Ухвала від 03.02.2026 по справі 991/2100/24

Головуюча суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/2100/24

Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-кп/991/51/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 рокумісто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретарки судового засідання ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

прокурора ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , подану на вирок Вищого антикорупційного суду від 19 серпня 2025 року, ухвалений у кримінальному провадженні №42023000000000825, щодо

ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Чернівці, зареєстрованого за адресою проживання: АДРЕСА_1 , проживаючого в буд. АДРЕСА_2 , громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України /далі - КК/,

ВСТАНОВИЛА:

І. Вступ

1. Ця справа стосується перегляду в апеляційному порядку вироку суду про визнання одного з колишніх начальників відділення слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції ОСОБА_10 /далі - обвинувачений/ винуватим у заволодінні майном особи в особливо великому розмірі та підбуренні до надання одному із заступників начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції /далі - ГУНП/ в Чернівецькій області неправомірної вигоди, яким йому призначено покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

1.1. Необхідність перевірки законності, обґрунтованості та вмотивованості наведеного рішення виникла у зв'язку з його оскарженням стороною захисту.

1.2. У даній справі суду апеляційної інстанції необхідно було відповісти на доводи апеляційної скарги, які стосувалися тверджень про недопустимість доказів, неповноту судового розгляду, провокацію злочину, неправильність кваліфікації дій особи.

1.3. За результатами апеляційного перегляду колегія суддів змінила вирок в частині кваліфікації дій обвинуваченого.

ІІ. Рух справи (процедура)

2. 13.03.2024 детективом Національного антикорупційного бюро України /далі - НАБУ/ було складено та прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури /далі - САП/ затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42023000000000825, внесеному 17.05.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань /далі - ЄРДР/, щодо вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 190 КК (т. 1 а. с. 2-15, 175).

3. 13.03.2024 вказаний обвинувальний акт вручено ОСОБА_10 , а 14.03.2024 - передано в суд (т. 1 а. с. 1, 33, 36).

4. 19.08.2025 суд першої інстанції ухвалив обвинувальний вирок (т. 16 а. с. 1-22).

5. 17.09.2025 до суду надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 , подана на зазначений вирок (т. 16 а. с. 53-64).

5.1. 24.09.2025 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду разом із вищевказаною апеляційною скаргою надійшли матеріали кримінального провадження №42023000000000825 (т. 16 а. с. 75-77).

5.2. 21.10.2025 від нової захисниці обвинуваченого ОСОБА_7 надійшла апеляційна скарга на вирок Вищого антикорупційного суду від 19.08.2025, яку названо було «доповненням до апеляційної скарги» (т. 16 а. с. 117-123). Зазначену апеляційну скаргу суддя-доповідач повернув ухвалою захисниці як таку, що подана з пропуском строку на апеляційне оскарження без клопотання про його поновлення (т. 16 а. с. 124-125).

5.3. 27.10.2025 захисник ОСОБА_6 подав до суду доповнення до своєї апеляційної скарги (т. 16 а. с. 208-213), в яких фактично навів доводи, тотожні тим, які були викладені в апеляційній скарзі, попередньо повернутій захисниці ОСОБА_7 (т. 16 а. с. 124-125).

5.4. 28.10.2025 прокурор ОСОБА_11 подав до суду письмові пояснення з приводу доводів апеляційної скарги сторони захисту (т. 16 а. с. 10-18).

6. Суд апеляційної інстанції про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомляв обвинуваченого (т. 16 а. с. 81, 86, 90-91, 94, 101, 106-107, 114, 166, 173, 184, 189-195, 216-217; т. 17 а. с. 19, 20-25, 37-38, 40, 42, 50-54, 62-64, 66-67, 99, 107-108, 110-115, 122-126, 129, 143-145) та усіх його захисників (т. 16 а. с. 81, 84-86, 90-91, 93, 99-101, 110-111), у тому числі й тих, які вступили у справу на стадії апеляційного перегляду - ОСОБА_7 (т. 16 а. с. 117-119, 126, 160, 162-163,169-173; т. 17 а. с. 19, 27-28, 33-36, 40-42, 46-47, 56-61, 68-69, 72-73) і ОСОБА_8 (т. 17 а. с. 94-95-99,101-104, 110-115, 119, 130-132, 137-142, 145).

6.1. Захисник ОСОБА_6 приймав участь у всіх судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, крім засідання, яке відбулося 03.02.2026, та стосувалося виступу обвинуваченого з останнім словом (т. 16 а. с. 155-159, т. 17 а. с. 2-8, 96-99, 110-115, 122-126, 221-223).

6.2. Обвинувачений ОСОБА_10 приймав участь у всіх судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, починаючи з 23.10.2025, крім засідання, яке відбулося 28.10.2025, в ході якого було заслухано лише доповідь головуючого судді стосовно оскаржуваного вироку та доводів апеляційної скарги (т. 16 а. с. 155-159; т. 17 а. с. 2-8, 96-99, 110-115, 122-126). Головуючий створив всі умови обвинуваченому для участі в засіданні 28.10.2025, але він не вийшов на зв'язок (т. 16 а. с. 189-195). Тому, надалі відсутність обвинуваченого в судовому засіданні 28.10.2025 за присутності його захисника під час доповіді головуючого компенсована ОСОБА_10 можливістю ознайомитися із журналом і звуко- та відеозаписом вказаного засідання, що він і зробив (т. 17 а. с. 44-45, 65). В подальшому жодного судового засідання обвинувачений не пропустив.

6.3. Захисники ОСОБА_7 (вступила в справу 21.10.2025) і ОСОБА_8 (вступив у справу 18.11.2025) були присутні в судових засіданнях, які відбулися 18.11.2025, 24.11.2025, 04.12.2025, в ході яких мали можливість скористатися правами на заявлення відводів, надання пояснень, заявлення клопотань, участі в дослідженні доказів і судових дебатах (т. 17 а. с. 96-99, 110-115, 122-126). Крім того, завдяки отриманню обвинуваченим доступу до записів усіх судових засідань у цій справі, які відбулися в суді апеляційної інстанції за їх відсутності, вони все ж мали можливість здійснювати захист (т. 17 а. с. 44-45, 65, 105-106, 109).

6.4. Захисниця ОСОБА_9 (вступила в справу 03.02.2026) була присутня в судовому засіданні 03.02.2026 під час виступу обвинуваченого з останнім словом, проти проведення апеляційного перегляду, як і обвинувачений, не заперечувала (т. 17 а. с. 221-223).

6.5. Також суд апеляційної інстанції повідомляв про всі судові засідання заявників (викривачів) у кримінальному провадженні, але вони для участі в апеляційному перегляді не прибули. Тому суд провів апеляційний перегляд за їх відсутності, ураховуючи не обов'язковість їх присутності та можливість за їх відсутності встановити обставини, які підлягали доказуванню (т. 16 а. с. 81, 86, 90-91, 95-96, 101, 104-105, 108-109, 115-116, 164-165, 173, 178, 220; т. 17 а. с. 29-30, 39, 42, 48-49, 70-71, 74-77, 120-121, 133-134, 145-147, 151-152, 156-157, 178-179, 190).

III. Короткий зміст судового рішення

7. Вироком Вищого антикорупційного суду від 19.08.2025 ОСОБА_10 призначено покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 369 і ч. 4 ст. 190 КК, у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією майна. В резолютивній частині вироку колегія суддів також вирішила питання щодо відсутності підстав для виплат викривачу, відбування покарання, заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів.

7.1. Зазначене покарання призначено у зв'язку із визнанням колишнього начальника відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_10 винуватим у заволодінні 40 000,00 євро (за курсом Національного банку України на 10.07.2023 це 1 592 856,00 грн) шляхом обману (шахрайство) та підбурювання ОСОБА_12 до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди заступнику начальника слідчого управління ГУНП в Чернівецькій області - начальнику відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи ( ОСОБА_13 ) за вчинення ним в її інтересах дій з використанням службового становища, дійсного наміру передавати яку обвинувачений не мав.

7.2. Оскаржуваний вирок мотивований тим, що, як встановив суд: (1) адвокат ОСОБА_14 у червні 2023 попросила в ОСОБА_10 допомогти з поверненням грошових коштів у сумі близько 40 тисяч євро, які ОСОБА_12 заборгувала їй та іншим особам, повідомивши про розслідування слідчим ОСОБА_15 кримінального провадження №12022260000000362 за ч. 3 ст. 332, ч. 3, 4 ст. 358 КК, в якому боржниця може згодом стати підозрюваною і через це звернутися до ОСОБА_10 за допомогою; (2) 07.07.2023 ОСОБА_12 зустрілась із ОСОБА_10 , який, розуміючи, що повноваження надавати вказівки ОСОБА_15 з приводу розслідування мав ОСОБА_13 , повідомив про необхідність йому поговорити з ОСОБА_13 із приводу вирішення її питання та домовився зустрітися з нею у понеділок 10.07.2023; (3) 10.07.2023 під час розмови ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_12 , що спілкувався із ОСОБА_13 , та висунув їй умову щодо передання через нього неправомірної вигоди в сумі 40 000 євро за забезпечення не притягнення ОСОБА_12 до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні №12022260000000362; (4) 11.07.2023 ОСОБА_10 одержав від ОСОБА_12 першу частину неправомірної вигоди в сумі 10 000 євро, заволодівши ними з корисливих мотивів та розпорядившись на власний розсуд; (5) 24.07.2023 ОСОБА_10 від ОСОБА_12 одержав решту обумовленої неправомірної вигоди в сумі 30 000 євро, попередньо отримавши 23.07.2023 розписку ОСОБА_12 стосовно повернення йому боргу в зазначеній сумі, написану за його вказівкою; (6) ОСОБА_10 , заволодівши з корисливих мотивів одержаними від ОСОБА_12 коштами, наміру передавати їх ОСОБА_13 не мав.

7.3. Крім того, колегія суддів дійшла висновку, що (1) докази сторони обвинувачення, зібрані під час досудового розслідування, є належними та допустимими; (2) ознаки провокації злочину відсутні (т. 16 а. с. 1-22).

IV. Вимоги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

8. Захисник в апеляційній скарзі просив скасувати оскаржуваний вирок, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 закрити на підставі ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/.

8.1. В апеляційній скарзі сторона захисту стверджувала про: (1) недопустимість доказів, враховуючи (а) відсутність у матеріалах справи письмових доказів, які б підтверджували видачу грошових коштів для їх використання під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій /далі - НС(Р)Д/, (б) самостійне та з власної ініціативи проведення ОСОБА_12 оперативно-розшукової діяльності за допомогою власного мобільного телефону з вбудованою у ньому функцією диктофону, (в) не дотримання строку передачі матеріалів кримінального провадження до належного органу досудового розслідування, (г) вжиття прокурором заходів щодо розсекречення ухвал слідчих суддів про надання дозволу на проведення НС(Р)Д поза межами строку досудового розслідування; (2) неповноту судового розгляду, зважаючи на ненадання належної оцінки показанням свідків, які не в повній мірі викладенні в оскаржуваному вироку; (3) провокацію злочину з боку правоохоронних органів із залученням ОСОБА_12 ; (4) неправильність кваліфікації дій особи, з огляду на (а) відсутність об'єктивної та суб'єктивної сторони складу злочину в діях ОСОБА_10 (за версією сторони захисту він повертав борг, а не отримував неправомірну вигоду), та (б) неможливість одночасної кваліфікації дій обвинуваченого в якості шахрайства та підбурювання до закінченого замаху на надання службовій особі неправомірної вигоди, адже відсутній інший суб'єкт співучасті у вчиненні інкримінованих дій.

8.2. У судових засіданнях захисник ОСОБА_6 просив задовольнити апеляційну скаргу з мотивів, наведених у ній.

V. Узагальнені позиції інших учасників судового провадження

9. Інші учасники судового провадження висловили свої аргументи.

9.1. Обвинувачений підтримав доводи апеляційної скарги свого захисника, зазначивши, що: (1) кошти, які надавала йому ОСОБА_12 , він повертав особам, перед якими у неї були борги; (2) у діях правоохоронних органів наявна провокація; (3) з ОСОБА_12 були у дуже близьких відносинах; (4) він не мав наміру кому-небудь надавати неправомірну вигоду.

9.2. Прокурор під час судового розгляду зазначив, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, оскільки: (1) суд першої інстанції не зобов'язаний дослівно викладати у вироку показання свідків, потерпілих чи обвинувачених та у сукупності судом надано правильну оцінку показанням; (2) докази є допустимими; (3) дотримано правила підслідності; (4) відсутня провокація вчинення злочину відносно ОСОБА_10 ; (5) судом першої інстанції надано правильну оцінку кваліфікації діяння, вчиненого ОСОБА_10 .

9.3. Інші захисники також підтримали доводи апеляційної скарги.

VI. Межі перегляду оскаржуваного рішення

10. Рішення суду має бути законне, обґрунтоване і вмотивоване (ч. 1 ст. 370 КПК).

10.1. Виходячи зі змісту положень ч. 1 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 26, ч. 1 ст. 404 КПК, перегляд оскаржуваного вироку здійснюється в межах прохальної частини та доводів апеляційної скарги.

10.2. Тому, під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку перевіряються доводи апеляційної скарги для з'ясування відповідей на питання чи: (1) допустимі докази; (2) має значення походження грошей, переданих як хабар (якщо так, яке їх походження у цій справі); (3) результати НС(Р)Д отримані з дотриманням вимог КПК; (4) дотримався суд першої інстанції принципу повноти судового розгляду, враховуючи доводи щодо неповноти відображення у вироку показань свідків; (5) обґрунтовані висновки суду щодо відсутності провокації злочину; (6) правильно кваліфіковано дії обвинуваченого, враховуючи (а) версію сторони захисту стосовно причини передачі грошей обвинуваченому, та (б) відсутність співучасника.

VII. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів

11. Надаючи оцінку обставинам, установленим судом першої інстанції, та зробленим висновкам, колегія суддів виходить із такого.

(§1) Щодо недопустимості доказів

12. Сторона захисту доводила, що обвинувальний вирок ґрунтується на недопустимих доказах, із огляду на: (а) порушення порядку залучення ОСОБА_12 до проведення НС(Р)Д під час її перебування за межами України, чим порушено норми КПК; (б) незазначення засобів, на які зафіксовано проведення НС(Р)Д від 16.08.2023 (його назви, марки чи ін. ідентифікуючих даних); (в) самостійне та з власної ініціативи проведення ОСОБА_12 оперативно-розшукової діяльності за допомогою власного мобільного телефону з вбудованою у ньому функцією диктофону; (г) неповноту фіксації та відображення у вигідному для сторони обвинувачення сенсі даних, зазначених у протоколі НС(Р)Д від 16.08.2023, оскільки змість фактичної тривалості розмови 4-5 годин зафіксовано лише 40 її хвилин і не вказано часів її початку та закінчення; (ґ) відсутність видаткового касового ордера (ордерів) про видачу грошових коштів для їх використання під час проведення НС(Р)Д; (д) замалий проміжок в часі між отриманням грошових коштів уповноваженими органами та їх передачею ОСОБА_12 для того, щоб така подія фактично мала місце; (е) фінансування Головним управлінням Служби безпеки України /далі - ГУ СБУ/ у м. Києві та Київській області слідчих дій на суму 20 000 євро, хоча ОСОБА_12 передала ОСОБА_10 40 000 євро, з яких лише 10 000 були імітаційними засобами; (є) недотримання процедури виготовлення та вручення несправжніх імітаційних коштів; (ж) недотримання строку передачі матеріалів кримінального провадження до належного органу досудового розслідування; (з) вжиття прокурором заходів із розсекречення ухвал слідчих суддів про дозвіл на НС(Р)Д поза межами строку досудового розслідування.

12.1. Прокурор стверджував про допустимість доказів сторони обвинувачення, оскільки: (а) ОСОБА_12 була залучена до НС(Р)Д у порядку, передбаченому КПК; (б) у ОСОБА_12 був спеціальний технічний засіб (пристрій) для фіксування НС(Р)Д, відомості про який, у тому числі й про застосовані методи фіксування, враховуючи положення ч. 1 ст. 246 КПК не підлягають розголошенню; (в) відсутні ознаки монтажу та будь-які відомості про те, що запис здійснювався чи повинен був здійснюватися більше аніж зафіксовано на носіях НС(Р)Д; (г) неповне фіксування розмов у протоколі НС(Р)Д пояснюється незапланованістю зустрічі, поведінкою ОСОБА_10 і різними можливостями активації спеціальних технічних засобів; (ґ) КПК не вимагає конкретизувати суму коштів, яка буде використана в якості заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів, а яка - в якості справжніх коштів; (д) відсутність у матеріалах справи «корінця платіжного доручення» про видачу працівникам правоохоронних органів грошових коштів як видатків спеціального призначення та авансового звіту про використання коштів не є істотним порушенням вимог КПК; (е) у матеріалах провадження наявна довідка від 01.11.2024, у відповідності до якої грошові кошти у сумі 30 000 євро, які були використані під час проведення НС(Р)Д, належать ГУ СБУ у м. Києві та Київській області; (є) недотримання строку передачі матеріалів до належного органу досудового розслідування не є таким, що тягне недопустимість доказів, так як сума неправомірної вигоди неодноразово змінювалась і були підстави вважати причетними до вчинення злочину працівників правоохоронного органу, що згідно з ч. 4 ст. 216 КПК відносить його до підслідності ДБР; (ж) суд першої інстанції надав правильну оцінку питанню допустимості в якості доказів матеріалів, отриманих у результаті проведення НС(Р)Д, у тому числі тих, що стосуються їх розсекречення; (з) після встановлення суми фактично отриманих підозрюваним коштів прокурор відповідно до ч. 5 ст. 216 КПК прийняв рішення про визначення підслідності злочину за детективами НАБУ; (и) сторона захисту не навела аргументів на доведення порушення прав, свобод чи інтересів обвинуваченого через здійснення розслідування працівниками ДБР або щодо упередженості слідчого чи прокурора.

12.2. З приводу наведеного суд першої інстанції установив, що відсутні підстави для визнання доказів недопустимими, зважаючи на те, що: (а) ОСОБА_12 надала добровільну письмову згоду на участь у проведенні НС(Р)Д та залучена до їх проведення на підставі постанови слідчого; (б) твердження про здійснення фіксування ОСОБА_12 розмов на власні технічні засоби є необґрунтованим, оскільки вона могла завчасно повідомити оперативних співробітників про зустріч з ОСОБА_10 ; (в) фіксування зустрічі з допомогою НС(Р)Д не з самого початку є логічним внаслідок її незапланованості; (г) на долученому до протоколу НС(Р)Д носії інформації відсутні ознаки монтажу і сторона захисту не заперечувала зафіксованих обставин як таких, що існували, а лише надавала власне їх тлумачення; (ґ) тривалість зафіксованої у протоколі НС(Р)Д від 16.08.2023 розмови є меншою, ніж тривалість зустрічі, оскільки технічне обладнання у той період зустрічі, в який розмови, що мають значення для справи, не відбувались, вимикалось; (д) у органу досудового розслідування була можливість оперативно передати кошти ОСОБА_12 , а в часі складання протоколу огляду та вручення грошових коштів від 11.07.2023 допущена технічна помилка; (е) під час проведення слідчих дій залучались, зокрема, імітаційні засоби, а також кошти, належні ГУ СБУ у м. Києві та Київській області в розмірі 30 000 євро; (є) процесуальні порушення в частині недотримання строку передачі матеріалів до належного органу досудового розслідування не тягнуть за собою недопустимість доказів, отриманих у результаті процесуальних дій і рішень прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_16 , так як затримка з прийняттям рішення і передачею матеріалів розслідування іншому органу досудового розслідування становила три тижні та була спричинена нагальною необхідністю вжити невідкладні заходи із документування злочину; (ж) прокурор прийняв рішення про розсекречування і звернувся до апеляційного суду в межах строку досудового розслідування.

12.3. За підсумками апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено підстав для визнання недопустимими усіх доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження, оскільки істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК). Проте колегія суддів дійшла висновку, що протокол НС(Р)Д від 16.08.2023, у якому зафіксовано зміст спілкування ОСОБА_10 із ОСОБА_12 23.07.2023, є недопустимим доказом.

(А) Щодо залучення ОСОБА_12 до проведення НС(Р)Д

12.4. Довід захисту щодо порушення порядку залучення ОСОБА_12 до проведення НС(Р)Д, оскільки вона надала згоду на таке залучення, перебуваючи за межами України, спростовуються матеріалами провадження, відповідно до яких: (1) у системі «Аркан» зазначено, що саме 05.07.2023 ОСОБА_12 перетнула кордон в напрямку в'їзд в Україну на пункті пропуску Шегині (т. 12 а. с. 182); (2) письмову згоду про залучення до конфіденційного співробітництва вона надала 06.07.2023 (т. 12 а.с. 231). Й проведення її опитування 06.07.2023 у дистанційному режимі не спростовує того факту, що саме ОСОБА_12 надала згоду на її залучення до конфіденційного співробітництва. Водночас законодавство не передбачає обов'язку отримувати письмову згоду від особи на її залучення до конфіденційного співробітництва та до участі в НС(Р)Д (постанова Верховного Суду від 22.10.2021 у справі №487/5684/19).

(Б) Щодо дотримання порядку огляду та вручення грошових коштів

12.5. Сторона захисту ОСОБА_10 , оскаржуючи вирок Вищого антикорупційного суду від 19.08.2025, зазначила, що у матеріалах справи відсутні фінансові документи, а саме видатковий касовий ордер (ордери), що свідчать про видачу з порушенням вимог КПК грошових коштів для їх використання під час проведення НС(Р)Д.

12.5.1. Однак колегія суддів не погоджується з цими твердженнями, оскільки відповідно до постанови Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25.09.2023 у справі №208/2160/18 у матеріалах кримінального провадження має бути відображена інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину. Відсутність у матеріалах справи «корінця платіжного доручення» про видачу працівникам правоохоронних органів грошових коштів як видатків спеціального призначення та авансового звіту про використання коштів не є істотним порушенням вимог КПК і має бути оцінена у взаємозв'язку з відомостями про джерело походження коштів.

12.5.2. У матеріалах кримінального провадження наявні документи, які вказують про джерело походження коштів, які використовувались у межах кримінального провадження №42023000000000825, а саме: (1) довідка від 01.11.2024 №627, відповідно до якої ГУ СБУ у м. Києві та Київській області 11.07.2023 за рапортом №1206ДСК і 18.07.2023 за рапортом №1219ДСК фінансувало НС(Р)Д у сумі 10 000 євро та 20 000 євро відповідно (т. 12 а. с. 171); (2) протоколи огляду та вручення грошових коштів від 11.07.2023, 20.07.2023, 23.07.2023 з додатками, згідно з якими кошти у розмірі 30 000 євро належать ГУ СБУ у м. Києві та Київській області та необхідні для проведення НС(Р)Д, а також у розмірі 10 000 євро є імітаційними засобами.

12.5.3. Враховуючи вказане, колегія суддів відхиляє твердження сторони захисту щодо фінансування ГУ СБУ у м. Києві та Київській області слідчих дій у даному кримінальному провадженні у сумі 20 000 євро.

