Справа № 161/23597/25 Головуючий у 1 інстанції: Мазур Д. Г.
Провадження № 22-ц/802/162/26 Доповідач: Осіпук В. В.
06 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу з метою стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину, за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2025 року,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною заявою.
Покликалась на те, що з 24 жовтня 1999 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2019 року. Від шлюбу у них народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_4 (повнолітня) та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявник також вказувала, що неповнолітній син проживає разом з нею та перебуває на її повному утриманні, оскільки ОСОБА_2 матеріальної допомоги на забезпечення дитини не надає.
Враховуючи наведене, заявник ОСОБА_1 просила суд видати судовий наказ, яким стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з дня подання заяви та до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2025 року у видачі судового наказу відмовлено.
Вважаючи дану ухвалу суду першої інстанції незаконною, представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та задовольнити заяву його довірителя про видачу судового наказу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані заявником докази та дійшов до помилкового висновку про недоведеність проживання дитини разом з нею, враховуючи, що долучений до заяви про видачу судового наказу витяг з реєстру територіальної громади є належним доказом проживання сина з матір'ю.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Відмовляючи заявнику ОСОБА_1 у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що останньою не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того факту, що неповнолітній син проживає саме з нею, внаслідок чого в останньої не виникало права грошової вимоги до боржника.
Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.
У відповідності до приписів ст.ст. 160, 161 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
За змістом статті 160 ЦПК України із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу визначені в ст. 163 ЦПК України. Зокрема, у заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Підстави для відмови у видачі судового наказу визначено ч. 1 ст. 165 ЦПК України, відповідно до якої суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; заяву подано з порушенням правил підсудності.
За змістом ст. ст. 76-80, 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, ОСОБА_1 надала наступні докази: копію паспорта ОСОБА_1 ; копію актового запису про народження сина ОСОБА_6 ; копію інформації Боратинської сільської ради № 592/07-13/2-25 від 14 листопада 2025 року про осіб які проживають за адресою: АДРЕСА_1 ; копію паспорта ОСОБА_2 ; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про одруження та копію рішення Луцького міськрайонного суду від 01 квітня 2019 року про розірвання шлюбу.
З копії виданої 14 листопада 2025 року центром надання адміністративних послуг Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області довідки за № 592/07-13/2-25 про інформації щодо осіб, які проживають за адресою АДРЕСА_1 станом на 14 листопада 2025 року, вбачається, що неповнолітній син ОСОБА_6 проживає без реєстрації по даний час із матір'ю ОСОБА_1 за вищезазначеною адресою.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно було визнано вищевказану довідку неналежним доказом проживання неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із заявником ОСОБА_1 .
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві щодо розгляду окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника, досліджуючи виключно письмові докази, які підтверджують вимоги заявника, видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Встановлена процедура видачі судового наказу виключає процесуальну можливість боржника заперечити проти заявленої вимоги, навести свої доводи та представити відповідні докази.
Частиною першою статті 170 ЦПК України визначено, що боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із частиною восьмою статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Частиною 7 статті 170 ЦПК України також визначено, що у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Отже, визначеними законом способами захисту порушеного права боржника у випадку видачі судового наказу про стягнення аліментів (пункт 4 частини першої статті 161 ЦПК України) є подання позову про зменшення розміру аліментів або звернення до суду із заявою про перегляд такого судового наказу за нововиявленими обставинами.
Крім цього, такий судовий наказ (відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу) не підлягає оскарженню в апеляційному порядку відповідно до норм ЦПК України. Боржник також не має права подати заяву про його скасування.
За наведених обставин та з урахуванням вищезазначених вимог закону, колегія суддів вважає, що, звертаючись до Луцького міськрайонного суду Волинської області із заявою про видачу судового наказу з метою стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину, заявником ОСОБА_1 було надано суду достатні та достовірні докази на підтвердження своїх вимог щодо видачі судового наказу, а саме, що вона є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею і батьком якого є ОСОБА_2 .
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, порушивши вимоги цивільного процесуального закону, а саме взявши до уваги відповідну заяву представника боржника адвоката Курбай Л. В., дійшов помилкового висновку, що подана ОСОБА_1 заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України, та безпідставно відмовив у її задоволенні.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції в силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, як така, що прийнята ним з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до цього ж суду.
Керуючись статтями 374, 379, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2025 року про відмову у видачі судового наказу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді