Справа № 757/10314/23-а
Провадження № 2-а/761/165/2025
27 серпня 2024 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Фролова І.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті.
У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд визнати протиправною та скасувати постанову серії АА №00001394 від 18 жовтня 2022 року та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП у зв?язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 жовтня 2022 року старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Соколюк Л.М. винесено постанову серії АА №00001394 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 17 000, 00 грн.
Однак, ОСОБА_1 вважає, що маса транспортного засобу RENAULT PREMIUM 280.19, д.н.з. НОМЕР_1 є дозволеною та знаходиться в межах норми. Зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, де саме вчинено адміністративне правопорушення. Позивач вважає, що постанова серії АА №00001394 не відповідає вимогам, встановленим законодавством.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
На підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року справу направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду.
06 серпня 2024 року через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого представник відповідач зазначає, що товарно-транспортна накладна не може беззаперечно свідчити про достовірність важення транспортного засобу та вантажу з боку позивача. Також зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, що підтвердили б існування підстав для звільнення від адміністративноі? відповідальності.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Так, судом враховано, що постанова про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії (п.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ від 06.03.2008 року).
Відповідно до ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичноі? фіксаціі? порушень Департаменту реалізаціі? державноі? політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Соколюком Любомиром Миколаи?овичем, складено постанову серія АА №00001394 від 18.10.2022, згідно з якою встановлено, що 05.09.2022 о 08 год 46 хв., за адресою М-03, км 22+717, Киі?вська обл., відповідальна особа - ОСОБА_1, допустила рух транспортного засобу RENAULT PREMIUM 280.19 , ДНЗ НОМЕР_1 із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР Украі?ни: перевищення загальноі? маси транспортного засобу на 7.9% (1.436 тон), при дозволеніи? максимальніи? фактичніи? масі 18 тон, навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 15.8% (1.822 тон), при дозволеному максимальному навантаженню на вісь 11.5 тон, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 132-1 Кодексу Украі?ни про адміністративні правопорушення. На позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000, 00 грн.
Щодо товарно-транспортної накладної суд зазначає наступне.
Як зазначає позивач, відповідно до товарно - транспортної накладної маса транспортного засобу RENAULT PREMIUM 280.19, ДНЗ НОМЕР_1 дозволено та знаходиться в межах норми. У зв?язку із цим відомості про перевищення загальної маси транспортного засобу на 7,9 % (1,436 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 18 тон, навантаження на одинарну вісь транспортного засобу на 15,8% (1,822 тон) при дозволеному максимальному навантаженні на вісь 11,5 тон, що було зафіксовано Державною службою України з безпеки на транспорті за вказаних обставин не відповідає дійсності.
Відповідно до І Розділу Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Украі?ні, затверджених наказом Міністерства транспорту Украі?ни від 14 жовтня 1997 року No 363, товарно-транспортна накладна - єдинии? для всіх учасників транспортного процесу документ, призначении? для обліку товарно-матеріальних цінностеи? на шляху і?х переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаноі? роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностеи?, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складении? у паперовіи? та/або електронніи? формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до абзацу 27 глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Украі?ні, затверджених наказом Міністерства транспорту Украі?ни від 14.10.97 No 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиціі? Украі?ни 20 лютого 1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна не є первинним документом, що підтверджує фактичну масу товарно-матеріальних цінностеи?, що перевозяться, а використовується виключно для обліку таких товарно- матеріальних цінностеи? в аспекті підтвердження факту.
Верховнии? Суд в постанові від 31.07.2019 р. у справі No 802/518/17-а діи?шов висновку, що товарно-транспортна накладна не є первинним документом, що підтверджує фактичну вагу товарно-матеріальних цінностеи?, що перевозяться, а використовується виключно для обліку таких товарно-матеріальних цінностеи? в аспекті підтвердження факту. Тому, сам факт наявності товарно-транспортноі? накладноі? не виключає перевезення, одночасно і інших товарно-матеріальних цінностеи?, не вказаних в первинних документах, що впливає на загальну вагу транспортного засобу.
З огляду на вищезазначене суд доходить до висновку, що товарно-транспортна накладна не може беззаперечно свідчити про достовірність важення транспортного засобу та вантажу.
Факт наявності товарно транспортноі? накладноі? не виключає перевезення одночасно і інших товарно матеріальних цінностеи?, не вказаних в первинних документах, що впливає на загальну вагу транспортного засобу.
