Справа № 465/11733/25
Провадження 2-а/465/37/26
Іменем України
06.02.2026 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б.,
з участю секретаря Арбуза Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
У провадженні Франківського районного суду м. Львова знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення.
В обгрунтуваннях покликається на те, що 14.12.2025 інспектором 2 зводу 3 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старшим лейтенантом поліції Льодою Володимиром Степановичем винесено постанову від 14.12.2025 серії ЕНА №6341881 про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якоїпозивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, та накладено штраф у розмрі 680 гривень. ОСОБА_1 із вказаною постановою не погоджується вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 25.12.2025 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду.
02.01.2026 представник відповідача для спростування доводів позову і підтвердження вини позивача з використання підсистеми «Електронний суд» подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому здійснено цитування спірної постанови та перераховування норм чинного законодавства, якими керується посадова особа при винесенні постанови про адміністративне правопорушення та долучив відеозаписи та матеріали по даному правопорушенню. Просить відмовити повністю у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю такого.
14.01.2026 представник позивача подав через підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив, в якому вказав, що доводи відповідача є необгунтованими та не спростовують доводів, наведених у позовній заяві щодо відсудності складу правопорушення, передбаченого п.17.4 ПДР, оскільки: водій тролейбуса не розпочинав рух, а продовжував його; водій тролейбуса не здійснював виїзд із “карману», а рухався по полосі для маршрутних транспортних засобів та здійснював перетин перехрестя, регульованого знаком 2.1. "Дати дорогу", відтак, позивач мав перевагу в русі, а водій тролейбуса мав пропустити позивача, який рухався по головній дорозі. З огляду на вищевикладене, просив задоволити позові вимоги і судові витрати покласти на відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задоволити повністю.
Представник відповідача у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце слухання справи, не з'явився, втім з використання сервісу «Електронний суд» подав заяву, згідно якої просив розглянути справу без участі представника відповідача.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.
Судом установлено, що 14.12.2025 інспектором 2 зводу 3 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старшим лейтенантом поліції Льодою Володимиром Степановичем винесено постанову від 14.12.2025 серії ЕНА №6341881 про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху, зафіксоване не в не автоматичному режимі.
У постанові зазначено, що 14.12.2025 близько 11:54 годин у м. Львові на вул. Стрийській, буд.109, водій керуючи транспортним засобом не дав можливості маршрутному транспорту №141 завершити маневр, що розпочав рух від позначеної зупинки розташованої в заїзному кармані і чим порушив п.17.4 ПДР. Відтак, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 гривень.
Дана постанова оскаржена позивачем та є предметом даного судового розгляду.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353(далі Закон № 3353), встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженимипостановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.
Правила дорожнього руху, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Статтею 14 Закону №3353 встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цьогоЗакону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п.1.9 ПДР України, особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п.п. б п.2.3 ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Відповідно до п. 8.1 ПДР, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно із пунктом 8.4 ПДР України, дорожні знаки поділяються на групи:
а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду;
б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги;
в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі;
г) наказові знаки. Показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження;
ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила;
д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об'єктів обслуговування;
е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.
Згідно з п.1 ч.1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Положеннями пункту 8 частини першоїстатті 23 Закону України «Про Національну поліцію», визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожньогоруху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Згідно зі статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію», встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотриманняправил дорожнього руху.
Відповідно достатті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Положеннями ст.245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення,є будь-які фактичні дані,на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа)встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення,винність даної особи в його вчиненні та інші обставини,що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
В силу принципу презумпції невинуватості, дію чого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Стаття 9 КУпАП встановлює поняття адміністративного правопорушення, як протиправної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Тобто елементом складу адміністративного правопорушення неодмінно повинна бути вина у формі умислу чи необережності.
Згідно зі ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
В силу ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорі в у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Виходячи із норм, викладених в ст. 77 КАС України, встановлено, що за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин,про які стверджує інша сторона. При розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.