12.6. Щодо доводу сторони захисту, що період між отриманням грошових коштів уповноваженими органами та їх передачею ОСОБА_12 є замалим для того, щоб ці події фактично мали місце, колегія суддів вважає його таким, що не спростовує джерело походження коштів, оскільки: (1) спосіб передачі грошей між оперативними працівниками, котрі в подальшому вручалися ОСОБА_12 для передачі ОСОБА_10 в якості неправомірної вигоди, взагалі не має жодного значення у контексті обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, так як надання коштів підтверджено протоколом від 11.07.2023, й вони були заздалегідь ідентифіковані та про отримання відповідних грошових коштів не заперечує обвинувачений, що відповідає правозастосовній практиці суду касаційної інстанції (п. 30 постанови Верховного Суду від 26.10.2021 у справі №263/6791/17); (2) відповідно до постанови Верховного Суду від 29.11.2021 у справі №654/3229/18 форми і методи комунікації між процесуальним керівником та оперативними підрозділами, яким доручено проведення окремих слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій знаходиться поза межами правового регулювання КПК; (3) свідок ОСОБА_17 під час допиту у суді першої інстанції та прокурор повідомили, що у протоколі огляду та вручення грошових коштів від 11.07.2023 у часі складання допущена технічна помилка. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що джерела походження коштів, які використовуються для документування отримання неправомірної вигоди, законодавством не обмежуються, їх походження має значення лише для вирішення питання про долю речових доказів, а саме кому їх має бути повернуто після набрання вироком законної сили (постанова Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №369/12790/18).

12.7. Оцінюючи ж довід захисту про недотримання процедури виготовлення та вручення несправжніх імітаційних коштів, колегія суддів виходить з того, що хоч дійсно матеріали кримінального провадження не містять протоколу виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення конкретних НС(Р)Д, як передбачено ч. 2 ст. 273 КПК, однак дане порушення не є істотним, зважаючи на те, що: (1) порядок виготовлення імітаційних засобів, передбачений ч. 2 ст. 273 КПК, не є тотожним порядку отримання речових доказів у кримінальному провадженні, передбаченому ст. ст. 86, 87 КПК, адже на час виготовлення відповідні несправжні (імітаційні) засоби ще не мають ознак доказів - не відповідають вимогам ст. 98 КПК (такі ознаки набуваються ними в процесі кримінального правопорушення); (2) несправжні (імітаційні) засоби відповідають критерію належного процесуального джерела, оскільки згідно з протоколом обшуку від 24.07.2023 вони (разом зі справжніми грошовими коштами) були вилучені, оглянуті та докладно описані, а відповідно до постанови від 26.12.2023 визнані речовими доказами (т. 2 а. с. 129-140; т. 3 а. с. 218-220); (3) ці докази зібрані належним суб'єктом; (4) суд не встановив порушень під час проведення як огляду місця події, так і НС(Р)Д (контроль за вчиненням злочину); (5) як загальна сума у розмірі 40 000 євро, так і сума за вирахуванням несправжніх (імітаційних) засобів у розмірі 30 000 євро є неправомірною вигодою. Отже, виключення вказаних речових доказів із числа доказів у цьому кримінальному провадженні будь-яким чином не поліпшує становище обвинуваченого та не впливає на кваліфікацію кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване; (6) відомості про походження цих речових доказів жодним чином не можуть впливати на їх якісні характеристики, на волевиявлення особи, яка отримує неправомірну вигоду, на наявність чи відсутність ознак складу відповідного злочину, допустимість результатів НС(Р)Д.

12.7.1. Відомості про особу, спосіб, час тощо виготовлення імітаційних засобів можуть мати принципове доказове значення у випадку, коли якісні характеристики таких імітаційних засобів (можливість їх зміни у часі тощо) можуть свідчити (прямо чи опосередковано) про якісь обставини, що мають значення для кримінального провадження. Тому такі характеристики імітаційних засобів мають бути належним чином процесуально закріплені протоколом. У цьому випадку в системі доказування для завдань кримінального провадження мали значення такі обставини: (1) зовнішня схожість імітаційних засобів на купюри номіналом 500 євро (для перевірки дійсних намірів особи); (2) їх ідентифікаційні характеристики (серія та номер). Ці обставини є незмінними у часі, вони були зафіксовані у протоколі огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів від 23.07.2023 (т. 2 а. с. 103-111).

12.7.2. Місце, час, особа, спосіб виготовлення таких несправжніх купюр тощо в цьому кримінальному провадженні не можуть підтвердити чи спростувати факти, що входять до кола предмета доказування.

12.7.4. Врахувавши відсутність порушення конституційних прав обвинуваченого під час отримання зазначених речових доказів, роль цих доказів у системі доказування у цьому кримінальному провадженні у взаємозв'язку з іншими доказами, можливість підтвердження встановлених судом на підставі цих речових доказів обставин іншими матеріалами справи, суд вважає порушення ч. 2 ст. 273 КПК, яке полягає у відсутності протоколу виготовлення несправжніх (імітаційних) засобів, неістотним - таким, що в цілому не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_10

(В) Щодо недопустимості матеріалів НС(Р)Д від 16.08.2023

12.8. Надаючи оцінку доводам сторони захисту про те, що протокол НС(Р)Д від 16.08.2023 слід визнати недопустимим, оскільки (1) ОСОБА_12 23.07.2023 здійснювала фіксування зустрічі з ОСОБА_10 на власні технічні засоби, (2) у протоколі НС(Р)Д не зазначено час початку та закінчення зафіксованої розмови, відомостей щодо засобів, на які зафіксовано відповідне проведення НС(Р)Д (його назва, марка чи інші ідентифікуючі дані), колегія суддів виходить із наведеного нижче.

12.8.1. Згідно з ч. 1 ст. 246 КПК НС(Р)Д є різновидом слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Вичерпний перелік відомостей (на час судового розгляду), що є державною таємницею, визначено Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженим наказом голови Служби безпеки України від 12.08.2005 №440, за змістом п. п. 4.5.1, 4.5.6 якого до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки устаткування, апаратури, приладів, пристроїв, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, володіння якими дає змогу зацікавленій стороні впливати на її результати, що створює загрозу національним інтересам і безпеці.

Тобто, право на обмеження розкриття в кримінальному провадженні відомостей, визначених ст. 246 КПК, обумовлено належністю їх до державної таємниці та потребою зберігати таємні методи розслідування злочинів, і стосуються не тільки конкретного кримінального провадження. Тому їх розголошення без належних і обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам та безпеці, поняття і ознаки яких визначені в Законі України від 21.06.2018 №2469-VIII «Про національну безпеку». Дана позиція суду узгоджується із п. 44 рішення Європейського Суду з прав людини /далі - ЄСПЛ/ від 12.02.2019 у справі «Якуба проти України» / Yakuba v. Ukraine, заява №1452/09 та позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 28.03.2024 у справі №397/430/20, від 16.01.2025 у справі №563/404/22, від 10.12.2024 у справі №163/2670/21, від 10.04.2025 у справі №712/6011/21 та постанові його Об'єднаної палати від 29.03.2021 у справі №554/5090/16-к.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що порядок фіксування 23.07.2023 ходу зустрічі ОСОБА_12 та ОСОБА_10 і відомості щодо засобів, на які зафіксовано проведення НС(Р)Д не підлягають розголошенню, оскільки стосуються таємних методів розслідування злочинів і фіксування та є інформацією, яка належить до державної таємниці.

Незазначення в протоколі НС(Р)Д технічних характеристик пристрою, на який велася аудіофіксація розмови не ставить під сумнів належність та допустимість як доказу протоколу НС(Р)Д та додатку до нього, з огляду на положення ст. ст. 85-87 КПК, адже їх збирання й закріплення відбулося без порушення гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінальним процесуальним законодавством порядку, із належного процесуального джерела, належним суб'єктом, у належному процесуальному порядку з належним оформленням джерела фактичних даних.

Тому колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту не містять обґрунтування підстав, які би обумовили необхідність відкриття відомостей про ідентифікуючі ознаки спеціальних технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації.

12.8.2. І хоча саме по собі незазначення у протоколі НС(Р)Д часу початку та закінчення зафіксованої розмови не ставить під сумнів допустимість проведення НС(Р)Д й не є підставою для визнання протоколу недопустимим доказом, але в сукупності з тим, що сторона обвинувачення не надала можливості стороні захисту спростувати зміст спілкування між ОСОБА_10 і ОСОБА_12 від 23.07.2023, оскільки надала не повний запис цього спілкування, яке тривало протягом фактично 4-5 годин (на записі тривалість розмови складає 40 хвилин), суд апеляційної інстанції вважає таку поведінку сторони обвинувачення недобросовісною.

Адже, хоча ч. 1 ст. 266, ч. 1 ст. 255 КПК у випадку застосування спеціальних технічних засобів, зокрема під час аудіо-, відеоконтролю особи, передбачає дискреційні повноваження слідчого визначати відомості, що мають значення для досудового розслідування і судового розгляду, за наслідками реалізації яких у протоколі вправі відтворити тільки відповідну частину інформації. Проте зазначені положення не скасовують вимогу ч. 2 ст. 290 КПК, згідно з якою прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання. Тобто, ненадання повного запису НС(Р)Д з приводу розмови, яка мала місце 23.07.2023, є обмеженням можливості сторони захисту в реалізації права на захист.

Адекватної можливості, яка б могла компенсувати невигідне становище, у якому сторона захисту опинилася через таке ускладнення, стороною обвинувачення, не було забезпечено. Поведінка сторони, яка своїми діями унеможливила або значно ускладнила дослідження важливих доказів судом, має тлумачитися на користь протилежної сторони, щоб не заохочувати сторону до використання таких прийомів (постанова Верховного Суду від 21.11.2023 у справі №991/722/21).

Із наведеного вбачається, що не надавши повного запису НС(Р)Д, проведеної 23.07.2023, сторона обвинувачення обмежила захист у можливості здійснення захисту, в т. ч. унеможливила посилання на обставини, які могли бути на іншій частині зафіксованого запису (крім 40 наданих хвилин), для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.

У зв'язку із цим протокол НС(Р)Д від 16.08.2023 слід визнати недопустимим доказом на підставі ч. 1 і п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК.

12.8.3. Інші доводи сторони захисту щодо підстав для визнання цього доказу недопустимим не знайшли свого підтвердження.

(Г) Щодо розсекречення матеріалів проведення НС(Р)Д

12.9. Оцінюючи довід сторони захисту, що прокурором вживались заходи з розсекречення ухвал слідчих суддів про надання дозволу на проведення НС(Р)Д поза межами строку досудового розслідування, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, відповідно до яких прокурор приймав рішення про розсекречення документів та звернувся до Київського апеляційного суду 01.03.2024, тобто в межах строку досудового розслідування у період як до відкриття матеріалів досудового розслідування, так і під час виконання вимог ст. 290 КПК (т. 1 а. с. 30-31; т. 12 а. с. 4-5; т. 15 а. с. 100-102).

Однак отримання 14.03.2024 розсекречених ухвал після направлення обвинувального акта до суду (т. 1 а. с. 1; т. 12 а. с. 4-5) у даному випадку не спричиняє визнання недопустимими відповідних матеріалів НС(Р)Д, оскільки: (1) їх отримання після 13.03.2024 не залежало від сторони обвинувачення, яка (2) здійснила їх відкриття стороні захисту згідно з ч. 11 ст. 290 КПК на початку судового кримінального провадження до стадії дослідження судом усіх доказів; (3) стороні захисту була забезпечена можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НС(Р)Д, в сукупності із оцінкою правової підстави для проведення НС(Р)Д, тобто було дотримано принцип змагальності. Це узгоджується з наведеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №640/6847/15-к, Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №585/1899/17, від 28.05.2024 у справі №541/1560/17.

(Ґ) Щодо допустимості доказів, отриманих під час проведення розслідування ДБР

12.10. В ході перевірки вказаного доводу колегія суддів враховує те, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК).

12.10.1. Порядок визначення підслідності врегульований ст. 216 КПК.

12.10.2. Інститут підслідності покликаний оптимізувати діяльність органів, що здійснюють досудове розслідування, з метою його найбільш ефективної та результативної організації для досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у ст. 2 КПК.

Водночас забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути найрізноманітніші підстави для передачі справи тому чи іншому органу. Специфіка корупційних злочинів та особливості здійснення досудового розслідування у них потребують недопущення зволікання у фіксації відомостей про такий злочин, термінового вжиття заходів, спрямованих на збирання доказів, та залучення співробітників правоохоронного органу до розслідування в обсязі, необхідному для прийняття рішення щодо ініціювання проведення комплексу НС(Р)Д.

12.10.3. У розумінні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК реалізація органами досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, як підстава для визнання доказів недопустимими означає вчинення дій чи прийняття рішень, які не належать до предмета відання цих органів.

12.10.4. Нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб'єктами покликана забезпечити вчинення цих дій особами з необхідною кваліфікацією, які виконують свої професійні обов'язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб.

12.10.5. Якщо орган розслідування здійснює слідчі дії, прямо передбачені КПК, такі дії не можуть вважатися «реалізацією повноважень, не передбачених КПК» у значенні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК і мати наслідком автоматичне визнання доказів недопустимими.

12.10.6. Цей висновок узгоджується з позицією суду касаційної інстанції, викладеною у постанові Верховного Суду від 28.02.2023 у справі №761/34746/17.

12.10.7. Суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання. Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №756/10060/17).

12.10.8. Також, досліджуючи довід щодо порушення підслідності, слід враховувати чи були факти, які би вказували на упередженість слідчого чи прокурора або могли свідчити про їх особисту заінтересованість у результатах кримінального провадження чи перешкоджали участі в ньому в силу інших прямих заборон, передбачених КПК (постанова Верховного Суду від 28.02.2023 у справі №761/34746/17).

12.10.9. Факт збору доказів не тим органом досудового розслідування, який, на думку сторони захисту, мав би проводити розслідування у певний проміжок часу, не може вказувати на недопустимість зібраних доказів, якщо такі слідчі дії здійснювалися у кримінальному провадженні та з дотриманням процедур, передбачених кримінальним процесуальним законом. Адже розмежування кримінальних правопорушень між різними органами досудового розслідування спрямоване лише на підвищення ефективності розслідування окремих фактів кримінальних правопорушень шляхом розподілу навантаження між відповідними органами влади, в той час як процедури кримінального провадження, дотримання яких дозволяє виконувати завдання кримінального провадження, не порушуючи при цьому права людини, для всіх органів досудового розслідування однакові.

12.10.10. Порушення правил підслідності, навіть якщо воно мало місце, автоматично не може вважатись порушенням права на захист, оскільки ані Конституція України, ані положення національного законодавства, ані положення будь-яких міжнародних договорів, що визначають стандарти справедливого розгляду в кримінальних справах, не передбачають права особи вимагати розслідування певним органом розслідування. Право на захист передбачає, що процесуальні можливості, необхідні для захисту від обвинувачення, мають бути забезпечені будь-яким органом, який проводить розслідування, однак як би далеко не були визначені його межі, не сягає так далеко, щоб надати стороні захисту можливість контролювати, який орган буде проводити розслідування. Включати право на розслідування органом, визначеним ст. 216 КПК, у склад фундаментальних прав особи є невиправданим. Висновок про недопустимість доказів, отриманих з порушенням правил підслідності (якщо це мало місце), не може ґрунтуватись на положенні, передбаченому п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК. Цей висновок відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №640/5023/19.

12.10.11. У ході застосування наведеного підходу колегія суддів виходить із таких установлених фактів, у відповідності до яких:

(1) 11.05.2023 після подання ОСОБА_18 заяви до ГУ СБУ у м. Києві та Київській області про намагання слідчого ОСОБА_19 схилити її сестру до надання йому неправомірної вигоди за не притягнення до кримінальної відповідальності, у тому числі із залученням довірених йому осіб, а саме адвоката ОСОБА_14 , яка вказувала про необхідність надати грошові кошти у сумі від 30 000 євро за вирішення питання в поліції виключно стосовно себе до 150 000 євро - за повне закриття кримінального провадження по всім фігурантам, 17.05.2023 були внесені відомості до ЄРДР і доручено проводити досудове розслідування кримінального провадження №42023000000000825 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368 КК, Головному слідчому управлінню ДБР (т. 1 а. с. 175, 194-195);

(2) 20.06.2023 ОСОБА_14 повідомила, що під час розмови з «ОСОБА_25» він зазначив: «поки не побачу гроші - нікуди не йду, вже в дурнях був… раз говорили, другий раз говорили, знову задню …». Також ОСОБА_14 вказала: «домовимся по-любому, бо ОСОБА_21 поки дуже злий, вона йому набрехала, треба їй значну суму передати, щоб загладити… Й ОСОБА_10 під час допиту у судовому засіданні вказав, що мав розмову у цей період часу з ОСОБА_14 (т. 13 а. с. 99-106; т. 17 а. с. 110-115);

(3) 11.07.2023 ОСОБА_12 передала ОСОБА_10 10 000 євро (т. 2 а. с. 173-220; т. 17 а. с. 110-115), а 24.07.2023 - 30 000 євро (т. 4 а. с. 14-18);

(4) 03.08.2023 прокурором Офісу Генерального прокурора постановою було визначено підслідність кримінального правопорушення за детективами НАБУ (т. 3 а. с. 111-113).

12.10.12. Зважаючи на вищевказане, колегія суддів вважає, що прийняття прокурором Офісу Генерального прокурора рішень про визначення та зміну підслідності у цьому кримінальному провадженні з ДБР на НАБУ було здійснено в межах його дискреційних повноважень (п. 3 ч. 2 ст. 36 КПК) на основі оцінки наявних доказів за його власним внутрішнім переконанням (ст. 94 КПК) та зумовлено динамікою встановлення нових фактичних обставин (встановлення суми коштів, отриманих ОСОБА_10 від ОСОБА_12 ), надання прокурорами їм відповідної правової оцінки з урахуванням п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК.

12.10.13. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у даному кримінальному провадженні затримка з прийняттям рішення і передачею матеріалів розслідування іншому органу досудового розслідування була пов'язана з нагальною необхідністю вжиття невідкладних заходів щодо документування злочину, який вчинявся, у тому числі проведення комплексу НС(Р)Д.

12.10.14. Позиція захисту фактично зводиться виключно до незгоди з частковим проведенням та завершенням досудового розслідування саме слідчими ДБР і формальним порушенням підслідності. Проте ні в апеляційній скарзі, ні під час судового та апеляційного розгляду захист не навів: (1) мотивів як сам по собі факт здійснення досудового розслідування саме слідчими ДБР, а не детективами НАБУ, порушив права та свободи обвинуваченого ОСОБА_10 чи перешкодив останньому реалізувати його права (в порівнянні з тим, якби досудове розслідування здійснювали детективи НАБУ); (2) даних про те, що слідчі ДБР вчиняли дії, які не належать до предмета відання органу досудового розслідування; (3) будь-яких фактичних обставин, які б могли свідчити про упередженість чи особисту зацікавленість у результатах кримінального провадження слідчих ДБР, тобто про наявність обставин, які могли бути підставою для відводу слідчого і які в результаті могли вплинути на законність рішення у справі.

12.10.15. Відсутні доводи про порушення будь-яких конвенційних або конституційних прав, свобод чи інтересів ОСОБА_10 в результаті здійснення досудового розслідування саме ДБР за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, так само як і конкретних фактів, які би вказували на упередженість слідчого чи прокурора, могли свідчити про їх особисту заінтересованість у результатах кримінального провадження або перешкоджали участі в ньому в силу інших прямих заборон, передбачених КПК. У ході апеляційного розгляду також не встановлено обмеження процесуальних прав обвинуваченого.

12.10.16. За викладених обставин, колегія суддів не знаходить підстав вважати проведення слідчими ДБР розслідування до винесення постанови про визначення підслідності кримінального провадження за детективами НАБУ таким, що здійснено з порушенням правил підслідності, із застосуванням наслідків, визначених ст. 87 КПК.

(§2) Щодо неповноти судового розгляду

13. В апеляційній скарзі захисник стверджував, що суд першої інстанції: (а) припустився неповноти судового розгляду, зважаючи на ненадання належної оцінки показанням свідків, які не в повній мірі викладені в оскаржуваному вироку; (б) не оцінив покази свідків, які фактично вказують на невинуватість ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого злочину та підтверджують дійсну його мету повернути борги від ОСОБА_12 на свою користь і користь третіх осіб; (в) не врахував, що показання ОСОБА_18 не в повній мірі відповідають дійсним обставинам справи, а надані ОСОБА_12 покази взагалі спростовують обставини, що стали підставою для внесення відомостей до ЄРДР.

13.1. Прокурор заперечив проти вказаних доводів, зазначивши, що суд належним чином проаналізував показання свідків і надав їм обґрунтовану оцінку.

13.2. Під час судового розгляду в суді першої інстанції були допитані свідки, показання яких відображені у вироку.

13.3. За підсумками оцінки зазначених доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає їх такими, що повністю спростовуються матеріалами провадження, оскільки надані свідками показання в суді були викладені у вироку лаконічно та змістовно, з достатньою повнотою - суд відобразив суть показань. Вказане має значення для встановлення обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні за приписами ст. 91 КПК. Наведені у вироку показання не містять суперечностей між тими відомостями, які фактично повідомили свідки.

13.3.1. Так, кримінальний процесуальний закон не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, а має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, які є предметом судового розгляду і підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК (постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №303/6992/19, від 14.12.2022 у справі №754/10882/17, від 29.05.2024 у справі №759/18942/18, від 15.10.2025 у справі №686/18209/20, від 03.02.2025 у справі №396/722/18).

13.3.2. Ураховуючи положення ч. 1 ст. 94 КПК, надання оцінки показам свідків під час ухвалення рішення здійснюється колегією суддів за внутрішнім переконанням у сукупності і взаємозв'язку з іншими доказами.

13.3.3. Оскільки суд першої інстанції, оцінюючи покази свідків щодо невинуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих дій, керувався не лише наданими свідченнями, а й іншими доказами, наявними у матеріалах кримінального провадження, то доводи сторони захисту і в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.

13.4. Отже, суд першої інстанції не припустився неповноти судового розгляду і не порушив вимоги щодо змісту вироку, наведені у ст. 374 КПК.

(§3) Щодо провокації злочину

14. В апеляційній скарзі захисник вказував на наявність провокації зі сторони правоохоронних органів із залученням ОСОБА_12 , так як: (а) згідно з протоколами НС(Р)Д ОСОБА_14 неодноразово під час зустрічей з ОСОБА_18 наголошувала, що ОСОБА_10 не бажає зустрічатись і спілкуватись із ОСОБА_12 , а тому вона намагатиметься переконати його, щоб він допоміг ОСОБА_12 за умови її звернення та повернення нею боргу, однак це були лише її припущення; (б) ОСОБА_18 та ОСОБА_12 було відомо, що ОСОБА_14 на той час не вирішувала будь-яких питань через ОСОБА_10 ; (в) згідно з показами ОСОБА_12 після повернення її в Україну в неї одразу було відібрано пояснення щодо вимагання неправомірної вигоди й вона надала згоду на співробітництво, після чого вперше зв'язалася з ОСОБА_10 та попросила про зустріч для обговорення певних питань, у тому числі стосовно повернення боргу; (г) суд першої інстанції не надав оцінку отриманим з Офісу Генерального прокурора відомостям з ЄРДР щодо руху кримінального провадження; (ґ) ОСОБА_12 раніше співпрацювала з правоохоронними органами на предмет документування злочинів, особисто була знайома з оперуповноваженим ОСОБА_20 , який виконував доручення слідчого в межах досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.

14.1. Прокурор стверджував про безпідставність вказаного доводу сторони захисту, враховуючи, що дії органу досудового розслідування та ОСОБА_12 від початку й до кінця розслідування злочину по своїй суті були пасивними, у той час як дії ОСОБА_10 активно направленими на отримання неправомірної вигоди.

14.2. Доводам щодо провокації злочину суд першої інстанції надав оцінку у вироку, зазначивши, що відсутні ознаки провокації, на які вказала сторона захисту.

14.3. За підсумками апеляційного перегляду колегією суддів не було встановлено, ні в діях заявниць, ні в діях органу досудового розслідування, ознак провокування ОСОБА_10 на вчинення кримінального правопорушення.

14.4. Надаючи саме таку правову оцінку щодо відсутності провокації колегія суддів враховує наступні законодавчі положення та судову практику:

14.4.1. контроль за вчиненням злочину може здійснюватися за наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється, зокрема, особливо тяжкий злочин (яким є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК) та ці процесуальні дії проводяться, серед іншого, у формі спеціального слідчого експерименту (п. 3 ч. 1 ст. 271 КПК);

14.4.2. під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв (ч. 3. ст. 271 КПК);

14.4.3. питання щодо відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів вирішується із урахуванням практики ЄСПЛ, який під час такої оцінки застосовує змістовні та процесуальні критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №728/1357/17);

14.4.4. провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. Під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин (постанова Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №712/2374/18).

14.5. Застосовуючи наведений підхід до обставин цієї справи, колегія суддів виходить із таких, встановлених судом першої інстанцій та перевірених апеляційним судом обставин, згідно з якими:

14.5.1. 11.05.2023 після подання ОСОБА_18 заяви до ГУ СБУ у м. Києві та Київській області про вимагання від її сестри ( ОСОБА_12 ), яка перебуває за межами України, грошових коштів у сумі: від 30 000 євро за вирішення питання в поліції виключно стосовно себе; 150 000 євро - за повне закриття кримінального провадження по всім фігурантам, відповідні відомості були внесені в ЄРДР і розпочалося розслідування кримінального провадження №42023000000000825 за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368 КК (т. 1 а. с. 175, 194-195);

14.5.2. 22.05.2023 відповідно до постанови Офісу Генерального прокурора ОСОБА_18 залучили до конфіденційного співробітництва та проведення НС(Р)Д з її участю (т. 1 а. с. 206-207);

14.5.3. 01.06.2023 ОСОБА_14 під час розмови з ОСОБА_18 на її прохання «ну щоб вона вернулась ( ОСОБА_12 ) і мала якісь гарантії, чи там поговорити чи вже шось там… рішити» повідомила: (1) потрібно підмазать ДБР, СБУ, обласну прокуратуру, УВД області, чотири підрозділи, тому це не може коштувати 2 000 доларів, щоб шеф поміняв свою думку - йому треба занести два рубля; (2) якби ОСОБА_12 дала частину (20, 25, 30 тисяч) із загальної суми в 50 тисяч, то можна було б занести хлопцям, говорити з людьми, просити закрити це питання, іншу половину віддала б пізніше; (3) і ОСОБА_21 підійде…тим більше, що вже підходили, говорили, озвучували; (4) на цьому рівні якщо вони позабирають ті всі докази, ту всю двойку шо вони розшифрували НСРД - негласні слідчі дії. Вони ж слухали її дуже довго…вони просто візьмуть ці докази…вони щезнуть; (5) даже якщо приїде Київ та скаже нагніть її, на чом нагнуть? А нема доказів, вот ми взяли всі докази. Нам заплатили за це бабки і ми просто…; (6) Алін, ти ж все знаєш, і тоді б вони її зняли з підозри і не висіла в Інтерполі; (7) хоть 30 тисяч…вони повинні її з розшуку ну, зкинути її з цей, вона зможе вільно пересуватись. Мусора знають, як це робити…мєнти всьо знають. У свою чергу ОСОБА_18 зазначала: ну я ж вообще не хочу в це вплутуватись (т. 13 а. с. 85-98);

14.5.4. 03.06.2023 під час зустрічі ОСОБА_14 повідомила ОСОБА_18 : (1) я все рівно буду просити, щоб заносив ОСОБА_21 ; (2) той раз ОСОБА_21 заніс; (3) ОСОБА_21 такий на неї злий…; (4) я іду, даю ОСОБА_21 і ОСОБА_21 несе…скажу - ОСОБА_21, ОСОБА_22 мені винна, треба закрити по ній питання…; (5) вона і йому винна, і мені винна…; (6) ОСОБА_21 зайде занесе. Вийде і розкаже. Що сказали, що робити…; (7) такі бабки беруть від людей, яких дуже добре знають; (8) як вона дає ці гроші, їй не треба на співпрацю, її просто вичьоркують та і все; (9) даст ОСОБА_23 цю тридцятку. Они вже почнуть по ній…докази убірати. Вони її будуть змушені зняти з постів, блок-постів. Щоб вона могла нормально виїхати (т. 13 а. с. 107-113);

14.5.5. 20.06.2023 під час чергової розмови з ОСОБА_18 . ОСОБА_14 повідомляє: я з ОСОБА_24 розмовляла…я кажу щоб тобі дати інформацію треба йти з чимось, ні я ніхто не піде ні з чим бо ми вже так намахалися і давали нам інформацію і всьо шо хочеш, вона сказала харашо то я готова 15 тисяч заплатити шоб знати шо буде закриють не закриють. У свою чергу ОСОБА_18 вказує: ну вона казала шо готова передати сюда 10 або 15, на що ОСОБА_14 відповідає: якшо ми даємо 15 чи 10…це не та сума про яку ми домовлялися шо ми скажем, шо ми маєм зробити за ці гроші? Дати інформацію? Добре слідчий нам дає…я їй казала треба щось существенне…будем іти до ОСОБА_21 і говорити пускай слідчий щось зробить… Поруч з наведеним, ОСОБА_14 повідомила, що під час розмови з ОСОБА_25 він зазначив: поки не побачу гроші - нікуди не йду, вже в дурнях був… раз говорили, другий раз говорили, знову задню …. Також ОСОБА_14 вказала: (1) домовимся по-любому, бо ОСОБА_21 поки дуже злий, вона йому набрехала, треба їй значну суму передати, щоб загладити…; (2) вона всім наобіцяла всі вже руки гріли пора закривати зараз все буде добре, а вона всім пока сказала…; (3) щоб іти кланятись і шось просити - треба йти з чимось піти сказати, дивіться, у нас багато нема, але дайте нам якісь гарантії на ці кошти; (4) давайте коли їй їхати, якою датою, вона прийде шось скаже, або не скаже, але до вас сама з'явиться; (5) давайте щоб вона поки походила під особистим зобов'язанням (т. 13 а. с. 99-106);

14.5.6. згідно з постановою від 06.07.2023 ОСОБА_12 залучено до конфіденційного співробітництва за наявності її письмової згоди (т 1 а. с. 231-233);

14.5.7. 11.07.2023 винесено постанову про проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину щодо ОСОБА_10 із залученням ОСОБА_12 , яка надала добровільну згоду на участь у проведенні цих дій (т. 12 а. с. 36-39);

14.5.8. відповідно до протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_12 від 24.07.2023: (1) вона 07.07.2023 надіслала фото дороги ОСОБА_10 і повідомила, що віддасть 11.07 грошовий борг «Сашкові» ( ОСОБА_26 ) і ОСОБА_10 ; (2) 10.07.2023 ОСОБА_10 її запитав: ти реально готова говорити, 100 відсотків не буде як тоді? Бо я людей не хочу підставляти. ОСОБА_12 зазначила: сума, на що ОСОБА_10 вказав: мені не дали ще результат але пішли узгоджувати я просто сказав що ти готова; ОСОБА_12 відповіла: так. Пізніше ОСОБА_10 поцікавився у ОСОБА_12 : ну що у тебе?, на що вона відповіла: завтра 1…. Буде так як гов. Десь 15-16; (3) надалі ОСОБА_12 підтвердила дані відомості 11.07.2023 на запитання ОСОБА_10 , вказавши: мені ці на х*р віддати не тримати! За тими маю поїхати забрати!, І надо знати я ж на 10 до слідчого…завтра…щоб знала що плести. Цього ж дня о 16.53 ОСОБА_10 повідомив їй: іди я зараз підьіду, а о 17 год 34 хв: завтра нікуди не йдеш. Ввечері він їй повідомив: повір що при цих розкладах це мені треба більше боятись…всі умиють руки, а я можу бути в сильній х***…це в моїх діях читай уважно (надсилає скріншот тексту ст. 369-2 КК…), запакують мене по повній. Потім ОСОБА_10 зазначає: реально з твоєї сторони приколів у вихідні не буде коли посилка приїде, на що ОСОБА_12 відповідає: ОСОБА_21 ти бачиш я готова, що мала тут віддала; (4) 13.07.2023 ОСОБА_10 запитав у ОСОБА_12 : у тебе все по плану?, на що вона відповіла: все в процесі; (5) 15.07.2023 ОСОБА_12 вказала: їду забирати передачу сама, приїду зразу посилку завезу; (6) 16.07.2023 під час розмови з ОСОБА_12 . ОСОБА_10 зазначає: ти ж сама знаєш до коли мені дали час, ти ж знала що так буде чого зразу не сказала що в неділю не буде, ти розумієш що мене пошлють, точно коли ти тут будеш, я ж маю завтра щось казати, так вони від мене морознулися це ще тиждень а я проса у них час до неділі, я тебе питаю точно день коли ти тут будеш, я не збираюся людей днями кормити, на що ОСОБА_12 відповіла: в середу назад, п'ятниця давай, де коли скажеш і як. На це ОСОБА_10 відповів: я завтра запитаю, я гарантувати нічого не можу; (7) 19.07.2023 ОСОБА_12 надсилає ОСОБА_10 фото дороги та повідомила: виїхала так як і говорила! Все ок! По плану, а 20.07.2023 вона вказала «їду в Че! Хату малої знаєш лиш ти. Ніхто бачити не буде!». ОСОБА_10 їй відповів: в силі, а увечері цього ж дня ОСОБА_12 зазначила: я на хаті, буде можливість заїдеш! Сижу чекаю новин (т. 2 а. с. 173-220);

14.5.9. 20.07.2023 ОСОБА_12 під час розмови з ОСОБА_10 повідомила, що повернулась в Україну, знаходиться у місті Львів, гроші з нею, на що ОСОБА_10 вказав: …я ж тобі казав, що чекаєм…не хочу, щоб тебе й мене наї***. Щодо цього ОСОБА_12 зазначила: (1) просто развод на гроші бо послав скинути ти сам бачиш, що ОСОБА_27 сам звонить значить він в курсі; (2) значить той щось сказав йому, що за схема…хоть по часу, ти коли будеш щось узнавати?...сам понімаєш вони тягнуть, а я тобі наярювала, щоб бистро дати. ОСОБА_10 їй відповів: не знаю…сиди до понеділка…я тебе наберу (т. 3 а. с. 224-227);

14.5.10. 23.07.2023 ОСОБА_12 відправила ОСОБА_10 фотографію, на якій зображені три стопки купюр номіналом по сто, двісті та п'ятсот євро, та зазначила: (1) посилку забери так як ти сказав що обід яку ти вчора забрати хотів; (2) ти перерив хату передачу шукав; (3) ти вчора сказав сам не буде посилки в обід завтра то в понеділок в мене підозра. На це ОСОБА_10 відповів: привези мені сьогодні посилку, але на листку напиши що повертаєш мені борг. Після цього ОСОБА_12 у відповідь зазначила: 1800…на посилку?? ОСОБА_28 або скинь зразок що писати. В повідомленні ОСОБА_10 далі зазначив: я така повертаю борг такому на всю суму посилки. Після відповідного обміну повідомленнями ОСОБА_12 надіслала ОСОБА_10 фотографію розписки, яку під час проведення обшуку автомобіля, яким користувався ОСОБА_10 , й було вилучено; (4) ОСОБА_29 у ході згаданої розмови запитав у ОСОБА_12 : ти доклала 1800 і 1500 що я ОСОБА_30 відав, на що вона відповіла: так (т. 2 а. с. 129-140, 227-248);

14.5.11. 24.07.2023 ОСОБА_12 сіла в автомобіль, де перебував ОСОБА_10 , та поклала пакунок у салоні автомобіля, запитавши «коли вони будуть?», на що він відповів «наберуть до кінця дня» (т. 4 а. с. 14-18).

14.6. Вище наведені факти не місять інформації, яка б вказувала на ініціативність у питанні спонукання обвинуваченого до отримання коштів зі сторони правоохоронного органу та ОСОБА_12 , а свідчать про вчинення дій, направлених на реалізацію нею домовленості, яка існувала з ОСОБА_10 .

14.6.1. Наведене доводить (1) наявність у органу досудового розслідування достатніх підстав для початку кримінального провадження і проведення у його рамках НС(Р)Д з метою підтвердження зазначених заявницею обставин, перевірити які в інший спосіб не представлялося за можливе, (2) відсутність у заявниці прихованих мотивів і пасивність поведінки ОСОБА_12 у питанні прийняття ОСОБА_10 рішення щодо необхідності вчинення злочину (передачі неправомірної вигоди за вирішення питання щодо кримінального провадження в її інтересах), з одночасною наявністю ініціативи, спрямованої на отримання неправомірної вигоди, зі сторони ОСОБА_10 , і (3) дотримання стороною обвинувачення чіткої та передбачуваної процедури санкціонування слідчих заходів із документуванням дій учасників таким чином, що дозволяє проводити їх незалежну перевірку, з проведенням спостереження за вчиненням злочину в пасивний спосіб (без підбурювання).

14.6.2. Контекст розмов між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , які відбувалися у форматі обміну повідомленнями, чітко вказує на те, що йшлося не лише про повернення позичених коштів (цього також стосувалося їх спілкування), але й вирішення обвинуваченим за домовленістю із заявницею питання стосовно припинення її переслідування у рамках розслідування обставин вчинення злочинів у іншому кримінального провадженні, на що вказують такі слова (1) обвинуваченого: «ти реально готова говорити, 100 відсотків не буде як тоді? Бо я людей не хочу підставляти», у відповідь на які вона зазначила: «сума», після яких ОСОБА_10 вказав: «мені не дали ще результат але пішли узгоджувати я просто сказав що ти готова», (2) ОСОБА_12 , яка повідомила ОСОБА_10 , вказавши: «мені ці на х*р віддати не тримати! За тими маю поїхати забрати!, І надо знати я ж на 10 до слідчого…завтра…щоб знала що плести», з приводу чого того ж дня о 16.53 ОСОБА_10 повідомив їй: «іди я зараз підьіду», а о 17 год 34 хв: «завтра нікуди не йдеш». Слова ж «повір що при цих розкладах це мені треба більше боятись…всі умиють руки, а я можу бути в сильній х***…це в моїх діях читай уважно (надсилає скріншот тексту ст. 369-2 КК…), запакують мене по повній», висловлені ОСОБА_10 у повідомленні для ОСОБА_12 , остаточно переконують, що він чітко усвідомлював свої дії. Й обставин, які б вказували, що обвинувачений хоча б намагався відмовитись від вчинення відповідних неправомірних дій, ніким не наведено.

14.6.3. Вважаючи, що факт провокації злочину у даній справі не мав місця, колегія суддів також враховує не послідовну позицію сторони захисту, оскільки одночасно із твердженням про наявність провокації зі сторони ОСОБА_12 на вчинення ОСОБА_10 кримінальних правопорушень сторона захисту наголошувала про невизнання ним факту вчинення інкримінованих дій. Хоча відповідно до сталої практики суду касаційної інстанції (постанови Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №754/10882/17, від 06.07.2022 у справі №454/2576/17, від 03.10.2023 у справі №173/1058/20, від 21.03.2024 у справі №517/638/17) захист від провокації обов'язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення ним інкримінованих йому дій, але стверджує про їх скоєння внаслідок незаконного підбурювання з боку працівників міліції, отже заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги на те, що його спровокували вчинити цей злочин, вважається непослідовним і не підпадає під категорію «справ про провокацію злочину»

14.6.4. Ймовірність притягнення ОСОБА_12 до кримінальної відповідальності у іншому кримінальному провадженні не свідчить про наявність у її діях ознак провокації в даному кримінальному провадженні.

14.7. Що ж стосується доводу сторони захисту про те, що ОСОБА_12 звернулась до свого знайомого ОСОБА_31 , який є працівником СБУ, за консультацією та у подальшому ОСОБА_18 написала заяву про злочин саме до даного органу, то він відхиляється, оскільки: (1) відповідно до ст. 53-2 Закону України «Про запобігання корупції» викривач самостійно визначає, які канали використовувати для повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, а саме: внутрішні, регулярні або зовнішні канали; (2) відсутня заборона на надання допомоги працівниками правоохоронних органів заявнику щодо необхідності складання заяви про вчинення кримінального правопорушення.

14.7.1. Необґрунтованим є й довід захисника, що підтвердженням наявності провокації є виконання доручень слідчого в межах досудового розслідування даного кримінального провадження ОСОБА_17 .

14.7.2. Так, відповідно до положень КПК та Інструкції про організацію проведення НС(Р)Д та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16.11.2012 № 114/1042/516/1199/936/1687/5 прокурор, доручаючи оперативному підрозділу відповідно до ст. 36 КПК проведення НС(Р)Д, не уповноважений визначати конкретного працівника оперативного підрозділу, оскільки це є виключною компетенцією керівника уповноваженого оперативного підрозділу, який проводить такі дії на підставі відповідного доручення. Таким чином, проведення НС(Р)Д у кримінальному провадженні належить до повноважень оперативних підрозділів, які за дорученням відповідного суб'єкта (слідчого чи прокурора) забезпечують їх проведення (постанова Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №385/619/16).

14.7.3. Згідно з матеріалами кримінального провадження ОСОБА_17 діяв у межах, наданих йому повноважень на виконання доручень від 30.05.2023 № 31/1/1-7481т, від 10.07.2023 № 10-2-02-01-16176, від 11.07.2023 № 31/1/1-9669т, від 19.07.2023 № 31/1/1-10062т, від 19.07.2023 № 10-2/3802т та постанови прокурора від 11.07.2023 № 31/1/1-9668т (т. 1 а. с. 223-224, т. 12 а. с. 34, 36-41, 46-47, 65-66). А докази того, що він діяв поза межами повноважень або провокував ОСОБА_10 на вчинення злочину, відсутні.

14.8. У ході апеляційного перегляду стороною захисту не повідомлено нових обставин, які не були досліджені судом першої інстанції у контексті доводів про провокацію, та не наведено підстав, котрі б вказували на можливість надання іншої оцінки таким аргументам, ніж наведена у вироку. Виходячи із вищевикладеного, підстав для іншого висновку, аніж його дійшов суд першої інстанції (щодо відсутності провокації), колегією суддів у ході апеляційного розгляду не встановлено.

(§4) Щодо правильності/неправильності кваліфікації дій

15. Сторона захисту доводила неправильність кваліфікації дій обвинуваченого, з огляду на (а) відсутність об'єктивної та суб'єктивної сторони складу злочину в діях ОСОБА_10 (за версією сторони захисту він повертав борг, а не отримував неправомірну вигоду), та (б) неможливість одночасної кваліфікації дій в якості шахрайства та підбурювання до закінченого замаху на надання службовій особі неправомірної вигоди, адже відсутній інший суб'єкт співучасті у вчиненні інкримінованих дій.

15.1 Заперечуючи проти наведених тверджень, прокурор зазначив, що: (а) кошти, якими заволодів ОСОБА_10 для нього були чужими та відносно них у обвинуваченого не було ні дійсного, ні уявного права; (б) судовий розгляд у даному кримінальному провадженні проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в його межах, тому можливим неправомірним діям свідка ОСОБА_12 оцінка не надається; (в) ОСОБА_12 не підлягає кримінальній відповідальності у даному кримінальному провадженні, оскільки вона діяла з метою викриття того, хто вчиняє корупційні дії під час проведення спеціального слідчого експерименту.

15.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що версія сторони обвинувачення, викладена в зміненому обвинувальному акті, є єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених під час судового розгляду. Зокрема вказав, що: (1) ОСОБА_10 , обманюючи ОСОБА_12 , схиляв її до вчинення кримінально-правового діяння і в такий спосіб виконував роль підбурювача до злочину, передбаченого ст. 369 КК.; (2) згаданий обман полягав у тому, що ОСОБА_10 , отримуючи від ОСОБА_12 гроші нібито для передачі вищезазначеній службовій особі як неправомірну вигоду, мав намір не передавати їх, а привласнити та розпорядитися на свій розсуд.

15.3. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що в діях ОСОБА_10 наявний склад злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369 та ч. 4 ст. 190 КК, а не кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.

15.4. Надаючи відповідну оцінку доводам сторони захисту, суд апеляційної інстанції враховує, що судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

15.4.1. Суд має право, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження (ч. ч. 1, 3 ст. 337 КПК).

15.4.2. Межі повноважень суду щодо перекваліфікації злочину окреслені ч. 3 ст. 337 КПК, згідно з якою зміна кваліфікації допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого, зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин. Закриття судом кримінального провадження у тих випадках, коли існують підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого судом, не виправдовує легітимних очікувань особи, яка зазнала шкоди і не узгоджується із завданнями кримінального судочинства. Відмова держави від кримінального переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого кримінального-караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред'явлено обвинувачення) суперечитиме таким засадам як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного, а особу, якій завдано шкоду, поставить у становище правової незахищеності і створить умови для повторної віктимізації (постанова Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №552/2540/20).

15.4.3. Отже, змінюючи кваліфікацію дій обвинуваченого з більш тяжких кримінальних правопорушень (тяжкого та особливо тяжкого) на не тяжкий злочин суд апеляційної інстанції покращує становище ОСОБА_10 , а тому така зміна узгоджується з вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 337 КПК.

15.5. Ст. 190 КК встановлює відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

15.5.1. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у протиправному заволодінні чужим майном, в набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності або обов'язковості передачі йому майна чи права на нього. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на майно.

15.5.2. Тобто при шахрайстві потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього, що є обов'язковою ознакою шахрайства (постанова Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №545/1937/18). Закінченим воно вважається з моменту фактичного одержання винним майна чи права на нього.

15.5.3. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання (постанова Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №755/5898/16-к).

15.6. Ст. 369 КК передбачає відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

15.6.1. Відповідальність за ч. 3 ст. 369 КК настає в разі вчинення діянь, передбачених ч. ч. 1 або 2 цієї статті, якщо неправомірна вигода надавалась службовій особі, яка займає відповідальне становище.

15.6.2. Об'єктивна сторона даного злочину характеризується трьома альтернативними діями: пропозицією надати неправомірну вигоду, обіцянкою надати неправомірну вигоду, надання такої вигоди за вчинення чи не вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Тобто, враховуючи формальний склад цього кримінального правопорушення, таке вважається закінченим з моменту вчинення передбаченої диспозицією норми КК дії, а в разі вказівки закону на кілька альтернативних діянь - з моменту повного виконання хоча б одного діяння, таким чином у цій справі - це висловлення пропозиції надати неправомірну вигоду незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків (постанова Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №727/7078/22).

15.6.3. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: винний усвідомлює, що він пропонує, обіцяє чи надає службовій особі неправомірну вигоду за виконання чи невиконання будь-яких дій із використанням наданої їй влади чи службового становища в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи (постанова Верховного Суду від 21.08.2025 у справі №688/2554/22).

15.6.4. При кваліфікації діяння за ст. 369 КК обов'язковою умовою є надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії виключно з використанням наданої їй влади чи службового становища (постанова Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №166/396/20).

15.7. Поєднання ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 КК з наведеною кваліфікацією передбачає закінчений замах на підбурювання у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК. Підбурювання до вчинення кримінального правопорушення може бути вчинене лише з прямим умислом.

15.8. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 №5 «Про судову практику у справах про хабарництво», постанови Верховного Суду України від 26.03.2015 у справі №5-3кс15, постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №718/1433/17 якщо винний отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі службовій особі як хабар (неправомірна вигода), маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить розцінювати як шахрайство і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 КК. Однак, якщо при цьому винний сам схилив хабародавця до передачі йому цінностей, його дії належить також кваліфікувати як підбурювання до закінченого замаху на дачу неправомірної вигоди (хабаря), тобто ще за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і відповідною частиною ст. 369 КК.

15.9. У свою чергу ст. 369-2 КК передбачає відповідальність за зловживання впливом.

15.9.1. Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 369-2 КК, в першу чергу є відносини, які забезпечують можливість особи, уповноваженої на виконання функцій держави, діяти неупереджено і без будь-якого стороннього впливу. Такі відносини очевидно порушуються внаслідок незаконного втручання в службову діяльність таких осіб.

15.9.2. З об'єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК, характеризується вчиненням діянь стосовно неправомірної вигоди, зокрема одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. При одержанні неправомірної вигоди цей злочин буде закінченим з моменту передачі такої вигоди (хоча б її частини) особі, яка має вчинити вплив на того, хто уповноважений на виконання функцій держави (постанова Верховний Суд від 29.06.2022 у справі №593/903/17).

Зміст поняття «вплив» законодавець жодним чином не обмежує лише «впливом з використанням влади або службового становища», який є лише одним із способів вчинення цього злочину. Такий вплив полягає в тому, що службова особа завдяки своєму становищу вживає заходів до вчинення дій іншими особами (непідпорядкованими їй і які не перебувають від неї в службовій залежності), де використовує службовий авторитет, свої зв'язки зі службовими особами, інші можливості, обумовлені займаною посадою (постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 29.03.2021 у справі № 554/5090/16-к).

Спосіб здійснення впливу й те, чи мав місце такий вплив, перебувають поза межами об'єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення. Тому безпосередньо сам вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави, значення для кваліфікації за ч. 2 ст. 369-2 КК не має, а перебуває поза межами складу згаданого злочину, так як фактично у ст. 369-2 КК йдеться про поведінку, що передує впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави (постанова Верховного Суду від 21.11.2022 у справі №991/492/19).

15.9.3. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст.369-2 КК, може бути будь-яка фізична, осудна особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність і яка, за усвідомленням того, хто пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду, здатна здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (постанова Верховного Суду від 29.03.2021 у справі №554/5090/16-к).

15.9.4. З суб'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 2 ст. 369-2 КК, може бути вчинений лише з прямим умислом. Враховуючи специфіку діяння, яке становить об'єктивну сторону інкримінованого обвинуваченому злочину, суду необхідно надати відповіді на такі питання: (1) чи усвідомлював обвинувачений факт одержання ним грошових коштів в якості неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави?; (2) чи усвідомлював обвинувачений суспільно-небезпечний характер своєї поведінки і чи бажав діяти саме таким чином?

15.10. Під час апеляційного перегляду з'ясовано, що ОСОБА_10 жодних дій до заволодіння грошовими коштами ОСОБА_12 не вчиняв і не підбурював її до закінченого замаху на надання службовій особі неправомірної вигоди, а лише виконував досягнуті з нею домовленості з приводу допомоги в уникненні притягнення до кримінальної відповідальності, а саме одержав неправомірну вигоду для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Щодо цього в обвинувальному акті зазначено наступним чином: (1) приблизно о 17 год 11.07.2023 ОСОБА_10 … зустрівся з ОСОБА_12 та, перебуваючи у автомобілі «Citroen», номерний знак НОМЕР_1 у дворі буд. №204б на вул. Головна у м. Чернівці, одержав від ОСОБА_12 першу частину неправомірної вигоди в сумі 10 000 євро; (2) приблизно о 07 год 40 хв 24.07.2023 ОСОБА_10 , перебуваючи в автомобілі «Citroen», номерний знак НОМЕР_1 , на вул. Головній у м. Чернівці поруч із будинком №220-В, одержав від ОСОБА_12 решту обумовленої неправомірної вигоди в сумі 30 000 євро (т. 15 а. с. 52-55).

15.11. Надаючи відповідну оцінку колегія суддів виходить із того, що об'єктом вчиненого кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 369-2 КК) є створення у громадян враження навіть потенційної можливості незаконного впливу на працівників правоохоронного органу, що несе загрозу існуючій правоохоронній системі і підриває довіру громадян до неї, завдаючи шкоди її авторитету, оскільки формує сприйняття правоохоронних органів як осередку корупції, дискредитує репутацію інших відповідних органів та підриває впевненість громадян у їх можливості діяти неупереджено.

15.12. Вважаючи наявною у діях ОСОБА_32 саме об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, колегія суддів враховує, що на час вчинення інкримінованих дій він обіймав посаду начальника відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області, але не мав повноважень втручатися у зміст здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12022260000000362 від 06.09.2022 (т. 5 а. с. 1-163, т. 6 а. с. 1-130, т. 7 а. с. 1-97, т. 8 а. с. 1-113, т. 9 а. с. 1-137, т. 10 а. с. 1-135, т. 11 а. с. 1-101), оскільки керівник органу досудового розслідування - начальник відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості СУ ГУ НП в Чернівецькій області ОСОБА_13 постановою від 06.09.2022 визначив слідчого у цьому провадженні ОСОБА_15 (свого заступника) та доручив йому проведення досудового розслідування.

15.12.1. Зі змісту вироку та повідомлень, відображених у повторно дослідженому як доказ протоколі огляду від 24.07.2023, вбачається, що: (1) ОСОБА_10 мав комунікацію з ОСОБА_12 (див. вирок, а також наведене у підп. 14.5.8.-14.5.11. п. 14.5. цієї ухвали), в ході якої погодився (слова обвинуваченого «ти реально готова говорити, 100 відсотків не буде як тоді? Бо я людей не хочу підставляти», «мені не дали ще результат але пішли узгоджувати я просто сказав що ти готова») здійснити вплив в інтересах заявниці на проведення розслідування у кримінальному провадженні №12022260000000362 від 06.09.2022, шляхом перемовин з іншими посадовими особами цього ж правоохоронного органу, у якому він працював; (2) ОСОБА_10 працював у тому ж самому правоохоронному органі, де й ОСОБА_13 і ОСОБА_15 , та, зважаючи на свій правовий статус, посаду, період роботи в установі, міг здійснити відповідний вплив; (3) із висловів обвинуваченого, зафіксованих в матеріалах НС(Р)Д, вбачається, що він: (а) декларував свої зв'язки з особами, які потенційно можуть вплинути на розгляд справи (слова обвинуваченого «мені не дали ще результат але пішли узгоджувати я просто сказав що ти готова»); (б) неодноразово зазначав, що «підходив», «поговорить», «передасть», «повідомить», «йому скажуть» тощо (зокрема, слова обвинуваченого «іди я зараз підьіду», та інструктування ним ОСОБА_12 в питанні як їй діяти у кримінальному провадженні, в якому її викликали до слідчого «завтра нікуди не йдеш», «не знаю…сиди до понеділка…я тебе наберу»); (в) не давав чітких гарантій результату, уникав зобов'язань, зберігаючи невизначеність (слова ОСОБА_10 «не знаю…сиди до понеділка…я тебе наберу», «я завтра запитаю, я гарантувати нічого не можу») (т. 2 а. с. 173-220; т. 3 а. с. 224-227).

15.12.2. Водночас, за змістом зафіксованого спілкування між ними його слова, якими він переконував ОСОБА_12 не тягнути з передачею другої частини неправомірної вигоди, не були спробою заволодіти коштами, а вказували на те, що за відсутності коштів його ніхто слухати не буде й предметно він не матиме про що говорити з приводу її питання.

15.12.3. Як правильно встановив суд першої інстанції, 11.07.2023 ОСОБА_12 передала ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 10 000 євро та уточнила які її подальші дії, на що обвинувачений відповів, що відразу піде до осіб, які мають вирішити питання непритягнення її до кримінальної відповідальності, а їй пізніше зателефонує й скаже, що робити із призначеним на 12.07.2023 допитом.

15.12.4. Так само Вищий антикорупційний суд правильно встановив, що 24.07.2023 ОСОБА_12 сіла в автомобіль чорного кольору марки «Citroen», де перебувала особа, схожа на ОСОБА_10 , та поклала пакунок у салоні автомобіля. Під час обшуку вказаного автомобіля вилучені з бардачка 38 купюр номіналом по 100 євро, 21 купюру - по 200 євро, 24 купюри - по 500 євро грошових коштів, переданих ОСОБА_12 , а також 20 купюр по євро імітаційних засобів. Зазначені обставини у суду апеляційної інстанції ніким спростовані не були.

15.12.5. Тому колегія суддів вважає, що у діях ОСОБА_10 наявні ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, враховуючи зокрема те, що: (1) для об'єктивної сторони вказаного злочину достатньо лише факту отримання ОСОБА_10 коштів, без обов'язкової передачі їх далі для вирішення справи; (2) факт досягнення чи не досягнення результатів впливу не охоплюється об'єктивною стороною складу вказаного злочину.

15.12.6. Те, що жодних відомостей щодо безпосереднього звернення ОСОБА_10 до працівників правоохоронного органу не зафіксовано, й про наявність відповідного звернення у наданих суду показаннях заперечили безпосередньо ОСОБА_13 і ОСОБА_15 не є тією обставиною, яка може вказувати на відсутність об'єктивної сторони складу злочину у діях ОСОБА_10 , зважаючи на те, що: (1) відповідно до постанови Верховного Суду від 24.09.2024 у справі №466/5971/15-к невстановлення способу впливу та осіб, на яких обвинувачений вплинув, не свідчить про недостатність зібраних доказів на підтвердження його винуватості; (2) зловживання впливом охоплює як безпосереднє одержання вигоди, так і її прийняття для подальшої передачі іншим особам з метою впливу на прийняття рішення; (3) реальність фізичного впливу на особу перебуває за межами складу кримінального правопорушення, оскільки головним тут є отримання неправомірної вигоди, посилаючись на можливість подальшого впливу.

15.12.7. Призначення частини коштів для себе та третіх осіб з метою погашення боргу ОСОБА_12 не спростовують факту вчинення ОСОБА_10 злочину. Зважаючи на те, що зловживання впливом є злочином із формальним складом, то сам факт отримання коштів за вплив на прийняття рішення в інтересах ОСОБА_12 працівниками правоохоронного органу під час здійснення розслідування у кримінальному провадженні №12022260000000362, вказує на наявність у діях обвинуваченого ознак об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, незалежно від того, чи був вплив реалізований, кому призначались кошти, чи повернута частина цієї суми після викриття.

15.13. ОСОБА_10 є фізичною особою, доказів його неосудності не надано і судом цього факту не встановлено. ОСОБА_12 усвідомлювала, що ОСОБА_10 має можливість здійснити вплив на вирішення її питання у кримінальному провадженні, враховуючи обізнаність, де та ким і як давно він працює, їх перебування у близьких відносинах впродовж багатьох років. Зважаючи на вказане, ОСОБА_10 є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, а ОСОБА_13 і ОСОБА_15 , згідно з приміткою до ст. 369-2 КК, підп. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» є особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

15.14. Про наявність в діях ОСОБА_10 суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, свідчить те, що: (1) він усвідомлював, що одержує грошові кошти від ОСОБА_12 не лише з метою погашення її боргів, а і в якості неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішень в її інтересах у межах кримінального провадження №12022260000000362; (2) маючи фахову юридичну освіту і обіймаючи посаду начальника відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області, ОСОБА_10 достеменно усвідомлював протиправність своїх дій, які стосуються навіть потенційного впливу на втручання у проведення досудового розслідування правоохоронним органом, діяльність яких є незалежною та неупередженою, що також підтверджує надісланим ОСОБА_12 повідомленням із скріншотом ст. 369-2 КК і словами «в моїх діях»; (3) обвинувачений розумів, що знаючи про його посаду, професійні знайомства і зв'язки, ОСОБА_12 усвідомлювала, що він мав можливість здійснити вплив на прийняття рішень у межах кримінального провадження №12022260000000362; (4) між ОСОБА_12 та ОСОБА_10 були близькі відносини, які могли бути підставою для зацікавлення обвинуваченого у наданні допомоги ОСОБА_12 ; (5) основною метою неправомірної вигоди було вчинення в інтересах ОСОБА_12 дій та прийняття процесуальних рішень працівниками правоохоронного органу у кримінальному провадженні №12022260000000362, яке її стосувалось.

15.15. Зважаючи на вищевказане, колегія суддів вважає доведеним вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, а саме одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

15.16. Сторона обвинувачення за час проведення досудового розслідування не віднайшла та не надала суду достатні докази, які б вказували, що обвинувачений намагався заволодіти коштами ОСОБА_12 і підбурити її до надання неправомірної вигоди.

VIII. Висновки

16. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги на вирок може постановити суд апеляційної інстанції, передбачені ч. 1 ст. 407 КПК.

16.1. Так, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити вирок (ч. 1 ст. 408, ч. ч. 1, 2 ст. 409, ч. 2 ст. 411 КПК).

16.2. У відповідності до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 408 КПК суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення та в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

16.3. Крім того, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження є підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції.

16.3.1. Ст. 411 КПК передбачено, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

16.3.2. Вирок підлягає скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

16.4. Оскільки за результатами апеляційного перегляду встановлено неправильність кваліфікації судом першої інстанції дій обвинуваченого, то оскаржуваний вирок слід змінити в частині правової кваліфікації злочину. Із огляду на це неправомірні дії ОСОБА_10 з особливо тяжкого і тяжкого злочинів (ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 369 і ч. 4 ст. 190 КК) перекваліфіковані на нетяжкий (ч. 2 ст. 369-2 КК), тобто застосуванню підлягає стаття закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 369-2 КК).

17. Зважаючи на те, що суд першої інстанції помилково кваліфікував дії ОСОБА_10 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369 (тяжкий злочин), ч. 4 ст. 190 КК (особливо тяжкий злочин), які слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 369-2 КК (нетяжкий злочин), то й застосоване до нього покарання слід змінити, призначивши його в межах санкції тієї норми закону України про кримінальну відповідальність, згідно з якою його визнано винуватим.

17.1. Ч. 3 ст. 369 КК передбачала покарання у виді позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої, а ч. 4 ст. 190 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

17.2. Водночас згідно з санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК зловживання впливом карається штрафом від двох тисяч до п'яти тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

17.3. Із огляду на наведене призначене ОСОБА_10 покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі з конфіскацією майна має бути змінене на інше більш м'яке покарання, яке не передбачає конфіскації майна.

17.4. Разом з тим покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК).

17.4.1. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК).

17.4.2. Суд призначає покарання: (1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; (2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; (3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (ч. 1 ст. 65 КК).

17.4.3. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

17.5. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №636/4105/20).

17.5.1. Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини. Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особи винного і обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили тяжкі злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили менш небезпечні кримінальні правопорушення. Тобто, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Таким чином, виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №636/4105/20).

17.5.2. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №758/5744/17).

17.5.3. З наведених принципів вбачається обов'язок суду в такий спосіб застосовувати норми, які регулюють порядок призначення покарання, який дозволятиме кожному, хто притягується до кримінальної відповідальності, справедливо очікувати саме на таке покарання в частині його суворості, яке буде застосоване, зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення та особу винного, у тому числі її поведінку як до, під час, так і після вчинення злочину.

17.6. Зокрема, слід враховувати, що закон дозволяє суду за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 69 КПК).

17.6.1. Із наведеного вбачається, що у ситуації, коли йдеться про притягнення особи до кримінальної відповідальності за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, суд не може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі.

17.6.2. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 369-2 КК, є корупційним злочином/кримінальним правопорушення (примітка ст. 45 КК).

17.7. Виходячи із обов'язку суду забезпечити дотримання принципів справедливості, співмірності індивідуалізації, адекватності покарання характеру вчинених дій, колегія суддів вважає, що за відсутності обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, винній особі не може бути призначене як найменш суворе (штраф у розмірі дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), так і найбільш суворе покарання (позбавлення волі на строк п'ять років). Адже у протилежному випадку матиме місце явна несправедливість покарання по відношенню до осіб, які будуть засуджені до такого ж самого покарання згідно з тією ж нормою закону про кримінальну відповідальність, але за наявності пом'якшуючих або обтяжуючих обставин.

17.7.1. Так, коли йдеться про притягнення людини до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 369-2 КК, та в цей час наявні декілька «обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення», то зазначена винна особа вправі сподіватися, що, враховуючи принцип справедливості, їй буде призначено найменш суворе покарання, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК, тобто штраф.

17.7.2. Водночас у випадку, коли йдеться про притягнення іншої людини до кримінальної відповідальності за тією ж ч. 2 ст. 369-2 КК, і наявні декілька «обставин, що обтяжують покарання», передбачені ст. 67 КК, то зазначена винна особа може очікувати, що їй буде призначено найбільш суворе покарання, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК, тобто позбавлення волі.

17.8. Й поруч із наведеним, вирішуючи, яке покарання буде справедливим, суд, крім пом'якшуючих та обтяжуючих обставин ураховує особу обвинуваченого (хто ця особа за посадою, як вона характеризується), зміст вчинених нею дій та їх наслідки, у т. ч. ті, яким завдяки викриттю злочину вдалося запобігти, тощо.

17.9. Згідно зі ст. 314-1 КПК досудова доповідь складається представником уповноваженого органу з питань пробації (т. 1 а. с. 156-159) з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання. Така доповідь для суду має виключно рекомендаційний характер (постанова Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №484/2733/24).

17.10. Під час надання оцінки тому яке справедливе покарання слід покласти на обвинуваченого колегія суддів враховує: (1) суспільну небезпеку корисливого корупційного злочину (стосувався впливу на досудове розслідування інших кримінальних правопорушень), (2) вчинення злочину особою, яка займала відповідальну посаду в системі правоохоронних органів (на той час був начальником відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області), а також (3) особу обвинуваченого (позитивну характеристику за місцем проживання, наявність цивільної дружини й неповнолітніх дітей, постійного місця проживання, відсутність судимостей, частково незадовільний стан здоров'я тощо).

17.10.1. Як в ході розгляду справи у Вищому антикорупційному суді, так і під час апеляційного перегляду не було встановлено обставин, які обтяжують чи пом'якшують покарання.

17.10.2. За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що дії ОСОБА_10 не містять складу злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 190 КК, а їх слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 369-2 КК, яка передбачає відповідальність за нетяжке кримінальне правопорушення та санкція даної статті є більш м'якою за ті, що інкримінувались обвинуваченому відповідно до обвинувального акта та були визнані судом першої інстанції доведеними.

17.10.3. Беручи до уваги вищенаведене та зважаючи на відсутність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_10 , а також не встановлення наявності обтяжуючих обставин, оскільки йдеться про вчинення корупційного злочину посадовою особою правоохоронного органу, колегія суддів вважає, що призначення йому передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК мінімального (штраф дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) чи максимального покарання (позбавлення волі на строк п'ять років) не відповідало б принципу справедливості, співмірності індивідуалізації, адекватності покарання характеру вчинених дій.

17.10.4. Тому, слід призначити покарання у виді позбавлення волі.

17.10.5. Але зважаючи на те, що злочин вчинений під час воєнного стану й стосувався зловживання впливом, спрямованим на припинення співробітниками поліції кримінального провадження відносно розслідування обставин організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, покарання у виді позбавлення волі строком на два роки є надто м'яким.

17.11. Тому, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що покарання у виді 3 (три) роки позбавлення волі є збалансованим, відповідає вимогам закону, є справедливим та співмірним до особи обвинуваченого та його ролі у вчиненні злочину.

18. У промові в дебатах в ході апеляційного перегляду прокурор просив, щоб запобігти переховуванню й забезпечити виконання вироку взяти ОСОБА_10 під варту.

18.1. Сторона захисту заперечувала проти цього через необґрунтованість клопотання.

18.2. Під час ухвалення обвинувального вироку суд першої інстанції до ОСОБА_10 застосував запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 2 002 264,00 грн.

18.3. У ході оцінки доводів клопотання прокурора колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для взяття ОСОБА_10 під варту в залі суду з огляду на нижченаведене.

18.4. Так, ухвала суду апеляційної інстанції складається, зокрема, із резолютивної частини із зазначенням висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги, рішення щодо запобіжного заходу, розподілу процесуальних витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження (п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК).

18.4.1. Засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили (ч. 2 ст. 43 КПК).

18.4.2. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення (ч. 4 ст. 532 КПК).

18.5. Із огляду на положення ч. ч. 1, 2 ст. 42, ч. 2 ст. 43 КПК ОСОБА_10 з моменту завершення проголошення цієї ухвали, якою змінено вирок в частині правової кваліфікації дій і призначеного покарання, вважатиметься засудженим, а судове провадження завершеним. Тому, при постановленні відповідної ухвали щодо засудженого не може бути застосовано жодний запобіжний захід.

18.6. Однак за змістом ч. 1 ст. 535 КПК судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

18.7. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання ухвали можуть бути визначені у самому судовому рішенні (ч. 1 ст. 534 КПК).

18.8. Оскільки ОСОБА_10 суд визнає винуватим у зловживанні впливом, спрямованим на закриття кримінального провадження щодо організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України під час воєнного стану, колегія суддів вважає, що наявні достатні підстави для взяття його під варту в залі суду з метою забезпечення виконання рішення щодо позбавлення волі, так як існує достатньо висока ймовірність його ухилення від відбування покарання.

18.9. Тому, ОСОБА_10 слід взяти під варту відразу після проголошення цієї ухвали у порядку виконання рішення про позбавлення волі.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 11, 20, 22, 23, 24, 26, 31, 32, 33, 33-1, 94, 216, 323, 370, 404, 407, 409, 418, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника задовольнити частково, вирок Вищого антикорупційного суду від 19 серпня 2025 року змінити в частині кваліфікації дій та призначеного покарання.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_10 з ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 369 і ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України на ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

В іншій частині вирок Вищого антикорупційного суду від 19 серпня 2025 року залишити без змін.

ОСОБА_10 взяти під варту негайно на виконання ухвали.

Копію цієї ухвали негайно після її проголошення вручити присутнім у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.

Роз'яснити, що інші учасники судового провадження мають право отримати копію ухвали в суді. Учасникам, які не були присутні в судовому засіданні, відповідна копія не пізніше наступного дня після постановлення буде надіслана поштою.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців.

Головуючий:ОСОБА_2

Судді:ОСОБА_3

ОСОБА_4 ч