05 лютого 2026 року м.Суми
Справа №587/1196/24
Номер провадження 22-ц/816/202/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Черних О. М.
за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
сторони:
позивач - Відділ «Служба у справах дітей» Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області в інтересах ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Сумської районної державної адміністрації, Комунальне некомерційне підприємство Сумської обласної ради «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Казміренко Лариси Олексіївни на рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 26 лютого 2025 року ухваленого в сел. Краснопілля в складі судді Зері Ю.О., повне рішення складене 04 березня 2025 року, -
16 квітня 2024 року Відділ «Служба у справах дітей» Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області (далі - Служба у справах дітей) звернувся з позовом до ОСОБА_2 , вимоги якого уточнив та просив відібрати дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення батьківських прав, стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 усіх видів доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також, ураховуючи що з 03 травня 2024 року ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради № 317 від 03 травня 2024 року вибула із закладу КНП СОР «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини» на тимчасове влаштування у родину потенційних прийомних батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , позивач просив залишити дитину проживати у родині прийомної сім'ї, створеної на базі подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області № 132 від 17 грудня 2020 року тимчасово відібрано малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_6 з причин неналежного виконання нею батьківських обов'язків, прямої загрози життю дитини. Малолітню ОСОБА_1 поміщено до КНП СОР «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини». 31 березня 2021 року ОСОБА_1 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. У першому свідоцтві про народження дитини ОСОБА_1 було зазначене прізвище батька - ОСОБА_7 . У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про внесення змін в актовий запис про народження ОСОБА_5 і ІНФОРМАЦІЯ_2 дитині присвоєно прізвище ОСОБА_8 , а по батькові - ОСОБА_9 , після чого відповідач звертався із заявою до позивача про повернення йому доньки на виховання у його родину. Перевіривши умови проживання відповідача, позивач вважає повернення дитини батькові недоцільним, оскільки житлові та санітарно-гігієнічні умови його проживання не відповідають належним вимогам. Крім того, ОСОБА_10 має ряд захворювань і потребує особливої уваги до здоров'я та лікування, у зв'язку з чим заявник вважає за доцільне відібрати дитину у батька без позбавлення батьківських прав і стягнути аліменти на утримання дитини.
Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 26 лютого 2025 року позов задоволено.
Відібрано малолітню ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у батька ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав. Малолітню дитину ОСОБА_11 залишено проживати в родині прийомної сім'ї, створеної на базі подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Стягнуто щомісячно із ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_11 аліменти в розмірі 1\4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16 квітня 2024 року на весь час перебування дитини у прийомній сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Стягнуто із ОСОБА_2 у дохід державного бюджету судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Допущено до негайного виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Казміренко Л.О. просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у суду не було достатніх підстав для відібрання дитини, оскільки помешкання відповідача не є небезпечним для проживання в ньому дитини. Відповідачем створені всі умови для проживання, вживаються зусилля для їх покращення. Крім того, відповідачем заперечується встановлене в Акті обстеження умов проживання від 22 червня 2023 року визнання недоцільності повернення йому дитини до настання шкільного віку, відповідний акт він не підписував і цю обставину не визнає. Позивачу на момент ухвалення рішення про відібрання дитини було достеменно відомо про батька дитини, тобто дитина фактично не була позбавлена батьківського піклування і відповідного судового рішення про відібрання дитини у батька або про позбавлення його батьківських прав не існувало. Звертає увагу апеляційного суду на висновки місцевого суду, які ґрунтуються на припущеннях та упередженому ставленні до відповідача, зокрема, щодо відсутності відповідача вдома під час роботи в м. Суми, його пенсійного віку, загального уявлення батька про виховання, утримання, лікування дитини. Натомість, житлові умови сім'ї ОСОБА_12 не досліджувались, думка дитини не з'ясовувалась, тобто суд виходив не з якнайкращих інтересів дитини. Вирішене питання стягнення аліментів вважає похідною від вимоги про відібрання дитини, яка також не підлягає задоволенню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 грудня 2020 року за рішенням виконавчого комітету Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області № 132 «Про тимчасове відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та поміщення її до КНП СОР «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини», малолітню ОСОБА_5 (на даний час ОСОБА_11 ) було вилучено із родини матері - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з причини неналежного виконання нею своїх батьківських обов'язків та прямої загрози життю дитині.
Даний факт встановлений у рішенні суду у справі № 587/2531/21 про позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини та не оспорювався учасниками справи.
31 березня 2021 року рішенням виконавчого комітету Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області № 26 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_5 (на час розгляду справи ОСОБА_11 ) було надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України від 03 жовтня 2019 року № 00024128594 у першому свідоцтві про народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дані про батька вказані: ОСОБА_7 , записаний згідно з ч. 1 ст. 135 СК України.
Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану підтверджується, що на підставі заяви про визнання батьківства № 17-21.15-106 від 30 грудня 2021 року реєстратором Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) 14 січня 2022 року внесені зміни до актового запису про народження дитини (прізвище дитини ОСОБА_13 змінене на ОСОБА_8 , по батькові змінено з ОСОБА_14 на ОСОБА_9 , відомості батька змінені з ОСОБА_7 на ОСОБА_2 ); 14 травня 2022 року до актового запису внесені відомості про позбавлення батьківських прав матері дитини ОСОБА_6 на підставі рішення Сумського районного суду Сумської області від 02 лютого 2022 року.
Виданим повторно 27 квітня 2022 року свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1522, підтверджується факт того, що батьком ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 звертався із заявою до Служби у справах дітей про повернення ОСОБА_11 на виховання у його родину, проте створена для цього комісія, перевіривши умови проживання заявника, вважає повернення дитини батьку недоцільним, оскільки житлові та санітарно-гігієнічні умови проживання батька не відповідають належним вимогам: умов для розвитку, виховання та проживання малолітньої дитини не існує, розмір житлової кімнати замалий, пічне опалення лише у двох кімнатах, коридори та ванна кімната не опалюються, будинок потребує часткового ремонту та генерального прибирання, на момент обстеження дитячі речі, меблі та місце для їх розміщення відсутні, ОСОБА_2 є пенсіонером, додатково працює без оформлення трудових відносин, близьких родичів не має, а дитячий садок розташований на значній відстані від місця проживання заявника, який на час воєнного стану взагалі не працює, що підтверджується актами обстеження умов проживання від 19 квітня 2023 року, від 22 червня 2023 року та від 09 квітня 2024 року.
Актом обстеження умов проживання від 22 червня 2023 року встановлено, що ОСОБА_2 погоджується з недоцільністю повернення дитини ОСОБА_11 у родину до набуття нею шкільного віку.
Актом обстеження умов проживання від 09 квітня 2024 року встановлено, що з метою обстеження умов проживання ОСОБА_2 і доцільності повернення ОСОБА_11 з Будинку дитини було проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 (адреса розташування будинку була уточнена у ході розгляду справи), однак будинок виявився зачиненим, прибудинкова територія була занедбаною, у телефонній розмові господар будинку повідомив, що він кожного дня працює у м. Суми, виїжджає о сьомій годині ранку та повертається близько сьомої години вечора, розмовляв агресивно і повідомив, що не пустить у будинок представників Служби у справах дітей.
За наслідком кількох проведених обстежень посадовими особами, які входили до складу комісії з обстеження умов проживання відповідача, визнано недоцільним повернення дитини ОСОБА_11 у родину батька ОСОБА_2 через відсутність належних умов для проживання малолітньої дитини та відсутність інших осіб, окрім батька, які могли б допомогти у догляді за дитиною, яка через наявність захворювань потребує особливого догляду.
Під час розгляду справи в суді сторонами було досягнуто домовленості про те, що відповідач допустить комісію, яка могла б обстежити умови його проживання. За наслідками проведеного обстеження до суду був поданий відповідний Акт обстеження умов проживання від 20 лютого 2025 року, яким встановлено, що будинок цегляний, опалення дров'яне та є запас дров, до будинку проведене водопостачання, електроенергія та каналізація, на момент обстеження у будинку тепло, прибрано, але опалюється тільки спальня та кухня, у ванній кімнаті є обігрівач, є земельна ділянка, яка влітку обробляється. Щодо умов проживання та розвитку дитини вказано, що для дитини немає окремої кімнати, у кімнаті наявне одне ліжко, маленький столик, шафа для одягу, телевізор, у кухні 2 столика, раковина, гаряча вода та плита відсутня, їжа готується на печі, Інтернет відсутній, ванна кімната не опалюється та не використовується за призначенням. Згідно висновків комісії санітарно-гігієнічний стан потребує покращення, відсутні необхідні меблі (є в коридорі розібране ліжко - панцирна сітка без ніжок), відсутні належні умови для гігієни дитини (ванна кімната не опалюється і не використовується).
Відповідно до повідомлення КНП СОР «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини» від 08 квітня 2024 року № 349/01 ОСОБА_15 перебувала у закладі з 08 грудня 2020 року переводом з Сумської обласної дитячої лікарні, як при поступленні, так і на час перебування у закладі мала ряд захворювань, пройшла комплексне обстеження та медико-соціальну реабілітацію, потребує нагляду ендокринолога.
Згідно з письмовими поясненнями, наданими у ході розгляду справи КНП СОР «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини», за час перебування дитини ОСОБА_11 у закладі батько дівчинки її постійно відвідував, приносив гостинці, цікавився станом здоров'я, однак питання про повернення дитини в сім'ю перед адміністрацією не підіймав.
Рішенням виконавчого комітету Тростянецької міської ради № 317 від 03 травня 2024 року створено прийомну сім'ю на базі подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та влаштовано з 03 травня 2024 року до сім'ї на виховання та спільного проживання дитину, позбавлену батьківського піклування, ОСОБА_11 , яка перебуває в КНП СОР «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини».
На час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_11 проживає у прийомній сім'ї, з 23 травня 2024 року відвідує комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) «Казка» Тростянецької міської ради, перебуває під супроводом психолога закладу, на початку діагностичного спостереження дитина була емоційно нестабільною, спостерігалися різкі зміни настрою, емоційні реакції на навколишні події, увага у дитини нестійка, пам'ять переважала змішана, є дефекти дрібної моторики руки, за час проживання у прийомній родині чітко прослідковується зміна емоційного стану дитини у бік стабілізації, проживання у прийомній родині для Дарини дало позитивні результати, дівчинка стала спокійною, комунікабельною, старанно працює над виконанням завдань, з нетерпінням чекає батьків, радіє, коли її забирають додому, дитина систематично відвідує садок, пропуски відбувались лише з причин хвороби, що підтверджується довідкою № 74/01-38 та психологічною характеристикою № 75/01-38 від 13 грудня 2024 року, виданими Комунальним закладом дошкільної освіти (ясла-садок) «Казка» Тростянецької міської ради.
Під час проживання у прийомній сім'ї ОСОБА_11 проходила медичне обстеження та отримувала необхідне лікування за призначенням, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 60 від 03 травня 2024 року, випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 14 грудня 2024 року, результатами обстеження ОСОБА_11 у Мережі центрів оптики «Оптика 1.0» від 10 грудня 2024 року.
Суд першої інстанції також встановив, що ОСОБА_2 має бажання повернути дитину у родину, доньку протягом її перебування у дитячому закладі постійно відвідував, приносив подарунки, цікавився станом здоров'я, отримує пенсійні виплати у розмірі 4390,61 грн, має у власності житло, земельну ділянку. Відповідач під медичним наглядом лікарів нарколога та психіатра не перебуває. ОСОБА_2 має кваліфікацію продавця продовольчих та непродовольчих товарів ІІІ категорії.
На підставі заяви представника відповідача адвоката Казміренко Л.О. від 15 жовтня 2024 на засіданні виконавчого комітету Верхньосироватської сільської ради 20 листопада 2024 року було прийнято рішення № 434 «Про втрату статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », яким малолітню ОСОБА_11 визнано такою, що втратила статус дитини, позбавленої батьківського піклування у зв'язку зі встановленням факту батьківства, а також визнано такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області № 26 від 31 березня 2021 року «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » та рішення Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області № 101 від 24 квітня 2024 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області № 26 від 31 березня 2021 року «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 »».
14 жовтня 2024 року представник відповідача звернулась до Тростянецької міської ради із заявою про скасування рішення Тростянецької міської ради № 317 від 03 травня 2024 року в частині влаштування дитини ОСОБА_11 у прийомну сім'ю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Рішенням виконавчого комітету Тростянецької міської ради № 780 від 15 листопада 2024 року представнику відповідача відмовлено у скасуванні рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради № 317 від 03 травня 2024 року.
10 грудня 2024 року представник відповідача повторно звернулась до Голови Тростянецької міської ради та Відділу «Служба у справах дітей» Тростянецької міської ради з відповідними заявами про скасування рішення виконавчого комітету Тростянецької міської ради № 317 від 03 травня 2024 року та негайне повернення дитини ОСОБА_11 батьку ОСОБА_2 .
З листа Служби у справах дітей від 31 січня 2025 року № 37/01-23 вбачається, що порушене представником відповідача питання було винесено на засідання комісії з питань захисту прав дитини Тростянецької міської ради 31 січня 2025 року та за результатом розгляду було прийняте рішення не виносити на розгляд виконкому питання про скасування рішення виконкому Тростянецької міської ради № 317 від 03 травня 2024 року до остаточного судового рішення в цій справі.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини. Суд встановив, що після народження дитини в 2019 році відомості про батька записані зі слів матері, відповідач визнав себе батьком дитини лише в 2022 році. З моменту народження дитина фактично перебувала у небезпечних умовах, у зв'язку з чим була відібрана у матері без позбавлення її батьківських прав, а згодом її позбавлено батьківських прав. Дитина влаштована до прийомної сім'ї, до цього перебувала у спеціалізованому дитячому закладі. Відповідач хоча і відвідував дитину, однак питання про повернення дитини у його родину не ставив, а за результатом обстеження умов його проживання за 2023-2024 роки позивачем не встановлено обставин, які б дозволили повернути дитину у родину батька. Суд не встановив таких обставин і під час розгляду справи. Дитина тимчасово влаштована у родину прийомних батьків ОСОБА_12 , на момент прийняття такого рішення малолітня ОСОБА_11 мала статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Під час перебування дитини у родині прийомних батьків її фізичний та психологічний стан значно покращився, тобто перебування дитини у родині позитивно впливає на її здоров'я та розвиток. Під час розгляду справи судом відповідач питання про відібрання дитини перед судом не ставив, хоча вважав, що ним створені належні умови для проживання дитини. Водночас, суд не встановив, що відповідач неналежно виконує свої батьківські обов'язки, проте дитина не проживала разом із батьком, а тимчасові відвідування та передача подарунків без створення належних умов для проживання та розвитку малолітньої дитини не можуть бути єдиною та достатньою підставою для відмови у позові про відібрання дитини. Так суд взяв до уваги, що відповідач є особою пенсійного віку, інших дітей не має, а відтак у нього відсутній досвід виховання дітей, проживає один у с. Кам'яне, Сумського району, має підробіток у м. Сумах, куди виїжджає рано вранці та повертається увечері, у зв'язку з чим суду незрозуміло, де та з ким у цей час має перебувати малолітня дитина та як буде організовано її навчання та дозвілля. Також суд виходив з того, що дитина потребує спеціального медичного догляду, однак відповідач має лише загальні уявлення про діагнози, встановлені дитині, та щодо необхідних методів лікування. Поведінка відповідача під час розгляду справи свідчить, що він має лише загальне уявлення про виховання дитини, її потреби. З огляду на встановлені обставини, суд вважав, що відібрання дитини у батька першочергово сприятиме її інтересам. Також суд вважав за доцільне залишити малолітню на проживанні у родині третіх осіб. На підставі ч. 2 ст. 166 СК України суд стягнув з відповідача аліменти на утримання дитини.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).
