Справа № 166/1577/25 Головуючий у 1 інстанції: Свистун О. М.
Провадження № 22-ц/802/150/26 Доповідач: Данилюк В. А.
09 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Бовчалюк З. А., Шевчук Л. Я.,
розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» Виноградова Юрія Ернестовича на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 17 листопада 2025 року,
Представник позивача Мишевська Н. М. звернулася у суд із даним позовом, який мотивує тим, що 14 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі ТОВ «Бізпозика») та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 504847-КС-001 (далі Кредитний договір), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
За умовами Кредитного договору ТОВ «Бізпозика» надає позичальниці 6000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальниця зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
ТОВ «Бізпозика» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало та надало позичальниці грошові кошти у розмірі 6000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальниці, номер якої останньою було вказано під час заповнення анкетних даних в особистому кабінеті.
Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором у неї станом на 04 вересня 2025 року утворилась заборгованість в розмірі 21648,22 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту 6000 грн, суми прострочених платежів по процентах 14748,22 грн, суми прострочених платежів за комісією 1200 грн.
Просить стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 21648,22 грн, а також сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп.
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 17 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором про надання кредиту № 504847-КС-001 від 14 липня 2024 року в розмірі 16980 (шістнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят) гривень, з яких тіло кредиту 6000 (шість тисяч) гривень, відсотки за користування кредитом 10080 (десять тисяч вісімдесят) гривень, комісія за надання кредиту 900 (дев'ятсот) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 1900 (одну тисячу дев'ятсот) гривень 03 (три) копійки судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у стягненніборгу за процентами,представник позивача Виноградов Ю. Е. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи в цій частині, просить рішення суду в оскаржуваній ним частині скасувати, вимогу задовольнити, в решті рішення залишити без змін.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалась та відзив на апеляційну скаргу не подала, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до принципу диспозитивності суд апеляційної інстанції не робить своїх висновків щодо неоскарженої частини рішення ні в мотивувальній ні резолютивній частині судового рішення. Разом з тим, для об'єктивної перевірки доводів апеляційної скарги у частині стягнення процентів, слід надати оцінку укладеному договору сфері відносин, що склалися між сторонами
Дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін з таких підстав.
Судом установлено, що 14 липня 2024 року між ТОВ «Бізпозика» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 504847-КС-001, який підписанийелектронним підписомвідповідачки шляхомвідтворення одноразовогоідентифікатора UA-9151.За умовами Кредитного договору ТОВ «Бізпозика» надає ОСОБА_1 кредит в розмірі 6000 гривень (п. 2.1 Кредитного договору) строком на 24 тижні (п. 2.3 Кредитного договору) зі строком дії договору до 29 грудня 2024 року (п. 2.7 Кредитного договору). За користування кредитом клієнт сплачує ТОВ «Бізпозика» проценти за зниженою процентною ставкою 1,15013387% в день або застандартною процентною ставкою 1,5% в день (п. 2.4 Кредитного договору). Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту складає 17784,77 грн (п. 2.8 Кредитного договору). Комісія за надання кредиту складає 900 грн (п. 2.5 Кредитного договору).
Згідно з підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «ПрофітГід», випискою по належному ОСОБА_1 картковому рахунку № НОМЕР_1 , наданою АТ «Ощадбанк» на виконання ухвали суду від 15.09.2025, позивачем 14 липня 2024 року перераховано грошові кошти в сумі 6000 грн на картковий рахунок, вказаний відповідачкою у реквізитах до Кредитного договору.
Таким чином, сторони погодили усі істотні умови кредитування та відповідачка отримала кошти у сумі 6000 грн шляхом їх переказу позивачем на банківський картковий рахунок, вказаний відповідачкою у реквізитах до Кредитного договору.
Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором станом на 14 липня 2025 року заборгованість відповідачки перед позивачем становить 21648,22 грн, з яких: 6000 грн тіло кредиту, 14748,22 грн проценти за користування кредитом, 900 грн комісія.
Відповідачкою заборгованість за Кредитним договором, а саме за тілом кредиту, комісією, відсотками не спростована, останньою щодо правильності розрахунку такої заборгованості не надано заперечень.
Установлено, що між сторонами існують зобов'язальні правовідносини, що виникли з Кредитного договору.
Згідно з ч. 1, ч. 3ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Пунктом 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закону) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт отримання позичальницею кредитних коштів в розмірі 6000 грн, правові підстави для нарахування комісії за видачу кредиту в розмірі 900 грн, відсутність будь-яких платежів зі сторони відповідачки на погашення кредитної заборгованості перед позивачем, а тому вважав, що до стягнення з ОСОБА_1 у користь ТОВ «Бізнес Позика» підлягає 6000 грн заборгованості за тілом кредиту та відсотками у вказаних розмірах.
Водночас, суд не погодився з розміром нарахованих позивачем процентів за користування кредитом з огляду на таке.
Так, з наданих представником позивача розрахунків заборгованості за Кредитним договором установлено, що позивачем здійснювалось нарахування відсотків за користування кредитом протягом строку дії договору за ставкою 1,15 % в день та 1,5% в день.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про споживче кредитування» законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1,00 %. Зміни до вказаної статті набули чинності з 24 грудня 2023 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Передбачений п. 17 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» перехідний період у 240 днів із дозволеною ставкою: 120 днів 2,5%, 120 днів 1,5%, поширюється лише на договори, укладені до набрання Законом чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання Законом чинності. Про це зазначено у ч. 2 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, укладаючи 14 липня 2024 року кредитний договір, який за своєю суттю є договором споживчого кредитування, позивач не мав права визначати проценту ставку в розмірі 1,15% та 1,5% за кожен день користування кредитом, оскільки її максимальний розмір не може перевищувати 1% на день.
Судом першої інстанції проведено власний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати відсотків протягом строку дії договору з 14 липня 2024 року до 29 грудня 2024 року за процентною ставкою 1%, який складає: 6000 грн (сума боргу) х 1% : 100 % х 168 (днів) = 10080 грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, а саме стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за Кредитним договором у розмірі 16980 грн, яка складається із: суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000 грн, суми заборгованості за комісією в розмір 900 грн, а також суми заборгованості по процентах в розмірі 10080 грн.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а аза відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Наведене свідчить, що суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 14748,22 грн за кредитним договором № 504847-КС-001 від 14 липня 2024 року, самостійно здійснивши розрахунок процентів за денною відсотковою ставкою 1%, при, що є підставою для залишення без змін рішення суду у цій частині та відмови в задоволенні апеляційної скарги. Отже, суд вірно застосував норми матеріального права та задовольнив позов частково у частині стягнення з боржника 10080,00 грн процентів за період з 14 липня по 29 грудня 2024 року.
Також апеляційний суд наголошує, що оскільки Договір про надання кредиту укладено між сторонами 14 липня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки є власним тлумаченням особою, яка подала апеляційну скаргу, чинного законодавства.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, в оскарженій частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині без змін, оскільки доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції і у рішенні суду їм надано вірну правову оцінку.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» Виноградова Юрія Ернестовича залишити без задоволення.
Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 17 листопада 2025 рокуу цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді