідчила, що позивач є її чоловіком. У 2021 році почала зустрічатись з чоловіком, у нього була дитина, мати з нею не спілкувалась. На момент знайомства з цивільною дружиною вже не проживав. У 2023 році одружились. Наразі дитина проживає з нею, ходить в школу до 1 класу. Біологічна мати не спілкується з дитиною. ОСОБА_8 не знає, хто її біологічна мама. Дар'ю не бачила, чоловік їй не телефонує. У цьому році переїхали до іншого місця проживання.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я та особливостей розвитку.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Згідно п. 16 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі№ 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164СК України є усталеною.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватисяі брати участь у її вихованні.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).
Виходячи із наведеного, встановивши фактичні обставини справи, суд зазначає, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов'язків, а саме відсутність спілкування з дитиною, не свідчить про наявність підстав для позбавлення останньої батьківських прав відносно дитини, яка проживає разом з батьком, оскільки недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.
Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов'язками та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_10 ( ОСОБА_23 ) батьківських прав, суддів вважає, що відсутністні підстав для задоволення позову.
Судом враховано, що відповідачка ОСОБА_2 приймала участь у судових засіданнях, надала пояснення щодо предмету спору, заперечувала щодо задоволення позовних вимог, що свідчить про її зацікавленість у подальшій участі у житті малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи.
Згідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача ; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так як позовні вимоги не підлягають задволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 200, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позових вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей Межівської селищної ради, Служба у справах дітей Покровської міської ради, Служба у справах дітей Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.
Сторони по справі:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 .
Третя особа - Служба у справах дітей Межівської селищної ради, юридична адреса: область Дніпропетровська, смт. Межова, вулиця ім. Грушевського, будинок № 9, код ЄДРПОУ 44450833.
Третя особа - Служба у справах дітей Покровської міської ради, юридична адреса: область Донецька, місто Покровськ, площа Незалежності, будинок № 11, код ЄДРПОУ 04052933.
Третя особа - Служба у справах дітей Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, юридична адреса: область Дніпропетровська, Самарівський р-н, с. Гупалівка, вулиця Савченко Романа, будинок № 40 А, код ЄДРПОУ 20241361.
Повний текст судового рішення складено та проголошено 09.02.2026 року о 16:30 год.
Суддя В. Г. Гречана