Щодо вагових обмежень та механізму фіксації адміністративних правопорушень у вказаній сфері суд зазначає наступне.
Відповідно до частини дванадцятоі? статті 6 Закону Украі?ни «Про автомобільнии? транспорт», державному контролю підлягають усі транспортні засоби украі?нських та іноземних перевізників, що здіи?снюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на територіі? Украі?ни.
Частиною другою статті 29 Закону Украі?ни «Про дорожніи? рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переі?здів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за и?ого отримання встановлюються Кабінетом Міністрів Украі?ни.
Згідно статті 33 Закону Украі?ни «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів Украі?ни.
Рух транспортних засобів та і?х составів у разі, коли хоча б один з і?х габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здіи?снюється відповідно до Правил проі?зду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переі?здами, затверджених постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 18 січня 2001 № 30 «Про проі?зд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переі?здами» (надалі - Правила № 30)
У тои? же час, відповідно до пункту 3 Правил No 30, транспортнии? засіб чи автопоі?зд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Згідно п. 22.5 ПДР України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Відповідно до частини 4 статті 48 Закону Украі?ни «Про автомобільнии? транспорт», у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом є дозвіл, якии? дає право на рух автомобільними дорогами Украі?ни, видании? компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проі?зд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
За порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проі?зду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переі?здами, згідно статті 132-1 КУпАП, передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч.2 ст. 132-1 КУпАП перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
За приписами частини 1 статті 14-3 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
При цьому, відповідно до ст. 14-3 ч.3 КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, у випадках, передбачених статтею 279-7 цього Кодексу.
Стаття 279-7 КУпАП передбачає, що відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою про накладення адміністративного стягнення законної сили: така особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка користувалася транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач у встановлений строк звертався до компетентних органів з питання вибуття транспортного засобу з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать його транспортному засобу. Не надано відповідних доказів також і до суду.
Матеріали справи також не містять доказів звернення особи, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, документа (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
Також слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року №1197 затверджено Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, відповідно до пунктів 3, 21 яких підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є: визначення належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв'язку з передачею фізичній особі транспортного засобу в користування; визначення керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, свого працівника належним користувачем; оформлення на фізичну особу нотаріально посвідченої довіреності на право користування транспортним засобом; користування фізичною особою транспортним засобом на підставі договору оренди (найму, позички); користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу; оформлення на фізичну особу, щодо якої вносяться відомості як про належного користувача, тимчасового реєстраційного талона. Внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, якого визначив безпосередньо власник транспортного засобу, здійснюється у сервісному центрі МВС у присутності власника транспортного засобу (його представника за довіреністю) та належного користувача.
Таким чином, саме з ініціативи позивача вносяться до реєстру відомості про належного користувача транспортного засобу.
Стаття 279-5 ч.1, 4 КУпАП визначає, що у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника. Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Частиною 1 статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
В силу ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно оскаржуваної постанови правопорушення зафіксоване в автоматичному режимі за допомогою технічного засобу марки WIM 59, WAGA-WIM35, зав.№8, свідоцтво про повірку UA.TR.113-0619/06F-21 чинне до 28.12.2022.
Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначений Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 року № 1174 (далі - Порядок № 1174).
Згідно з п.п. 2, 16 Порядку № 1174 посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей про: транспортний засіб; відповідальну особу, визначену статтею 14-3 КУпАП; наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; метаданих, сформованих автоматичним пунктом.
Пунктом 8 Порядку № 1174 передбачено, що вимоги до технічних засобів автоматичних пунктів визначаються Технічним регламентом засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року № 163.
Відповідно до п. 9 зазначеного Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, засоби вимірювальної техніки можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію в разі, коли вони відповідають вимогам цього Технічного регламенту.
Згідно з п. 2 Порядку № 1174 система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система) - взаємопов'язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи.
Фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку (п. 7 Порядку № 1174).
Відповідно до п. 12 Порядку № 1174 автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв'язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно з постановою КМУ № 412 від 05.04.2022 року «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного стану», позитивні результати періодичної, позачергової повірки та повірки після ремонту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, засвідчені відбитком повірочного тавра на таких засобах чи записом з відбитком повірочного тавра у відповідному розділі експлуатаційних документів та/або оформлені свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, строк дії яких закінчився у період воєнного і надзвичайного стану та протягом місяця після його припинення чи скасування, чинні на період воєнного і надзвичайного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування на всій території України або в окремих її місцевостях.
Відтак, сертифікати відповідності є такими, що пройшли повірку,
Таким чином технічний засіб фіксації вищевказаного адміністративного правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі відповідає вимогам вказаного Технічного регламенту, що підтверджується свідоцтвом про повірку, сертифікатом перевірки типу та сертифікатом відповідності.
Позивачем в обґрунтування позовних вимог не наведено обставин, які б свідчили про наявність обґрунтованого сумніву щодо несправності технічного засобу, яким проводилось вимірювання навантаження в автоматичному режимі, з огляду на дійсність свідоцтва про повірку технічного засобу.
В контексті п.22.5 Правил дорожнього руху перевізник, зважаючи на особливості та характер вантажу, зобов'язаний обрати вагу, яка водночас не перевищуватиме як повну масу транспортного засобу, так і навантаження на осі.
Вказана норма імперативно забороняє рух автомобільними дорогами транспортних засобів та їх составів з перевищенням нормативних вагових параметрів у разі перевезення подільних (сипучих, наливних) вантажів.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №803/1540/16.
Відповідно до п.12.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Пунктом 8.20 глави 8 правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що водій зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.
Згідно пункту 8.21 глави 8 Правил, виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов'язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України.
Законодавством не передбачено можливості звільнення від відповідальності за порушення нормативних параметрів транспортних засобів, що визначені в п.22.5 ПДР України, під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у випадку переміщення вантажу.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року, будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Переміщення вантажу під час руху не є припустимим, оскільки його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу, що є загрозою для безпеки дорожнього руху.
Таким чином, з метою збереження автомобільних доріг від руйнування через значні навантаження на дорожнє покриття, встановлено заборону перевезення подільних вантажів транспортними засобами та їх составами, що перевищують вказані параметри фактичної маси та навантаження на вісь (осі). У разі перевезення подільних вантажів вагові параметри не повинні перевищувати вищезазначені межі.
Варто також зазначити, що у частині 1 статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначено, що транспортний засіб спеціалізованого призначення - це транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, осіб з інвалідністю, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).
Напівпричіпом визнається причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
У статті 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14 жовтня 1997 року № 363, визначено, що сідельний тягач - це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, причіп - це транспортний засіб, призначений для руху тільки в з'єднанні з іншим транспортним засобом. До цього виду транспортного засобу належать напівпричепи і причепи-розпуски.
Транспортним засобом визнається пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Вантажним автомобілем є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Автопоїзд (транспортний состав) - це механічний транспортний засіб, що з'єднаний з одним або кількома причепами за допомогою зчіпного пристрою, а експлуатацією транспортного состава є транспортування тягачем причепа згідно з інструкцією щодо його використання (відповідність причепа тягачу, наявність страхового з'єднання, єдиної системи сигналізації, освітлення тощо).
Згідно пункту 2.13 Правил дорожнього руху, транспортний засіб для перевезення вантажів складається з тягача відповідної категорії та причепу.
З урахуванням викладеного, напівпричіп, як транспортний засіб, приводиться у рух за допомогою сідельного тягача. Сідельний тягач із з'єднаним із ним напівпричепом є транспортним засобом спеціалізованого призначення. Сідельний тягач та з'єднаний із ним напівпричіп, що мають єдину систему гальмування, освітлення, експлуатуються як транспортний засіб з метою перевезення вантажів певних категорій.
Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 761/33776/19.
Інших доказів або пояснень, які б підтверджували факт протиправності прийняття відповідачем спірної постанови, до суду не надавалось.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Ст. 9 ч.2 КАС України передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом із тим, відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, відповідачем в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України було доведено правомірність своїх рішень, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що було вчинено порушення п. 22.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст. 132-1 ч.2 КУпАП
Твердження позивача про незаконність та необґрунтованість постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
За викладених обставин, враховуючи, що відповідачами винесено постанову з дотримання вимог закону, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 19, 62 Конституції України, ст. 2, 12, 25, 72, 77, 262, 286 КАС України, ст. 7, 14-2, 132-1, 245, 251, 252, 254, 256, 258, 276, 279-1, 283, 284 КУПАП, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення.
З урахуванням ч.4 ст.286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
Державна служба України з безпеки на транспорті, адреса місцезнаходження - м. Київ, просп. Перемоги, буд 14, код ЄДРПОУ 39816845.
Повний текст рішення виготовлений 27 серпня 2024 року.
Суддя: