Рівненський апеляційний суд
Іменем України
03 лютого 2026 року м. Рівне
Справа № 559/4575/23
Провадження № 11-кп/4815/296/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Демидівського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року у об'єднаному кримінальному провадженні № 12024181040000071, №12024181040000090 відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, військовозобов'язаного, раніше неодноразово судимого, востаннє: 05.08.2025 Радивилівським районним судом Рівненської області за ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 8 місяців;
- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 263, ст. 395 КК України, -
Вироком Демидівського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ст. 395 КК України та призначено покарання:
- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- за ст. 395 КК України у виді обмеження волів на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання ОСОБА_6 за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 263, ст. 395 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України в строк покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховано частково невідбуту частину покарання за вироком Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 серпня 2025 року та призначено остаточне ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 9 місяців.
Початок строку покарання ухвалено рахувати з 29.01.2025.
На підставі ч. 3 ст. 72 КК України вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16.10.2024 відносно ОСОБА_6 , яким його засуджено за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді штрафу, ухвалено виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо речових доказів у даному кримінальному провадженні.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати в сумі 7951 грн. 44 коп. за проведення судових експертиз.
За вироком суду ОСОБА_6 у період дії Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, дію якого продовжено Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», 05.02.2024 року приблизно о 01 год. 30 хв., керуючись корисливим мотивом, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи поблизу будинку, що знаходиться за адресою: м. Дубно, вул. Михайла Грушевського, 170 А Рівненської області, шляхом відкриття дверей, зайшов у під'їзд № 1, де діючи умисно, таємно, повторно, шляхом вільного доступу, здійснив крадіжку велосипеда марки "Сrossride Tiger МТВ", чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 , майнову шкоду на загальну суму 4 866 грн. 67 коп.
Крім того, ОСОБА_6 на початку лютого 2024, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, діючи в порушення вимог законодавства України, яким регулюється порядок поводження з бойовими припасами, у тому числі Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12 жовтня 1992 року, інструкції "Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та патронів до них, а також боєприпасів до зброї основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 року, перебуваючи по вул. Комунальній в м. Дубно Рівненської області неподалік гаражного кооперативу "Серпанок", придбав та після цього переніс до місця свого проживання, що знаходиться в АДРЕСА_2 , гранатометний постріл ВОГ-25, де почав його зберігати без передбаченого законом дозволу. В подальшому 10.02.2024, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_6 , зберігаючи при собі гранатометний постріл ВОГ-25, який відноситься до бойових припасів та придатний до здійснення вибуху, переніс його до земельної ділянки, що знаходиться в м. Дубно по вул. М. Грушевського, Рівненської області, неподалік Дубенського ліцею № 6 Дубенської міської ради, де заховав його під деревом з метою подальшого зберігання.
Крім того, встановлено, що 07 грудня 2023 року ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області відносно ОСОБА_6 встановлений адміністративний нагляд строком на 1 рік та встановлено такі обмеження: заборона виходу з квартири за місцем проживання в період з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. ранку наступного дня; зобов'язання з'являтись на реєстрацію в Дубенський РВП ГУНП в Рівненській області, що знаходиться за адресою: м. Дубно, вул. Пекарська, 10 Рівненської області, 1 і 3 понеділка кожного місяця в період часу з 09 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв.; заборона виїзду за межі Дубенського району Рівненської області без відповідного дозволу Дубенського РВП ГУНП в Рівненській області; заборона перебувати в ресторанах, кафе, кафетеріях, барах, інших місцях Дубенського району і м. Дубно, де спиртні напої продаються на розлив. Однак, ОСОБА_6 , достовірно знаючи про встановлені вказаним судовим рішенням заборони, в порушення вимог п.п. "а", "в" ч. 1 ст. 10 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", з метою ухилення від адміністративного нагляду, умисно, без поважних причин, самовільно, без відповідного дозволу Дубенського РВП ГУНП в Рівненській області на виїзд за межі Дубенського району, 20 лютого 2024 року залишив обране ним місце проживання, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушив обмеження адміністративного нагляду та був відсутній за місцем проживання до 06 березня 2024 року.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції обвинуваченим ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу, в якій покликаючись на суворість призначеного покарання, просить зменшити строк покарання.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого і захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з вироку суду, кримінальне провадження розглянуто у відповідності до норм ст. 349 КПК України.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ч.4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно та вчинена в умовах воєнного стану, за ч.1 ст. 263 КК України, як придбання, носіння, зберігання бойових припасів, без передбаченого законом дозволу, за ст. 395 КК України, як порушення правил адміністративного нагляду, а саме самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, в апеляційній скарзі не оскаржується, відповідно апеляційною інстанцією вирок суду в цій частині не перевіряється.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого щодо суворості призначеного судом покарання, то, на думку колегії суддів, вони не знайшли свого підтвердження, виходячи з мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, яке є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу обвинуваченого.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання.