Як зазначалось вище, частиною третьоюст. 283 КУпАП передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, серед іншого, про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Частиною третьою статті 122 КУпАП встановлено, що ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Натомість, як вбачається з матеріалів позовної заяви, що знайшло своє підтвердження у відеозаписах, долучених по відзиву на позов, 14.12.2025 водій транспортного засобу Skoda KODIAQ BC3125РР Ковальчук Денис Борисович їхав по вулиці Стрийській та повернув на вулицю Вернадського, в сторону автовокзалу. На початку вулиці, з правої сторони, відводиться додаткова смуга для руху маршрутних транспортних засобів, що позначено дорожнім знаком 5.11. «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів». Одразу після цього наявний знак - парковка заборонена.
В подальшому є хрестоподібне перехрестя по вулиці Вернадського та виїздом із вказаної додаткової смуги для руху маршрутних транспортних засобів.
Позивач рухався вздовж вулиці Вернадського по головній дорозі, в той час як з другорядної смуги руху маршрутних транспортних засобів виїхав тролейбус №23. Із фототаблиці (додатку №6), долученої до позовної заяви вбачається, що перед виїздом із другорядної смуги руху маршрутних транспортних засобів встановлений дорожній знак 2.1 «Дати дорогу», згідно якого водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі … Знак встановлюється безпосередньо перед перехрестям або вузькою ділянкою дороги.
Водій тролейбуса не здійснював початок руху від зупинки, розташованої в заїзному
«кармані», а рухався по окремій полосі для транспортних засобів загального користування, що виключає можливість застосування п.17.4 ПДР.
Правила, передбачені розділом 17 ПДР, встановлюють правила надання переватранспортнихзасобів, зокрема шляхом проїду через нерегульоване перехрестя.
Згідно п.17.4. ПДР, у населених пунктах, наближаючись до автобуса, мікроавтобуса або тролейбуса, що розпочинає рух від позначеної зупинки, розташованої в заїзному "кармані"…, щоб дати можливість маршрутному транспортному засобу розпочати рух.
Слід відрізняти поняття «розпочинає рух» та «продовжує рух». Рух транспортного засобу після зупинки на перехресті, перед світлофором, перед пішохідним переходом не є початком руху, а є його продовженням після зупинки згідно правил ПДР.
Так, з доданих до позову документів, вбачається, що частина дороги, по якій рухався тролейбус є полосою руху для транспортних засобів загального користування, відтак, водій тролейбуса здійснював рух по окремій дорожній полосі, а не перебував на зупинці та не виїжджав із зупинки чи заїзного «карману».
Відтак, водій тролейбуса продовжував рух через нерегульоване перехрестя. Проїзд перехресть регулюється розділом 16 ПДР.
З доданих до позовної заяви документів вбачається, що перед виїздом тролейбуса на дорогу, по якій рухався позивач, був розміщений дорожній знак 2.1. «дай дорогу» - водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі. Знак встановлюється безпосередньо перед перехрестям або вузькою ділянкою дороги. Поза населеними пунктами на дорогах з твердим покриттям знак 2.1 повторюється з додатковою табличкою 7.1.1 .
Даний знак поширював свою дію на тролейбус. Відповідно до цього знаку позивач мав перевагу в русі. Водій тролейбуса мав пропустити позивача, який рухався по головній дорозі.
Згідно п.16.11. ПДР, на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.
Згідно п 1.10. ПДР, дати дорогу - вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість.
П.1.10 ПДР щодо тлумачення знаку «Дай дорогу» - додатково вказує на те, що тролейбус не починав рух, а вже перебував в русі та зобов'язаний був не продовжувати його, що виключає можливість застосування п.17.4 ПДР.
Зазначене вказує, що саме водій тролейбуса зобов'язаний був дати дорогу позивачу, який рухався по головній дорозі за правилами проїзду по нерегульованому перехресті, чого не здійснив. Відтак, у діях позивача відсутня вина та об'єктивна сторона правопорушення передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП України.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з постанови у справі про адміністративне правопорушення від 14.12.2025, якою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, а саме, в порушенні п.17.4 ПДР України, графа постанови: «до постанови додаються …» інспектором не заповнена, що свідчить про відсутність будь-яких доказів, отриманих в порядку, визначеному чинним законодавством України, щодо вчинення водієм адміністративного правопорушення.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що текст оскаржуваної постанови не містить посилань на те, що обставини, викладені в ній були зафіксовані на будь-які технічні прилади.
Зміст відзиву на позов зводиться до цитування спірної постанови та вимог чинного законодавства. Натомість будь-яких інших доказів вчинення позивачем вказаного правопорушення, представником відповідача до матеріалів справи не долучено.
Разом з тим, постанова про адміністративне правопорушення не може оцінюватися судом в розумінні ст.73 КАС України у якості належних і допустимих доказів, що підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.122 КУпАП, оскільки заперечується правопорушення позивачем, а інші докази, які б її обґрунтовували в матеріалах справи відсутні.
Сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення особою адміністративного правопорушення. Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.
Також, суд звертає увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожньогоруху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожньогоруху України відповідач, відповідно до ст.251 КУпАП, мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Порушення ПДР України, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністрати вніправопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Отже, в даному випадку відповідач не виконав покладеного на нього обов'язку, передбаченого ч.2 ст.77 КАС України, де чітко передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відсутність належних доказів свідчить про недоведеність відповідачем наявності в діях позивача порушення вимог ПДР України, що у свою чергу свідчить про недоведеність події і складу адміністративного правопорушення. А візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього рухупрацівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а також зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
З урахуванням викладеного, при розгляді даної справи суб'єктом владних повноважень, на якого покладено процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, не підтверджено недотримання позивачем Правил дорожнього руху України, а відповідно судом факту вчинення ним правопорушення за ч.3 ст.122 КУпАП з урахуванням, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь особи (ст.62 Конституції України),
За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого за ч.3 ст.122 КУпАП є недоведеними.
У силу положень п. 1 ст.6 Конвенціїпрозахист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямстатті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» від 09.06.2011, заява №16347/02 та Малофєєва проти Росії» від 30.05.2013, заява №36673/04).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характерКодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».
Окрім цього, згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, є неналежними доказами.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Суд також звертає увагу на те, п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, оскільки доказів вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП відповідачем не надано, а судом таких обставин не встановлено, суд приходить висновку про недоведеність наявності в діях позивача складу даних адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 241 КАС України, судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Разом з тим, на час судового розгляду справи особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Так, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Вказаний перелік судових рішень, які може приймати суд першої інстанції у цій категорії справ, є вичерпний та не передбачає права суду першої інстанції визнати неправомірними дії суб'єкта владних повноважень, в тому числі і визнавати складену постанову протиправною.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З вищевказаного, суд вважає, що вимоги позивача щодо скасування постанови є правомірними і такі позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а тому слід постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4986029 від 15.06.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності ч.6 ст.122 КУпАП - скасувати та провадження у справі про адміністративне правопорушенням - закрити.
За змістом п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України, однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.,
Частиною першоюстатті 132 КАС Українипередбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Також, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287,288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовуватистатті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 543/775/17, яка є обов'язковою для застосування суду.
З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду розмір судового збору за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення теж складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 7 ЗаконуУкраїни «Про ДержавнийбюджетУкраїнина 2025рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01.01.2025 становить 3028 гривень.
Із урахуванням наведеного ставка, що підлягала до сплати при поданні позовної заяви становить 605 грн. 60 коп. (3028,00 грн. * 0,2).
За обставин цієї справи позивачем сплачено судовий збір у розмірі 605,60 гривень, що підтверджується квитанцією ID: 9952-2582-1529-2751 від 16.07.2025.
Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача підлягає стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 гривень.
Керуючись ст.ст. 6, 8, 9, 20,44,47,77,90,139, 143, 192,210-211,229, 241-246, 250,268,286КАС України,суд -
Позов задоволити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6341881 від 14.12.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 122 КУпАП - скасувати та провадження у справі про адміністративне правопорушенням - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОККП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: м. Львів, вул. Перфецького, буд. 19.
Повне судове рішення складено 06.02.2026.
Суддя Кушнір Б.Б.