У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з ч. 1 - ч. 4 ст. 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно з ч. 2, ч. 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у ч. 1 ст. 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоке поводження з дитиною; батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами; батьки вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач визнав себе батьком малолітньої ОСОБА_11 через три роки після її народження під час перебування дитини у спеціалізованому дитячому закладі, проте питання про повернення дитини у його родину не ставив.
Апеляційний суд звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений батьківських прав, проте перепоною для повернення дитини у його родину є неналежні умови проживання і фактично ця обставина в апеляційній скарзі не спростована, тобто відсутні докази створення належних чи покращення існуючих житлових умов для проживання дитини з огляду на її вік і потреби. В апеляційній скарзі не спростовуються обставини і висновки місцевого суду стосовно відсутності у відповідача будь-якого досвіду у вихованні, організації навчання, лікування дитини. Також в скарзі не спростовані обставини самотнього проживання відповідача та його роботи в іншому населеному пункті, його вік та стан здоров'я, який має суттєві вади органів слуху, відсутні доводи про будь-які наміри змінити життєвий уклад, побут у зв'язку з бажанням повернути дитину у свою сім'ю. Перелічені обставини, як помилково зазначає адвокат Казміренко Л.О., не є упередженим ставленням до особи відповідача, а є істотними обставинами, які мають значення для ухвалення рішення про відмову у відібранні та повернення дитини батьку.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 повідомив, що на сьогодні він є внутрішньо переміщеною особою та проживає в кімнаті за адресою: АДРЕСА_2 , так як його будинок знищено. В кімнаті відсутні необхідні зручності.
Відповідно до положень ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про поновлення батьківських прав.
Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Апеляційний суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 171 СК України та ст. 12 Конвенції про права дитини з огляду на вік малолітньої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, думка дитини з огляду на встановлені факти невідповідності житлових та санітарно-гігієнічних умов проживання відповідача, не матиме вирішального значення для забезпечення її якнайкращих інтересів.
Рішення суду про задоволення позову Служби у справах дітей прийняте з урахуванням інтересів малолітньої ОСОБА_11 , які є найважливішими і за своєю природою та важливістю переважають над інтересами батька. При цьому, зберігається зв'язок дитини з батьком, оскільки питання позбавлення батьківських прав не вирішувалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 170 СК України якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
Невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, зокрема щодо утримання та виховання дитини, її лікування, оскільки дитина має фізичні захворювання, забезпечення санітарно-гігієнічних умов проживання, є тими причинами, які спонукали до відібрання дитини, проте відповідач, може і зобов'язаний, як батько, усунути ці перепони та повернути дитину. Створивши належні умови для проживання дитини, її виховання, навчання, відповідач може повторно звернутись до Служби у справах дітей з питанням дослідження умов проживання і у випадку отримання позитивних висновків матиме можливість порушити питання по повернення дитини у свою сім'ю.
Погоджується апеляційний суд також і з висновками місцевого суду про доцільність залишення малолітньої ОСОБА_11 проживати у родині прийомної сім'ї ОСОБА_12 , а також з рішенням про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від всіх його доходів. Суд першої інстанції в цій частині вирішених вимог навів достатні аргументи, які заявником апеляційної скарги не спростовані. Порушене в апеляційній скарзі питання обстеження умов проживання прийомної сім'ї не є предметом розгляду цієї справи. До того ж, рішенню про створення прийомної сім'ї від 03 травня 2024 року передували у тому числі і заходи з дослідження умов проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .
Решта доводів апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують, доказами не підтверджені та фактично зводяться до переоцінки доказів.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст. 89 ЦПК України правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. Підстав для скасування рішення за доводами апеляційної скарги немає.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Казміренко Лариси Олексіївни залишити без задоволення, а рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 лютого 2026 року.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: О. І. Собина
О. М. Черних