Згідно зі ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
За правилами ст. 65 КК України, суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов'язковими для застосування судом. Наведені в ній положення стосовно загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, виходячи із встановленої ст. 50 КК України мети покарання ? кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, зобов'язують суд при призначенні покарання належним чином враховувати ці встановлені законом критерії.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, зазначені вимоги дотримані судом першої інстанції в повному обсязі.
Колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги обвинуваченого щодо міри призначеного йому покарання, встановила, що суд першої інстанції при обранні виду та визначенні міри покарання врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є тяжкими злочинами та кримінальним проступком, дані про особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку, відсутність скарг від сусідів за місцем фактичного проживання, за яким не зареєстрований, і в базі даних ТОВ «Житловик-Дубно» відомості про нього відсутні, перебування під наглядом у лікаря-нарколога, не перебування під спостереженням у лікаря-психіатра. Судом також враховано при призначенні покарання наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Врахувавши дані обставини, усталену судову практику, зокрема і практику ЄС щодо необхідності врахування при призначенні покарання особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати у зв'язку з відстрочкою, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкцій частин статей і статті за інкриміновані злочини з визначенням остаточного покарання з застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим з реальним його відбуванням. Крім того, судом з дотриманням вимог ч.4 ст. 70 КК України призначено ОСОБА_6 остаточне покарання з врахуванням вироку Радивилівського районного суду Рівненської області від 05 серпня 2025 року, зарахувавши у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком, фактично збільшивши остаточне покарання на 1 місяць (5 років 9 місяців позбавлення волі) в порівнянні з призначеним покаранням за попереднім вироком від 05 серпня 2025 року (5 років 8 місяців позбавлення волі).
Відповідно судом прийнято правильне рішення у відповідності до вимог ч.3 ст. 72 КК України щодо самостійного виконання вироку Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16.10.2024 року відносно ОСОБА_6 за ч.1 ст. 369 КК України, за яким призначено покарання у виді штрафу, який набрав законної сили.
З огляду на викладене, у даному кримінальному провадженні, як вбачається з матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_6 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.
Колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним» та наголошував, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
За наведеного, враховуючи характер, ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчинених злочинів, дані про особу обвинуваченого, який неодноразово судимий за кримінальні правопорушення, зокрема, проти власності, з призначенням відповідних покарань, застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробування, умовно-достроковим звільненням, що не призвело до позитивних змін в особистості обвинуваченого і не створило готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, належних висновків для себе не зробив та знову продовжував злочинну діяльність, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до переконливого висновку, що виправлення і перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства на визначений у вироку суду строк.
З огляду на викладене, перевіряючи вирок щодо правильності вирішення судом першої інстанції питання співмірності призначеного покарання обвинуваченому вчиненим ним кримінальних правопорушень, як необхідному заходу примусу для виконання мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому покарання, буде відповідати тяжкості кримінальних правопорушень, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Колегія суддів звертає увагу, що виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання. Тому покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності, даним про особу винного, відповідати встановленим вимогам закону.
Таким чином, ґрунтуючись на принципах призначення покарання, з врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому покарання в повній мірі є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто таке покарання повністю відповідає меті його призначення та направлене на досягнення позитивних змін в особистості обвинуваченого.
З огляду на викладене, підстав вважати призначене покарання вочевидь несправедливим внаслідок суворості, на що покликається сторона захисту, колегія суддів не знаходить.
На переконання колегії суддів, доказів на спростування висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено, і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
Вирок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для зміни вироку з наведених в апеляційній скарзі обвинуваченого доводів не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Демидівського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 263, ст. 395 КК Українизалишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим ОСОБА_6 ? в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3